Україна залишиться без газу?
" Повз носа носять чачу,
повз рота - аличу"
(З) В.С.Висоцький
Газова суперечка між Росією і Європейським союзом з кожним днем загострюється. З одного боку ЄС шукає шляхи транзиту газу з азіатських держав в обхід Росії, просуваючи ідею будівництва газопроводу Nabucco, з іншого боку Росія намагається залишитися енергетичною наддержавою і обійти Україну на шляху в Європу із проектом газопроводу "Південний потік", який буде прокладений по дну Чорного моря. Для самої України і той, і інший проект серйозний привід задуматися про своє газове майбутнє, оскільки з уведенням того або іншого газопроводу обсяги транзиту газу через українську територію знизяться у кілька раз. Втім, судячи з наполегливості Європи і Росії, не виключений варіант будівництва відразу двох газопроводів. У цьому випадку Україна втрачає роль транзитера газу взагалі.
І, схоже, усе йде саме до такого розвитку ситуації, тому що ЄС і Росія практично домовилися про те, що в питаннях будівництва своїх газопроводів заважати один одному не будуть. На це красномовно вказує заява прес-секретаря російського прем'єра. Суть цієї заяви полягає в тому, що Москва не вважає проект Nabucco антиросійським і закликає не шукати зв'язку між п'ятничною угодою "Газпрому" з низкою європейських енергетичних компаній щодо проекту "Південний потік" і енергетичним самітом, який відбувся 8 травня в Празі, і на якому обговорювався проект альтернативного трубопроводу Nabucco.
Виходить, що Україна опиняється у несприятливому становищі. У газовому питанні по суті її "кидають" усі - і ЄС, і Росія. І як у даній ситуації повинен поводитися Київ - поки не зрозуміло. Поки тут із цього приводу воліють зберігати мовчання. І можливо цей тайм-аут потрібний не стільки для того, щоб визначитися зі своєю позицією в європейсько-російських газових спорах, скільки для того, щоб добре подумати про систему українського політичного менеджменту, який, до речі, прямо або побічно призвів країну до газового бойкоту з боку найближчих сусідів. Усі розмови і меморандуми щодо модернізації української ГТС взагалі тоді втрачають сенс - кому потрібний цей іржавий лабіринт труб, якщо газ по ньому йти не буде? Ну, хіба що здати його на металобрухт, пожвавивши цим металургійну галузь України.
У цьому зв'язку певний інтерес викликає опублікована на сайті From-ua стаття "Монстр на ім'я Nabucco", у якій розповідається про одну із причин, що зробила можливим виступ Казахстану і Росії в цьому питанні одним фронтом. Мимоволі згадуєш сталінське "Кадри вирішують усе". У радянські часи управлінські кадри державного рівня готувалися або в партшколах, або в спецслужбах. Якщо ж таких випускників зараз у державній обоймі і на ослоні запасних немає, то виходить як у нас в Україні - життя або " по поняттях", або взагалі якесь свавілля. І як отут не згадати нещодавній демарш українського уряду на указ президента про нафтопровід " Одеса-Броди". Як нам домовлятися з кимсь, якщо в нас не можуть домовитися хоча б уряд із президентом.
Ну, про Путіна все відомо - він виходець зі спецслужб і представник їх інтересів. А от про прем'єр-міністра Казахстану Масимова - може так, як написано в "Монстр на ім'я Nabucco", а може, усе це й не зовсім так. Архіви Лубянки поки для нас не відкриті. Однак отут не просто параноя, коли скрізь увижається рука чи то всесильної " Кей-Джі-Бі", чи то Служби зовнішньої розвідки… Але в стилі керування казахстанського прем'єра явно вгадуються прийоми колишнього розвідника. Так, зважаючи на все, Масимов володіє інформацією, якої не володіють глави кабінетів інших країн. Вражаюча оперативність реакції казахстанського уряду на всі повороти глобальної економічної кризи, починаючи з осені 2007 р., свідчать, що вони користувалися не тільки даними Рейтера, Блумберга та інших загальнодоступних джерел, але мають власні ексклюзивні джерела інформації в ключових фінансових центрах. Так, через розпад Радянського Союзу Масимов не став новим Ріхардом Зорге, але одержав квиток у велику політику.
Поки ще ми всі "сидимо" на одній газовій трубі, однак Москва, на відміну від Астани, з Києвом постійно конфліктує, хоча, в України з Росією набагато більше спільного, ніж у Росії з Казахстаном. У керівництві Казахстану, до речі, чимало українців - так, своє українське походження не приховує глава Нацбанку Григорій Марченко, українське коріння також у міністра з надзвичайних ситуацій Володимира Божко (до речі, вихідця зі спецлужб) і міністра охорони здоров'я Анатолія Дернового. Казахи та українці між собою теж ладять!
Напевно, щоб Україна змогла знаходити спільну мову із сусідами, нам просто потрібно якщо не інше керівництво, то вже точно інші політичні підходи. Тоді не буде загрози того, що газова труба мине Україну і ми залишимося не тільки без транзиту, але, можливо, і без необхідного, особливо в зимовий період, газу.
За матеріалами: 24.ua
Поділитися новиною