1746
Росія газоупорядковується
— Енергетика
Гаряча пора "енергоновин" зазвичай припадає на зиму. Але в 2009 році із закінченням холодів ступінь актуальності "газової" тематики завзято не знижується. Спочатку Україна підписала з Єврокомісією незручну для РФ декларацію щодо газотранспортної системи. А тепер уже Москва розглядає варіанти, за якими можна було б відіграти позиції.
Друга реакція
Однією з найяскравіших подій 2009 року в сфері енергетичного співробітництва заслужено стане "брюссельський демарш" української влади, що вирішила залучити до модернізації вітчизняної газотранспортної системи Європу, "в обхід" Росії. Зі "своєї дзвіниці" ступінь значимості очевидний: навіть на рівні декларації про наміри, у тому випадку, якщо всім учасникам переговорів удасться утриматися впритул до заявленої генеральної лінії, подібну попередню згоду можна порахувати заявкою на своєрідний прорив. З іншого боку, "особистою" справою Києва і Брюсселя підписаний документ не є, і, отже, варто очікувати, що він вплине на багато існуючих розкладів.
Найбільш очікуваною в цьому контексті була реакція Росії, що залишилася осторонь від європейсько-українських переговорів. Але реальність ці очікування перевершила: офіційна Москва настільки різко сприйняла багато пунктів попередньої згоди (наприклад, збільшити пропускну здатність української труби або скуповувати газ на західному кордоні РФ), що примара контрзаходів замаячіла на обрії відразу ж. І, якщо перша реакція Кремля полягає в рамках "без нас не зможете, не посмієте і взагалі - ніяк не можна", то друга - спокійніша, різноманітнішай із прицілом на майбутнє.
Максимум, що Росія може на ділі протиставити спільній ініціативі Україна-Європа до того, як попередні начерки дійсно почнуть втілюватися в життя, це декларування принципової неможливості модернізувати українську ГТС без участі РФ. Втім, до цього доводу в Києві поставились лояльно: практично всі можновладці встигли запевнити, що ГТС буде модернізуватися з використанням "зрозумілих механізмів" (користуючись формулюванням глави "Нафтогазу" Олега Дубини), а московській допомозі відкриті всі шляхи (крім, мабуть, шляху консорціуму), особливо якщо вона готова підтримати ініціативи рублем і якомога швидше. У Росії ж як і раніше вважають, що декларацію "на практиці в принципі неможливо реалізувати", але більше схиляються до акцентів від фізичної неможливості до загальної "неробочості" підходу, при якому документи розробляються "як без участі Росії, "Газпрому", постачальника газу, так і без участі найбільших споживачів" - відповідно до думки глави "Газпрому" Олексія Міллера.
Після періоду бурхливого збурювання Москва повернулася до звичних прийомів позиційної війни - таке враження складається при вивченні поточного стану справ між державами-партнерами. М'яко, ненав'язливо і у рамках існуючих угод російська сторона нагадує "хто в будинку господар". Своєрідною ілюстрацією підходу "не захочете по-доброму - буде по-поганому" може послужити ситуація, що сформувалася навколо потенційних штрафних санкцій для "Нафтогазу", пов'язаних з недобором законтрактованих обсягів газу в першому кварталі 2009 року. Поки вважається, що росіяни "зважать на становище" і не вимагатимуть відшкодувань, тим більше що в березні на користь такого сценарію висловлювався Володимир Путін, а українська сторона виявила свої кращі партнерські якості та зуміла оплатити попередні поставки вчасно. Але до остаточного розставлення крапок над "i" далеко, тим поче що всі зацікавлені сторони визнають: російський монополіст має підстави для застосування подібних заходів. А брюссельська декларація могла істотно вплинути на лояльність постачальника енергоресурсів.
Ситуація з недобором газу і супутніх санкцій може бути грамотно використана в невщухаючій інформаційній війні. Після того, як розпалення критики домовленостей між Україною і Європою понизилося, на передній план вийшов ще один привід "залякати" українських партнерів. З початку квітня російська сторона дбайливо нагадує про те, що "Нафтогазу" варто замислитися про літо. "Ми дивимося з великою тривогою на ситуацію з Україною. Коли почнеться літо, і вони повинні будуть закуповувати газ для своїх підземних сховищ, Україні не буде чим платити", - поділився своїми переживаннями заступник голови правління "Газпрому" Валерій Голубєв. І хоча українська сторона не утомлюється запевняти, що питання заповнення ПГХ поки не стало ребром, для росіян ця проблема залишається актуальною. Причому найбільше співчуваючих з Москви турбують два пункти. У рамках першого вони наполегливо пояснюють, що незаповнення підземних сховищ може призвести до зимових збоїв транзиту, і тоді Україна буде "сама винною". У рамках другого - обтяжено констатують, що необхідних для оптової закупівлі майже 5 мільярдів доларів у Києва немає. Звичайно, із цією метою міг би бути використаний популярний нещодавно "московський кредит", але брюссельські ініціативи української влади, як мінімум, на якийсь час поставили хрест на готовності Кремля допомагати сусідам.
Помітну частину останніх газових "різночитань" між Україною і Росією можна охарактеризувати фразою "дріб'язок, а неприємно" (начебто розрекламованого в ЗМІ схвалення "Газпрому" претензій RosUkrEnergo проти "Нафтогазу" у Стокгольмському суді). Але подібного варто очікувати: важко повірити, що Україна могла б виявити ініціативність в обхід інтересів Кремля, і втратити "задоволення", втілюваного хоча б у психологічному тиску. До того ж, зарано стверджувати, що Київ "легко відскіпався". У Москві, схоже, уважають, що: а) раптом що - Україна сама винна; б) якщо буде потреба можна злегка відредагувати правила гри. Характеризуючи домовленості України і Єврокомісії, а головне - правову базу, на якій вони ґрунтуються, перший заступник глави МЗС РФ Андрій Денисов відзначив, що остання "не має дійових заходів заборони країнам реалізовувати свої політичні цілі ціною попрання інтересів третіх країн". І саме над цим у Москві збираються попрацювати.
Примари нового порядку
Серйозною заявкою Росії на створення "інших правил" може служити нещодавня ініціатива Дмитра Медведєва. Новий підхід до правил міжнародного енергетичного співробітництва спочатку був анонсований у Хельсінкі, а потім опублікований на офіційному сайті президента РФ. Перший крок до якоїсь подоби "нового порядку" зроблений, і сприймають його неоднозначно.
З формальної точки зору "Концептуальний підхід до нової правової бази міжнародного співробітництва в сфері енергетики (цілі й принципи)" - це просто перелік постулатів, на яких, на думку глави російської держави, повинно будуватися співробітництво в енергетичній сфері. Основні його позиції справедливі й передбачувані: "взаємна відповідальність країн - споживачів і постачальників енергоресурсів, а також транзитних держав за забезпечення глобальної енергетичної безпеки", "забезпечення недискримінаційного доступу до енергетичних технологій й участь у передачі технологій", "забезпечення можливості безперешкодної доставки енергоресурсів на міжнародні ринки, зокрема через транзитні системи" тощо. Але, не дивлячись на зразково-показовий характер пропозиції, за ним відразу ж запідозрили підступ. Причому підступ різнонаправлений: у першу чергу проти України, у другу - з метою перекроїти існуючі правила гри.
"Антиукраїнський" момент "Концептуального підходу" експерти схильні бачити в перебільшеній увазі, що документу робить проблема транзиту. І дійсно їй присвячений окремий додаток. Отже, відповідно до останнього, у майбутній системі нових документів передбачається, крім термінів і тарифотворчих принципів, закріпити кілька моментів, які в зимовій "газовій війні" були б Кремлю дуже доречні. Серед таких "неприйнятність непередбачуваного транзитними договорами переривання або скорочення транзиту, а також втручання в транзитні потоки", "відповідальність сторін за збитки, заподіяні в результаті невиконання вимог угоди і транзитних договорів" або, наприклад, "обов'язковість реагування сторін на запити партнерів і зобов'язання щодо забезпечення доступу експертів сторін і органів урегулювання конфліктів до транзитної інфраструктури" (щоправда, остання теза краще "грає" у світлі більше пізнього "брюссельського інциденту"). Незважаючи на неоднозначний підтекст, у Києві ініціативу Дмитра Медведєва підтримують: у Секретаріаті президента переконані, що глава РФ прислухався до планів Віктора Ющенко щодо поглиблення енергобезпеки. Але ж у Москві не занадто приховують "антитранзитний" характер пропонованої концепції. "В енергополітиці є два визначальні учасники - виробник і покупець. Транзитні країни виконують обслуговуючу функцію, не треба робити із транзиту самостійного гравця", - приводить видання "Коммерсантъ" анонімну точку зору одного з укладачів документа.
Якщо горезвісний "антитранзитний" характер "Концептуального підходу" може бути перевірений тільки практикою, його спрямованість проти існуючої Енергетичної хартії ЄС очевидна. Як відомо, у Росії переконані, що Хартія застаріла і неефективна (а формальна причина, що пояснює необхідність якнайшвидшого перегляду - невключенность у Хартію декількох ключових гравців начебто тієї ж Росії або США). Більше того, РФ не ратифікувала цей документ, а тому вважає себе вільною від виконання деяких пунктів - зокрема й тих, які можуть стосуватися гіпотетичної ролі Росії як країни-транзитера: у законодавстві РФ саме поняття транзиту не зафіксовано, що дозволяло активно використовувати схему перепродажу, наприклад, середньоазіатського газу, а не просто його прокачування територією Росії. Тому зручний для Москви аналог нинішньої Енергетичної хартії міг би бути дуже корисний, особливо з урахуванням трансформованої ситуації на енергетичних ринках.
Свіжі віяння по Дмитру Медведєву збіглися за часом з декількома цікавими подіями в газовій сфері. У першу чергу, це значне скорочення обсягів "блакитного палива", закуповуваного "Газпромом" у Туркменістані, що супроводжувалося аварією на газопроводі, викликаною, приблизно, різким зниженням тиску в трубі. Мотиви російської монополії, імовірно, пов'язані, зокрема, і з "українським фактором" - через те, що Київ не став викуповувати задекларовані на перший квартал обсяги енергоресурсів, скоротилася й потреба "Газпрому" у не такому вже і дешевому (точні суми не розголошуються, але приблизно вартість коливається "у районі" 300 доларів за тисячу кубометрів) туркменському газі. Втім, якщо врахувати, що через територію України останніми місяцями було прокачано у два рази менше газу, ніж за аналогічний період 2008 року - можна припустити, що енергетичні потреби Європи теж трохи скоротилися. У кожному разі, туркменські партнери "Газпрому" одержали серйозну проблему аж до прийдешньої перспективи знижувати обсяги видобутку "блакитного палива": якщо Росія, яка викуповувала більшу частину газу, істотно зменшує обсяги закупівель, запроторювати його Туркменістану (у всякому разі, поки не добудований газопровід у Китай) практично нікуди - а в транзит, нагадаємо, Москва "не грає". У силу цього Ашхабад захопився пошуком нових партнерів - і вже знайшов одного в особі німецького енергетичного концерну RWE, що, крім іншого, готовий сприяти в будівництві Транскаспійського газопроводу в Азербайджан, звідки вже є труба до турецького Ерзурума. І, якщо проект "Набукко" (Туреччина-Балкани-Австрія) буде реалізований - російська монополія на поставку середньоазіатського газу в Старий світ буде порушена.
Майбутнє альтернативних газопроводів (альтернативних для європейців, тобто, "так, щоб не через Росію" - тому що російська концепція альтернативи припускає "так, щоб не через Україну"), проте, не безхмарне. По-перше, з урахуванням перспективи "Північного" і "Південного потоків" може стати актуальним питання, де знайти газ для всіх цих труб. По-друге, Москва теж дрімати не стане. У всякому разі, контекст недавньої зустрічі Дмитра Медведєва і президента Азербайджану Ільхама Алієва, у ході якої останній запропонував з 2010 року продавати "рідний" газ Росії, дозволив зазвучати в російській пресі настроям а ля "Кінець "Набукко"?". Адже поки не існує Транскаспійського газопроводу, качати через "Набукко" у Європу передбачався азербайджанський газ. А якщо його викупить Росія - питання альтернативного шляху зникне через непотрібність. Хоча сам глава азербайджанської держави перспективу подібної монополізації відкидає, навпроти, не виключає ймовірності використання Росії як країни-транзитера...
Найближчими днями пройдуть відразу два тематичних "енергозльоти" - в Ашхабаді й у Софії. Причому на першому представники Грузії будуть обговорювати, зокрема, і можливості здійснення проекту "Білий потік" - газопроводу, апологетом якого свого часу була Юлія Тимошенко, - із Грузії й Азербайджану через дно Чорного моря в Україну. Через транскаспійську трубу з Туркменістану в Азербайджан, ця сугубо гіпотетична свого часу ідея (на передпроектні роботи з якої ЄС збирається виділити три гранти) знаходить другий подих. Хто знає, може й саміт у Софії, відвідати який планує Віктор Ющенко, для України теж виявиться цікавим... Адже на загальний "газовий порядок" найближчим часом буде впливати не тільки те, де добувається "блакитне паливо" (Дмитро Медведєв днями не забув нагадати, що до 2030 року таких експортерів залишиться тільки три), але й те, яким чином воно транспортується. Саме тому питання міжнародних угод, що стосуються транзиту енергоресурсів, стає таким актуальним, а майбутній "газовий порядок" турбує всіх.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
