2213
Криза недовіри
— Валюта
Україна пережила перший місяць фінансової кризи. Проблеми банків, труднощі з депозитами, курсова лихоманка - перший етап адаптації позаду. Але далі можуть виникнути серйозні проблеми з новим кредитом - довіри населення.
Чужа валюта та своя подушка
Світова криза банківської ліквідності до простих українців підкралася нишком - забороною на дочасне зняття депозитів і вражаючою девальвацією "рідної" грошової одиниці. Так, "депозитне табу" було багато в чому спровоковане поведінкою самих пересчних українців, які натхненно побігли вигрібати зароблені кошти спочатку з банків, що похитнулися, а потім вже - із всіх підряд. Так, історичний стрибок долара до 7 гривень пояснюють дефіцитом американської валюти та поведінкою НБУ, який не поспішав взяти участь у валютних торгах. Все доволі-таки передбачувано і цілком логічно. Але саме ці прояви кризи торкнулися, на відміну від проблем металургійної промисловості, які поки ще не "відгукнулися" на повну силу, практично кожного українця. І практично кожен українець замислився над тим, як жити і кому довіряти.
Перший підсумок депозитно-валютної лихоманки, як відзначають експерти, - люди припиняють вірити, по-перше, банкам, а, по-друге, національній валюті. Основна причина споживчої недовіри до банківських установ - це вже згадана постанова Національного банку України, яка обмежує дочасне повернення депозитних вкладів. З одного боку, об'єкт масованої критики тут один - керівництво НБУ. Причому практично всі визнають, що рішення центробанку було виправданим - воно зупинило панічний відтік коштів, який багато банків могли б і не пережити. Але це не заважає більшості власників депозитів шукати шляхи порятунку свого, персонального, внеску - "розумом всі розуміють", але острах за власність перекриває всі аргументи. З іншого боку, з великою часткою ймовірності, громадяни, які один раз врятували свої гроші, довгий час не будуть хотіти нести їх у банки - під подушкою, як відомо, надійніше буде. Для банківських установ подібна недовіра створює додаткові проблеми - нові надходження при такому психологічному кліматі в суспільстві не передбачаються. Схоже, саме тому в останні тижні неозброєним оком помітне збільшення кількості реклами нових - найвигідніших, найпривабливіших, з найбільшими відсотками і чудовими бонусами-призами - депозитних програм. Тільки не факт, що жадібність переможе обережність - населення дійсно припинило вірити в банки.
Врятовані з "лап" депозитів кошти потрібно успішно зберегти. Одні надають перевагу відразу вкласти гроші в щось матеріальне - велику побутову техніку, наприклад. До речі, продажі телевізорів/холодильників на якийсь час навіть зросли - до того, як продавці провели "амортизацію" цін з оглядкою на підрослий долар.
У свою чергу, стрімкий ривок долара до семигривнєвої вершини спровокував підвищений інтерес до американської валюти в багатьох власників грошових накопичень. І нехай під часі міжбанківських торгів долар дорожчав через незадоволену потребу в ньому великих гравців, але авторство дефіциту в обмінниках належить не тільки обережним банкірам, але й населенню, що занервувало.
Економісти не перший місяць попереджають: зберігати заощадження потрібно в тій валюті, в якій вони заробляються. Але девальвація зробила свою справу - українці перестають довіряти національній валюті і воліють скуповувати заокеанську, щодня втрачаючи на "устаканюванні" курсу.
Найближчим часом банкіри обіцяють стабілізацію національної грошової одиниці, до того ж Секретаріат президента пояснив, що виправданий курс перебуває у межах 5,6-5,8 гривні за долар. Але люди вже не тільки мало довіряють банкірам, але й готові повністю зневіритися у будь-якій владі.
За Станіславським: "Не вірю!"
Нелюбов до банківських установ, що намітилася, і тяга зберігати колись зароблене в "стабільній валюті" - вершина айсберга. Найближчим часом українців можуть потурбувати й інші проблеми - скорочення промислового виробництва з усіма наслідками, що випливають відтіля, зростання цін на тлі замороження доходів, безробіття та інші "приємні" прояви світової кризи. Чи не перше бажання, що може виникнути в такій ситуації - запитати з будь-кого. Об'єкт номер один - верховна влада.
Можновладці стверджують, що вони намагаються щосили, і підстав для одержання кредиту недовіри немає. Антикризовий закон ухвалений, перший транш кредиту МВФ на підході, президент приструнив уряд і Нацбанк для того, щоб працювали ефективніше, - трудова діяльність кипить на очах. Щоправда, той же пакет змін законодавства приймався зі скрипом, що не занадто піднімає реноме парламентаріїв; кредит Міжнародного валютного фонду ще тільки доведеться освоїти, і в його освоєння теж є не занадто приємна для пересічних громадян специфіка; а недовіра "частин" влади один одному у свою чергу підриває довіру до неї виборців.
У майбутні рятівники націй як на теперішній час не записуються хіба що найбільш песимістичні політики, на зразок комуністів. Президент готовий сприяти подальшій реанімації банківської системи (один з її інструментів, зважаючи на все - критика глави центробанку). Уряд заявляє про працю на благо системи в цілому. А опозиціонери ратують за якнайшвидший порятунок бюджетонаповнюючих галузей - інтереси металургії багатьом депутатам-"регіоналам" - як рідні. Та й картина, намальована можновладцями, виглядає майже веселкова: рецесія промисловості буде, але незначна та один рік, інфляція в наступному році не підніметься вище 17%, наступні бюджети будуть винятково профіцитними, а світова криза зачепить Україну лише "краєчком крила". Перешкоджання зростанню паніки, на якому наполягає, наприклад, Арсеній Яценюк, - мета блага. Але захоплюватися оптимізмом теж не варто. Хоча б через відсутність загальної довіри до дій влади. І не тільки з боку народу.
Взаємна недовіра між персонами, які управляють державою, теж може бути однією з причин поглиблення потенційної кризи. Наполеглива критика керівництва Нацбанку з боку і уряду, і частини парламентаріїв ризикує зміцнити недовіру до банківської системи в цілому й політику НБУ зокрема. Перманентна війна між Банковою та Грушевського гальмує введення в дію антикризових заходів, а постійний колапс Верховної ради може перешкодити подальшому прийняттю потрібних законів. Але ж ще залишаються майбутні дочасні вибори парламенту, ті самі, доцільність яких очевидна хіба що для президента, а от переважна більшість виборців вважає абсолютно зайвими. За таких розкладів довіряти діям можновладців трохи складно. Особливо з урахуванням того, що в них не вірять занадто багато хто.
Не сенсацією, але неприємним сюрпризом стало те, що, всупереч очікуванням, міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings не стало піднімати рейтинг України на підставі факту виділення стенд-бай кредиту МВФ. Основна причина цьому - політична нестабільність (зав'язана на спочатку парламентські, а потім і президентські вибори) і невір'я в здатність українських політиків виконати взяті на себе в рамках умов кредиту зобов'язання. У доброчинний вплив обіцяних 16,4 мільярди доларів не всі вірять й в Україні. Наприклад, "регіонал" Микола Азаров вважає, що ці кошти будуть використані винятково як спосіб повернути зовнішні борги українських банків. Причина, якою він це пояснює - знову недовіра. Тільки тепер західних фінансових установ, що поспішають уберегти себе, до політики українського уряду. МВФ, до речі, українській стороні теж повністю не довіряє - у всякому разі, представники фонду вже пояснили, чому Україна може й не одержати другу "порцію" кредиту.
Пік кризи з найнеприємнішими її проявами ще попереду - експерти називають першу половину 2009 року. Але вже зараз стає зрозумілим, що боротьба з нею в атмосфері загальної недовіри буде складнішою, ніж могло б бути за інших умов. Населення може не вірити політикам - до цього в Україні встигли звикнути. Політики можуть не вірити один одному та усіляко саботувати діяльність супротивників - а без цього наші реалії уявити майже неможливо. Але рано чи пізно приходить необхідність спробувати вирватися за межі цього порочного кола. Причому, краще, якщо рано - інакше кредит взаємної недовіри "відгукнеться" занадто голосно. Причому - для всіх.
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
