893
Питання ціною в долю економіки?
— Казна та Політика
Запекло намагаючись повернути прихильність іноземних кредиторів і відновити співробітництво із МВФ, українська влада нарешті розпочала пошук цивілізованих шляхів рішення проблеми рекапіталізації банків. Втручання в цей процес міжнародних фінансових організацій не тільки зрушило з мертвої точки раніше занадто повільний процес, але й дало шанс, що під їхнім доглядом він зможе набути досить цивілізованих рис.
Однак через витрачене задарма півріччя рішення цієї принципової для майбутнього вітчизняної економіки завдання впирається в занадто велику кількість невідомих...
"Наше тверде зобов'язання"
Очевидно, чиновники МВФ уже не сподівалися дочекатися від української влади як чіткої й виразної стратегії протидії кризі, так і реальної системної роботи з її втілення. Там уже не надають занадто великого значення подібним "формальностям", вирішивши зосередитися на своїх ключових пріоритетах - забезпеченні умов для збереження зовнішньої платежу-здатності Української держави.
Анонсуючи приїзд чергової місії в Україну, департамент зовнішніх зв'язків МВФ послався на наявність лише трьох пунктів у переліку вимог. А саме: прийняття законів, спрямованих на зміцнення фінансового стану Пенсійного фонду і НАК "Нафтогаз України", а також погоджених із МВФ і Всесвітнім банком законопроектів, покликаних сприяти реструктуризації банківського сектора. При цьому з Вашингтона повідомили, що "МВФ одержав переконливі запевнення від президента і прем'єр-міністра про їхній намір забезпечити протягом тижня 13-17 квітня" прийняття відповідних нормативно-правових актів парламентом.
Як видно, серед висунутих умов залишилися лише ті, які покликані нейтралізувати найбільш серйозні погрози платоспроможності країни, здатні спровокувати дефолт України за зовнішніми борговими зобов'язаннями. Такими, як відомо, є жалюгідний фінансовий стан "Нафтогаза", дефіцит Пенсійного фонду і можливе масове падння банків.
До моменту приїзду місії навіть для найоптимістичніше настроєних мешканців українського політичного олімпу стало очевидно, що Україні не вдасться уникнути дефолтів за зовнішніми зобов'язаннями, нехай і корпоративними. Нагадаємо, що, за підрахунками НБУ, валовий зовнішній борг країни на 1 січня ц.р. становив 103 млрд. дол., а сума короткострокових і частина довгострокових зобов'язань, що підлягають погашенню в поточному році, оцінюється іноземними експертами у 40-45 млрд. дол.
Якщо ці оцінки правильні, то повністю і "без питань" обслужити такий обсяг валютних виплат для українських позичальників украй проблематично навіть за участю держави. На цьому і ґрунтується фактична впевненість іноземних фінансистів у неминучості дефолта України за зовнішніми боргами.
Звичайно, тут необхідно зробити застереження, що вищезгадані підрахунки ґрунтуються на даних офіційної української статистики, що, як відомо, не бачить різниці між реальним зовнішнім боргом і зобов'язаннями перед пов'язаними структурами, які підлягають пролонгуванню або рефінансуванню. Але реальна структура зовнішнього боргу, незважаючи на голосно озвучене доручення глави держави розібратися з цим питанням, так і залишається загадкою. Принаймні, для громадськості.
Ініціатива щодо оголошення корпоративних дефолтів пролунала цього тижня з вуст... Віктора Ющенка. Глава держави, як свідчить прес-реліз на його офіційному сайті, "запропонував комерційним банкам провести переговори з міжнародними фінансовими установами щодо реструктуризації або пролонгації фінансових зобов'язань другого-четвертого кварталів".
Подібне посилання фактично означає заклик до банкірів повідомляти дефолти за зовнішніми зобов'язаннями, як мінімум, технічні. Втім, незважаючи на всю "гіркоту поразки", усвідомлення українською владою цієї майже очевидної необхідності можна розцінювати позитивно.
По-перше, як сверджують люди знаючі, існують дві більші різниці між дефолтами, що повідомляють із ініціативи самого позичальника (добровільно, з одночасним висуванням пропозицій щодо уктуризації його зобов'язань), і примусовою процедурою, іиіційованою у судовому порядку кредиторами.
Грамотна реструктуризація українських зовнішніх корпоративних зобов'язань все-таки могла б допомогти зберегти хоч якесь обличчя перед зовнішнім світомм, у якому теж, до речі, уже збанкрутували або перебувають на межі банкрутства чимало вчорашніх "ікон капіталізму". І тут, як не крути, теж не обійтися без підтримки Міжнародного валютного фонду, що прекрасно усвідомлює масштаб наших внутрішніх проблем.
По-друге, президентський заклик до реструктуризації зовнішніх боргів може означати, що до української влади таки дійшла очевидна істина: при виборі із двох зол - корпоративного або державного дефолта - перше все-таки менше і переважніше. І що за нескінченну експлуатацію механізму фінансування приватного зовнішнього боргу державним когось колись можуть закликати до відповіді.
Про що мова? Тим, хто ще не в курсі, пропонуємо самостійно знайти рішення нескладного завдання. Що відбувається, коли зовнішні боргові зобов'язання тієї або іншої приватної структури погашаються за рахунок валюти, придбаної з резервів НБУ за гривні, отримані все в того ж Нацбанку через рефінансування? Яке, у свою чергу, являє собою лише найчистішої води емісію, покриту тільки що швидко знецінюються й найчастіше досить сумнівними заставами? А далеко не бездонні й резерви, що спустошуються швидко, НБУ поповнюються лише за рахунок валюти, запозиченої на не дуже тривалий строк у МВФ.
Невже це оголошення Верховною Радою дати президентських виборів нагадало главі Української держави, що зобов'язання банків перед своїми співвітчизниками не менш важливі, ніж зовнішні? Як би там не було, з інтересами "маленьких українців" доводиться рахуватися, коли їх обезкоштовлені кризою маси здобувають електоральний статус...
Дух електоральної боротьби вже, схоже, цілком поглинув діючого президента. Інакше що стояло за викликом вашингтонських емісарів прямо в аеропорт "Бориспіль"? Добратися до Києва комусь не терпілося?
Явна гра на публіку рухала Віктором Ющенком і у ході організованої в стінах НБУ чергової зустрічі з банкірами, коли в присутності запрошених на неї представників місії МВФ, Всесвітнього банку і ЄБРР глава України розпікав уряд і Нацбанк за їхню нездатність протягом от уже декількох місяців запропонувати чіткий і прозорий порядок рекапіталізації. По ходу віддавши належне "найвищому професіоналізму представників нинішньої місії", Віктор Андрійович закликав їх не їхати з Києва, поки необхідний порядок не буде розроблений і затверджений. Строк, як звичайно, був призначений нездійсненний - чотири дні.
Зі свого боку, наш шановний президент не зміг забезпечити підтримку всіма своїми парламентськими одновірцями необхідних для догоджання МВФ законопроектів. Хоча напередодні привселюдно закликав парламент їх схвалити.
Знайдений урядом вихід - затвердження необхідних рішень власними постановами - глава місії Шейла Пазарбазіолу оцінила позитивно. Однак сумніви в легітимності подібного шляху виникають далеко не тільки в спікера Литвина.
Особливо це затвердження справедливо відносно питань, пов'язаних з рекапіталізацією проблемних банківських установ. Адже без законодавчого врегулювання цей процес замість того, щоб вирішувати банківські проблеми, може почати їх масово продукувати.
Клубок протиріч
Складно не погодитися з тими, хто затверджує, що й заявлена ціна питання (44 млрд. грн., передбачених для входження держави в капітал проблемних банків поточною редакцією бюджетного закону), і надзвичайна конфликтность інтересів заздалегідь прирікають на невдачу спробу провести необхідний законопроект через парламент.
Слава Богу, у рекапіталізаційний процес почали активно втручатися міжнародні фінансові організації. Їхня участь дає Україні шанс, що величезні корупційні ризики, з якими сполучена рекапіталізація, удасться в значній мірі збалансувати. Представники МФО вже змусили уряд створити спеціальну раду з рекапіталізації банків (складається з восьми чоловік), у роботі якої теж збираються брати участь.
Волею-неволею Кабміну довелося поки згорнути з тієї надзвичайно слизької доріжки, якою готово було припустити його нинішнє керівництво. Юлія Тимошенко лише ледь не наступила на ті ж грабли, якими дубасили Нацбанк за "помилки" його керівництва в питаннях рефінансування. А чутки про 20-30-процентні відкати за надання державної фінансової підтримки, які вже вимагали деякі вхожі в кабінети прем'єра і першого віце-прем'єра особи, нібито так і залишилися лише чутками.
Однак безліч питань, з якими сполучена рекапіталізація, усе ще залишається. Навіть видима частина айсберга - предмети розподілу 44 млрд. грн. - виглядає занадто переконливо, щоб не розбурхувати уяву і апетити.
Нагадаємо, що відсутність необхідних для цього реальних грошей у скарбниці не проблема: обов'язковий викуп Нацбанком боргових зобов'язань уряду на покриття рекапіталізаційних витрат (фактична емісія) погоджений і схвалений іноземними кредиторами. Тому ця сума не враховується в тих 50 млрд. грн., у які, як оголосив 10 квітня президент Ющенко, МВФ оцінює дефіцит українського бюджету.
Тим часом за рекапіталізацію банків українському суспільству доведеться платити як мінімум подвійну ціну. По-перше, через зростання держборгу збільшується неабияк заслинений українськими політиками, але від того не менш хворобливий показник - борговий тягар для майбутніх поколінь. По-друге, ми навряд чи відкриємо більшу таємницю, повідомивши, що збільшення кількості гривень в обігу при фактичному паралічі інвестиційно-кредитних процесів і шокуючого падіння економіки веде до практично неминучого зниження купівельної спроможності вітчизняних грошових знаків. Або, інакше кажучи, до інфляції.
Хто основні претенденти на порятунок і рекапіталізацію? За просоченою в пресу інформацією, у ході що відбувся 10 квітня в Нацбанку закритої наради керівництва НБУ з тимчасовими адміністраторами проблемних банків представники мінфіну США і МВФ озвучили прогноз, відповідно до якого вводити тимчасові адміністрації українському банківському регулятору доведеться приблизно в 50 фінансових установах. Через уривчастість цієї інформації сказати, на чому заснована подібна оцінка, складно. Помітимо лише, що вона дивним чином збігається із припущенням, зробленим в одному з нещодавніх номерів "ДТ" (№11 від 28 березня 2009 р.).
Чіткі критерії відбору претендентів на уливання в капітал бюджетних ресурсів поки не оголошували. Раніше з Нацбанку надходила інформація, що в числі "прагнучих" значаться
26 установ. Як виявилося, за цією цифрою начебто б немає такого ж числа реально поданих заявок на проходження непростої процедури. Як роз'яснив у четвер в.о. глави Мінфіну Ігор Уманський, 26 - це та кількість банків, які підходять для рекапіталізації державою відповідно до критеріїв НБУ (не стали поки, як і багато чого іншого, надбанням гласності). "З 26 банків маємо програму щодо капіталізації, яку склав НБУ і довів до банків. Акціонери 19 із цих банків прийняли рішення, що вони акцептують цю програму, і взяли на себе зобов'язання проводити капіталізацію. Сім банків не підтвердили, що вони самостійно проведуть капіталізацію", - пояснив Уманський.
В.о. міністра перелічив і назви банків, які вже внесені урядом і НБУ в рекапіталізаційний список. Це - Укргазбанк, Імексбанк, Укрпромбанк, "Родовід Банк", а також банки "Фінанси та кредит", "Надра" і "Київ". Загальна потреба цих установ у капіталі становить 20 млрд. грн.
При оголошенні списку Уманський зробив досить примітне застереження, спочатку замість "Києва" згадавши інший банк, назву якого теж пов'язана зі столицею, - "Хрещатик". У результаті "Хрещатику" довелося захищати свою репутацію, у терміновому порядку спростовуючи причетність до нещасливого списку, що незабаром підтвердив і сам в.о. міністра.
Однак застереження, за даними джерел "ДТ", була не випадковою. Вся справа в тому, що спочатку в списку семи основних претендентів на рекапіталізацію значився не "Київ", і не "Хрещатик", а зовсім інший банк із числа великих (теж з українським капіталом). Практично до останнього шанси банку "Київ" залишалися невизначеними. Чи не тому керівники НБУ називали суперечливі цифри - то сім, то вісім розглянутих установ? І чи не тому рішення щодо цього банку, як стверджують обізнані джерела "ДТ", довелося приймати навіть за відсутності необхідного проекту постанови?
У другій половині дня в четвер правління НБУ встигло розглянути питання тільки за трьома установами: Укргазбанком, Імексбанком і банком "Фінанси та кредит". Всі вони одержали позитивний вердикт. Однак для власника "Фінанси та кредит" Костянтина Жеваго занадто неприємним сюрпризом стали умови, внесені в положення про рекапіталізаці. буквально напередодні. Примітно, що зі змістом цього документа в ході вищезгаданої наради ще не були ознайомлені й багато членів правління НБУ.
А норми, які там зазначаються, виявилися, за інформацією джерела "ДТ" у Кабміні, досить жорсткими. По-перше, як умову надання своєї допомоги уряд виставляє вимогу поступитися йому як мінімум 75% плюс одну акцію. По-друге, у такій же пропорції передбачається і участь представників Кабміну в менеджменті (правлінні) капіталізованої установи. По-третє, необхідною умовою входження держави в капітал банку є попереднє введення в нього тимчасової адміністрації або куратора НБУ і введення мораторію на виконання його зобов'язань перед кредиторами. Таким чином, на Нацбанк перекладається відповідальність за вірогідність інформації про положення справ у банку на момент ухвалення рішення про виділення бюджетних коштів.
І, по-четверте, банк зобов'язується забезпечити повний доступ до своєї внутрішньої інформації, зокрема й до тієї, котра являє собою банківську таємницю.
З останнього пункту, на наш погляд, виникає ключова погроза, якій піддаються в таких умовах клієнти рекапіталізованих установ. На що будуть витрачатися основні зусилля ставлеників уряду в банках, над якими буде отриманий контроль? Чи буде це реальне оздоровлення установи, або, наприклад, претензії на майно і власність його клієнтів?
Адже реприватизаційні плани, про які заявила ще у 2005 році й від яких могла так і не відмовитися діючий прем'єр-міністр, у поточних умовах мають всі шанси на реалізацію в дуже навіть великих масштабах.
Про що мова? Вся справа в тому, що через проблеми в економіці тільки в дуже нечисленних банківських позичальників не виникло перебоїв з доходами і проблем з обслуговуванням раніше отриманих банківських позик. Згідно опублікованим цього тижня даним Держкомстату, збитки вітчизняних підприємств за січень-лютий 2009 року виросли у 2,5 рази, тоді як прибутки зменшилися на 61,4%.
Відомо, що позики юрособам банки видають в основному під заставу, вартість якої, як правило, значно перевищує суму кредиту. Звичайно, для кожного комерційного банку великий клієнт-підприємство має величезне значення, тому в нинішніх умовах банки і їхні корпоративні позичальники намагаються по можливості шукати компромісні рішення. Однак згодом такі рішення буде знаходити усе складніше. Адже дно падіння економіки, про досягнення якого вже поспішили заявити в уряді, надихнувшись приростом промисловості на 7,1% у березні порівняно з лютим, виглядає поки надзвичайно хитким і сумнівним. Особливо якщо врахувати, що спад за квартал перевищує 30%.
На це звернула увагу низка незалежних експертів-аналітиків, що беруть участь у підготовці прогнозу, складанням якого займається журнал "Україна". Вся справа в тому, що вже, що падіння, у промисловості було вже занадто різким і значимим для того, щоб прискорюватися й далі (межа є всьому!). Так що деяка корекція цього показника виглядає поки занадто нестійкою, щоб давати привід для серйозного оптимізму.
У той же час звертає на себе увагу прискорюваний спад у торгівлі. За опублікованими цього тижня офіційними даними, роздрібний товарообіг України в березні 2009 року знизився на 16,9% порівняно з березнем 2008-го, тоді як у лютому цей показник склав 14,1, а в січні - 7,8%.
Держкомстат явно не квапився з публікацією квартального показника ВВП, однак, на думку деяких обізнаних експертів, найбільш імовірним виглядає його падіння за перші три місяці поточного року на рівні близько 20%. І сподіватися на кардинальне поліпшення ситуації поки не доводиться. Адже без поновлення банківського кредитування і активізації інвестиційних процесів неможливо реальне поліпшення в економіці в цілому, масштаби якої далеко не обмежуються декількома великими металургійними холдингами і декількома десятками хімічних підприємств.
А виходить, платоспроможність українських позичальників буде погіршуватися й далі, а проблемні банківські кредити - накопичуватися.
Що поганого в тому, якщо недбайливого приватного власника замінить ефективний державний менеджмент? У принципі, нічого, якби українські реалії не показували, що на один позитивний приклад ефективного державного менеджменту припадає як мінімум кілька десятків, а то й сотень негативних. Але коли вже збільшення ролі держави як власника в нинішніх умовах не уникнути (про що свідчить і початок процесу одержавлення банківських установ), то ключовим питанням стає те, за якими принципами, критеріям і процедурою будуть відбиратися наймані державою для керування його активами менеджери? І ще - якими будуть головні мотиви їхньої діяльності?
Залишається тільки сподіватися, що відповіді на всі ці питання ми знайдемо в програмі рекапитализации банківських установ, яка поки що ще залишається фантомом для суспільства
Юрій Сколотяний
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
