587
Дострокові парламентські: Порятунок потопаючих...
— Казна та Політика
Президентська ідея щодо проведення виборів передчасна і оптом знайшла розуміння далеко не в усіх. З найменшим ентузіазмом її сприйняли народні обранці, що сподіваються на прийдешній "мораторій на розпуск". Заповітна дата позаду, але варіанти залишаються.
Конституційні читці
Пропозиція Віктора Ющенка - "якщо вже переобирати, то всіх відразу" - прогнозовано викликала пильний інтерес політтусовки. Спочатку сенсаційний відтінок ідеї забезпечувала напівофіційно задекларована готовність президента відмовитися від невстановленого "відрізка" своїх повноважень. Але коли згодом стало ясно, що на Банковій розглядають усе більше варіацій на тему 17 січня 2010-го, зацікавленість парламентаріїв у рішенні (і без того не занадто гостра) почала стрімко згасати. Питання про те, чи варта гра свічок, а перезавантаження парламенту - прискорення президентської кампанії - ставали усе менш актуальним день у день. І в допомогу нардепам була Конституція.
За великим рахунком, складається враження, що переважна більшість великих політгравців вирішили просто спустити проблему на гальмах. Перманентно висловлювана головна надія покладалася на Основний закон. Як відомо, КУ встановлює заборону на проведення дострокових парламентських виборів в останні півроку президентського строку. Імовірно, саме цей факт можна порахувати однією з основних причин не занадто обґрунтованої юридично "протестної акції" парламентаріїв, що призначила вибори на 25 жовтня. І хоча спростування президентської сторони вже відправилося в Конституційний суд, якийсь час депутати могли спочивати на лаврах. Тим більше, що нехитрі розрахунки встановлювали: за нинішніми рамками, довгоочікуваний мораторій повинен початися 25 квітня, а до нього на момент "доленосного" голосування було рукою подати.
Який би красивий вигляд не мала схема, прокручена в стінах Верховної Ради, очікувати з боку Банкової "приступів" стоїчного терпіння не варто. Спочатку ще на початку квітня заступник глави Центрвиборчкому Андрій Магера привселюдно засумнівався в тому, що взагалі буде застосована "не зовсім доречно" виписана (вона ж "мертва") норма Конституції - це важко організувати. Але головний удар по спокої народних обранців у майже що святковий день 25 квітня завдав міністр юстиції Микола Оніщук.
Глава Мін'юсту поділився впевненістю в тому, що депутати помилилися в розрахунках. "Конституція пов'язує шестимісячний термін, коли парламент не може бути розпущений, не з датою, коли визначена дата виборів, а з датою втрати повноважень, тобто легко порахувати - хоча я не хочу, щоб це розглядалася як якась проекція - що це буде десь 23 серпня", - зробив приблизні підрахунки міністр.
Варто очікувати того, що чергова порція різночитань у тлумаченні норм Основного закону знову поверне нотки "екстриму" в існування народних обранців. З одного боку, днями в Секретаріаті Президента хоча б за одним пунктом парламентаріїв "утішили". Попереджаючи нову порцію чуток, Марина Ставнійчук запевнила, що розпуск Верховної Ради методом поновлення дії жовтневого указу президента не відбудеться. "Указ №911 вичерпав свою юридичну силу, оскільки давно минуло 7 грудня 2008 року як день, на який цим указом були призначені позачергові парламентські вибори. Тобто про поновлення саме цього указу мова йти вже не може", - вважає заступник глави СП. З іншого боку, на підході рішення Конституційного суду, що може визнати неправомірною тривалу, незважаючи на коаліційні перестановки, роботу нинішнього Кабміну. З урахуванням думки міністра юстиції, офіційні "читці Конституції" можуть і не квапитися - простір для президентського маневру звільнено. А значить, депутатам все-таки не варто забувати про принцип "порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих", якщо він для них актуальний.
Рятуйся, хто як може!..
Якщо ідея про дострокові президентські вибори приваблює всіх, крім самого президента, то сказати те ж саме про дострокові парламентські не можна. За великим рахунком, головним шанувальником ідеї є її ж ініціатор - глава української держави. Сказати напевно, чим саме керується Віктор Ющенко, важко. Не виключено, що він дійсно згодний тільки на "паритетну" передчасність - не так образливо виходить.
Але з більшим ступенем імовірності можна говорити, що надії покладають все-таки на перезавантаження "президентської" фракції. Як відомо, парламентська підтримка ініціатив гаранта на очах прямує до нуля, НУ-НС через "кар'єристів" зовсім відбився від рук, але ж ще є не охоплені мандатами вірні прихильники глави держави - наприклад, з "Єдиного центра". Тому почесний глава "Нашої України" на словах декларує готовність до бою від імені своїх товаришів, вважаючи, що гіпотетично супутня реформа виборчого законодавства допоможе йому позбутися від переважної більшості знайомих парламентських осіб.
Оскільки інші політичні гравці випромінюють набагато менший оптимізм (про це "Подробиці" уже згадували), варто очікувати, що у першу десятку важливих питань буття ввійде перелік перешкод для дострокової парламентської кампанії. Уже зараз про перспективи її проведення з усією визначеністю, крім президента, практично ніхто не ризикує заявляти. Виняток становить навряд чи один Володимир Литвин, що вважає парламентські вибори найближчим часом "реаліями". Втім, у Володимира Михайловича є причини схилятися до такого сценарію, про що мова йтиме нижче.
Далеко не всі карти в грі "за і проти перезавантаження Верховної Ради" перебувають на руках у парламентаріїв. Дуже багато чого залежить від уваги конституційних суддів і Міністерства юстиції до точки зору глави держави. У той же час, навряд чи народні обранці будуть опускати руки, тим більше заздалегідь. Завжди можна щось зробити, тільки не факт, що це "щось" легко реалізоване або всім сподобається.
Шляхи порятунку VI складу ВРУ можна поділити на прості або складні, "діяльні" або "споглядальні". Якщо не враховувати додаткові умови, то, на перший погляд, найпростіший спосіб зберегти парламент - це повна бездіяльність. Нагадаємо, президент, ділячись своєю ініціативою, окремо і неодноразово говорив: дострокові вибори в парламент мають сенс тільки в тому випадку, якщо будуть переглянуті правила гри. Тобто якщо відкриються передвиборні списки і "самоусунеться" депутатська недоторканність.
Тобто, можна припустити варіант розвитку подій, за яким ситуація просто спускається на гальмах: депутати не приймають потрібні зміни законів, президент "забуває" нагадати, "поїзд іде", а піар залишається... Знаючи специфіку взаємодії українських політиків, абсолютно виключити ймовірності подібного варіанта не можна. Але й розраховувати на нього теж не варто.
Наступний варіант протидії "підступним планам" президента теж лежить на поверхні. Це зовсім малореальний, але, такий, що вписується в законодавчі рамки, шлях поновлення нормальної роботи нинішньої коаліції. Плюси очевидні - головний привід для розпуску парламенту відпаде сам собою. Мінуси - ще очевидніші: розраховувати на те, що "більшовики" зможуть працювати в піку президентові, коли мало не головна проблема "союзу фракцій" - це президентські симпатики в парламенті, м'яко кажучи, дивно. І хоча, швидше за все, основна частка "антивиборної" риторики припаде саме на концепцію "у нас все добре", реальне відродження коаліції малоймовірно, хоча й не виключено через президентські вибори, що наближаються, і бажання великих політгравців "зберегти обличчя".
Ще один виключно теоретичний варіант розвитку подій прямо відсилає нас до бурхливої осені 2008 року. Тоді, у міжкоаліційне безвладдя, Юлія Тимошенко пропонувала своєрідний антикризовий "нуль-варіант" - більшість, що включає в себе всі п'ять фракцій. Правдоподібність пропозиції була оцінена з розмахом - поговорили і забули. Але зараз ця ідея поволі повертається. "У чотирьох фракцій (крім комуністів) немає занадто великих розбіжностей в економічних поглядах, тому для подолання економічної кризи коаліція чотирьох фракцій була б цікавою", - розглядає варіанти нардеп-"бютівець" Остап Семерак.
Перспективу в "антикризовому" сценарії бачить і віце-спікер. "Об'єднуватися потрібно навколо програми виходу із кризи, навколо рішень, зокрема і непопулярних, для забезпечення системи відповідальної професійної влади і реформи місцевого самоврядування. Таке об'єднання для України конче потрібно", - вважає Микола Томенко. І дійсно, якби всі 450 обранців українського народу (добре, без 27 комуністів) злилися в єдиному пориві, причини для розпуску парламенту відпали б самі собою. Але й імовірність реалізації подібного сценарію перебуває на межі фантастики. А от інший формат об'єднання во ім'я батьківщини виглядає більш ймовірним.
На тлі інших варіантів збереження нинішнього формату Верховної Ради досить імовірно виглядає перезавантаження не всього парламенту, а парламентської більшості. Останні тижні в переліку найбільш обговорюваних тем упевнено тримається коаліція формату "ПР+БЮТ, а там подивимося". Як уже аналізували "Подробиці", враховуючи свою "передвиборну незручність" подібна "широка" коаліція може бути втілена в життя, якщо раптом відшукається консенсус - у першу чергу, конституційний. Судячи з відсутності видимих результатів, процес пошуку подібного консенсусу йде не без проблем. Одна із причин цьому (крім традиційних труднощів переговорного процесу як такого) - "мотивація, що накульгує". З одного боку, президентські рейтинги Віктора Януковича досить високі, щоб дозволити собі відкласти реформування Основного закону до кращих часів. З іншого боку - "антикризове" зниження популярності Юлії Тимошенко досить важко переживе такий удар по електоральних симпатіях, як співробітництво із заклятими супротивниками. Питання в тому, чи зважаться обидва лідери йти на вибори на загальних підставах, чи настільки істотно перелицюють Конституцію, що необхідність у цьому відпаде сама собою.
Щоправда, труднощами переговорів проблеми цього шляху не обмежуються - для "безкровного" процесу реформаторам потрібний свій спікер. Володимир Литвин на цю роль навряд чи годиться, та й сам заперечує ймовірність подібного кадрового розміщення. Імовірно, саме тому, чим голосніші чутки про "ширку", тим послідовніше Володимир Михайлович виступає на користь дострокових парламентських виборів...
Навіть якщо відволіктися від "конституційного моменту", варто відзначити, що будь-яка інша коаліція, що включає в себе 226 голосів, може виконувати роль "запобіжника" для нинішнього парламенту - аби тільки не дати президентові привід для розпуску в найближчі місяці. Але навіть у найгіршому разі, як свідчить практика минулої осені та активність БЮТ у судах, указу про перезавантаження Верховної Ради можна пручатися до останнього. Головне, щоб знайшлися бажання і готовність до спільних зусиль. Тим більше, що чим ближче президентські вибори, тим менше уваги приділяється парламентським. Можливо, на це й покладається основна надія народних обранців. Тому що шукати розуміння в чужих рядах їм складно. Президент у випадку з Верховною Радою - "завжди готовий". Народ, звертаючи увагу на "титанічну" антикризову діяльність, - схоже, теж (згідно з соцдослідженням, проведеним компанією Research & Branding Group, 53% українців не проти змінити парламент раніше). Так що захоплююча діяльність з порятунку "потопаючих" переходить у їхні власні руки.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
