2617
Піар на газу
— Енергетика
Росія загрожує всіма можливими карами "злодійкуватим партнерам", Україна у відповідь "знизує плечима" і натякає на перегляд транзитних ставок, а нейтральна Європа вирішує, кому в цій ситуації варто суворо грозити пальчиком. У принципі, все, як завжди.
Хто біліше і пухнастіше?
Газові конфлікти "а ля рюс" мають давні традиції, початок яким поклали складні енергетичні відносини з країнами Прибалтики наприкінці 1980-их - початку 1990-их. З того часу вже склалися стійкі схеми як поведінки сторін, так і "оргвисновків", які вони роблять за підсумками протистояння. У більшості випадків гостра стадія переговорів починалася з улюбленого російською стороною обвинувачення в злодійстві під різними "соусами": від боргів з оплати до використання обсягів палива, що виходять за рамки умов контрактів. Своєрідні "правила переговорів" припускають базову схему: обурена Росія загрожує широким діапазоном покарань - припиненням "енергетичних відносин", штрафами, переглядом домовленостей, судами і міжнародними комісіями, - а партнери, які "проштрафилися", хоч спочатку все й заперечують, згодом визнають як мінімум частину своєї провини і дисципліновано сідають за стіл переговорів. Власне, у результатах переговорів і полягають "варіації на тему". Найбільш імовірний розвиток подій - "покупець" кається і сплачує борги: або грішми, або "натурою", як це трапилося з Молдовою, що втратила в 1994 році свої експортні трубопроводи. Найменш імовірний варіант – вихід у глибоку оборону: саме таким шляхом пішла Бєларусь в 2004 році, усереднивши ціну на газ (між своїми сподіваннями і пропозицією "Газпрому") і залишивши тоді за собою власну газотранспортну систему (частина акцій "Белтрансгаза" була продана "Газпрому" пізніше - в 2007 році). Є й третій сценарій, характерний для "газових" відносин України і Росії: обидві сторони "до упору" себе вважають правими, а після низки ритуальних рухів (легких уклонів Москви і глибоких реверансів Києва) приходять до деякої подоби "нуль-варіанта". Приблизно така схема забезпечила підсумки переговорів в 2006 році: Росія продала газ по 230 доларів за тисячу кубометрів, Україна купила по 90 доларів, проте транзит за гроші, але й посередники "у навантаження"...
Схоже, що зараз українське керівництво розраховує на благополучне вирішення конфлікту другим шляхом, а російській стороні безумовно ближче і рідніше перший. І, нехай третій маячить на обрії, хід інформаційної війни чітко коректується цілями суперників.
Головне завдання обох сторін - продемонструвати усьому світу, що "її справа права". І кожна з них розмахує своєю порцією піар-аргументів. І якщо Україна "розпорошується" між декількома стратегіями, то Росія б'є по давно знайомому хворому місцю.
Основна іміджева проблема Києва полягає в тому, що він, зважаючи на все, ніяк не визначиться, яку роль грає. З одного боку, репертуар "маленької, але гордої країни, яку кривдить жорстокий сусід" освоєний вже давно і успішно. З іншого боку - українська влада намагається демонструвати непохитність і принциповість у спробах зіграти з Москвою на рівні. Основний аргумент керівництва як країни, так і "Нафтогаза": пропонована Росією ціна не обґрунтована, та й транзитні ставки тоді слід би підняти. Максимальне розуміння цей довід може знайти в оточуючих у світлі феноменальної логіки "Газпрому", що торгується за досить загадковими правилами: не хочете по 250? буде по 418, ні, по 450. Здавалося б, все логічно - "європейська ціна", називана російським монополістом погано в'яжеться й з кон'юнктурою світового ринку, що спостерігає за стрімким "сповзанням" цін на нафту, і з логікою вже підписаних попередніх угод, що припускають трирічний перехід до ринкового майбутнього. Але при цьому, Києву явно не варто захоплюватися голосним плачем, адресованим Європі: але ви ж розумієте, ми стільки платити не зможемо. З урахуванням кризи країни ЄС цілком можуть поспівчувати Україні, але до моменту скорочення поставок (не важливо, чия це провина), від моральної підтримки багатьох країн можуть залишитися лише уламки. Так само спірно можуть виглядати спроби українського керівництва знайти в європейців розуміння з приводу підняття транзитних ставок: ринок - це, звичайно, святе, але нові умови зачеплять й інтереси європейських споживачів.
Якщо "послання" України Заходу поки виглядає трохи розбалансованим, то з "проросійськими" і внутрішніми "месиджами" поки все чітко. Вище керівництво країни поводиться "до непристойності" пристойно - такої зразково-показової єдності між прем'єром і президентом не було давно. Навіть дати можливого підписання контрактів І СП, і Кабмін називали ідентичні. "Єдиний фронт" з успіхом виконує кілька функцій: деякою мірою знижує внутрішнє напруження в країні (у всякому разі, поки у квартирах українців тепло); демонструє Європі надійність Києва як партнерів (подивіться, у нас отут повна єдність), а заразом - натякає Москві, що розраховувати на успішні маніпуляції з огляду на спроби "батьків" українських націй зробити газовий подвиг в обхід суперника, поки не варто. Добре б тільки, якщо це "поки" затягнеться. Поки між главами держави і уряду панують мир і згода, легше і "Нафтогазу України" відстоювати свою точку зору. Особливо в тому, що стосується "несанкціонованого відбору технічного газу" та особливо - його обсягів.
На відміну від української сторони, що змушена пояснювати свою поведінку всім бажаючим: від Єврокомісії до власних громадян - Росії вести інформаційні "бойові" дії набагато простіше. Основний аргумент і в уряду РФ, і в "Газпрому" один: Україна нечесний партнер, вона не погашає борги, відмовляється від переговорів, краде газ - виходить, буде покарана. З урахуванням того, що лекції подібної тематики Москва наполегливо читає вже кілька років, можна чекати того, що подібна позиція знайде розуміння в багатьох слухачів. На користь базової тези використовуються будь-які обставини. Особливо критичним виявився намір "Нафтогаза" використати російський газ для технологічних потреб. Спочатку російська корпорація довідалася, що " українська сторона ... заявила в досить цинічній формі, що вона забирає газ з експортної труби", потім ці "забори" були витлумачені єдино можливими для російської стратегії чином - забирає, виходить, краде. На честь цього, "Газпром" оперативно скоротив поставки "блакитного палива", щоправда, судячи із заяви "Нафтогаза", в обсягах, що перевищує масштаби передбачуваного "злодійство". На війні, як на війні - будь-які засоби гарні. А основна мета битви: довести нарешті Європі, що Україна - не жертва московської сваволі, а найбільш ненадійний партнер із всіх можливих. Правда, на аргументацію "і ніколи, і нізащо" ні російська, ні українська сторона не скачуються. Зі зрозумілої причини: війна війною, а з геополітичного "підводного човна" нікуди не дінешся. І погрозу жити без газу для однієї країни, і відмовлятися від його видобутку для іншої ніхто не скасовував. А, оскільки домовлятися однаково доведеться, виграє той, хто буде привабливіше виглядати.
Війна за розуми
Крім основних гравців свій імідж в умовах газового конфлікту старанно ліплять й "співчуваючі". Російський табір демонструє повну солідарність: всі зацікавлені галузі влади цілком підтримують політику "Газпрому", і, якщо судити з тональності преси, російський народ обурено піднімає в єдиному "Засуджуємо!". Так і віце-спікер Держдуми Володимир Жириновський встиг вже назвати економічну політику української влади "економікою злодійства".
Усередині нашої країни подібної єдності поки не спостерігається, у всякої випадку - у вітчизняному політикумі. Президент і прем'єр, як вже згадувалося, зараз діють злагоджено. Але й супротивників у їхньої політики вистачає. Як слід було очікувати, чи не найоперативнішими клеймителями творців "загрози національної безпеки країни" виявилися представники Партії регіонів. Зміст заяви ПР можна було передбачити заздалегідь, тим більше, що лейтмотивом його тексту виявилися натяки на термінову заміну нинішньої влади на "правильну". "Партія регіонів постійно попереджала, що непрофесіоналізм і непрогнозованість помаранчевих лідерів приведе країну до катастрофи. Сьогодні це стало фактом", - нагадують "регіонали". Прапор борців з режимом не менш передбачувано підхопили комуністи. Як і ПР, найчервоніша партія не забула про власні інтереси - наполегливу критику президента, що останнім часом увійшла в запеклих опозиціонерів до звички. "Ющенко дуже любить повторювати, що винятково він визначає напрямок зовнішньої політики. Прийшов час відповідати за її безглуздість і антидержавність", - переконаний Петро Симоненко.
Поки українські політики працюють над власним іміджем з газовим "відливом", Захід, скоріше, "споживає" чужий. Як і завжди, Євросоюз підкреслює свою нейтральність. Основна тональність заяв перебуває в діапазоні "ви краще самі розберіться, а ми поки довіряємо всім". І, хоча обидві конфліктуючі сторони прагнуть залучити євроструктури на роль арбітра, поки їм це не вдалося. З одного боку, думку Європи вгадати складно: з рівним успіхом вона може, як і перейнятися співчуттям до України (як це було в 2006), так і підтримати точку зору Росії. З іншого боку - тимчасову фору, що забезпечує подібна невизначеність, і росіяни, і українці спробують використати собі на користь.
На відміну від стриманих чиновників, європейська преса менш стримана у своєму нейтралітеті. Від концепції "Москва - небезпечний шантажист", схоже, у Старому Світі поки не готові відмовитися остаточно. Але й Києву варто насторожено поставитися до далеко не всецілої підтримки. Найбільш розхожий "антиукраїнський" аргумент: раніше треба було думати. Як вже згадувалося вище, український довід "дорого" великого розуміння в Європі не знаходить. У найкращому разі нашій країні співчувають з приводу втрати дешевого газу і супровідного її "ламання". У гіршому - прямим текстом уточнюють: настав час платити, як всі. При цьому європейські шанувальники цін "по-газпромівськи" забувають про те, що вартість російського газу для країн ЄС падає: приблизно, у першому півріччі 2009 року вони будуть "бовтатися" у рамках 350-400 доларів за тисячу "кубів", якщо не менше. Європейська ціна мінус транзит (саме таку схему пропонує експерт в Neue Zurcher Zeitung) - і вже на 450 доларів зовсім несхоже.
Ще більший удар по західній толерантності наносить скорочення обсягів поставок газу на Балкани і до Центральної Європи. Отут питання в тому, хто кого задавить авторитетом, адже по великому рахунку кінцевому споживачеві може бути однаково: недопоставили йому газ, або паливо "заблудилося" по дорозі. Війна за європейські розуми в самому розпалі. Керівництво "Нафтогаза" пояснює, що для зменшення збитку партнерів змушено використати власні резерви, а "Газпром" лякає клієнтів катастрофічними наслідками через "безпрецедентну безвідповідальність країни, через територію якої ми (російський монополіст, - "Подробиці") поставляємо в Європу 80% газу". У піар-відношенні час грає на руку росіянам. А коли проблемою стане надлишок накопиченого палива - "хронофактор" перейде на сторону України. Тільки ще невідомо, хто найближчим часом буде виглядати більше "білим і пухнатим" з боку.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
