2945
Чим платити пенсії майбутнім пенсіонерам?
— Казна та Політика
Без підвищення пенсійного віку не обійтися. Але гірше за все, якщо реформа полягатиме лише в цьому
Популізм як замінник реальних реформ
Напередодні виборів в Україні постійно зростає кількість популістських тем (мова, НАТО, виборність суддів, прийняття нової Конституції на референдумі, негайний перехід Збройних Сил на контрактну систему, недопущення підвищення тарифів тощо), які використовуються політиками, щоб залучити на свій бік виборців. І чим менше вони розбираються в тій або іншій проблематиці, тим більше гучних заяв і демагогії від них можна почути. Якщо політик, як говорять, у темі, то йому дуже важко проголошувати нісенітницю із щирістю в голосі. І навпаки, якщо політик абсолютно нічого не розуміє в тих або інших питаннях, то промовляти нісенітниці йому вдається дуже легко. Потрібно тільки робити це палко і категорично, представляючи свою позицію як таку, що спрямована винятково на захист простих людей. Головне - щоб у голосі чулися нотки переживання за народну долю. Акторські здібності в цьому випадку куди важливіші від професійності та моральності.
Нинішня президентська кампанія, крім уже знайомих для українського вуха тем, ознаменувалася витягуванням на публіку ще одного демагогічного питання - неприпустимість підвищення пенсійного віку, оскільки, мовляв, середня тривалість життя людей в Україні низька.
У ролі головного захисника простих людей у нас, як завжди, виступила пані Тимошенко, що і втрачені заощадження обіцяла повернути протягом двох років, і армію перевести на контрактну основу з 2008 року, і виборність суддів впровадити. Нещодавно на одному з телешоу вона кинулася захищати простих людей від поганого Пинзеника, що начебто пропонував підвищити пенсійний вік. Пишу “начебто”, тому що від самого Пинзеника ніхто цього не чув. Але “поборниця прав” все одно народ захистила, проголосивши, що в нас люди до пенсії зазвичай не доживають, а як тільки почнуть жити стільки, скільки в Японії, тоді й будемо підвищувати вік виходу на пенсію.
Але одна справа вводити в оману виборців, роздаючи їм явно нездійсненні обіцянки, а інша - безвідповідально засовувати під сукно проблеми, які чим далі, тим більш хворобливими будуть ставати для суспільства.
Безперечно, нестача реформ у пенсійній системі - одна із проблем, яку наші політики протягом багатьох років відкладають на майбутнє. Вони не бажають говорити правду про те, що неврегульованість цього питання буде мати важкі наслідки для всіх громадян країни вже в найближчому майбутньому, не кажучи вже про більш віддалену перспективу.
Крах солідарної системи
В Україні маємо в цей час так звану солідарну пенсійну систему. Сьогоднішнє покоління працівників через внески в солідарну пенсійну систему забезпечують виплату пенсій тим, хто досяг пенсійного віку. За збереження такого порядку в майбутньому, людей, які перебувають у працездатному віці зараз і які згодом досягнуть пенсійного віку, повинні будуть забезпечувати наступні покоління працюючих. Але, на жаль, світові тенденції, особливо в розвинених країнах, невтішні: співвідношення числа працюючого населення до тих, хто вийшов на пенсію, усе погіршується. Тобто з кожним роком працюючим все важче забезпечити фінансування пенсій. Головними причинами цього вважається зниження народжуваності та зростання середньої тривалості життя тих, хто досяг пенсійного віку.
Повною мірою ця тенденція знаходить своє відображення і в Україні.
Для того, щоб було зрозуміло, що нас очікує без проведення пенсійної реформи, наведу розрахунок експерта Володимира Рапопорта, опублікований в одному з видань.
Так, пан Рапопорт звертає увагу на те, що за даними Держкомстату на 1 січня 2008 року (більш свіжих даних поки ще немає) протягом найближчих 5 років пенсійного віку досягнуть 1331894 чоловіків (їм на той час було 55-59 років) і 1806190 жінок (їм було 50-54 рокм ). Усього 3138084 людей. У робочий вік вступлять ті, кому зараз 15-19 років, а таких усього 3218533 людей. Тобто в економіку увіллється на 80 тисяч людей більше, ніж вийде на пенсію.
Однак, наступного п'ятиліття співвідношення різко зміниться на гірше.
У період з 2014-го по 2018 роки на пенсію вийде 1485209 чоловіків і 1946790 жінок - усього 3131999 людей, а вступлять у працездатний вік 2398150 осіб, тобто на 734 тисячі менше. Дай Боже, пише пан Рапопорт, всім цим 2 млн. 400 тис. дітям у доброму здоров'ї дожити до працездатного віку і далі жити та працювати, але статистика цього не підтверджує, тобто кількість нових працівників в економіці може бути ще меншою.
А далі буде зовсім погано. У період з 2019-го по 2023 роки на пенсію вийде 1705578 чоловіків і 1660295 жінок - у цілому 3365873 людей, а в економіку прийде тільки 1931995, тобто на 1 млн. 434 тис. менше. Неважко передбачати, що до тієї пори, як на пенсію підуть нинішні 45-50-річні чоловіки і 40-45-річні жінки, якщо нічого не змінити, пенсію їм платити буде нічим.
Уже зараз, за даними Держкомстату (станом на 1 січня 2008 року), на 1000 людей працездатного віку припадає 649 осіб непрацездатного віку. Хоча й ця цифра дещо лукава і недостатньо відображає реальну ситуацію з навантаженням непрацюючих на працюючих, тому що працездатним періодом в Україні вважається вік з 15 по 54 роки в жінок і з 15 по 59 років - у чоловіків. Тобто в розрахунок працездатних потрапляють учні старших класів шкіл і студенти, які переважно ще не працюють.
Отже, ці тенденції лише будуть погіршуватися... Це не чиїсь злі наміри або бажання, це реалії сучасного світу. Зупинити їхні гарні виступи перед публікою неможливо.
Як вираховують середню тривалість життя
Найбільш вагомим аргументом щодо неприпустимості підвищення пенсійного віку вважається начебто дуже низький рівень середньої тривалості життя українців.
Але коли запитую - чи то політиків, чи то пересічних громадян, - як же ця проклята середня очікувана тривалість життя розраховується і від чого вона залежить, то виявляється, що тих, хто розуміється на цій проблемі, дуже небагато. У цьому складі депутатського корпуса, може, людей п'ять знайдуться. Але всі наші обранці в будь-який момент готові ринутися привселюдно виступити “на захист інтересів простих людей”.
Тому дозволю собі почати саме з роз'яснення того, що таке "середня тривалість життя" і чому фахівці оперують терміном "середня очікувана тривалість життя".
Середня тривалість життя - термін, що часто використовується в популяційній біології щодо будь-яких організмів, його чіткого визначення не існує. У випадку поліпшення умов існування усереднене за довгий період значення тривалості життя в популяції буде меншим від тривалості життя останнього періоду. Усереднена тривалість життя організмів, які померли за певний короткий проміжок часу, може відрізнятися від усередненої тривалості життя народжених за цей самий період організмів. Найчастіше на практиці використовується саме остання ознака - так звана очікувана тривалість життя при народженні, хоча в деяких дослідженнях фігурує також середня тривалість життя, вирахувана за великий період. Держкомстат України наводить такі дані щодо середньої очікуваної тривалості життя при народженні:
Величина середньої очікуваної тривалості життя показує, у якому віці в середньому будуть помирати люди, які народилися на момент розрахунку, якщо протягом їхнього наступного життя рівень смертності в будь-якому віці залишиться таким же, як і на момент розрахунку.
У той же час, наприклад, середня очікувана тривалість життя для осіб, які досягли пенсійного віку, буде іншою, тому що їх будуть стосуватися лише ті ризики, які пов'язані з життям і смертністю людей похилого віку. Тому середня очікувана тривалість життя для осіб, які досягли пенсійного віку, буде значно вищою від середньої очікуваної тривалості життя при рожденнии і буде становити приблизно 72 року для чоловіків і 78 років - для жінок, з тенденцією до поступового підвищення. При цьому станом на 1 січня 2008 року в Україні загальна кількість тих, чий вік перевищує 80 років, становила 1434023 людей, з них 339669 чоловіків і 1094354 - жінок. Ці статистичні дані показують: якщо особи обох статей досягли пенсійного віку, тобто більша ймовірність того, що вони проживуть ще досить довго. І їм можна побажати лише міцного здоров'я.
Як бачимо, насправді середня очікувана тривалість життя при народженні багато років поспіль становить трохи більше 68 років. У такий спосіб не відповідають дійсності твердження, що люди в Україні не доживають до пенсійного віку, тому цей аргумент варто вважати відверто непрофесійним і популістським.
Найжахливіші роки в сучасній Україні
Але це ще не все, тому що потрібно зрозуміти, що впливає на середню очікувану тривалість життя людини. Мова йде про умови життя, сприйнятливості людей до хвороб, нещасні випадки, самогубства, убивства і тому подібне.
І тут бачимо, що в Україні є низка факторів, які істотно погіршують середню очікувану тривалість життя людини.
Так, за даними того ж таки Держкомстату, якщо в цілому в 2005 році померли 782 тис. осіб, у 2006 році - 758,1 тис., у 2007 році - 762, 9 тис. і у 2008 році - 754,5 тис. осіб, то від зовнішніх факторів у 2005 році померло 70 тис., у 2006 році - 64,6 тис., у 2007 році - 66 тис. і у 2008 році - 61, 4 тис. А жахом при цьому можна вважати 1995 і 1996 роки. Тоді від зовнішніх причин померли відповідно 82,7 тис. і 80,4 тис. людей. І на жаль, ця ситуація майже не поліпшується. У 1990 році на 10 тис. осіб у нас щорічно в середньому гинуло від зовнішніх факторів 10,7, у найважчому 1995 році - 16, а у 2008 році - 13,2 осіб.
Слід зазначити також, що ця статистика показує лише тих, хто відразу або майже відразу загинув від зовнішніх причин. До них потрібно було б додати ще тих, хто помер через деякий час у результаті зовнішніх причин. Абсолютна більшість таких загиблих - це діти і люди в працездатному віці.
Тобто вже багато років у нашій країні ведеться неоголошена війна проти громадян. Причому веде її не тільки держава, що не може і, здається, не хоче захистити людей від убивств, неякісних і небезпечних продуктів харчування, нещасних випадків на виробництві і техногенних катастроф. На жаль, війну проти самих себе ведуть і громадяни, які споживають очевидно неякісні продукти, порушують правила безпеки на виробництві, правила дорожнього руху, пожежної безпеки тощо.
Ще одним фактором, що впливає на середню очікувану тривалість життя, є смертність дітей до 1 року.
У 2008 році на тисячу осіб населення помирало 10 дітей. І хоча ситуація в цей час трохи краща, ніж у 1990 році, коли цей показник був 12,8, а тим більше - ніж у 1995-му (14,7), ця цифра майже вдвічі вища, ніж у розвинених країнах.
Отже, низький рівень середньої очікуваної тривалості життя значною мірою визначений зовнішніми факторами. Якщо нам удасться хоча б удвічі скоротити кількість загиблих від зовнішніх факторів, істотно виросте і середня очікувана тривалість життя.
Економічна криза і пенсійна реформа Які ж можна зробити із усього написаного висновки.
Головне - керівники держави повинні чесно сказати суспільству, що без проведення пенсійної реформи, зокрема вирівнювання пенсійного віку для чоловіків і жінок, скасування системи пільгового виходу на пенсію (дійшло до абсурду, коли здорові чоловіки на законних підставах мають право виходити на пенсію в 40-45 років) і загального підвищення пенсійного віку, не обійтися. Подальше зволікання тільки погіршуватимуть економічну ситуацію в країні і соціальну захищеність не тільки пенсіонерів, але й всіх верств населення, які цього потребують.
Ми і без того відстали з пенсійною реформою щонайменше на дев'ять років. Справа в тому, що в період з 2000-го по 2008 рік на пенсію виходили люди, які народилися в 1940 - 1947 роках. Зі зрозумілих причин таких пенсіонерів було набагато менше, ніж раніше і пізніше. Відповідно зараз буде відбуватися зворотний процес - буде зростати кількість осіб, які досягли пенсійного віку, тому істотно буде збільшуватися навантаження на Пенсійний фонд і Державний бюджет - як єдине реальне джерело покриття дефіциту пенсійної системи.
Однак гірше всього, якщо пенсійна реформа буде зводитися лише до підвищення пенсійного віку. Потрібно змінювати всю соціальну систему в Україні, створюючи мотивацію людей до здійснення внесків, які будуть забезпечувати гідну старість, подовження працездатного віку і підтримку здорового способу життя. Про це багато писалося, і напрацьована купа необхідних проектів нормативних документів, але в результаті популізму політичної еліти майже нічого не було реалізовано.
Невідкладна потреба в реформуванні пенсійної системи не означає, що підвищувати пенсійний вік так вже й необхідно вже цього або наступного року. Очевидно, що в умовах економічної кризи робити це взагалі недоречно. Коли відбувається скорочення робочих місць, тримати на роботі людей, які повинні були б виходити на пенсію, недоцільно. Запускати процес підвищення пенсійного віку потрібно з моменту виходу економіки із кризи і зростання попиту на робочу силу, тобто не раніше як 2011-го або навіть у 2012 році. Зараз потрібно лише прийняти відповідні законодавчі рішення.
Це досить тривалий процес - оптимальним вважається щорічне підвищення пенсійного віку на півроку. Якщо пенсійний вік підвищиться до 65 років, то для чоловіків цей процес розтягнеться на 10 років, а для жінок на 15.
Економічна криза спонукує політичні еліти одних країн до реформ, які зроблять їх сильнішими і здатними відповідати сучасним викликам, інших - до спроб пересидіти, перечекати, скористатися моментом і щось украсти. Але в такої еліти об'єктивно немає майбутнього, адже структура економіки залишиться деградованою і примітивною. А це в остаточному підсумку обернеться крахом для тих, хто до цього призвів.
Борис Кушнірук
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
