2759
Перерваний політ
От і дожилися. Країна в інформацію німецької газети "Більд" готова повірити значно охочіше, ніж власному міністрові внутрішніх справ. Парламент примушує МЗС України повторно звертатися із запитом до посла ФРН в Україні і німецького МЗС, не покладаючись на інформацію й результати роботи наших дипломатів у Німеччині. Взаємна недовіра між суспільством і владою, опозицією і правлячою коаліцією продовжує міцніти.
Однак у зазначеній ситуації для цього є певні причини. Якби в "Більді" з’явився матеріал про дебош в аеропорту міністра освіти Вакарчука, так легко газеті б не повірили. А ось що стосується міністра МВС - повірили, хоч "Більд" збрехав як мінімум двічі: написавши про результати неіснуючого заміру алкоголю в крові і стан сп’яніння, в якому перебував син Юрія Луценка. Конкретизувати розміщення прямої, як відомо, можна, провівши її між двома точками. Перша у міністра внутрішніх справ уже була - бійка з Черновецьким.
Тому, очевидно, другу точку у спрямованості й репутації було поставлено так легко. А що стосується дипломатів, то безрезультатне прагнення отримати оцінку того, що сталося, від федеральної влади Німеччини викликане не недовірою до нашого посла Наталі Зарудної чи консулів Дятлова і Новосьолова особисто, а вкоріненою вірою у здатність вітчизняних чиновників, відповідно до найвищих вказівок чи інших стимулів, інтерпретувати надану інформацію.
Втім, опозиція вже відрапортувала, що німецька поліція передала українській владі всі документи, включно з відеозаписом скандалу в аеропорту Франкфурта. Насправді це не так. "Дзеркало тижня" звернулося до заступника міністра закордонних справ Юрія Костенка, який курирує в українському МЗС цю делікатну тему, із проханням роз’яснити: що саме німецькою стороною станом на 15.00 п’ятниці передано українській владі. Юрій Васильович відповів: "Ідеться про три документи.
Перший із них датований 4 травня й адресований громадянинові України Юрію Луценку, в якому поліцейське управління м. Франкфурта повідомляє його про те, що заведено кримінальну справу (№ такий-то) за статтями, які передбачають відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень, за образу представників німецької поліції під час виконання службових обов’язків.
У листі також розтлумачуються наслідки цих обвинувачень. Другий документ 11 травня те ж таки поліцейське управління передало генеральному консулові України у Франкфурті-на-Майні Новосьолову. У ньому йдеться, що у зв’язку з порушенням кримінальної справи слідство не може передавати українській стороні будь-які матеріали, пов’язані з розслідуваним інцидентом. І тим самим числом датований третій документ - також на ім’я генерального консула. Але вже від прокуратури Франкфурта, яка повідомила українському дипломату, що протоколи слідства можуть опинитися в розпорядженні української влади лише в тому випадку, якщо громадянин Луценко дасть свою згоду - усну чи письмову, не зазначається - на ознайомлення третіх осіб із матеріалами справи. Жодних інших документів, протоколів, плівок - інакше кажучи, матеріалів - німецька сторона нашій стороні не передавала.
Мені відомо, що витяги з протоколів поліція Франкфурта надала адвокатові Юрія Віталійовича, найнятому в Німеччині. Проте на контакти з українськими дипломатами цей громадянин Німеччини жодного разу не виходив. І тому судити про те, що в нього є, ми не можемо", - констатував Юрій Костенко.
Що стосується позиції німецького посольства в Україні, на яку багато хто сподівався, вважаючи її оптимальною для взяття за основу солідного розгляду скандального інциденту, то її не буде. За даними "ДТ", Берлін ухвалив рішення розглядати інцидент не як політичний і міждержавний, а як приватний і такий, що перебуває у сфері безпеки. Це по-перше. Якби щось аналогічне сталося з німецьким громадянином в аеропорту "Бориспіль", то роль німецького посольства була б ключовою. Але в халепу потрапив наш громадянин, і, на думку німецьких дипломатів, за нього відповідальність несуть їх колеги в Німеччині, тобто посольство й консульство України, які мають усі можливості отримувати необхідну і дозволену законом інформацію від влади землі Гессен, на території якої стався інцидент. Дві ноти у відповідь із приблизно таким текстом посольство Німеччини в Україні і німецьке МЗС направили на Михайлівську, яка двічі намагалася отримати інформацію і позицію федеральної влади Німеччини.
Створеним парламентській і урядовій комісіям буде що розглядати, крім журналістських статей і суб’єктивних заяв сторін, лише в тому разі, якщо Юрій Луценко дасть згоду на доступ до документів слідства. Втім, із розгону вірити в об’єктивність протоколів німецької поліції теж не слід. Цілком очевидно, що диму без вогню не буває. Як, утім, поза сумнівами і перевищення німецькими стражами порядку своїх повноважень як стосовно Юрія Луценка та його сина, так і, тим більше, стосовно власника дипломатичного імунітету - акредитованого у ФРН представника МВС Дятлова.
Звісно ж, найоб’єктивнішою підставою для розгляду скандального питання могла б стати зйомка камер спостережень аеропорту. Фахівці, пов’язані з міжнародними авіакомпаніями, стверджують, що її не може не бути. Німецька сторона запевнила українських дипломатів, що в місці інциденту зйомка не велася.
Щоправда це чи обачність, пов’язана з надмірною активністю самої поліції, яка може бути зафіксована таким записом, можна тільки здогадуватися.
Виступаючи перед фракціями "НУ-НС" і БЮТ, Юрій Луценко висловив сумнів у необхідності демонстрації таких плівок, якщо вони є, пославшись на небажання знайомити широку громадськість із приниженнями, яких йому довелося зазнати у процесі зіткнення з німецькою поліцією. Його прес-секретар Інна Кисіль, у свою чергу, заявила, що міністр дуже хотів би, щоб ці плівки потрапили в Україну і були продемонстровані. Водночас, згідно з даними, отриманими "ДТ" від українських дипломатів, частковий відеозапис скандалу існує. За їх словами, кілька членів української делегації, які супроводжували Юрія Луценка, знімали те, що відбувалося, уривками на мобілки...
Лушпиння версій і трактувань ще не опало і, схоже, не скоро осиплеться. Коли і як буде поставлено крапку в цій справі, сказати важко. Заява Юрія Луценка про відставку могла б розцінюватися як вчинок, якби не була насправді ходом. Таким чином він переклав відповідальність за рішення із себе на коаліцію. Пропозиція міністра створити ТСК, покликану розслідувати франкфуртський інцидент, - того доказ.
Чому Юрій Луценко не відмовився від посади рішуче й категорично, як це, наприклад, зробив Віктор Пинзеник? Слід гадати, є кілька причин цього.
Однією з них може бути відчуття власної правоти, адже Юрій Віталійович стверджує, що єдине, що він собі дозволив того дня, - кухоль пива. Громадянин, який спожив таку дозу, може в Німеччині сідати за кермо автомобіля, не те що в літак. Кухоль пива - справді не привід для екіпажу "Люфтганзи" не пускати пасажира на борт, і вже точно не підстава надівати наручники на обурених пасажирів і тягати по підлозі за руки - ноги міністра дружньої держави. У таких випадках правоту відстоюють у суді, попередньо намагаючись вибити з-під опонентів найсерйозніші аргументи. Юрій Луценко стверджує, що настійно вимагав проведення аналізу крові на алкоголь, але франкфуртська поліція відмовила йому в цьому. Внаслідок інциденту Юрій Віталійович вимушено, в очікуванні наступного рейсу на Сеул, провів добу в цивілізованому місті, - незрозуміло, чому він не звернувся у приватну клініку з проханням провести аналіз, що міг би визначити дозу алкоголю в крові. Із відповідним папірцем у руках можна було б поліцію не поставити, а посадити на місце. А представникам "Люфтганзи" пояснити, що коли здається - потрібно не тільки хреститися, а й, як мінімум, вибачатися.
Далі. З моменту інциденту минуло майже два тижні. "Про офіційне звернення міністра внутрішніх справ України зі скаргою на дії поліції землі Гессен в аеропорту Франкфурта принаймні мені нічого не відомо", - лаконічно відповів на запитання "ДТ" посол ФРН в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот. Дипломатичні ж джерела, які тримають руку на пульсі, стверджують, що офіційних скарг від Луценка не надходило.
Судячи з настроїв у близькому оточенні Юрія Віталійовича, за інцидентом вбачається вміла рука українських опонентів міністра або комбінація іноземних спецслужб, покликана дискредитувати нашу країну на шляху в ЄС і НАТО шляхом роздування скандалу навколо неприємної ситуації. Що ж до першої версії, то в неї повірити складно. Нема кому це робити в країні. Прослухувати - є кому; ховати в шухляду складені протоколи про корупцію - є кому; торгувати компроматом - є кому, а подібні операції проводити - нема кому. Стосовно позаукраїнської руки можна було б поміркувати, якби Україна мала хоч якісь серйозні шанси просування шляхом в економічні та оборонні союзи, а також не була дискредитована в очах європейців перманентними внутрішньополітичними кризами, що виникли після помаранчевої революції, яка надихнула Європу.
По-друге, у політичному плані Юрію Віталійовичу нема куди йти. Як самостійний проект "Самооборона" розмита і на даний момент слабка. Та й вибори парламентські раніше ніж через рік не передбачаються. Депутатського мандата й трибуни немає. По суті, Луценку після паузи доведеться розпочинати все спочатку. Однак пережити цю паузу буде дуже складно, тому що є, по-третє, - критична маса ворогів, нажита за останні роки.
Ідеться не тільки й не стільки про президента і главу його секретаріату, які вже не спроможні відчутно впливати на події, але які з конкретної людини попити крові можуть, скільки про Бориса Колеснікова. Свого часу багато хто дивувався тому, як ізраїльтяни "примудрилися" створити свою державу на території, яка єдина вільна на Близькому Сходу від нафтових запасів. Так само багато хто не може зрозуміти, як молода помаранчева влада примудрилася "бурити" біографію Бориса Колеснікова саме там, де нічого немає, вибравши для цього епізод із "Білим лебедем". Борис Колесніков відсидів у тюрмі два місяці. А справу проти нього закрили. Мало того, за неправдиві свідчення засудили колишнього власника донецького торговельного центру. І нині повним ходом прокуратура веде розслідування справи про фальсифікацію обвинувачень на адресу Бориса Колеснікова. Показання дають яскраві: що Піскун, що слідчий, що інші свідки. Мета, поставлена регіоналом, - побачити у тюрмі замовників своїх поневірянь і злигоднів. При повному контролі Партії регіонів над прокуратурою, при безлічі показань свідків і чуйності судів Юрію Луценку буде складно протистояти реалізації колесніковських планів, не обіймаючи при цьому посади міністра внутрішніх справ.
Саме ці причини, на наш погляд, змусили Юрія Віталійовича перекинути м’яч відповідальності на поле коаліції. Чому ж, у свою чергу, "НУ-НС" і БЮТ, а також Литвин, який до них примкнув, пішли на компромісне рішення, а саме - разом з опозицією проголосували за проведення семиденного службового розслідування, створення ТСК і відсторонення міністра, який так і не став після Сеула до виконання своїх обов’язків міністра, на період розслідування?
По-перше, необхідно було зняти блокаду парламенту, яка в кризовий час, до речі, не робила честі й "Регіонам". Партія Януковича, обурена шкодою, якої завдав Юрій Луценко іміджу країни, прийняла естафету. І щоб глядачам ГРТ і РТР було зручніше розуміти події, розвісила в Раді хамські плакати доступною мовою. Забувши про депутата Калашникова, який бив журналістів, і міністра Рудьковського, який розважався в європейських столицях за казенний кошт, а, головним чином, про відсутність своєї принципової та жорсткої позиції в цих скандалах, Партія регіонів вважала за можливе на повну катушку використати інцидент із Луценком. Інцидент, ніяк не пов’язаний із Борисом Колесніковим, але який давав реальну можливість роззброїти і поквитатися із кривдником.
Насправді, навіть отримавши всі матеріали, сторони навряд чи дійдуть до консенсусного висновку з приводу правоти чи неправоти Луценка. І його доля в будь-якому випадку вирішиться під час переговорів і домовленостей. Але сьогодні обома сторонами взято паузу під зручним приводом проведення розслідування. Парламент запрацював, а тема на слуху.
По-друге, як міністр Юрій Віталійович Луценко не може похвалитися тотальним контролем над довіреним йому міністерством, який мали його попередники Василишин чи Кравченко. Але все-таки його присутність на цій посаді є якщо не ресурсом, то захистом від використання можливостей МВС проти кандидата в президенти Юлії Тимошенко. А це в кампанії, що обіцяє бути жорсткою і брудною, важливий чинник. Очевидно, Юрій Луценко на посаді міністра потрібний прем’єру настільки, що Юлія Тимошенко дозволила собі абсолютну безтактність - оголосити на всю країну діагноз сина Юрія Віталійовича. Використовуючи ці відомості, давно відомі у вузькому колі, як чинник захисту члена своєї команди.
Заступники міністра внутрішніх справ яскравого політичного забарвлення не мають і, попри партійні квоти, за якими вони призначалися, не мають кредитів політичної довіри лідера чинної коаліції. Та, власне кажучи, і тотально авторитетних для 300-тисячної міліції людей серед заступників немає. Відставка Луценка підвищує ризики непрогнозованих дій МВС у період виборів. І при цьому збільшує можливість перехоплення контролю над керівництвом іншими політичними силами.
Насправді не тільки політична доцільність лежить в основі такого важкого для коаліції рішення про долю Юрія Луценка. Безумовно, теза "своїх не здають" має місце. Але річ у тім, що Юра для багатьох у парламентській більшості не просто формально, а реально свій. Усі знають про його помилки, у тому числі й про найголовнішу, яка полягала у згоді обійняти посаду, до якої він був абсолютно не готовий, - глави МВС. Усі знають, що на початковому етапі він не казав "ні" там, де мав це робити. Усі знають, що це специфічне міністерство справило на нього набагато більший вплив, ніж він на нього. Однак... Він - не чужий. Із ним стільки пережито, що й не переказати. З ним відсвятковано перемоги та пережито поразки. За ним ішла "Україна без Кучми". А тоді справжніх відчайдушних було ой як мало. Старожили пам’ятають, як він боровся за Мороза. Як стріляв у журналістів гроші для балконно-транспарантної агітації за свого лідера й одночасно непримиренно боровся з партійним казнокрадством у СПУ. Юра не просто член колективу, він - душа компанії. Креативний, іскрометний, сентиментальний, який кидається на допомогу за першим покликом, щедрий у своїх копійках і не жадібний до чужих мільйонів. Такий Юра був поруч із багатьма депутатами і журналістами в часи непростого життя в опозиції. Багато хто розуміє це й бачать, як він змінився. І тому болісно зважують на терезах серця того й цього Луценка.
Але рано чи пізно коаліції доведеться ухвалювати рішення. Саме цей Луценко поставив її в таке становище. Той би не став.
От і визначається парламент із роллю добре знайомого політика. Хто він? Ганьба країни чи об’єкт, на якому продемонстрували ставлення до неї? Батько, який заступився за сина, чи політик, який втратив над собою контроль? Чека від МВС чи пазл від коаліції? Відповіді на ці запитання для себе шукатимуть не тільки політики, а й якась частина громадян України, якаа все ще цікавиться політикою.
До речі, хочу поділитися з вами найяскравішими враженнями за останній тиждень. Під час зустрічі з одним із послів G-7, дипломат, зрозуміло, поцікавився думкою з приводу того, як вирішиться конфлікт між владою та опозицією, який виник у парламенті після франкфуртського інциденту. Перекладач старанно перекладав відповідь, але дипломат перервав її настільки несподівано й емоційно, що я аж підстрибнула: "Та чим же вони займаються?! Ваша країна летить у прірву! У прірву! І ніхто не намагається її зупинити, а тільки скандалять і скандалять..."
А ви кажете - імідж країни...
Юлія Мостова
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
