1120
Основний інстинкт
— Казна та Політика
Поки країна потроху забуває про тривалі свята, політичне життя повертається у звичне русло. У парламенті знову блокують трибуни, а президентсько-урядові відносини знову "тішать" навколоконституційними труднощами.
Хто в суд подає, той і музику замовляє?
Однією з головних ознак стабільності політичної кризи по-українськи як і раніше залишається "теплий" характер співробітництва між президентом і урядом. На якийсь час у битві "Ющенко проти Тимошенко" спостерігалося певне затишшя: Кабінет Міністрів старанно переконував Міжнародний валютний фонд у своїй зразковій економічній поведінці, а глава держави ділився з усіма охочими своєю концепцією загальних дострокових виборів. Але, зважаючи на все, антракт закінчився, щоправда, можливо, не таким чином, яким був би бажаний для Банкової.
Серед причин деякого зменшення обсягів щотижневої взаємної критики, відчутно виділялася свідома позиція вичікування, яку зайняв президентський табір навесні. Найімовірніше, у першу чергу це було пов'язане з тим, що Конституційний суд "з тижня на тиждень" повинен був розглянути президентське подання щодо обов'язків нової парламентської більшості формувати і новий Кабінет Міністрів. З легкої руки народних обранців цей "рух" Банкової було сприйнято як атаку на Верховну Раду. Як відомо, Основний закон дозволяє гарантові розпускати парламент у тому випадку, якщо уряд не буде створено в шестидесятиденний термін. І, зважаючи на все, всі зацікавлені особи витрактували цю норму максимально близько до сформованої ситуації: нова коаліція не сформувала новий уряд, два місяці з моменту створення більшості вже давно минули, а значить - президент "як тільки так відразу" позбавить країну законодавчого органу. Такі "дріб'язки" як Кабінет, що діє і не збирається подавати у відставку, схоже, шанувальників подібного сценарію хвилювали мало - адже на кону поставили долю не дуже приємного главі держави парламенту...
Варто відзначити, що фактично у випадку прийняття Конституційним судом максимально сприятливого Банковій рішення, у першу чергу "під роздачу" потрапив би саме Кабмін. Як любить нагадувати заступник глави СП і представник президента в КСУ Марина Ставнійчук, президент зовсім не зобов'язаний на випадок чого розпускати парламент, а просто має таке право. Тому не можна повністю виключити ймовірність того, що в кулуарах міг би початися торг "пробачимо все" в обмін на "виправте Кабмін". Безумовно, в обхід другої за розмірами фракції, контрольованої прем'єр-міністром, реалізувати подібний сценарій було б важко, але й не абсолютно неможливо. За великим рахунком, спроби за допомогою новітніх трактувань Основного закону максимально ускладнити життя Юлії Тимошенко вже давно стали для Банкової звичними. І саме через подібний "основний інстинкт" президентського табору (всі кращі конституційні "ціпки" - спеціально для "коліс" роботи уряду) знакового рішення КСУ чекали із затаєним подихом.
Після того, як завершилася усна стадія слухань, думки, зокрема і преси, розділилися. Якщо спочатку перевага позицій парламентської більшості та урядів підносилася як непорушна, то згодом чутки заходилися обіцяти перемогу президентському табору. І, проте, прийняте 28 квітня рішення КСУ важко занести "в активи" Банкової. Конституційні судді, докладно розглянувши роль коаліції у формуванні Кабінету Міністрів, зійшлися на тому, що воно - невід'ємне право більшості, що реалізовується у двох випадках - при оновленні парламенту або ж більшості в ньому. А от так очікуваної прихильниками глави держави ремарки щодо неодмінної обов'язковості формування нового уряду, у рішенні КСУ немає.
На перший погляд висновки Конституційного суду повинні були зняти проблему: якщо єдиним власником права пропонувати новий Кабмін є коаліція, то кому як не їй вирішувати, що їй робити з урядом. Але в Секретаріаті Президента з таким ракурсом питання однаково не згодні. Через більш ніж тиждень після винесення рішення КСУ заступник глави СП Ігор Пукшин поділився трактуванням рішення суддів. "Якщо КС керується тільки статтею 83 Конституції (яка зокрема описує процедуру створення коаліції, - "Подробиці"), то я розумію рішення так, що потрібно керуватися імперативною нормою цієї статті - коаліція зобов'язана вносити подання кандидатури прем'єр-міністра, а також вносить відповідні пропозиції відносно кандидатур до складу Кабінету Міністрів", - переконаний зам Віктора Балоги. Безкомпромісна переконаність президентського табору в імперативності "норми спотикання" викликає своєрідну повагу - пряму підставу для подібної точки зору Конституційний суд не надав. Але, не дивлячись на подібні обставини, здаватися Банкова не планує. Наступною стадією, схоже, стане акція з вмовляння парламенту: Ігор Пукшин повідомив, що він буде "рекомендувати президентові звернутися до парламенту із пропозицією сформувати коаліцію і уряд, виходячи з останнього рішення КС" - чи то для очищення колективної совісті, чи то просто про всяк випадок. Проте, тривалість подібної процедури в умовах тієї "єдності" думок, що панує в українському політикумі, оцінити складно, а, значить, на якийсь час Кабінет Міністрів теоретично міг зітхнути з полегшенням. Щоправда, уже наступного дня стало ясно, що в українських реаліях подібні надії найчастіше залишаються необґрунтованими. Протистояння двох таборів знову виходить на гостру стадію.
Привід - він завжди знайдеться
Оскільки можливість позбутися від уряду Юлії Тимошенко перейшла в категорію невизначеної перспективи, Банкова, зважаючи на все, вирішила піти іншим шляхом - методом створення ускладнень для функціонування Кабміну в рамках стратегії "привід завжди знайдеться". Інакше президентський указ № 297 від 8 травня (і супутнє в перспективі звернення до Конституційного суду) розцінити складно. Цим своїм рішенням глава держави призупинив дію низки норм регламенту, що стосуються механізму надання доручень уряду в цілому і прем'єра зокрема. До президентського указу регламент КМУ передбачав, що "з метою направлення, координації і контролю діяльності членів уряду, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій" прем'єр (а в інших випадках - Кабмін колегіально) може давати особливі доручення "підшефним" чиновникам і контролювати їх виконання. На Банковій вирішили, що існуючий стан справ не відповідає Конституції, і ситуацію потрібно терміново виправити.
Сам по собі президентський указ виглядає трохи дивно, і був відповідно оцінений публікою: глава держави позбавляє Кабмін (вищий орган виконавчої влади в країні, між іншим) важливого повноваження - направляти і контролювати інші органи виконавчої влади. Але низка тез, викладених у тексті президентського указу, дозволяє розставити комплект крапок над "i".
Найбільш цікаво, мабуть, те, що офіційна точка зору президентського табору дивно чітко поєднується з неофіційною. Судячи з тексту указу, основна причина, що скерувала президента на подібне рішення - побоювання, що існуючий порядок речей провокує главу уряду до розширення повноважень. "Наділення ж прем'єр-міністра України повноваженнями давати доручення, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, є нічим іншим, як закріпленням права прем'єр-міністра України одноосібно здійснювати повноваження, які Основним законом держави покладені на Кабінет Міністрів України...", - говориться в тексті подання до Конституційного суду. Подібна точка зору Банкової цілком і повністю вписується в концепцію, нещодавно озвучену главою держави в інтерв'ю західним медіа - Юлія Тимошенко узурпує владу. Правда, масштаби подібної узурпації трохи губляться на тлі того, що президентський указ призупинив дії та ті норми регламенту КМУ, які припускають право на аналогічні "особливі доручення" за урядом у цілому. Але тут на перший план виступає інший аргумент Банкової: про які "доручення" може йти мова, якщо Конституція знає два види актів Кабінету Міністрів - "розпорядження" і "постанови"? І, нарешті, заключним акордом симфонії доводів виступає критичний погляд на регламент як такий - якщо його норми суперечать Основному закону і "профільному" законодавству - із цим потрібно "щось вирішувати".
Поверхневе вивчення тексту подання президента в Конституційний суд змушує погодитися з логікою глави держави, як мінімум, за одним пунктом - дотичним "документальній" стороні справи. Але й тут є свої нюанси. У тексті подання справедливо зазначено: регламент не тільки суперечить Конституції, але й закону про Кабінет Міністрів (який, до слова, у поданні згадується тільки один раз). Це дійсно так. Але звинувачувати Кабінет Міністрів у споконвічній узурпації влади трохи передчасно. Регламент, виконання окремих норм якого було припинено указом президента, датований 18 липня 2007 року. А, як відомо, з того часу закон про Кабмін неодноразово намагалися переписати, і в травні 2008 року ці спроби увінчалися успіхом. У попередній же редакції закону пункт 2 статті 45 говорив: "Прем'єр-міністр України направляє, координує і контролює діяльність членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, дає із цією метою доручення, обов'язкові для виконання зазначеними органами і посадовими особами". Отже, основна проблема полягає в тому, що уряд протягом року не знайшов моменту, щоб привести регламент у відповідність із діючим на сьогодні законом (хоча одна з поправок була внесена в регламент уже після "перезавантаження"). Таким чином, звинувачення президентської сторони абсолютно обґрунтовані, але при цьому - і трохи несправедливі. Адже і у тексті указу, і подання для КСУ подібні "супровідні обставини" не згадані. Як і (чого слід було очікувати) незазначені роз'яснення із приводу того, чому на Банковій стільки терпіли "узурпаційну" несправедливість і згадали про неї ближче до виборів.
Оскільки нинішня форма регламенту КМУ дійсно не відповідає нормам чинного законодавства, варто очікувати, що рішенням КСУ уряд буде зобов'язаний привести свій порядок роботи в повну відповідність старшим нормативним "братам".
Правда, це однаково не зніме з порядку денного питання здійснення контролю Кабінетом Міністрів інших органів виконавчої влади. Варто очікувати, що після виправлення регламенту уряд візьме на озброєння аргументи супротивника і дійсно почне управляти органами виконавчої влади за допомогою рішень і постанов. Але ще невідомо, як це буде сприйнято на Банковій. Точніше, варто згадати події весна-літа 2008 року, коли розгорнулася так звана "війна за губернаторів" (нагадаємо, тривалий час президент і глава уряду не могли прийти до консенсусу із приводу того, як саме повинні призначатися глави обласних державних адміністрацій, кому вони підзвітні, і хто повинен контролювати їхню діяльність), коли Віктор Ющенко вирішував проблему впливу на цей сегмент виконавчої влади шляхом призначення в.о. "кермових областей" в обхід прем'єра. Короткого екскурсу в історію питання достатньо для того, щоб сформувалося враження про "готовність" президентського табору втрачати важелі впливу на Кабмін через непокору уряду глав місцевих адміністрацій. А "розрулити" подібну ситуацію непросто - корінь проблеми закладений в Основному законі, що припускає своєрідне подвійне підпорядкування значного числа посадових осіб. Незалежно від того, дорученнями намагається управляти прем'єр чи постановами, існуючий дисбаланс може бути виправлений тільки в процесі переписуваннями норм Конституції. А доти боротьба з "узурпацією" може мати усе більше інформаційно-політичний характер "основного інстинкту", нагадуючи, скоріше, обмін шпильковими уколами, а не систематичну роботу над побудовою вивіреної вертикалі влади.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
