19412
Валютна істерія: хто відповідальний?
— Валюта
Минулого тижня валютна істерія досягла свого апогею, коли одна з київських газет опублікувала інформацію, що в секретаріаті президента обговорюється ідея примусового переведення всіх доларових вкладів населення в гривню.
Реакція була негайною. Від імені першого заступника глави президентського секретаріату Олександра Шлапака (він у публікації був названий ініціатором обговорення) пішло жорстке спростування: секретаріат президента України ніколи не ініціював таких обговорень. Більш того, СП "вважає саму ідею такої конвертації надзвичайно шкідливою".
Зробивши висновок про "відверто замовний характер" публікації, пан Шлапак заявив, що "журналісти, які під прикриттям нібито анонімного джерела поширюють сфабриковані повідомлення, спрямовані на збудження панічних настроїв населення, мають бути притягнуті до відповідальності".
Чорна кішка в темній кімнаті
При цьому перший заступник глави СП зазначив, що "свобода слова має свої межі, і публікація неправдивої інформації з метою завдати шкоди національній безпеці держави не може залишитися безкарною".
Також він повідомив про підготовку запитів у СБУ до видання, яке виступило першоджерелом цієї неправди, а також звернення в суд "із метою змусити всі ЗМІ, які до цього причетні, спростувати вищезгадане повідомлення". "Крім того, вважаю за необхідне домогтися рішення суду про тимчасову заборону на публікацію повідомлень, спрямованих на підігрівання паніки в громадян, як це зроблено в окремих європейських країнах, і з посиланням на анонімні джерела", - заявив Шлапак.
Погодьмося з очевидною провокаційністю такої публікації. Автори справді вчинили безвідповідально, якщо скандальну інформацію було опубліковано без належної перевірки.
І все-таки, на наш погляд, такі заяви зі стін СП - це очевидна спроба перекласти провину та відповідальність за інцидент із хворої голови на здорову.
А ще констатуємо: нинішня інформаційна політика держави абсолютно провальна.
Ось уже два місяці, як чиновники і політики визнали: "У країні криза!" Вони проводять наради та підписують меморандуми, виголошують великі промови, роблять гучні заяви та обіцяють, обіцяють, обіцяють... Але все це імітація: до реальної боротьби з кризою так ніхто дотепер і не приступив. Понад те, країна не побачила навіть виразного і конкретного плану дій, що заслуговує на довіру.
Не змогли дотепер виробити такий план і приступити до його реалізації не тільки політики, а й банкіри. Асоціація українських банків начебто б направила свої пропозиції банківському регулятору. А от за свідченням учасників банкірських нарад (як у НБУ, так і в президента) конструктивна розмова не заладилася.
По-перше, багато банкірів приходять на наради обстоювати не системні, а суто особисті інтереси, тому виробити консолідовану позицію представникам комерційних банків удається далеко не завжди. По-друге, чиновники здебільшого лише створюють видимість того, що радяться (перекладаючи, до речі, таким чином частину відповідальності за події на представників провідних банків).
Із запропонованих банкірами заходів вибирають розрізнені й далеко не системні. Та й приймають їх із запізненням на кілька днів чи тижнів. У підсумку в банкірів навіть з’явилася назва цього явища - "синдром Ющенка". За часів свого перебування на посаді глави Нацбанку Віктор Андрійович дуже не любив приймати важкі рішення.
Після однієї з таких нарад суспільству піднесли сюрприз у вигляді заборони на дострокове розірвання депозитів. Нехай цей захід був продиктований благою метою порятунку банківської системи, а заодно й економіки, але факт залишається фактом: правила гри були змінені в процесі самої гри.
З огляду на девальвацію гривні, що сталася після цього, банківські вкладники не можуть не почуватися обдуреними. І можуть побоюватися подібних сюрпризів у майбутньому.
На цьому реальні антикризові заходи фактично й закінчилися. Навіть очевидного поновлення норми про обов’язковий продаж валютного виторгу дотепер не відбулося. Тобто населення нагнули, а от експортерів - ну, не вийшло. Пропозиція терміново визначити перелік позицій критичного імпорту теж впала в порожнечу. Банківський регулятор не спромігся навіть відстежити та впорядкувати подальше використання коштів, що виділяються цілком конкретним банкам на рефінансування.
До речі, після опублікованої "ДТ" у минулому номері інформації про ставку відкоту за отримання рефінансування, ми одержали цілу низку спростовань із цього приводу. Учасники ринку, з якими довелося поспілкуватися кореспондентові "ДТ", стверджують, що ставка 3,5% коли й існує, то, очевидно, лише для особливо обраних установ. Для решти вона до останнього часу була в розмірі 5%, а нинішнього тижня зросла до 7%. Нібито через значно зрослі ризики, з якими поєднаний процес виділення рефінансування.
Ми вирахували, що з огляду на вищезазначений відкіт номінальна 15-відсоткова ставка з рефінансування перетворюється майже на 29% річних. Це й є нинішня реальна вартість залучення середньострокових ресурсів для банківської системи.
Що ж до публікацій, то "нелякані ідіоти-журналісти" напевне не беруть інформацію просто зі стелі. Її методично "зливають" на умовах анонімності самі ж банківські конфіденти. А джерелом замовних публікацій теж є не самі видання, а конкуренти жертв із банківських же кіл, які прагнуть "поживитися падаллю".
Недавно Служба безпеки України оголосила, що розкрила спроби "чорного" піару проти кількох провідних банків країни, встановивши особи замовників розміщення 10 і 11 жовтня в кількох газетах та Інтернеті публікацій з негативною оцінкою фінансового стану та кризових явищ у діяльності цих установ.
Як виявилося, "замовником поширення публікацій виступило одне з київських товариств з обмеженою відповідальністю, яке здійснює комерційну діяльність у торговельній сфері". Керівники цього ТОВ цілком могли б мати прізвище Фунт, як у їхнього відомого прототипу із "Золотого теляти".
Реальні ж натхненники вищезазначеної акції, за даними "ДТ", так і залишаються в тіні. Певне, добратися до справжніх "ляльководів" у СБУ руки короткі. Навіть якщо серед потерпілих опинилося кілька провідних банків країни.
Звичайно, найпростіше обвинувачувати в шкідництві журналістів, головною причиною шкідливості яких є найжорстокіший дефіцит достовірної та такої, що заслуговує на довіру, інформації в країні, яка зусиллями нинішніх "стернових" упевнено котиться в безодню дефолту.
У зв’язку з цим запитувати, хто відповість за розорення цілих верств українського населення, яке відбувається нині, можна лише риторично. Навряд чи можна сподіватися бодай на часткову сатисфакцію за нинішнього генерального прокурора та нинішнього президента. Однак прийдуть же колись їм на зміну інші люди...
Знову дисонанс
Події на валютному ринку минулого тижня дарували боязку надію, але розпач усе одно не відпускав. Боязку надію вселило припинення стрімкої девальвації гривні: її ринковий курс (хоча, може, тільки тимчасово) сягнув якоїсь рівноваги навіть без участі Національного банку. За підсумками торгів у четвер котирування міжбанку встановилися в діапазоні 7,4750-7,5200 грн./дол. Скасування обмежень на ринку готівкової валюти дозволяють припустити, що долар і євро знову з’являться в пунктах обміну.
Нинішнє значення курсу означає майже 50-відсоткову девальвацію гривні до долара від початку року (до курсу 5,05 грн./дол.), і більш як 60-відсоткову - від літа цього року (до курсу 4,65 грн./дол.). Глава НБУ Володимир Стельмах поспішив заявити агентству "Інтерфакс-Україна", що Національний банк вважає рівень 7,4-7,5 грн./дол. ринковою межею девальвації гривні до кінця 2008 року і не планує вживати додаткових заходів для її утримання. "Я думаю, що ринок сам на цьому вже зупиниться", - сказав він.
Ці слова суперечили зробленій буквально напередодні заяві в ефірі Першого національного телеканалу керівника групи радників НБУ Валерія Литвицького, який назвав 7,4-7,5 грн./дол. "опорним рівнем" і повідомив, що Нацбанк має намір його захищати. Показово, що пан Литвицький при цьому посилався на доручення свого шефа: "У мене є доручення глави Нацбанку - я півгодини тому з ним розмовляв. Ми захищатимемо той рівень, який зараз склався на ринку - це приблизно 7,4-7,5 грн/дол. Ми на цьому рубежі припиняємо оборону, і ми будемо робити
контратаку".
У середу Нацбанк опублікував листопадові результати для валютного ринку. Його золотовалютні резерви минулого місяця навіть зросли більш як на 800 млн. дол. - із 31,9 млрд. на 31 жовтня ц.р. до 32,7 млрд. на 28 листопада. Втім, відбулося це зростання виключно завдяки надходженню минулого місяця на рахунки НБУ першого траншу кредиту МВФ у 4,5 млрд. дол. Без цієї ін’єкції резерви знизилися б на 11,5% - до 28,4 млрд. дол.
Як відомо, умови підписаного з МВФ меморандуму передбачають мінімальний рівень нацбанківських резервів у 26,7 млрд. дол. за підсумками цього року. Причому резервів чистих, тобто кредит МВФ від цієї суми необхідно відняти. А отже, кредит начебто дали, але реально користуватися цими грошима, виходить, не можна. Реальний же запас міцності Нацбанку на грудень становить усього 1,7 млрд. дол.
Минулого місяця банківський регулятор витратив на інтервенції на валютному ринку 3,4 млрд. дол. резервів. 2,34 млрд. із цієї суми поглинув готівковий ринок, котрий у нацбанківській статистиці фігурує як різниця між сумою покупок і продажів валюти населенню.
Цей показник - рекорд у всій статистичній базі, наявній у відкритому доступі на сайті Національного банку. А ще - наочний показник рекордного падіння довіри до національної валюти як населення, так і бізнесу (оскільки значну частину попиту на валюту сформували, очевидно, підприємці).
Невіра в гривню фактично означає невіру в державу, і сіє величезні сумніви в тому, що держава управляє ситуацією.
Тільки менш як 200 млн. придбаної населенням валюти припало на збільшення валютних вкладів у банках. Тобто понад 2 млрд. дол. пішло в тіньовий оборот.
Усього від кінця літа, тобто з моменту, коли в Україні почалися девальваційні процеси, готівковий ринок проковтнув 4,6
млрд. дол., а золотовалютні резерви Національного банку зменшилися майже на 10 млрд. дол. (більш як на 25%).
Литвицький заявив, що бачить підстави для посилення гривні в майбутньому, після відновлення додатного сальдо платіжного балансу. Певне, йдеться про ті 8 млрд. дол., котрі начебто вже зайшли в Україну на рахунки вітчизняних експортерів, але чекають, чим вирішиться курсова ситуація. Тут саме час згадати про запропоноване банкірами - поновити норму щодо обов’язкового продажу валютної виручки. Але її поновлення, хоч як це дивно, під дуже малозрозумілим приводом (необхідністю вносити зміни до декрету про валютне регулювання) не захотіли саме чиновники НБУ!
Виходить, що коли потрібно запровадити непопулярне обмеження для населення (причому незаконне, адже горезвісну 319-ту постанову навіть не було зареєстровано в Мін’юсті), то це ми запросто, а от для великих промисловців скасування ліберальних норм - табу.
Виходить, що жахливі проблеми із зовнішньоторговельним сальдо, якими так лякали громадськість, насправді виявилися не такими вже й непідйомними. І якби Нацбанк, замість сіяти розбрат і хитання не лише серед населення, а й фінансистів, відразу, як пропонували банкіри, заявив про необхідність провести помірну девальвацію гривні, а потім жорстко зафіксував курс, то такого великого падіння резервів могло й не бути.
А як же зовнішня короткострокова заборгованість - чи то в 30, чи то в 50 млрд. дол., запитаєте ви? У тім-то й річ, що "чи то". Адже існують цілком конкретні розрахунки аналітиків, які стверджують, що коли від заборгованості відняти кредити пов’язаних структур, то вона виявиться не такою вже й гігантською.
До речі, понад місяць тому президент поставив перед Нацбанком вимогу розкрити суспільству структуру цієї самої заборгованості, щоб усі змогли оцінити реальну вагу боргового тягаря. Не склалося. Тим часом боргове навантаження на ту частину вітчизняного бізнесу, котра не має доходів у валюті, внаслідок девальвації уже зросло в півтора разу.
Стежачи за тим, як незграбно Національний банк регулює сьогодні валютний ринок, провокуючи додаткову паніку, мимоволі запідозриш його чиновників або в недостатній компетентності, або у свідомому шкідництві.
Фактично, НБУ виявився нездатним упоратися зі своєю ключовою функцією - забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. Причому як внутрішньої (себто цінової), так і зовнішньої (себто курсової). Чи інфляцію на рівні 25% разом із ревальваційно-девальваційними стрибками можна не брати до уваги?
Сьогодні, у період підготовки бізнес-планів на наступний рік, у країні зберігається неприпустима невизначеність і дуже слабка передбачуваність макро-, бізнес- і особливо інфляційного середовища. Не те що в перспективі року - навіть на квартал зробити більш-менш чіткі прогнози ніхто не береться.
Ми не сумніваємося, що головний нацбанківський радник потім дуже аргументовано пояснить, чому Нацбанк був змушений саме так вчинити, і чому був винен уряд. Провина Кабміну, безперечно, є. Але провину за очевидний провал економічної політики і майбутнє зубожіння переважної частини населення уряд і НБУ мають нести спільно.
Економічна теорія стверджує, що будь-який крок економічної політики несе не тільки вигоду, що він пов’язаний також із певними витратами, які по-різному впливають на різних суб’єктів економіки. У перекладі загальнолюдською мовою це означає, що будь-які макроекономічні порухи влади відбуваються за чийсь рахунок.
Хто платить нині за свавілля в економіці - відповідь очевидна: ми з вами, дорогі читачі. І хто дівчину (економіку) танцює - очевидно теж. Це явно не ми.
P.S. Ми навмисно опускаємо всі заяви глави держави на валютно-курсову тему, оскільки цілком поділяємо позицію, що робляться вони тільки з іміджевою метою, тобто щоб створити ілюзію про непричетність Віктора Андрійовича до нинішньої курсової вакханалії. А за наявності реального бажання глава держави як людина, котра має вирішальний і незаперечний вплив на позицію глави Нацбанку, і один з небагатьох компетентних серед політиків фінансистів, давно зміг би не тільки розібратися, а й стабілізувати ситуацію. Але, вочевидь, доки не поміняється глава уряду, цього не станеться.
Юрій Сколотяний
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
