3951
Банкір відпущення
Зазвичай у число найбільш часто вживаних у випусках новин персон входять політики. Останнім часом у топ-5 щільно влаштувався економіст. Глава НБУ Володимир Стельмах перебуває на піку скандальної популярності і на вістрі боротьби між Банковою і Грушевського.
"Батьки" обвалу
Пильну увагу куди більш широких кіл громадськості, ніж тільки банківські, глава НБУ привертає, мабуть, з часів весняної ревальвації. Але тоді на те, щоб звикнути до досить різкого зміцнення національної валюти і відвикнути поминати ім'я Володимира Стельмаха марно, і у звичайних українців, і в політиків було кілька місяців. Курсові коливання сезону "осінь-зима-2008" таку можливість не надали. І тому питанням: "Що ж робить Стельмах?" - особи різного ступеня зацікавленості спантеличуються чи не щодня.
Початок валютної кризи ознаменувався хвилею критики на адресу Нацбанку з боку експертів та інших державних інституцій. Головною претензією було: чому регулятор не бере участь у торгах на міжбанку. Згодом ситуація "виправилася": центробанк кілька разів вийшов на ринок, та так активно, що недавні критики затурбувалися про "здоров'я" золотовалютних резервів країни. Надалі список претензій збільшився: від "чому не віддають депозити?" через "навіщо влаштовувати валютні аукціони?" до "за якою схемою здійснюється рефінансування окремих банків?". Відповідь на претензії населення знайшлася досить швидко: обмеження видачі вкладів погасить паніку і піде на користь банківській системі в цілому, що позначиться на добробуті кожного окремо взятого вкладу. А от одержання роз'яснень з приводу тонкощів загальної політики Нацбанку проходило з куди більшим скрипом. Причому зі скрипом таким, що до другої половини грудня охочі почали самі активно продукувати шукані відповіді. Саме на той час, коли більша частина питань конкретизувалася до двох основних: "Що відбувається з курсом?" і "Нацбанк взагалі чимось займається?".
Брифінг глави уряду на тему можливих відповідей на ці два питання запам'ятається надовго. Нагадаємо, Юлія Тимошенко звинуватила Нацбанк у пособництві спекулятивним операціям низки банків при потуранні Банкової. Політична реакція в кращих традиціях "війн у пісочницях" пішла відразу ж: і Віктор Балога, і Володимир Стельмах розповіли Юлії Тимошенко, що у всіх лихах української економіки винен Кабмін. Те, що уряд позбавлений впливу на монетарну політику, якось забулося - обидві сторони виразно жадали крові в прагненні перекласти відповідальність з однієї голови на іншу.
Ситуацію, що загострилася до межі, трохи пом'якшило чи то декілька додаткових обставин, чи то наслідок того, що відбулося. По-перше, Віктор Ющенко (швидше за все, незалежно від Юлії Тимошенко) прийшов до висновку, що основний "винуватець" курсових коливань все-таки спекуляції.
Правда, на досягненнях прем'єра - звинуваченні декількох банків - глава держави не зупинився: чи не головним ворогом національної валюти були призначені обмінники, що працюють за агентськими угодами. По-друге, Нацбанк "отямився" від тривалої "летаргії", нарешті анонсував спільну з Міністерством фінансів програму з оздоровлення курсу ("Подробиці" про неї вже згадували) і перейшов на стадію активності. І, нарешті, по-третє, чи то "з переляку", чи то з огляду на об'єктивні причини (як, наприклад, насичення валютного ринку), але долар поповз униз. Правда, невідомо, чи надовго. І невідомо, чия це заслуга
Уряд, а за компанію з ним і частина парламенту, розцінили зміцнення гривні як ілюстрацію правильності висновків прем'єра, внаслідок чого було вирішено створити парламентську комісію з перевірки діяльності НБУ. Заодно найближчим часом БЮТ планує ініціювати відставку Володимира Стельмаха. З іншого боку, Банкова дає головному банкірові країни фору на усунення наслідків центробанківського легкодумства і запевняє, що найбільшої шкоди всій системі завдали необґрунтовані та "істеричні" (за визначенням глави СП) звинувачення глави уряду. А якщо глава Нацбанку, навіть з урахуванням цілком обґрунтованих питань до його дій, винен "ледь-ледь", то й в "батьки" валютної кризи його записувати поки зарано. Питання в тому, чия точка зору переможе.
Коней на переправі не міняють?
Мотиви недавньої "поведінки" Нацбанку поки залишаються загадкою. Чи зловмисність, чи недбалість, або просто недоступна багатьом логіка порятунку національної валюти - оцінка діяльності Володимира Стельмаха ще попереду. І буде краще, якщо цією проблемою займуться все-таки не політики. У принципі, під гнітом таких звинувачень, навіть якщо вони не були обґрунтовані, закордонні діячі часто йдуть у відставку - про всяк випадок. Особливо, з урахуванням кількості питань до глави центробанку і того, що, як любить повторювати сам Володимир Семенович, банківській сфері потрібні тиша і спокій. Але, схоже, "винуватець урочистостей" не поспішає залишати вотчину напризволяще. Правда, йому можуть і "допомогти".
Головним ініціатором боротьби з політикою Нацбанку агресивним методом відставки його глави на сьогодні є Юлія Тимошенко. Прем'єр висловлює претензії до дій Володимира Стельмаха вже не один місяць, а зараз, на думку багатьох політологів, голова правління НБУ урочисто призначається на роль головного "антикризового" козла відпущення.
Можна назвати чимало причин нелюбові, що розбурхалася, глави уряду до глави центробанку. Від жаги справедливості до прагнення зчинити голосний скандал навколо прорахунків монетарної політики, щоб відволікти увагу від реального сектора економіки та місцями дуже спірного бюджету. Від "образи" на Нацбанк через рефінансування комерційних банків на шкоду фінансовим потребам Кабміну до спроб акумулювати вагомий компромат проти Банкової та, як наслідок, використати його в політичному торзі. Головним резоном, мабуть, була б заміна Володимира Стельмаха на більш лояльну прем'єру кандидатуру.
Припустити подібне, з урахуванням того, що подання "змінника" входить у компетенцію президента, було б складно. А тому в Юлії Володимирівни два варіанти: відшукати способи контролю над Стельмахом або спробувати звільнити його з дуже голосним скандалом. З урахуванням кризи і непоганого ставлення до нинішнього керівництва регулятора з боку МВФ логічніше виглядає перший варіант. Але тільки в тому випадку, якщо під ногами прем'єр-міністра не занадто "горить земля". Необхідність захищати свої інтереси ціною потоплення суперника вже стоїть - не даремно глава уряду пішла в "опозицію". Але про масштабну війну говорити поки рано: відставка Стельмаха - це "дріб'язок", коли в основі ні-ні, а мигне мрія про дострокові президентські вибори.
Допомогти прем'єрові розібратися з "креатурою Банкової" міг би парламент. БЮТ зобов'язує становище, а всі інші (крім пропрезидентських груп у НУ-НС) можуть проголосувати в рамках демонстрації активної боротьби з кризою. Правда, можливості законодавців обмежені, про що не забарився пригадати Олександр Лавринович: пропонувати відправити голову правління НБУ у відставку може або він сам, або президент. Так що кампанія "Верховна рада проти Стельмаха" може затягтися через нечуйність зацікавлених сторін.
Як це часто останнім часом буває, якщо прем'єр-міністрові чогось дуже хочеться, то інтерес президента полягає в чомусь зворотному. Серед державного керівництва Віктор Ющенко найменш зацікавлений у відставці Володимира Стельмаха. Президент курирує НБУ не тільки з обов'язку служби, але й з огляду професійного інтересу. До того ж, судячи з чуток, питання незалежності Володимира Семеновича від думки Віктора Андрійовича стоїть не занадто гостро. Можливо, саме тому поведінка глави держави відносно політики керівництва центробанку останнім часом відрізняється деякою подвійністю. З одного боку представники СП доповідають, що "президент неодноразово жорстко критикував політику Нацбанку за закритість і непрозорість, непрогностичність рішень і відсутність волі до вживання жорстких заходів". З іншого боку - схоже, що критика дій НБУ - це преференція глави держави і тільки його.
Збереження Володимира Стельмаха на його посту для Банкової - це не тільки шлях до втримання свого впливу на регулятора, але й гарантія діючого курсу монетарної політики. Важко припустити, що президент був не в курсі дій центробанку. І, виходячи з цього, важко припустити, що він їх не схвалював. У такому випадку, позиція "вірною дорогою йдемо, товариші" слугує виправданням і для Гаранта теж. Крім того, "вигороджування" дій НБУ допомагає вбити ще одного зайця: довести, що діяльність Юлії Тимошенко на її посаді була більш руйнівною для економіки країни, ніж "витівки" з курсом. І, нарешті, основним аргументом на захист Володимира Стельмаха може стати банальне "коней на переправі не міняють": нинішнє керівництво Нацбанку ускладнило ситуацію, йому її й виправляти, "гроші люблять тишу", легку кризу ніхто й не обіцяв...
З президентською позицією багато хто (у першу чергу, прем'єр) не згодні, але щось різко робити в обхід думки глави держави важко, у першу чергу, з технічної точки зору. При цьому не виключено, що захист Стельмаха - тимчасова акція зі зміцнення позицій Банкової. Цілком імовірно, що главі НБУ вже шукають зміну, тим більше, що через місяць привід для його звільнення утвориться сам собою - 18 січня Володимиру Семеновичу виповнюється 70 років, можна й на пенсію піти... А от хто буде цією зміною - інше питання. І навколо можливої кандидатури (хто б це не був - делегат від Банкової, делегат від Кабміну, Петро Порошенко, Арсеній Яценюк, Сергій Тігіпко...) розгорнуться ще більш інтенсивні бої, ніж зараз - за і проти "банкіра відпущення". І це ще одна причина почекати/поспішити з відставкою Володимира Стельмаха.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
