1579
Підсумки останньої газової війни
— Енергетика
Конфлікти між Газпромом та українською стороною були ще за Кучми, але тоді вони були пов'язані в основному з бартерними схемами розрахунків за транзит російського газу в Європу. Нинішній прем'єр України Тимошенко зробила на махінаціях із цими схемами свій статок. Однак до "помаранчевої революції" всі розбирання між Газпромом і Нафтогазом не виходили на рівень, що зачіпав би інтереси європейських споживачів.
Перший серйозний конфлікт, Який одержав європейський вимір, відбувся наприкінці 2005 - початку 2006 року, і був пов'язаний з переглядом довгочасного контракту на постачання газу Україні за $50 доларів за тисячу кубометрів. Після зміни влади в Києві наприкінці 2004 року, представники України самі вже в травні 2005-го висловили бажання перейти на ринкове ціноутворення в питаннях поставок газу в Україну і його транзиту в Європу через українську ГТС. Із чим було пов'язане це бажання нової української влади відмовитися від винятково вигідного в перспективі зростання цін на нафту контракту на постачання газу, укладеного ще за Кучми, сказати важко. Якщо це бажання було розраховано на перспективу падіння цін на нафту вже в 2005 році, у що вірили тоді деякі аналітики, то ця перспектива не виправдалася.
У міру того, як ціни на нафту в 2005 році встановлювали нові абсолютні історичні максимуми, бажання української сторони перейти на ринкове ціноутворення сходило нанівець, і коли справа дійшла до переговорів, українська сторона відмовилася від свого наміру, що призвело до першого закручування вентиля, в результаті якого контракти були переглянуті, і нова ціна на газ для України на 2006 рік склала $95 за тисячу кубометрів. Формально ця ціна складалася із ціни російського газу для Європи ($230) і ціни середньоазіатського газу ($50).
Результатом цього конфлікту стали: підмочена репутація Газпрому, поява нових корупційних схем, пов'язаних з посередником RosUkrEnergo, і зростання цін на азіатський газ у наступних роках - дивлячись на політику Газпрому, у Середній Азії усвідомили, що можуть застосувати ті ж силові методи у відношенні самого Газпрому і почали поступово піднімати ціни. Однак, "лід рушив", як любив казати Великий Комбінатор. Старий, украй невигідний в умовах швидкого зростання цін на нафту контракт на постачання газу в Україну був дезавуйований і початок переходу на європейську, а точніше - американську модель ціноутворення для України, а заразом і для інших партнерів Росії на пострадянському просторі, було покладено.
Треба сказати, що вільного ринку газу як такого немає, тому що весь ринок газу підконтрольний монополістам в сфері поставок, транзиту і збуту, і саме поняття ринкової ціни варто трактувати як ціну, встановлювану відповідно до формули, в якій враховуються ринкові ціни на нафту.
Фактично формула ціни на газ для Європи (на німецькому кордоні) це формула, що відповідає американській моделі ціноутворення на це паливо. Традиційно ціна газу розраховується з урахуванням лага в 9 місяців за ціною на нафту, що сповільнює зміни в ціні на газ у порівнянні зі змінами в ціні на нафту, і формула ціни наступна:
1 млн. BTU газу = 0.714 + 0.046 х Ціна бареля нафти + 0.0975 х Ціна бареля нафти 9 місяців тому.
BTU (British thermal units), в яких котирується ціна газу на англосаксонських ринках (USD за мільйон BTU), це кількість тепла, необхідної для того, щоб нагріти 1 фунт води на 1 градус за Фаренгейтом (1 BTU = 252 кал = 1,055 Дж). Один барель нафти містить 5.825 мільйонів BTU. Тисяча кубометрів газу містить 36.6785 мільйонів BTU. Перевівши формулу ціни з BTU у тисячі кубометрів, одержимо:
1 000 кубометрів газу = 26.188 + 1.687 х Ціна бареля нафти + 3.576 х Ціна бареля нафти 9 місяців тому.
Справедлива ця ціна чи ні, питання, зрозуміло, риторичне, однак у Європі ця модель ціноутворення на російський газ загальновживана. На початку 2006 року європейська ціна на газ на кордоні Німеччини становила близько $200 за тисячу кубометрів. З урахуванням зростаючого тоді тренда на нафтовому ринку, середня ціна на газ для України в 2006 році, розрахована як ціна на німецькому кордоні за винятком транзиту від західного кордону України до німецького кордону, становила б орієнтовно близько $230 за тисячу кубометрів, що й було виставлено Газпромом як справедлива ціна після відмови Нафтогазу купувати газ за $80 за тисячу кубометрів.
У підсумку, після закручування вентиля на короткий термін, що не привів тоді до серйозних перебоїв у поставках, була погоджена посередницька схема, у якій Газпром змішував газ власного видобутку з азіатським, і продавав цю суміш спеціально створеній для цілей реекспорту в Україну (і залишків - за межі України) компанії RosUkrEnergo за $95 за тисячу кубометрів. Створена для врегулювання газового конфлікту компанія RosUkrEnergo з чуток, які сьогодні підтверджуються, представляла фінансові інтереси людей, близьких президентові України, і самого президента Ющенка.
Багато хто тоді, коли ця компанія виникла в газовому бізнесі, не без підстави стверджували, що Газпром, надавши цій компанії право реекспорту середньоазіатського газу в Європу, по суті справи, дав таким специфічним чином хабар вищим посадовим особам України, які дозволили Газпрому переглянути старі контракти. Тимошенко, яка знаходилася вже тоді в опозиції до Ющенка, який відправив її раніше у відставку, відкритим текстом назвала нову угоду зрадництвом українських національних інтересів.
З початку 2006 року сіра схема поставок газу в Україну якось працювала до початку 2008 року, коли виник наступний серйозний конфлікт з питань цін і боргів за поставки. Тоді конфлікт знову вдалося розв’язати без суттєвих перебоїв з поставками, причому не в інтересах Газпрому - він одержав свої гроші, - і то, не зрозуміло - чи всі, - але змушеноий був зберегти ціну $179 за тисячу кубометрів на весь 2008 рік. RosUkrEnergo залишився в українському газовому бізнесі, однак контракт на постачання був укладений прямо з Нафтогазом, що стало безумовною перемогою Тимошенко.
Нинішній конфлікт, що, схоже, формально завершився, - хоча деякі деталі викликають питання, - був зовсім неминучий з кількох причин:
1.Президент України Ющенко, фінансові інтереси якого щільно зав'язані з RosUkrEnergo, який підтримав Саакашвіллі, став зовсім неприйнятною фігурою для Росії. Тимошенко ж, навпаки, відносно грузинського інциденту висловлювалася досить стримано. Внутрішня політика Ющенка і його зв'язки з радикальними українськими політичними силами, а так само з американськими неоконсерваторами, теж не додавали йому популярності в очах російських лідерів.
1.Президент України Ющенко, фінансові інтереси якого щільно зав'язані з RosUkrEnergo, який підтримав Саакашвіллі, став зовсім неприйнятною фігурою для Росії. Тимошенко ж, навпаки, відносно грузинського інциденту висловлювалася досить стримано. Внутрішня політика Ющенка і його зв'язки з радикальними українськими політичними силами, а так само з американськими неоконсерваторами, теж не додавали йому популярності в очах російських лідерів.
Нарешті, рейтинг Ющенка в очах українського виборця впав останнім часом так низько, що навіть якби Кремль і розраховував мати з ним справу в майбутньому, це майбутнє було б обмежене наступними президентськими виборами, на яких він майже напевно зазнає поразки. Словом, робити ставку на Ющенка, який показав вочевидь ворожість Росії, було зовсім недоцільним, а це значило, що недоцільно і враховувати його фінансові інтереси в газовому бізнесі, навпаки, треба було позбавити його можливості фінансувати свою політичну діяльність за рахунок сірих схем газових поставок.
2.Слабість США виключає сьогодні будь-який тиск на Росію, розв'язуючи Росії руки як мінімум у її природній сфері впливу, що включає Україну. Декілька публікацій Stratfor, відомого в колах експертів як "тіньове ЦРУ", вказує на те, що після грузинського розгрому США відмовилися від спроб домінувати в Євразії і блокувати посилення Росії в регіоні. Схоже, за нової адміністрації США мають намір перейти відносно нашої країни до політики "батога і пряника", пропонуючи одночасно як великі вигоди від співробітництва зі США, так і вигадуючи нові загрози, які повинна спричинити майбутня конфронтація, пов'язана з надмірним (за американськими поняттями) посиленням Росії.
2.Слабість США виключає сьогодні будь-який тиск на Росію, розв'язуючи Росії руки як мінімум у її природній сфері впливу, що включає Україну. Декілька публікацій Stratfor, відомого в колах експертів як "тіньове ЦРУ", вказує на те, що після грузинського розгрому США відмовилися від спроб домінувати в Євразії і блокувати посилення Росії в регіоні. Схоже, за нової адміністрації США мають намір перейти відносно нашої країни до політики "батога і пряника", пропонуючи одночасно як великі вигоди від співробітництва зі США, так і вигадуючи нові загрози, які повинна спричинити майбутня конфронтація, пов'язана з надмірним (за американськими поняттями) посиленням Росії.
Стратегічною метою США на російському напрямку тепер, імовірно, стане програма-мінімум - недопущення створення тісного альянсу між Росією і зацікавленими в російській сировині розвиненими країнами Європи, у першу чергу - між Росією та Німеччиною.
3.Наприкінці 2008 року був, нарешті, створений глобальний газовий картель, а це, у свою чергу, призводить до необхідності уніфікації всіх відносин між споживачами і постачальниками газу. Побудова відносин між Росією та Україною, у яких Україна намагалася претендувати на роль стратегічного партнера між Росією та Європою, наполягаючи на своїй ексклюзивності в якості країни-транзитера, не укладається в картельну логіку, відповідно до якої Україна повинна належати до класу пересічних споживачів. Україна повинна була стати "як всі", чого, до речі, майже вдалося-таки домогтися в результаті останніх укладених угод.
4.І, нарешті, чисто комерційні інтереси Газпрому, що під кінець 2008 року законтрактував весь середньоазіатський газ у першому кварталі 2009 за ціною $340 за тисячу кубометрів, вимагали встановлення ціни для України в першому кварталі 2009 дорожче як мінімум на ціну транзиту середньоазіатського газу до кордону України, що й було зроблено в результаті досягнутих угод. 20% знижки від європейської ціни на газ, які вдалося пробити Тимошенко на переговорах з Путіним, це максимум того, що Україна могла одержати з урахуванням закупівельних цін на середньоазіатський газ, і, треба віддати належне українському прем'єрові, вона свого домоглася.
3.Наприкінці 2008 року був, нарешті, створений глобальний газовий картель, а це, у свою чергу, призводить до необхідності уніфікації всіх відносин між споживачами і постачальниками газу. Побудова відносин між Росією та Україною, у яких Україна намагалася претендувати на роль стратегічного партнера між Росією та Європою, наполягаючи на своїй ексклюзивності в якості країни-транзитера, не укладається в картельну логіку, відповідно до якої Україна повинна належати до класу пересічних споживачів. Україна повинна була стати "як всі", чого, до речі, майже вдалося-таки домогтися в результаті останніх укладених угод.
4.І, нарешті, чисто комерційні інтереси Газпрому, що під кінець 2008 року законтрактував весь середньоазіатський газ у першому кварталі 2009 за ціною $340 за тисячу кубометрів, вимагали встановлення ціни для України в першому кварталі 2009 дорожче як мінімум на ціну транзиту середньоазіатського газу до кордону України, що й було зроблено в результаті досягнутих угод. 20% знижки від європейської ціни на газ, які вдалося пробити Тимошенко на переговорах з Путіним, це максимум того, що Україна могла одержати з урахуванням закупівельних цін на середньоазіатський газ, і, треба віддати належне українському прем'єрові, вона свого домоглася.
Зрозуміло, якби замість європейської ціни на газ, що змінюється залежно від нафтових цін, для України була б установлена фіксована ціна на рік, Газпром, теоретично, компенсував би збитки в першому кварталі від поставок середньоазіатського газу Україні прибутками в другій половині року, але це було б пов'язано з узяттям на себе ризиків, пов'язаних з тим, що збитків він зазнав би вже у першому кварталі, коли лещата глобальної кризи ліквідності будуть затискати концерн найсильніше, а на прибутки йому слід було розраховувати тільки в другому півріччі 2009 року, коли Україна, цілком імовірно, стане остаточним банкрутом, і одержати з неї гроші буде набагато складніше, ніж у короткочасній перспективі.
Наведений вище список причин газового конфлікту стосується інтересів російської газової монополії і Російської Федерації, які й були в основному затверджені в досягнутих угодах з Україною.
Якщо скористатися наведеною вище формулою ціни на газ, і підставити в неї середню ціну на нафту в другому кварталі 2008 року (~$120 за барель) і нинішню ціну ~$40 за барель, одержуємо європейську ціну на кордоні Німеччини в першому кварталі 2009 ~$520 за тисячу кубометрів. Ціна на західному кордоні України за винятком вартості транзиту до німецького кордону буде ~$460. З урахуванням 20%-ої знижки ціна на газ для України, таким чином, повинна була б становити ~$365...370. Озвучена Газпромом ціна - $360 майже збігається з наведеними мною розрахунками та, імовірно, є більш адекватною (я оцінював середню вартість цін на нафту грубо, не вдаючись у деталі конкретних змін котирувань).
Тепер оцінимо середньорічну вартість газу для України, приймаючи середньорічну ціну на нафту в 2009 році в ті ж $40 за барель. В останньому кварталі 2009-го ціна на кордоні Німеччини складе ~$235 за тисячу кубометрів. У період з початку другого кварталу 2009 до кінця 3-го кварталу 2009 ціна повинна відіграти падіння цін на нафту третього і четвертого кварталу 2008-го. Якщо взяти, що вартість транзиту між Україною та Німеччиною, що залежить від ціни технічного газу, зміниться пропорційно, то ціна на газ для України в останньому кварталі 2009 року складе ~$205 за тисячу кубометрів без урахування 20%-ої знижки, і, відповідно, ~$165 за тисячу кубометрів з урахуванням знижки. Це і є те саме 2...2.5-кратне падіння, що обіцяв президент Медведєв у своєму публічному виступі перед остаточним раундом переговорів.
Грубо оцінити середню вартість газу для України в 2009 році можна, взявши середнє арифметичне цих двох цін, що складе ~$260 за тисячу кубометрів, що приблизно збігається з тією самою "пільговою" ціною, про яку говорив Газпром наприкінці 2008 року. Ця оцінка виявляється завищеною в порівнянні з тією, котра ґрунтується на думці голови правління Газпрому Олександра Медведєва, який оцінив середню вартість газу в Європі в 2009 році в $280 за тисячу кубометрів. Виходячи з оцінки Олександра Медведєва, середньорічна вартість газу для України з урахуванням 20%-ої знижки складе $225 за тисячу кубометрів - навіть нижче тієї, на яку, за словами Міллера, Газпрому вдалося вийти на переговорах з Нафтогазом під самий новий рік. Ця цифра приблизно збігається з оцінкою українського прем'єра в $229 за тисячу кубометрів, зробленою за підсумками переговорів.
Таким чином, всі озвучені обома сторонами конфлікту цифри, що стосуються європейського ціноутворення для України при прогнозній середній ціні на нафту $40 за барель, більш-менш сходяться і більш-менш відповідають загальноприйнятій моделі ціноутворення з урахуванням 20%-ої знижки. Це є гарним знаком, що вказує на те, що ціновий консенсус по поставках газу в Україну на сьогоднішній день досягнутий - принаймні, на рівні компаній-монополістів та урядів обох країн.
При поверхневому погляді на остаточний фінансовий результат переговорів, можна навіть констатувати незначний виграш України від конфлікту, що конкретизувався в $6 за тисячу кубометрів різниці між ціною, що була майже погоджена напередодні новорічних свят ($235) і тією, котра була озвучена українським прем'єром ($229). Втрата для Газпрому, втім, невелика, зважаючи на те, що Газпром, перейшовши на європейську модель ціноутворення, забезпечив себе високими цінами на газ, який постачає Україні, у короткостроковій перспективі, що життєво важливо для Газпрому і для російського бюджету. Крім того, може статися, що глобальна криза, яка поки що розвивається за японським дефляційним сценарієм, у другій половині 2009 року піде вже за інфляційним сценарієм, коли гігантські резерви ліквідності, затиснуті сьогодні кризою в банках, виплеснуться на ринки.
У цьому випадку не можна виключати зростання цін на нафту до $70 за барель і навіть більше вже до кінця 2009 року. До того ж ОПЕК украй незадоволений поточними цінами на нафту і буде намагатися повернути їх на прийнятний для країн-експортерів нафти рівень, що, на думку ОПЕК, становить $70 за барель. Якщо ОПЕК доможеться своїх цілей або криза обернеться глобальною інфляцією, - або станеться і те, і інше, - Газпром виявиться у великому виграші від використання європейської ціни на газ для розрахунків з Україною вже в 2010 році.
Цей виграш буде в тому випадку, якщо припустити, що Україна буде за таких умов виконувати досягнуті днями домовленості, зберігши до того часу свою платоспроможність, що вже сьогодні викликає сумніви. Однак не варто забувати про те, що МВФ, на кредити якого сьогодні підтримується українська економіка, висунув вимогу переходу на "ринкові" ціни на газ як одну з умов надання позик, правда з тим застереженням, що цей перехід повинен бути здійснений протягом трьох років. З декількох причин я думаю, що фонд не буде сильно проти того, що цей перехід остаточно оформиться вже в 2010 році, тому що головний інтерес фонду - загнати країни-одержувачі його кредитів у якомога більші борги, а перехід України на "ринкові" ціни на газ саме сприяє цьому.
У цілому за результатами досягнутих між Газпромом і Нафтогазом домовленостей можна констатувати, що своїх основних цілей Газпром і Росія домоглися, а саме:
1.Позбавили Ющенка газової годівниці.
2.Затвердили статус України як пересічної країни-покупця газу, уніфікувавши модель ціноутворення і позбавивши Україну можливості реекспорту.
3.Дотримались своїх комерційних інтересів у короткостроковій перспективі, а також заклали фундамент для їх дотримання в перспективі довгостроковій.
1.Позбавили Ющенка газової годівниці.
2.Затвердили статус України як пересічної країни-покупця газу, уніфікувавши модель ціноутворення і позбавивши Україну можливості реекспорту.
3.Дотримались своїх комерційних інтересів у короткостроковій перспективі, а також заклали фундамент для їх дотримання в перспективі довгостроковій.
Чого це коштувало Газпрому?
1.Україні була надана знижка 20% від європейської ціни на один рік - це та сама "пільга", про яку казав Газпром у контексті середньорічної ціни на газ $250 за тисячу кубометрів, але виражена в трохи іншій формі. Зв'язок цієї знижки зі збереженням тарифу на прокачування російського газу в Європу надуманий. Суть у тому, що ціна тарифу на прокачування залежить в основному від ціни технологічного газу, що постачається для цих цілей. Ціна цього газу для України, якщо вірити інформації, отриманій від Тимошенко, складе $154 за тисячу кубометрів і, очевидно, відповідає старій ціні поставок $179 за винятком будь-яких націнок, тобто старій ціні на середньоазіатський газ, який постачається на кордон України за своп-схемою. Простіше кажучи, Україна продовжує дотувати транзит російського газу за рахунок того, що Росія продовжує дотувати вартість технологічного газу для транзиту. Інше просто привело б до збитковості дотримання Нафтогазом контракту на транзит, а сам Нафтогаз - до банкрутства. Вигадки про те, що 20%-а знижка надана Україні в обмін на пільгову ціну транзиту, таким чином, є звичайним PR-вивертом Газпрому і російського уряду, розрахованим на російську публіку.
1.Україні була надана знижка 20% від європейської ціни на один рік - це та сама "пільга", про яку казав Газпром у контексті середньорічної ціни на газ $250 за тисячу кубометрів, але виражена в трохи іншій формі. Зв'язок цієї знижки зі збереженням тарифу на прокачування російського газу в Європу надуманий. Суть у тому, що ціна тарифу на прокачування залежить в основному від ціни технологічного газу, що постачається для цих цілей. Ціна цього газу для України, якщо вірити інформації, отриманій від Тимошенко, складе $154 за тисячу кубометрів і, очевидно, відповідає старій ціні поставок $179 за винятком будь-яких націнок, тобто старій ціні на середньоазіатський газ, який постачається на кордон України за своп-схемою. Простіше кажучи, Україна продовжує дотувати транзит російського газу за рахунок того, що Росія продовжує дотувати вартість технологічного газу для транзиту. Інше просто привело б до збитковості дотримання Нафтогазом контракту на транзит, а сам Нафтогаз - до банкрутства. Вигадки про те, що 20%-а знижка надана Україні в обмін на пільгову ціну транзиту, таким чином, є звичайним PR-вивертом Газпрому і російського уряду, розрахованим на російську публіку.
Правда в тому, що Україні, за сприяння її прем'єра, просто подарували 20%-у знижку, можливо, в обмін на дотримання якихось додаткових умов, про які ми навряд чи що-небудь коли-небудь, довідаємося і, крім того, пільгову ціну на технологічний газ, що дозволяє Нафтогазу забезпечувати транзит російського газу в Європу без збитків для себе. Контракт на транзит російського газу за ціною $1.7 за тисячу кубометрів на сто кілометрів юридично бездоганний і продовжує діяти до кінця 2009 року поза залежністю від ціни на технологічний газ. Це може здатися дурістю, - прописувати довгострокові умови по транзиту, не маючи при цьому довгострокової формули ціни поставок, - але такі вже умови, під якими раніше підписалися українські переговорники, - якщо це дурість, то дурість, мабуть, української сторони, що Газпром міг спокійно використати у своїх інтересах.
Розірвати транзитний контракт можна було тільки через стокгольмський арбітраж зі сплатою неустойки, і Газпром мав право за будь-яких обставин вимагати дотримання цього контракту, якщо потрібно - у судовому порядку. Саме порушення цього контракту Україною, що перекрила вентиль, - що було підтверджено офіційною відмовою Нафтогазу транспортувати російський газ у Європу, - і стало найдужчим формальним приводом для підготовки звернення Газпрому до стокгольмського арбітражного суду. Справедливості заради треба навести точку зору української сторони з питання транзиту, що Газпром, знаючи, що ГТС України після припинення російських поставок пущена в режимі реверса, спеціально обрав таку схему прокачування газу в Європу, що у цьому режимі не могла бути реалізована.
Знову пускати ГТС у нормальному режимі для забезпечення транзиту російського газу в стані тривалої невизначеності з поставками російського газу значило ставити під ризик відключення від газопостачання цілі регіони України, і повністю віддавати, таким чином, у руки Газпрому долю контрактів на майбутні поставки, втрачаючи головного переговорного козиря Нафтогазу - можливості використати накопичені газові резерви для підтримки газопостачання всіх споживачів України хоча б на мінімальному рівні.
Віддаючи належне професіоналізму українських газотранспортників, треба, проте, відзначити, що формальна сторона питання така, що якби Газпром хотів, він міг би виграти в суді цю справу, і лист представників Укртрансгазу про готовність забезпечити транзит, згаданий в наведеному українському джерелі, служив би у суді додатковим аргументом на користь позиції Газпрому. Газпром, однак, у цьому питанні, схоже, зволів піти на мирову, і не тільки погодився постачати технологічний газ за мінімальною ціною, але й надав 20%-у знижку на поставки газу українським споживачам. Знижка за оцінками українського прем'єра заощадить Україні близько $5 мільярдів у наступному році (щодо європейської формули ціни без знижки). Остаточні умови по поставках і транзиту можна вважати безумовним переговорним успіхом Тимошенко в юридично-безнадійній ситуації, успіхом, що загубився сьогодні у валу критики, що обрушилася на голову українського прем'єра на її батьківщині. Повторюся ще раз: Тимошенко витиснула на переговорах з Газпромом максимум можливих переваг для своєї країни.
2.Збитки Газпрому від тимчасового припинення транзиту за оцінками самого Газпрому склали близько $1.2 мільярдів, які Газпром збирався стягувати з України в судовому порядку. Судячи з деяких повідомлень, намір стягнути ці збитки поки ще залишається чинним, хоча перспектива стягнення цих збитків з української сторони, з огляду на жалюгідний стан фінансів як Нафтогазу, так і самої української держави, примарна.
3.Газпром остаточно зіпсував свій імідж перед обличчям єврокомісії, розлютованої тим, що її підпис під меморандумом, який повинен був ще тиждень тому відкрити транзит російського газу в Європу, як показала практика, мало що значить. Втім, у світлі створення глобального газового картелю цими іміджевими втратами можна знехтувати, тим більше що європейські партнери Газпрому з бізнесу відкрито встали під час кризи на сторону концерну. Останнє - не дивно, з огляду на їхню ділову зацікавленість в подальшому співробітництві з Газпромом, а також те, що основні європейські партнери з газового бізнесу Газпрому входять у частку в низці російських газодобувних та енергетичних проектів. Особливо це стосується італійської Eni. Точно також, Газпром має право на реалізацію частини газу, що поставляється ним, прямо європейським споживачам і є співвласником деяких європейських розподільних мереж.
4.Цілком імовірно, що у швидкому майбутньому проти Газпрому, що несе пряму відповідальність за зрив поставок газу в Європу за контрактами (Нафтогаз виступає в цьому бізнесі субпідрядником) будуть подані позови європейських споживачів, і хоча документально-підтверджена юридична позиція концерну в сформованій форс-мажорній ситуації досить сильна, неприємностей йому можуть доставити багато.
2.Збитки Газпрому від тимчасового припинення транзиту за оцінками самого Газпрому склали близько $1.2 мільярдів, які Газпром збирався стягувати з України в судовому порядку. Судячи з деяких повідомлень, намір стягнути ці збитки поки ще залишається чинним, хоча перспектива стягнення цих збитків з української сторони, з огляду на жалюгідний стан фінансів як Нафтогазу, так і самої української держави, примарна.
3.Газпром остаточно зіпсував свій імідж перед обличчям єврокомісії, розлютованої тим, що її підпис під меморандумом, який повинен був ще тиждень тому відкрити транзит російського газу в Європу, як показала практика, мало що значить. Втім, у світлі створення глобального газового картелю цими іміджевими втратами можна знехтувати, тим більше що європейські партнери Газпрому з бізнесу відкрито встали під час кризи на сторону концерну. Останнє - не дивно, з огляду на їхню ділову зацікавленість в подальшому співробітництві з Газпромом, а також те, що основні європейські партнери з газового бізнесу Газпрому входять у частку в низці російських газодобувних та енергетичних проектів. Особливо це стосується італійської Eni. Точно також, Газпром має право на реалізацію частини газу, що поставляється ним, прямо європейським споживачам і є співвласником деяких європейських розподільних мереж.
4.Цілком імовірно, що у швидкому майбутньому проти Газпрому, що несе пряму відповідальність за зрив поставок газу в Європу за контрактами (Нафтогаз виступає в цьому бізнесі субпідрядником) будуть подані позови європейських споживачів, і хоча документально-підтверджена юридична позиція концерну в сформованій форс-мажорній ситуації досить сильна, неприємностей йому можуть доставити багато.
Тепер подивимося на виграш і втрати України. Виграш вже наведений вище - це знижка на газ, як на технологічний, так і на той, що постачається українським споживачам. Крім того, виграшем можна вважати остаточне усунення з газового бізнесу всіх посередників, що зменшить корупцію в цій галузі - це, безумовно, плюс для всієї України, а не тільки для українського прем'єра, для якої усунення сірих схем є запорукою відсутності фінансів на майбутню політичну боротьбу в її головного конкурента за президентське крісло - нині діючого президента України.
Чого ж це коштувало Україні?
1.Україна програла Газпрому PR-війну, і в очах багатьох європейців виявилася чи не більшим енергетичним опудалом, ніж Газпром. Ще тоді, коли криза була далека від завершення, українські політики почали звинувачувати один одного в зриві переговорного процесу, демонструючи повну відсутність єдиної позиції. Спроби керівництва Нафтогазу звернутися до ЄС за фінансовою допомогою під час кризи зустріли тверду відсіч прем'єр-міністра Чехії - країни-голови в ЄС, який назвав це звернення "неприкритим шантажем". В Україні на очах у всіх спостерігачів вибухнула чергова політична криза, що закінчилася розглядом причин конфлікту і висновками спеціально створеної для цього комісії, що поклала всю відповідальність за зрив переговорів з Газпромом на президента України. Представники газових компаній Європи у своїх заявах відкрито звинувачували Україну у зриві транзиту, газові компанії Угорщини та Сербії почали готувати судові позови саме до України, а не до Газпрому. Навіть європейська преса, звичайно лояльна до України, "яка зробила свій європейський вибір", часто не вдаючись у подробиці конфлікту, трималася далеко неоднозначної позиції. Якщо в англосаксонських ЗМІ традиційно була присутня в основному русофобська точка зору, то в німецькій пресі конфлікт висвітлювався більш об'єктивно. Треба сказати, до речі, що цю ж тенденцію до об'єктивності німецької преси можна було помітити ще під час війни з Грузією - ЗМІ Німеччини тоді теж трималися більш об'єктивної позиції щодо Росії. Путін на спільній прес-конференції з канцлером Німеччини, вказав на те, що, ставлячи на одну дошку Росію та Україну в нинішньому конфлікті, Євросоюз дотримується, по суті справи, проукраїнської позиції, однак сам факт, що Росію та Україну в цьому конфлікті традиційно лукава і боязкувата Європа поставила на одну дошку, вже можна вважати PR-успіхом Росії. Найкраще, на мій погляд, поразку України в PR-війні виразив спікер Верховної Ради Володимир Литвин: "Росіяни кричать, що Україна краде газ. Наші мляво заперечують, а на весь світ транслюється, що Україна - ненадійний партнер. Це дуже погано".
2.Українська економіка, яка знаходиться далеко не в кращому становищі, зазнала від зриву поставок російського газу значного збитку. На думку економіста, депутата від опозиційної Партії регіонів Олексія Плотнікова, нинішній виток газового конфлікту вже привів до збитків України, які можуть обчислюватися мільярдами доларів: "...тому що тут немає плати за транзит, тут і прямі збитки від того, що підприємства не працюють, збитки від того, що не опалюються приміщення в країні. У кожному разі ці збитки досить істотні...". Конкретні суми, не знаючи деталей внутрішньоукраїнської ситуації, оцінити складно, але цілком імовірно, що вони виявляться більш значними, ніж уторговані прем'єром України в Газпрому бонуси.
3.Україна виявилася вкотре втягнута у внутрішньополітичну кризу.
1.Україна програла Газпрому PR-війну, і в очах багатьох європейців виявилася чи не більшим енергетичним опудалом, ніж Газпром. Ще тоді, коли криза була далека від завершення, українські політики почали звинувачувати один одного в зриві переговорного процесу, демонструючи повну відсутність єдиної позиції. Спроби керівництва Нафтогазу звернутися до ЄС за фінансовою допомогою під час кризи зустріли тверду відсіч прем'єр-міністра Чехії - країни-голови в ЄС, який назвав це звернення "неприкритим шантажем". В Україні на очах у всіх спостерігачів вибухнула чергова політична криза, що закінчилася розглядом причин конфлікту і висновками спеціально створеної для цього комісії, що поклала всю відповідальність за зрив переговорів з Газпромом на президента України. Представники газових компаній Європи у своїх заявах відкрито звинувачували Україну у зриві транзиту, газові компанії Угорщини та Сербії почали готувати судові позови саме до України, а не до Газпрому. Навіть європейська преса, звичайно лояльна до України, "яка зробила свій європейський вибір", часто не вдаючись у подробиці конфлікту, трималася далеко неоднозначної позиції. Якщо в англосаксонських ЗМІ традиційно була присутня в основному русофобська точка зору, то в німецькій пресі конфлікт висвітлювався більш об'єктивно. Треба сказати, до речі, що цю ж тенденцію до об'єктивності німецької преси можна було помітити ще під час війни з Грузією - ЗМІ Німеччини тоді теж трималися більш об'єктивної позиції щодо Росії. Путін на спільній прес-конференції з канцлером Німеччини, вказав на те, що, ставлячи на одну дошку Росію та Україну в нинішньому конфлікті, Євросоюз дотримується, по суті справи, проукраїнської позиції, однак сам факт, що Росію та Україну в цьому конфлікті традиційно лукава і боязкувата Європа поставила на одну дошку, вже можна вважати PR-успіхом Росії. Найкраще, на мій погляд, поразку України в PR-війні виразив спікер Верховної Ради Володимир Литвин: "Росіяни кричать, що Україна краде газ. Наші мляво заперечують, а на весь світ транслюється, що Україна - ненадійний партнер. Це дуже погано".
2.Українська економіка, яка знаходиться далеко не в кращому становищі, зазнала від зриву поставок російського газу значного збитку. На думку економіста, депутата від опозиційної Партії регіонів Олексія Плотнікова, нинішній виток газового конфлікту вже привів до збитків України, які можуть обчислюватися мільярдами доларів: "...тому що тут немає плати за транзит, тут і прямі збитки від того, що підприємства не працюють, збитки від того, що не опалюються приміщення в країні. У кожному разі ці збитки досить істотні...". Конкретні суми, не знаючи деталей внутрішньоукраїнської ситуації, оцінити складно, але цілком імовірно, що вони виявляться більш значними, ніж уторговані прем'єром України в Газпрому бонуси.
3.Україна виявилася вкотре втягнута у внутрішньополітичну кризу.
У цілому, становище України після кризи поставок на мій суб'єктивний погляд виглядає гірше, ніж до кризи поставок більшою мірою, ніж становище Газпрому. Становище Газпрому, зрозуміло, теж погіршилося, незважаючи на те, що в короткостроковій перспективі він домігся для себе гарних умов за ціною на газ. По-перше, збитки від зриву поставок європейським споживачам і витрати на позови, які, цілком можливо, будуть подані до концерну в найближчому майбутньому, зовсім реальні. По-друге, у першому кварталі цього року, у найгостріший період кризи і спаду виробництва, Україна, маючи значні запаси газу, зроблені ще наприкінці 2008 року, не буде гостро мати потребу в російських газових поставках і мінімізує закупівлі газу в першому кварталі, чекаючи майбутнього падіння ціни. Однак у довгостроковій перспективі Газпром, мабуть, скоріше виграв, ніж програв у цьому конфлікті.
Проаналізувавши становище України і Газпрому по закінченні конфлікту, варто перенести увагу на Європу, що здається головним потерпілим у російсько-українському газовому конфлікті. Збиток, завданий ЄС, очевидний: збитки залишених без необхідної сировини підприємств, перебої з опаленням у декількох країнах-споживачах, жалюгідне безсилля Брюсселя у вирішенні газового конфлікту, хоча в плані екстреного забезпечення додаткових поставок найбільш постраждалим країнам у ЄС зробили все, що могли. Економічний збиток, завданий ЄС, виявився, очевидно, досить значним, щоб викликати істотне зниження курсу євро до долара. Зараз за євро дають $1.3 проти $1.4 наприкінці минулого року. Звичайно, у цю різницю закладене зниження ставки на 0.5%, здійснене минулого тижня ЄЦБ, але зниження ставки на цю величину було очікуваним, і, на думку декількох аналітиків, не могло просадити курс європейської валюти настільки сильно. Хоча найбільше від транзитної кризи постраждали країни ЄС, що не входять у єврозону, інтереси великих європейських банків у цих державах та їх промисловості досить значні, щоб урахувати додаткові ризики, що виникли в їхніх економіках у результаті припинення газових поставок. Але ще більшими виявилися іміджеві втрати Брюсселя в очах пересічних громадян ЄС, які постраждали від транзитної кризи. Брюссель вимушено втратив обличчя в цій кризі, і він цього не забуде ні Україні, ні Росії, і пробачить не швидко, але навіть не це головне.
Брюссель на короткий період часу втратив те, до чого давно звик, і що звик не помічати і вважати природним станом свого буття - безпеку і комфорт свого дрімотного існування. Розмови про енергетичну безпеку і необхідність виробити єдину енергетичну політику велися в Брюсселі досить давно, - по суті, США намагалися розбудити інтерес європейців до цієї теми ще за часів СРСР, коли магістральні газопроводи тільки починали будуватися із Сибіру до Німеччини.
Однак дотепер для цих розмов не було підходящого тла, що будить творчу думку: підбадьорливого холодку в школах, лікарнях і будинках простих жителів Балкан, найбільше постраждалих від кризи, панічної скупки електронагрівників населенням цих країн, підприємств, що зупинилися в аварійному порядку, чиї виробничі цикли виявилися поставленими на межу руйнування, пориви керівництва деяких східноєвропейських країн розконсервувати старі АЕС, закриті на догоду європейському "зеленому" і французькому ядерному лобі... Струс, що не кажи, вийшов досить значний. Які наслідки цей струс може мати для ЄС у середньостроковій і довгостроковій перспективі? Наслідки, імовірно, будуть наступними:
1.ЄС у першу чергу затурбується будівництвом газопроводів-перемичок, які полегшать перерозподіл газу усередині ЄС. Це в перспективі може привести до створення замкнутої єдиної загальноєвропейської газорозподільної системи. Побічним ефектом від створення такої системи буде створення фізично єдиного європейського ринку збуту газу, на якому прямі ексклюзивні контракти на поставку конкретним споживачами втратять свою нинішню роль. Якщо це буде реалізовано, це, безумовно, завдасть шкоди інтересам Газпрому, що прагне працювати прямо зі споживачами і монополістами на локальних ринках, тому що локальні ринки будуть, швидше за все, об'єднані в загальний, а самі газові компанії будуть реформовані таким чином, щоб розділити транзит та іншу діяльність.
1.ЄС у першу чергу затурбується будівництвом газопроводів-перемичок, які полегшать перерозподіл газу усередині ЄС. Це в перспективі може привести до створення замкнутої єдиної загальноєвропейської газорозподільної системи. Побічним ефектом від створення такої системи буде створення фізично єдиного європейського ринку збуту газу, на якому прямі ексклюзивні контракти на поставку конкретним споживачами втратять свою нинішню роль. Якщо це буде реалізовано, це, безумовно, завдасть шкоди інтересам Газпрому, що прагне працювати прямо зі споживачами і монополістами на локальних ринках, тому що локальні ринки будуть, швидше за все, об'єднані в загальний, а самі газові компанії будуть реформовані таким чином, щоб розділити транзит та іншу діяльність.
Для Газпрому суть поставок газу на такий єдиний ринок ЄС буде зводитися до транспортування газу до одного із входів єдиної європейської трубопровідної мережі, після чого газ буде розподілятися загальноєвропейською газотранспортною компанією залежно від стану заповнення європейських газосховищ і поточних запитів європейських споживачів. Важко сказати, буде чи не буде реалізований подібний проект, - ясно, що він зіткнеться із запеклим опором як європейських газових та енергетичних компаній, так і з негласним опором європейських урядів, що опираються на міць цих компаній, таких як італійський, французький або німецький уряди, - але якщо цей проект буде реалізований, глобальному газовому картелю на європейському ринку буде протипоставлений добре організований картель споживачів. Звичайно, він буде слабкішим, ніж картель постачальників, - хоча б тому, що ЄС - не єдиний споживач газу у світі, - але певною силою і здатністю впливати на ціноутворення картель споживачів володіти буде.
2.У ЄС різко пожвавилися розмови про диверсифікованість транзиту і поставки газу, а також - про надмірну залежність ЄС від поставок газу з Росії. Частина цих розмов ведеться сьогодні в інтересах Газпрому - це розмови про "Потоки" - "Південний" та "Північний". Аргументів на користь прискорення прокладання цих трубопроводів, особливо "Південного", як і про необхідність збільшення їхньої пропускної здатності, стало більше, навіть незважаючи на голосні стогони щодо збільшення залежності від російських поставок, що лунають в останні дні з новою силою з Брюсселя. Інша частина розмов ведеться в інтересах трубопровідного проекту "Набукко", який лобіюється американцями на користь свого союзника Туреччини, та який сьогодні активно намагаються реанімувати.
3.Перспективи цього проекту, незважаючи на новий сплеск інтересу до нього, як і раніше залишаються туманними. По-перше, незрозуміло, де для нього брати газ. Якщо в Ірану, то потрібно спочатку встановити з ним гарні відносини, що за нинішнього іранського режиму, який голосно прагне стерти Ізраїль з поверхні землі, досить і досить проблематично. Якщо в Середньої Азії - то спочатку треба вирішити разом з Росією та Іраном питання статусу Каспійського Моря. Без вирішення цього питання прокладання труби по його дну є досить слизькою у юридичному, та й у практичному відношенні справою, особливо у світлі того, що ні в кого, крім Росії, немає хоч якоїсь помітної військової присутності на Каспії, - у Росії там є, принаймні, сторожова флотилія. До того ж, якщо середньоазіатську трубу передбачається підключити до трубопроводу Баку-Тбілісі-Ерзрум, що проходить по території Грузії, то це, з цілком зрозумілих причин, що з'явилися після серпня 2008 року, теж є досить ризикованим рішенням, ще більш ризикованим, ніж прокладання труби по дну Каспію без узгодження з Росією.
2.У ЄС різко пожвавилися розмови про диверсифікованість транзиту і поставки газу, а також - про надмірну залежність ЄС від поставок газу з Росії. Частина цих розмов ведеться сьогодні в інтересах Газпрому - це розмови про "Потоки" - "Південний" та "Північний". Аргументів на користь прискорення прокладання цих трубопроводів, особливо "Південного", як і про необхідність збільшення їхньої пропускної здатності, стало більше, навіть незважаючи на голосні стогони щодо збільшення залежності від російських поставок, що лунають в останні дні з новою силою з Брюсселя. Інша частина розмов ведеться в інтересах трубопровідного проекту "Набукко", який лобіюється американцями на користь свого союзника Туреччини, та який сьогодні активно намагаються реанімувати.
3.Перспективи цього проекту, незважаючи на новий сплеск інтересу до нього, як і раніше залишаються туманними. По-перше, незрозуміло, де для нього брати газ. Якщо в Ірану, то потрібно спочатку встановити з ним гарні відносини, що за нинішнього іранського режиму, який голосно прагне стерти Ізраїль з поверхні землі, досить і досить проблематично. Якщо в Середньої Азії - то спочатку треба вирішити разом з Росією та Іраном питання статусу Каспійського Моря. Без вирішення цього питання прокладання труби по його дну є досить слизькою у юридичному, та й у практичному відношенні справою, особливо у світлі того, що ні в кого, крім Росії, немає хоч якоїсь помітної військової присутності на Каспії, - у Росії там є, принаймні, сторожова флотилія. До того ж, якщо середньоазіатську трубу передбачається підключити до трубопроводу Баку-Тбілісі-Ерзрум, що проходить по території Грузії, то це, з цілком зрозумілих причин, що з'явилися після серпня 2008 року, теж є досить ризикованим рішенням, ще більш ризикованим, ніж прокладання труби по дну Каспію без узгодження з Росією.
Нарешті Туреччина, відчувши пожвавлення до цього проекту, відразу стала набивати собі в ЄС ціну, натякаючи на зв'язок перспектив реалізації цього проекту зі своїм членством у ЄС. Всі перераховані проблеми "Набукко" залишають, на мій погляд, цей проект у числі примарних, незважаючи на спокусливість ідеї обійтися в поставках газу без участі Росії. Нарешті, серед всіх розмов про диверсифікованість транзитних маршрутів варто відзначити найрозумніші, які чулися з Польщі та Білорусії, і стосувалися прокладання другої черги газопроводу Ямал-Європа. Цей проект на газовому саміті, що відбувся напередодні підписання останніх російсько-українських угод, активно лобіював білоруський прем'єр Сергій Сидорський. Судячи з деякої інформації, яка з’явилася у польській пресі, цей проект сьогодні з радістю був би сприйнятий і поляками. Особисто мені уявляється, що на короткострокову перспективу реалізація цього проекту була б найшвидшим, дешевим та ефективним способом позбутися від надмірної української залежності транзиту російського та азіатського газу в ЄС.
Зрозуміло, Лукашенко - важкий партнер, але все-таки партнер більш прогнозований, ніж Україна, яка знаходиться в перманентній політичній кризі. Поляки - теж партнери не мед, але Польща, все-таки, частина ЄС, і поки ЄС існує і дотує польську економіку, навряд чи поляки всерйоз піднімуть свій голос проти інтересів ЄС, особливо в таких областях, які життєво важливі для всієї співдружності. Раніше це просте і дешеве вирішення транзитного питання було відкинуто Газпромом та урядом Росії, тому що Польща за прем'єра Кваснєвського наполягала на включенні України в транзитний ланцюжок - поляки хотіли з романтичної солідарності з Україною (західну частину якої вони вважають східною Польщею) прокласти трубопровід і по українській території. Однак сьогодні, у світлі останніх подій, навряд чи поляки стали б висувати такі вимоги, особливо після того, як Росія і Німеччина домовилися про "Північний Потік" у відповідь на той минулий польський демарш. Так що Газпрому варто було б звернути увагу на сигнали, що посилають сьогодні з Білорусії та Польщі, і переконати німців у тому, що будівництво другої черги газопроводу Ямал-Європа, що не виключає при цьому продовження реалізації проекту "Північний Потік", сьогодні було б як в інтересах Росії, так і в інтересах всіх споживачів російського газу в ЄС. Плюси від реалізації цього проекту сьогодні стають очевидними, а мінуси, які очевидні в довгостроковій перспективі і пов'язані з тією роллю, що Польщі відвели США у своїй політиці тиску на Росію, виявляться не відразу і не в найближчі кілька років.
4.Крім згаданих вище розмов, активізувалися розмови про енергозбереження, альтернативну енергетику і заворушилося європейське ядерне лобі. Енергозбереженням ЄС займається давно і, треба сказати, досить успішно, але сам факт уміння заощаджувати не рятує від наявної енергетичної залежності. Уміння заощаджувати дає можливість ощадливо споживати той же обсяг енергоносіїв, що й раніше, - ніхто ж не буде знижувати абсолютне енергоспоживання через те, що вміє заощаджувати, навпаки, уміння більш ефективно використовувати енергію робить вигідним нарощування енергоспоживання, від якого країна, що досягла успіхів в ефективності використання енергії, одержує більшу кінцеву вигоду, ніж країна, що не вміє ефективно використовувати енергію. Так що економія та енергозбереження не стануть вирішенням проблеми енергетичної залежності ЄС. Не вирішать її й альтернативні джерела енергії, на зразок вітряків, водневої або сонячної енергетики.
4.Крім згаданих вище розмов, активізувалися розмови про енергозбереження, альтернативну енергетику і заворушилося європейське ядерне лобі. Енергозбереженням ЄС займається давно і, треба сказати, досить успішно, але сам факт уміння заощаджувати не рятує від наявної енергетичної залежності. Уміння заощаджувати дає можливість ощадливо споживати той же обсяг енергоносіїв, що й раніше, - ніхто ж не буде знижувати абсолютне енергоспоживання через те, що вміє заощаджувати, навпаки, уміння більш ефективно використовувати енергію робить вигідним нарощування енергоспоживання, від якого країна, що досягла успіхів в ефективності використання енергії, одержує більшу кінцеву вигоду, ніж країна, що не вміє ефективно використовувати енергію. Так що економія та енергозбереження не стануть вирішенням проблеми енергетичної залежності ЄС. Не вирішать її й альтернативні джерела енергії, на зразок вітряків, водневої або сонячної енергетики.
Найбільш імовірним напрямком діяльності ЄС, спрямованої на запобігання виникнення кризових ситуацій, подібних до тієї, в яку потрапили європейці у зв'язку з транзитними проблемами Газпрому, буде спроба ЄС виробити нарешті єдину енергетичну політику якщо не для взаємодії з постачальниками, то хоча б для європейського ринку збуту газу, і реалізувати перший пункт наведеного вище списку. Наскільки успішними будуть дії в цьому напрямку, покаже час, але, схоже, це для Брюсселя сьогодні єдиний спосіб адекватно відреагувати на той збиток, що Росія та Україна (з погляду ЄС немає необхідності розділяти відповідальність обох країн та уточнювати хто правий, а хто винен у кризі) завдали ЄС під час останнього газового конфлікту. Зрозуміло, прокладання трубопроводів в обхід України прискориться, їхні пропускні здатності будуть, найімовірніше, розширені, можливо, з'являться нові гілки і напевно - нові газосховища в ЄС, але все це - напрямки корпоративної активності європейських газових компаній, що буде концентруватися в основному в руслі інтересів Газпрому. Основним же напрямком активності Брюсселя буде, швидше за все, саме зосередження на вирішенні завдання створення єдиного загальноєвропейського ринку збуту, і якщо це так і буде, то це можна вважати негативним для Газпрому ефектом від минулої транзитної кризи.
На закінчення цього нарису варто відзначити виграш США. США, зрозуміло, завжди виграють від будь-якого конфлікту третіх сил, що відбувається де-небудь за межами їхньої території і безпосередньо не зачіпає їхню економіку. Виграш США в даному конфлікті полягає в тому, що всі безпосередні учасники конфлікту - у коричневій речовині, що погано пахне, тоді як США, що були головним наставником Ющенка в його зовнішній і внутрішній політиці, як і раніше "у білому". Ющенко для США - стріляний патрон, як і вся Україна і сили, пов'язані з адміністрацією, що йде, під кінець своєї діяльності на околицях Капітолійського Пагорба, схоже, вирішили піднести Росії і ЄС прощальний "подарунок". Будь-яка нестабільність за межами США, що особливо породжує економічну нестабільність і ризики, вигідна США - така вже природа впливу цієї країни. США - країна, що грає з усім іншим світом у гру "з нульовою сумою".
Суть цієї гри заснована на тому, що долар є глобальною валютою, а казначейські зобов'язання США - найнадійнішим ощадним інструментом для доларів. Відносна якість американської економіки і довіра до неї, що затверджує статус долара і можливість США жити за рахунок його емісії в борг у всього іншого світу, ростуть тоді, коли падає якість і довіра за межами американської економіки. Коли відбувається підрив довіри, подібний тому, що стався на початку цього року між Росією, Україною і ЄС, завжди можна знайти того, хто однозначно виявляється в плюсі від подібних інцидентів. Цей хтось - США, які виграють навіть не тому, що грають, а тому, що так ними влаштований економічний світ, в якому відбуваються всі конфлікти, що мають економічну складову. Як би не грали різні гравці, хазяїн глобального казино завжди виявляється у виграші.
Розуміння цього механізму, до речі, дає найпростіший рецепт від повторення постійних криз у стосунках Росії та України. Якщо обидві сторони бажають зробити перший крок до об'єктивно взаємовигідних відносин у будь-яких областях, будь-то поставки газу чи торгівля продовольством, перше, що їм варто зробити - це створити валютний пул з національних валют, і перейти в торгівлі один з одним на розрахунки у власних національних валютах. Тоді й криза доларової ліквідності не буде впливати на платоспроможність обох сторін у взаємних розрахунках один з одним, і торговельний баланс буде більшою мірою взаємно-урівноваженим. Але для цього потрібна політична воля і державна мудрість по обидва боки. Не знаю, чи є вона в достатній кількості в російської сторони, але, дивлячись на ту перманентну політичну кризу, в якій знаходиться Україна, знову і знову переконуюся в тому, що там її немає в достатній кількості точно.
Дмитро Голубовський
За матеріалами:
Поділитися новиною
