1726
"Газовий бліцкриг" не вийшов
— Енергетика
Росія знову намагається використати "газовий кийок" проти найближчих сусідів. Схоже, що цього разу ця зброя загрожує не тільки дати глибоку тріщину, але й ударити іншим кінцем по тому, хто його використовує...
Російсько-український газовий конфлікт, що спалахнув з найперших годин нового 2009 року, виходить далеко за межі двосторонніх відносин цих держав. І не тільки тому, що подібна історія відбувається не перший раз і не з однією тільки Україною. Наприклад, ще один найближчий сусід Росії - Білорусія на своєму особистому прикладі неодноразово переконувалася в гідній кращого застосування готовності східного сусіда використати для вирішення суперечливих питань, що виникають, газовий (як, втім, і нафтовий) "кийок".
Це при тому, що через територію Білорусії проходить близько 40 відсотків всієї експортованої в країни Євросоюзу російської нафти і не менше 20-25% природного газу. Більша частина іншого газового експорту Росії в Європу (а це до 70%) здійснюється по трубопроводах через територію України.
Можна лише нагадати, яке значення має цей експорт для сьогоднішньої Росії. За неповними даними Федеральної служби державної статистики (Росстата), за докризовий період (січень-вересень) 2008 року частка сирої нафти і природного газу в сукупному російському експорті досягла 50 відсотків; за тими ж даними, напередодні кризи надходження від нафтогазової галузі забезпечували в цілому близько половини всіх доходів російського федерального бюджету. Тим більше зараз, у розпал кризи, експорт нафти і газу в буквальному значенні слова життєво необхідний для Росії і її населення.
Здавалося б, за такої економічної взаємозалежності навіть елементарна життєва логіка підказує, що вирішувати питання треба, виходячи з принципів добросусідства і взаємної вигоди. Будь-який інший підхід буде те саме, що дії слона в посудній крамниці. Але це, повторимося, саме з погляду нормальної логіки. Схоже, що діями Росії в черговому газовому конфлікті керує зовсім інша логіка - логіка політичного диктату, коли постачання газом навіть своїх найближчих сусідів оточується шантажем.
Цього разу розвиток подій з Росії виглядав так. Ще задовго до Нового року почався безпрецедентний тиск на Україну в офіційних російських засобах масової інформації з вимогою "погасити заборгованість". Причому конкретну суму цієї заборгованості звичайний російський обиватель, який дивиться новини по ТВ, так і не зміг би довідатися. Усілякими напівнатяками, мимохіть, без належних роз'яснень, називалися зовсім різні суми українського боргу за поставлений в 2008 році республіці російський газ: то два з половиною мільярда доларів, то півтора, то ще якісь суми "з урахуванням набіглих штрафів". Крізь весь цей потік офіційної пропаганди, що лилася на голови російських громадян, несміливо пробивалися повідомлення з Києва про те, що українська сторона взагалі ж давно згодна із цифрою заборгованості півтора мільярда доларів і готова її погасити - на те навіть надійшла вказівка із самого верху, від Президента України. Запитується, навіщо ж тоді роздмухувати конфлікт? Навіщо постійно підкреслювати, що у випадку несплати боргу (знов-таки, якого саме?) з 1 січня 2009 року подача газу Україні буде повністю припинена? Як тут звичайній людині, не фахівцеві, розібратися?
На цьому тлі в будь-якого думаючого росіянина складалося стійке враження, що із сусідньої держави вкотре ліплять "образ ворога" з якоюсь дуже конкретною метою. І ця мета незабаром виявилася. Спочатку знов-таки мимохіть, а потім усе впевненіше зазвучали вимоги до України відносно нової ціни за газ, який поставляють. Тобто російську сторону не влаштовувало, що в минулому році Україна платила за російський газ за ставкою 179,5 долара США за тисячу кубометрів.
Однак, як відомо всім (за винятком тих, хто одержує інформацію винятково по російському телебаченню), така ціна багато в чому визначалася тим, що, у свою чергу, Україна стягувала з Росії пільгову транзитну плату за газ, що та прокачувала по її території до Європи виходячи з тарифу 1,6 долара за тисячу кубометрів на кожні 100 кілометрів шляху. Це - більш ніж пільгові умови, якщо порівняти, скажімо, з тарифом $4 за тисячу кубометрів, що стягує за прокачування російського газу далі, на Захід, сусідня з Україною Словаччина.
З урахуванням великої довжини української території зі сходу на захід, така різниця дає Росії колосальну економію на транспортних витратах. Здавалося б, всім зрозуміло, що в такій ситуації будь-яка ініційована Росією зміна в умовах оплати Україною газу, що та поставляє їй, повинна автоматично супроводжуватися аналогічною зміною тарифу за прокачування газу по території України до Європи.
Однак Росія вчинила зовсім не так. На адресу України недвозначно (у тому числі на найвищому рівні) і неодноразово були висловлені умови, які інакше як ультимативними не назвеш.
Ультимативні і нелогічні дії Росії й у період з 5 до 7 січня. 5 січня, під час згадуваної вже зустрічі В. Путіна з керівником "Газпрому" О. Міллером було заявлено, що "Газпром" скорочує обсяги подачі газу через Україну в Європу, а вже наступного дня, 6 січня, Росія взялася звинувачувати на всіх телеканалах Україну в тому, що це саме вона "залишає Європу без російського газу".
Далі - більше: 7 січня Росія ухвалила рішення щодо повного припинення подачі газу в Європу через Україну, і в той же самий час по всіх каналах російського ТВ Україну звинувачують у тому, що вона взагалі припинила експорт газу зі своєї території. Так якщо ж подача російського газу для Європи скорочена, а потім і припинена самою Росією, то що ж Україна постачати буде?! Схоже, хтось намагається поставити події з ніг на голову. Або, точніше, від володіння "газовим кийком" в когось голова кругом пішла...
Тим часом горезвісний "газовий кийок" загрожує не тільки тріснути, але й боляче вдарити по тому, хто ним розмахує. Вже в перших числах січня в авторитетній німецькій газеті "Франкфуртер Альгемайне" виходить стаття з більш ніж характерною назвою "У руках Кремля", де прямим текстом йдеться: Радянський Союз, будучи наддержавою і принциповим ідеологічним супротивником Заходу, проте ніколи не користувався своїми нафто- і газопроводами як знаряддями політичного шантажу. Сучасна Росія - мабуть, за відсутності якихось інших засобів у своєму державному арсеналі - робить це вже не перший раз. Так чи не час, задається питанням газета, європейським споживачам газу припинити залежати від такого ненадійного постачальника, як Росія, і об'єднати зусилля з виходу на альтернативних постачальників? Тим більше, що далеко ходити не треба: у самій Західній Європі є три країни - Великобританія, Нідерланди і Норвегія, які мають величезні запаси природного газу і при належних фінансових вкладеннях змогли б взяти на себе забезпечення партнерів з Євросоюзу і союзників з НАТО.
А от що тоді буде робити Росія, хотілося б запитати?..
І ще одне, останнє. Один той факт, що грубий натиск на Україну з явним наміром здобути перемогу за один-два дні, не пройшов і що високопоставлені представники Європейського Союзу приступили до виконання посередницької місії, говорить про політичну поразку, що вже відбулася, "газових" стратегів у Москві і тих, хто стоїть за їхньою спиною.
Приміром, до кінця дня 11 січня, коли готувався даний матеріал, російські ЗМІ все ще завзято мовчали про найважливішу заяву, що на той час зробив у Києві прем'єр-міністр Чехії, що головує в ЄС, М. Тополанек про те, що в умовах різкого падіння цін на нафту і ціни на газ, який поставляє Росія до Європи, повинні найближчим часом серйозно знизитися.
Так що, за елементарними законами ринкової економіки, ні про які 418-ть або 450 доларів за тисячу кубометрів для України взагалі і мови бути не може. А от якою конкретно повинна бути ця ціна - чи залишитися на рівні 179,5 долара, чи підвищитися до 201 долара, це знов-таки справа переговорів, які повинні початися між сторонами без усяких погроз і залякувань "газовим бліцкригом". Який, до того ж, як ми бачимо, вже провалився.
Олег Черковець, доктор економічних наук, професор МДУ імені М.В. Ломоносова, Москва
За матеріалами: День
Поділитися новиною
