1804
Сталевари носять міні
Відповідно до однієї з поширених гіпотез, динозаври програли еволюційну боротьбу ссавцям завдяки тому, що останні були маленькими, в'юнкими і швидше адаптувалися до змін у зовнішньому середовищі. Долю неметких вимерлих ящурів ризикують повторити і вітчизняні металургійні гіганти, що страждають від світової кризи, адже міні-меткомбінати, які дотепер перебували на другому плані, у нинішніх умовах почувають себе набагато краще від своїх старших братів.
В умовах підвищення ціни газу для України до світового рівня і глобального зниження споживання металопродукції міні-комплекси зможуть забезпечити зменшувані внутрішні потреби, зберегти рентабельність на позитивному рівні і, що найголовніше, - вижити в сьогоднішніх нелегких для металургії умовах.
Маленька стабільність
Донедавна міні-металургійні заводи в нашій країні організовували і розвивали тільки відповідно до однієї концепції - реструктуризації існуючих підприємств з повним циклом виробництва. Але протягом останніх двох років, і особливо через сформований на ринку стан речей, актуальність таких підприємств різко зросла, завдяки чому міні-комбінати стали проектуватися як частина виробничого ланцюжка в складі холдингів або фінансово-промислових груп, для яких металургія навіть не є основним заняттям.
У сьогоднішніх умовах міні-меткомбінати можуть вийти галузі зі ступору. Це пов'язано, по-перше, з тим, що виробництво на міні-заводах більш мобільне. У важкі часи невелике підприємство зупинити набагато простіше, ніж комбінати з повним циклом традиційної виплавки сталі, причому з набагато меншими втратами. По-друге, електросталеплавильні виробництва є зараз, мабуть, єдиними постачальниками сталі, здатними отримувати прибуток за нинішнього рівня цін на світовому ринку.
Собівартість їх продукції залежить, в основному, від ціни металобрухту, якою легше управляти в порівнянні із цінами на сировину для інтегрованого виробництва сталі, включаючи коксівне вугілля та залізну руду. Крім того, вартість металобрухту різко впала разом із цінами на метал, і це дає можливість електросталеплавильним виробництвам зберегти прийнятний рівень прибутку. За даними "Метал Кур'єр", вартість коксу і концентрату в порівнянні з початком року зросла на 71% і 82% відповідно, тоді як ціна брухту, після такого ж бурхливого зростання, за останні два місяці просіла на 49% (майже до рівня початку року) і досягла 1 150 грн./тонна.
Завдяки цьому маржа переробки металобрухту в сталь хоча й не дуже висока (5,4%), але в нинішніх умовах набагато більш стабільна, ніж маржа переробки залізорудної сировини і коксу. Наприклад, за даними ІК "Сократ", у першому півріччі на міні-меткомбінаті ISTIL прибуток до відрахування витрат з відсотків, сплати податків та амортизаційних відрахувань (EBITDA) склав $41 млн. при чистій реалізації $400 млн. При цьому чистий дохід досяг $22 млн. Завдяки цьому маржа переробки металобрухту в сталь зараз набагато більш стабільна, ніж маржа переробки залізорудної сировини і коксу.
Рентабельність міні-меткомбінатів сприяє їх більш стабільній роботі. Свою надійність і воістину сталеву витримку міні-комплекси змогли продемонструвати саме в умовах загальної кризи. У той час як у вересні в Україні традиційним шляхом було виплавлено тільки 2,48 млн. тонн сталі, що на 32% нижче, ніж у середньому за місяць у першому півріччі, єдиним комбінатом, що у цей період збільшив виплавку сталі, був електросталеплавильний "Істіл" (93 тис. тонн, що на 2% вище, ніж в середньому в січні-серпні). Причому не втримав обсяги навіть вертикально інтегрований лідер сектора - "АрселорМіттал Кривий Ріг".
Хто не встиг, той спізнився
Місцями розташування міні-меткомбінатів у переважній більшості випадків виявляються саме "неметалургійні" регіони. Цьому сприяє, по-перше, близькість великих споживачів готової продукції, по-друге, наявність великих центрів заготівлі металобрухту. Крім того, дані підприємства будують в основному в країнах, що мають надлишкові запаси сировини.
На сьогоднішній день в Україні функціонує лише один міні-меткомбінат - донецьке підприємство "Істіл". Але до 2011 року в планах можна реально розраховувати на завершення будівництва ще шести заводів. Зараз у будівництві міні-металургійних заводів зацікавлені багато компаній. Але найбільш реальні і підтверджені на практиці плани мають група іранського бізнесмена Алі Омрана "Євро Фінанс ЛТД", власник ІнГЗКа - "Метінвест" в особі Ріната Ахметова, "Ворскласталь" Костянтина Жеваго та "Інтерпайп" Віктора Пінчука.
Головний оператор на ринку металобрухту України (третина ринку) - компанія "Євро Фінанс ЛТД" - вже кілька років безуспішно намагається почати будівництво міні-меткомбінату поблизу Білої Церкви в Київській області потужністю більше 1 млн. тонн сталі. Перешкодою до реалізації проекту став острах місцевих жителів можливого погіршення екологічної ситуації через діяльність комбінату. Всупереч всьому "Євро Фінанс" відмовлятися від будівництва не збирається, адже для компанії дуже важливий географічний фактор близькості до потенційних покупців своєї продукції. У цьому випадку - це столичний регіон. Аналогічну територіальну стратегію компанія використала і для проектування свого іншого підприємства - у Радивілові Рівненської області, потужністю понад 800 тис. тонн листової сталі. Тут позначилася близькість до європейських ринків збуту.
Мотивом запуску групою "Інтерпайп" міні-меткомбінату потужністю 1,3 млн. тонн на Нижньодніпровському трубному заводі стала необхідність виробництва власної якісної трубної заготівлі. Крім того, на думку аналітика ІК "Сократ" Дмитра Хорошуна, власний електросталеплавильний комплекс - відсутня ланка у вертикальній інтеграції групи "Інтерпайп", що контролює як потужних постачальників сировини ("Дніпровтормет"), так і споживачів (трубні заводи). Вертикальна інтеграція дозволить збільшити стабільність роботи.
Якщо вищезгадані міні-меткомбінати будуть використовувати як сировину брухт, то в проектах "Метінвесту" і Жеваго в піч буде йти руда. Зокрема, "Метінвест" на ІнГЗК запланував разом з Kobe Steel та Hares Engineering побудувати завод з прямого відновлення заліза з руди. Завод повинен підвищити прибутковість виробництва шляхом кінцевого продажу металургійних напівфабрикатів, а не звичайної сировини.
Аналогічні цілі переслідує і Костянтин Жеваго, який контролює ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат". На базі цього ГЗКа розпочате будівництво електрометалургійного комбінату загальною потужністю 3 млн. тонн слябів на рік.
Головною перевагою міні-меткомбінату є відносно невеликий обсяг необхідних інвестицій для будівництва. В ІК "Сократ" будівництво електросталеплавильного комплексу, який працює на металобрухті і виробляє напівфабрикати, оцінюють в $300-500 за тонну потужності. "Будівництво звичайного меткомбінату коштує приблизно $340 доларів на тонну сталі, що випускається на рік. Подальші капітальні витрати для підтримки запланованого рівня становлять $25-30 на тонну. Але кожен окремий випадок унікальний, тому що витрати залежать від сейсмічно-геологічної структури земельної ділянки, необхідності будівництва супутньої інфраструктури, повноти металургійного циклу, різноманітності проектних асортиментів, екологічних нормативів кожної конкретної держави та інших причин", - стверджує аналітик ІК "Велес Капітал" Володимир Суханов.
Таким чином, вступний квиток у товариство виробників української сталі коштує від $445 млн. (як у групи "Енерго") до $1,5 млрд. (як у Жеваго). Але велика витратність "Ворскласталь" все-таки є винятком, адже більшість інших міні-меткомбінатів поглинули суми, що не перевищують $700-800 млн.
Проти лома немає прийому?
Головним стримуючим фактором для більш широкого застосування міні-меткомбінатів в Україні залишається дефіцит металобрухту. У випадку реалізації анонсованих інвестпроектів з будівництва міні-електросталеплавильних комплексів нові заводи "проковтнуть" майже 80% загального обсягу брухту, споживаного нині всіма метпідприємствами країни. "Україна була великим виробником та експортером металобрухту, однак експорт на даний момент впав з 3,89 млн. тонн в 2002-му до 0,69 млн. тонн в 2007 році. Більше того, Україну може очікувати дефіцит металобрухту в наступному році, тому що внутрішній попит росте, а темпи переробки - ні", - стверджує аналітик ІК "Ренесанс Капітал" Костянтин Головко.
Згідно з даними Мінпромполітики, до 2010-2011 років українським меткомпаніям для безперебійної роботи знадобиться не менше 13-15 млн. тонн брухту на рік. При цьому імпортувати сировину буде досить проблематично. За оцінками заступника директори ГП "Держзовнішінформ" Володимира Піковського, саме внаслідок буму будівництва електросталеплавильних компаній в усьому світі потенційних джерел імпорту брухту на сьогодні немає.
Аналітик ІК "Сократ" Дмитро Хорошун вважає, що Україна почне відчувати дефіцит металобрухту при реалізації електросталеплавильних проектів хоча б на 2 млн. тонн і нормалізації ринку сталі. Тому, пояснює він, надзвичайно перспективне використання іншого виду сировини - заліза прямого відновлення.
Але не тільки дефіцит брухту стримує інвестиції в даний сегмент виробництва. Суттєвими факторами стримування будівництва міні-меткомбінатів є рішення місцевої влади та екологічний аспект. Чого варта хоча б епопея навколо будівництва комбінату "Ворскласталь" у Дмитріївці Полтавської області або трирічна боротьба Алі Мохаммеда Кхані Омрана з представниками виконавчої влади і депутатами міської ради Білої Церкви і Шкаровської сільради. В обох випадках активну протидію проектам чинили громадські організації екологічного спрямування.
Ці проблеми не далекі й іншим країнам. Корейський металургійний гігант Posco більше чотирьох років погоджував з чиновниками індійського штату Орісса початок будівництва гірничо-металургійного комплексу. Всі ці роки керівництво Posco, крім того, змушено було спростовувати звинувачення в створенні загрози екологічного забруднення, безконтрольного вивезення сировини з країни і насильницького відторгнення землі. Після узгодження суттєвих за розміром соціальних гарантій жителям штату від Posco і зобов'язань створення нею повної інфраструктури регіону (мости, залізні та автомобільні дороги, вузлові станції, водопостачання) справа зрушилася з мертвої точки.
Міні проти максі
Міні-меткомбінати зможуть скласти конкуренцію вітчизняним металургійним гігантам, якщо для цього створяться певні умови, говорить Володимира Суханов. "Великим ударом для галузі буде чергове підвищення цін на газ і доведення їх до світових в умовах глобального зниження зростання на металопродукцію. У цих умовах міні-меткомбінати, використовуючи методи прямого відновлення заліза з руди та електродугової плавки сталі, зможуть забезпечити зменшувані внутрішні потреби і захопити ринок", - стверджує експерт. Але при цьому робить знижку на те, що цей варіант все-таки найменш імовірний, оскільки на сьогодні рівень виробничих потужностей міні-меткомбінатів в Україні можна вважати нульовим, а, по-друге, це буде наслідком практично повного економічного колапсу, у що аналітик не вірить. Якщо ж технічне переоснащення вітчизняних металургійних гігантів пройде успішно, то через сім-вісім років вони і зовсім можуть витіснити дрібних виробників більш дешевою та якісною продукцією.
Дмитро Хорошун, навпаки, виділяє великий кредит довіри міні-меткомбінатам. На його думку, після нормалізації ринку сталі електросталеплавильні міні-заводи будуть дуже конкурентноздатними в збуті продукції. "Я вважаю, що міні-заводи працювати зможуть, тому що більша частина заявлених проектів реалізується групами, що мають власну сировину. А от комбінати з повним циклом почнуть зазнавати зростаючих труднощів. Думаю, що конкуренція з комбінатами з повним циклом буде, швидше за все, за сировину, металобрухт", - стверджує аналітик ІК "Сократ".
Костянтин Головко вважає, що проекти "Інтерпайпа" і Жеваго не складуть серйозну конкуренцію існуючим комбінатам, оскільки орієнтовані на задоволення потреб власної групи. Але інші проекти, на думку експерта, виразно нав'яжуть конкуренцію інтегрованим виробникам сталі в Україні. Наскільки серйозною вона буде, залежить від обсягу інвестицій у даний спосіб виробництва. Якщо протягом найближчих декількох років кількість проектів з будівництва міні-заводів не зросте, то частка електросталеплавильного виробництва в загальному обсязі як і раніше буде залишатися відносно невисокою.
Ігор Гошовський
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
