4350
Чи знають в уряді та Нацбанку, що таке грошово-кредитна політика?
— Валюта
Основні засади грошово-кредитної політики, розміщені на сайті НБУ, викликають істеричний регіт… Багато хто вважає курс 7 грн. за долар нормальним…
Минулої п’ятниці дивився програму Савіка Шустера і виступ у ній голови Ради НБУ Петра Порошенка. Петро Олексійович висловив думку, що курс 7 гривень за долар США є абсолютно нормальним, бо з 2000 року рівень інфляції в Україні сягнув 259%, тоді як щорічна інфляція долара у цей період не перевищувала 2-3%. Отже, на його думку, відбулося неадекватне зміцнення гривні до долара США, і нинішнє знецінення гривні до іноземних валют лише вирівнює цю ситуацію. Така позиція Петра Олексійовича змушує мене знову вступити з ним у заочну дискусію.
Мало не прописною істиною вважається, що курс національної валюти щодо інших валют має бути завжди трохи “передевальвованим”. Головною перевагою заниженого валютного курсу є отримання додаткової конкурентної переваги національних товаровиробників на внутрішньому ринку - імпортні товари стають менш конкурентоздатні на внутрішньому ринку, а експортери виграють, бо при нижчій собівартості продукції отримують виручку в дорожчій валюті.
Хоча при цьому важливо усвідомлювати, що занижений валютний курс є лише одним і, дозволю собі стверджувати, далеко не найважливішим чинником для підприємців у конкурентній боротьбі на внутрішньому та зовнішніх ринках. Куди значимішими є фіскальна, регуляторна, бюджетна, грошово-кредитна політика уряду та центрального банку. Для наших експортерів, які в основному виробляють продукцію з низьким рівнем переробки, важливішою є світова кон’юнктура на їх продукцію, а для підприємств, що виготовляють продукцію для внутрішнього ринку, куди важливішими є проблеми доступу до кредитних ресурсів, потоків "сірого" та "чорного" імпорту, державна амортизаційна та регуляторна політика тощо.
Доречно також нагадати, що в дискусії про необхідність підтримувати постійно занижений курс національної валюти, потрібно не втратити сенс поняття "занижений курс національної валюти". Які критерії використовуються для визначення того, який курс є заниженим щодо інших валют і наскільки він має бути занижений? Адже для цього не використовуються номінальні значення співвідношення курсу однієї валюти до іншої, бо тоді, наприклад, курс гривні до ієни можна було б вважати о-го-го наскільки завищеним.
Для визначення співвідношення курсів одних валют до інших використовується так званий паритет купівельної спроможності (ПКС). Розрахунки ПКС щороку проводить Міжнародний валютний фонд. МВФ оцінює ВВП кожної країни у двох вимірах - у поточних цінах на основі офіційного валютного курсу й на основі ПКС, базою якої є не національні, а середньостатистичні (світові) ціни стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг. У результаті через ПКС формується спільна основа, яка використовується для зіставлення економічних потенціалів різних країн.
Я далекий від думки, що курс 2,22 гривні до долара США (за розрахунками МВФ, виходячи з даних 2007 року), перерахований за ПКС, є реальним. Очевидним є те, що міжнародні, та й наші експерти не враховують неринковий характер дуже істотної частки українського народного господарства, у якій має місце перехресне субсидування й недофінансування, а просто кажучи - проїдання основного капіталу, створеного в попередні періоди. Це передусім стосується комунального господарства, постачань газу й електроенергії, залізничного та громадського транспорту, окремих видів продовольчих товарів. Таке субсидування й недофінансування, у свою чергу, призводить до завищення реальної купівельної спроможності нашої національної валюти.
Спроба аналізувати ситуацію з курсом гривні починаючи лише з 2000 року навряд чи можна назвати абсолютно коректною. Не слід забувати, що в 1998 році, під час світової фінансової кризи, відбувся обвал курсу гривні до іноземних валют. Гривня фактично протягом одного місяця знецінилася майже втричі. І хоча цей дуже занижений курс позитивно вплинув на вихід української економіки з кризи 90-х, з певного етапу він почав дедалі більш негативно впливати на розвиток країни. Причин цього декілька, і на них неодноразово вказували як українські, так і міжнародні експерти.
По-перше, занижений курс дає змогу експортерам отримувати норму прибутку вищу, ніж тим, хто виробляє продукцію для внутрішнього ринку. Що, у свою чергу, зумовлює несправедливий розподіл створюваного національного доходу як у галузевому, так і регіональному аспекті. Недивно, що експортери зацікавлені в збереження такої ситуації якомога довше.
По-друге, в експортерів, які одержують надприбуток від заниженого курсу національної валюти, менше стимулів до підвищення продуктивності виробництва і переозброєння виробничих фондів. Замість цього експортери витрачали свій прибуток на скупку ще нерозпроданих держпідприємств або зарубіжних активів.
По-третє, занижений курс гривні знижує вартість робочої сили, що істотно відбивається на внутрішньому ринку праці, на якому все більше відчувається дефіцит робочої сили.
По-четверте, занижений курс національної валюти не дозволяє підприємствам, що працюють на внутрішній ринок, у зв`язку з нижчою нормою прибутку, проводити оновлення активної частини основних фондів так швидко, як того потребує конкуренція - через вступ України в СОТ.
Отже, сильно занижений курс гривні замість стимулу для розвитку країни перетворився на гальма, консервує примітивний рівень структури національної економіки, і спроби проводити грошово-кредитну політику, спрямовану на навмисне знецінення гривні ні до чого гарного не призведуть.
Так, справді знецінення гривні може покращити поточні справи експортерів та скоротити імпорт, але при цьому потрібно зважати на низку негативних супутніх чинників. По-перше, в умовах великої як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості суб’єктів господарювання та фізичних осіб в іноземній валюті це призведе до масового оголошення неплатоспроможності та неповернення кредитів банкам. По-друге, це спричинить суттєве подорожчання критичного імпорту, що провокуватиме інфляцію витрат і зумовить зубожіння найменш забезпечених верств населення. По-третє, у цьому випадку відбувається знецінення національного промислового та фінансового капіталу, що призводитиме до скупки національних компаній іноземним капіталом. Отже, має бути очевидним, що проблему негативного торговельного сальдо потрібно і можна розв’язувати іншими методами, ніж механізмами курсової політики.
Усвідомлення цього факту дає можливість інакше дивитися на ситуацію, що склалася в країні восени цього року. Знецінення гривні є результатом не стільки встановлення більш коректного її співвідношення до іноземних валют, скільки відображенням провалу економічної політики уряду та центрального банку. Соціальний популізм і різке погіршення торговельного балансу, незбалансованість короткочасного позичкового іноземного капіталу з довгочасними кредитуванням іноземних автомобілів і споживчих товарів, а також спекулятивних операцій на іпотечному ринку (особливо в частині кредитування операцій з купівлі-продажу земельних ділянок) - усе це є відображенням грубих помилок у бюджетній та грошово-кредитній політиці у 2007 та 2008 роках, яку проводили Національний банк та уряд. Причому посилання урядовців - що вони не несуть відповідальність за грошово-кредитну політику Національного банку, відбиває повну некомпетентність тих, хто таке проголошує. Представники економічного блоку уряду (міністри фінансів та економіки) за посадою входять до складу Ради Національного банку. І саме уряд мав би задавати тон у цих питаннях. Але, на жаль, уряд (незалежно від того, хто його очолює), схоже, взагалі цим не переймається. Складається враження, що представники економічного блоку уряду досить погано розуміють, який взагалі є інструментарій грошово-кредитної політики та які можливості впливу на поведінку суб’єктів господарювання він дає.
І це непокоїть найбільше. Негативний торговельний баланс та загальна зовнішня заборгованість (100 млрд. дол. США) не є надзвичайними та критичними. Так, зовнішня заборгованість становить лише 50% відсотків від річних обсягів ВВП, тобто суттєво нижча, ніж у багатьох країн світу.
Головне зараз - це фахове розуміння усіх цих проблем та шляхів їх розв’язання, а саме цього в більшості останніх кроків уряду та центрального банку не спостерігається.
Для мене, наприклад, взагалі є загадкою, як уряд, без формування основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік представниками того ж таки уряду та Національного банку, може підгодовувати державний бюджет-2009. Наявна ж версія "основних засад грошово-кредитної політики на 2009 рік", розміщена на головній сторінці сайту НБУ, за змістом просто ніяка, а крім того, була затверджена Радою НБУ ще 15 вересня 2008 року, тобто до реального усвідомлення і урядовцями, і представниками центрального банку глибини кризи, у яку потрапила економіка України. А передбачений у них на 2009 рік обмінний курс гривні - у межах 4,85 за дол. США +/-5% - зараз може викликати лише істеричний регіт бізнесменів та громадян країни.
Борис Кушнірук
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
