794
Шашечки наголо
Таксі в Києві майже у 10 разів дешевше, ніж у Лондоні, вп’ятеро - ніж у Нью-Йорку і втричі - порівняно з Парижем. Але на одному кілометрі київський таксист заробляє більше за британця, американця і француза.
На свою другу роботу Сергій Тимченко виїжджає двічі-тричі на тиждень: "Чіпляю на Lanos "гребінець" із шашечками і катаюся Києвом з опівночі до ранку. За ніч заробляю $80-100. На місяць виходить $600-900 - ще одна зарплата".
Сергій "грачує" понад п’ять років. Робота таксиста йому подобається, дохід стабільний, є постійні клієнти, даїшники зупиняють рідко - відсутність ліцензії зазвичай обертається символічними 20 грн. Набагато більше, ніж на штрафи, Сергій витрачає на бензин і техобслуговування. За 8-12 нічних змін його Lanos "викатує" до 200 літрів 95-го, що за нинішніми цінами обходиться у 1,2-1,3 тис. грн. Ще гривень 400 іде на дрібний ремонт - позначаються 4-5 тис. км, які щомісяця пробігає автомобіль. Податків Сергій не платить: "Працювати легально невигідно. Додаткові витрати є, а бонусів - немає. Адже ніхто не перевіряє, як ти працюєш. Навіщо платити більше?"
Ринок нелегалів
Регулярно приватними візниками, за оцінками експертів Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників (ВААП), в Україні працюють 130-140 тис. осіб - приблизно кожен п’ятдесятий власник легковика. Щорічна виручка таксиста перевищує $15 тис. у Києві, $10 тис. у містах-мільйонниках і $7 тис. в обласних центрах. Річний обсяг усього українського ринку таксомоторних перевезень становить $1,5-2 млрд.
Більша частина отриманих від пасажирів грошей осідає в кишенях водіїв - для приватного візництва в Україні нормою вважається прибуток у 60-70% від виручки. Таксисти у великих містах світу залишають собі від 5% до 30% виручки - решту з’їдають податки і відрахування муніципальній владі за право заробляти, колесячи містом.
Половина українських таксистів не сплачують податків. Навіть п’ятирічний дозвіл на перевезення пасажирів, що коштує лише 340 грн, має в найкращому разі кожен третій візник. За даними Міністерства транспорту і зв’язку, на 1 червня в Україні діяло тільки 40,3 тис. ліцензійних карток. Найбільше неліцензійних таксистів - у столиці. За оцінками експертів, у Києві працюють 16-20 тис. таксомоторів, однак ліцензійні картки за даними Мінтрансу мають лише 1,2 тис.
Нелегальне візництво - синонім низького сервісу. Навесні 2008 року Всеукраїнська громадська організація "Якість Життя" провела дослідження якості роботи 17 найбільших служб таксі. Протягом тижня в годину пік, з 18.00 до 19.00, працівники організації замовляли таксі по телефону. За сім днів чотири диспетчерські служби з 17 жодного разу не знайшли вільних машин; у жодного таксиста не було ліцензійної картки і лише один таксомотор із дюжини перевірених був обладнаний таксометром, котрий, утім, водій так і не ввімкнув.
Закон не писаний
Українське законодавство, що регулює таксомоторні перевезення, одне з найжорсткіших у світі. Правила гри на ринку визначає Закон "Про автомобільний транспорт". Остання редакція від 2006 року значно посилила вимоги до таксистів. Усі таксомотори мають бути обладнані таксометрами і цілим набором розпізнавальних знаків: спеціальний ліхтар помаранчевого кольору на даху автомобіля; "шашечки" на правих і лівих дверях; червоний і зелений ліхтарі під лобовим склом, що показують, чи є в салоні пасажир. Водієві потрібно мати при собі талон техогляду з позначкою "таксі", ліцензійну картку, шляховий лист (для автомобілів юросіб). До обов’язків перевізника належить щоденний контроль технічного та санітарного стану машини, водій має пройти медогляд перед кожною зміною.
Закон багато уваги приділяє захисту пасажира. Перед виконанням замовлення таксист зобов’язаний назвати пасажирові тариф, демонструвати показання таксометра на початку й наприкінці поїздки, їхати за найкоротшим маршрутом або дорогою, яку вибрав клієнт. Водій таксі не має права вибирати пасажирів залежно від вигідності поїздки, підсаджувати будь-кого без згоди клієнта, вимагати за проїзд більше, ніж за таксометром. Якщо в таксі не працює таксометр - перевозити пасажирів категорично заборонено.
Але суворість українського закону компенсується необов’язковістю його виконання. Передусім - через фактичну безкарність. Дотримання вимог закону про автотранспорт контролює Головавтотрансінспекція (ГАТІ), що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку з 2004 року. Великим штатом інспекція похвалитися не може. За даними Мінтрансзв’язку, за 5 місяців 2008 року інспектори ГАТІ перевірили близько 26 тис. таксі, при цьому інспекції уникли близько 110 тис. таксистів. Гатішники виявили близько 7 тис. порушень і винесли близько 5 тис. рішень про фінансові санкції до таксистів на загальну суму понад 3 млн грн.
Середня сума штрафів для одного таксиста становила трохи більш ніж 600 грн - це лише п’ята частина його місячного доходу (в середньому по Україні). Коли дві третини таксистів працюють нелегально, на порушення візників - власників ліцензійних карток працівники ГАТІ дивляться крізь пальці. За словами начальника Головавтотрансінспекції Костянтина Логутова, за останні два роки не було жодного випадку, щоб таксиста позбавили ліцензії. А ось важелів впливу на нелегалів у ГАТІ практично нема.
Теоретично, будь-якого нелегального візника можна притягнути до кримінальної відповідальності за порушення порядку провадження господарської діяльності (ст. 202 КК). Загроза виправних робіт терміном до двох років і 1,7-4,25 тис. грн штрафу мала б зменшити кількість незаконних візників. Але для притягнення "бомбили" (таксиста без ліцензії) за 202-ю статтею працівникам МВС слід довести, що таксист отримав дохід у 17 тис. грн. Для цього правоохоронцям потрібно "вести" нелегального візника щонайменше 2-3 місяці.
І все ж, побоюючись кримінальної відповідальності, приблизно третина зі 130-140 тис. таксистів возять напівлегально: наприклад, отримавши ліцензію, але не виконуючи ліцензійних вимог (медичний огляд, тех-огляд перед рейсом, наявність таксометра тощо). "Цілком легально (зі сплатою єдиного податку, з дозволом на пасажирські перевезення й виконанням ліцензійних умов. - Прим. Контрактів) в Україні працює менш ніж 2% таксомоторів. Ринок таксомоторних перевезень неконтрольований, некерований", - констатує керівник Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників Віталій Рева.
Радіоняня
Зазвичай більшість "напівлегалів", які працюють у великих містах, співпрацюють із диспетчерськими службами. За оцінками експертів, на раціях "сидять" близько 30-35 тис. таксистів. Але радіовиклик або телефон компанії, що світиться на "гребінці" автомобіля, ще не гарантують пасажирові комфорту й безпеки. Диспетчерська служба таксі - це лише інформаційний центр, що приймає замовлення від населення і за певний відсоток або фіксований тариф передає їх приватним візникам, з якими укладені договори щодо надання інформаційних послуг.
Зазвичай таксисти навіть не значаться у штаті фірми-диспетчера, вони просто працюють під вивіскою певної компанії, віддаючи їй приблизно 10-20% із кожного замовлення за рацією. Більшість служб таксі майже не цікавляться, наскільки кваліфікований водій і чи має він ліцензію, не кажучи вже про проходження медогляду перед зміною. Лише в Києві подібних "служб" понад 80, із них тільки 15-20 тримають під крилом більш ніж 100 водіїв - достатньо, щоб не відмовляти кожному другому клієнтові.
Велику кількість диспетчерських служб таксі пояснює низький поріг входження на ринок. Початкові інвестиції у службу таксі становлять лише $20-30 тис. Основні статті витрат - оренда офісу (вистачить і трикімнатної квартири), купівля радіопередавача та автомобільних рацій, міні-АТС, багатоканальний телефонний номер. Останнім часом служби таксі замість рації дедалі частіше використовують мобільні телефони за технологією push-to-talk - менш витратний аналог тренкінгового зв’язку на базі GPRS/EDGE. Новоспечена диспетчерська набирає таксистів із власними автомобілями, розміщує рекламу - зазвичай на радіо й у пресі. За бажання організувати службу виклику таксі можна за 2-3 тижні.
Із кожної машини власник диспетчерської фірми зі стажем роботи більш ніж рік отримує мінімум $100 на місяць. Деякі організатори об’єднань таксомоторів мають зі своїх таксистів понад $200 - наприклад ті, що надають їм ліцензійну картку. 100 автомобілів забезпечують дохід $12-15 тис. на місяць. У кишені власника служби радіовиклику залишається щонайменше $4 тис. чистого прибутку - решта йде на оренду, оплату телефонної лінії, зарплату диспетчерів і податки. Початкові витрати при грамотному веденні справи повертаються лише за шість-десять місяців.
Серед українських служб таксі немає великих компаній із парком більш ніж 500 машин. Розвиток легальних служб стримують вищі витрати й відповідно високі тарифи на перевезення. "Ми одне з найдорожчих таксі Києва, бо сплачуємо податки, висуваємо високі вимоги до водіїв (майстерність) і автомобілів (комфорт), - розповідає директор Євро-Таксі Ігор Гаврилов. - У нас є АТП, де водії проходять медичний огляд, а таксомотори - технічний".
"15 тис. грн на місяць - вартість оренди приміщення, послуг автобусного АТП, де автомобілі проходять технічну перевірку, а водії - медичний огляд, - наводить приклад статей витрат легального візництва один із керівників таксі "Столичне" Олександр Клочков. - Ці витрати порівну розподіляють між усіма учасниками нашого об’єднання".
Вимкніть "шансон"
23.30. Година пізня, пробок нема. Київський Поділ. Голосую на Сагайдачного - мені потрібно дістатися до околиці, в Голосіївський район, і повернутися назад до центру на вулицю Богдана Хмельницького. На підняту руку зупиняються відразу три машини - дві із шашечками, одна - без. Таксисти правлять 100 грн, нарікаючи на дороге пальне, амортизацію, важке життя та кредити. Я даю 60, але заробити 40 грн (чистий прибуток від поїздки) за 20 хвилин ніхто з них не хоче. Тільки сьомий за рахунком "грач" погоджується проїхати 22 км за 60 грн.
Більшість столичних таксистів-"грачів" називають ціни у півтора-два рази вищі за середньоринкові. Але навіть знаючи місто як свої п’ять пальців, дуже складно домовитися з ними про прийнятну ціну. На 100 киян припадає більше таксі, ніж у Лондоні, Парижі чи Нью-Йорку. Відповідно, кожен зі столичних таксистів намагається заробити не на обороті, а на високих цінах. Тут доречна аналогія між базарами й супермаркетами. На ринку кожен торгівець розуміє, що тільки висока ціна дозволить йому отримати прибуток - незначні обсяги продажу не дозволяють працювати інакше. Супермаркет, що заробляє на оборотах, може запропонувати нижчі ціни. Ось тільки аналогів супермаркетів серед служб таксі немає.
"Більшість диспетчерських фірм у столиці співпрацюють із 100-200 таксистами, що вдвічі-втричі менше від того оптимуму, який дозволить ніколи не відмовляти клієнтам. Лише з парком на 400-500 таксомоторів можна ефективно розподіляти машини, влаштувати чергування по районах, витримувати низькі ціни за збереження прибутку", - пояснює Віталій Рева.
Від напівлегального статусу українського таксі страждають не лише гаманці споживачів, а й їхня безпека. "Пасажир абсолютно не захищений, наприклад, від п’яного водія. Якщо таксі потрапляє в аварію, з імовірністю 99% жодної компенсації клієнт не отримає. При цьому іногородні "грачі" і "бомбили" часто не знають, як дістатися місця призначення, - пасажирові самому доводиться показувати дорогу", - пояснює Віталій Рева.
Таксисти не бажають обслуговувати маловигідні замовлення, коли прибуток з однієї поїздки не перевищує 20 грн. На репутацію диспетчерської компанії більшості візників при цьому начхати - якщо водієві щось не подобається, він іде до конкурентів.
Утім, від роботи "в тіні" програють і самі таксисти. "Неофіційні платежі (хабарі, штрафи. - Прим. Контрактів) давно перевищують ліцензійні. Але працювати за законом складно - у містах немає інфраструктури (АТП), що дозволяла б таксистам виконувати вимоги законодавства про передрейсовий технічний і медичний огляди", - каже один із керівників таксі "Столичне" Віталій Вовчук, який колись очолював ВАТ "Київське АТП-13002".
І справді, АТП часто не хочуть або не можуть із технічних причин обслуговувати приватників. А без договору про співпрацю з АТП, відповідно до якого перед кожною зміною здійснюватиметься медичний і технічний контроль, неможливо отримати ліцензію. Приватникам, які бажають працювати легально, доводиться приєднуватися до якоїсь зі служб таксі, що за 1200-1300 грн на місяць "закриває" питання з ліцензійною карткою.
Граки полетіли
На ринок таксомоторних перевезень неминуче чекає перерозподіл. "Щойно держава почне вимагати від таксистів виконання чинного законодавства, схеми роботи кардинально зміняться", - прогнозує начальник аналітичного відділу компанії Pro-Сonsulting Олександр Соколов. На плаву залишаться ті служби таксі, які налагодять співпрацю з АТП і збільшать кількість "підконтрольних" машин до 400-500 таксомоторів у містах-мільйонниках.
Намагаючись розвивати свій бізнес, деякі легальні таксисти вже сьогодні намагаються лобіювати на місцевому рівні жорсткість санкцій до нелегалів. Як наводить приклад Віталій Рева, Львівська організація таксистів, у якій 2,5 тис. ліцензованих таксомоторів, мотивує місцеву владу боротися з "грачами" і "бомбилами".
Розрахунок рентабельності столичних таксистів
"Бомбили"
Працюють 2-3 рази на тиждень. Зазвичай у четвер, п’ятницю, суботу та неділю від пізнього вечора до 4-5 ранку. Намагаються працювати в центрі, беруть лише вигідні замовлення. Денна виручка становить $80-100, на місяць - $600-1000. Прибуток - $400-800. Окремі "зубри", які 4-5 разів на тиждень чергують "на фільтрах" біля нічних клубів, ресторанів тощо, заробляють за місяць більш ніж $2 тис.
Професіонали "на рації"
Візництво - єдиний промисел. Співпраця з диспетчерськими службами приносить додаткові замовлення, але не є життєво потрібною. Ліцензій у більшості "профі з рацією" нема. Саме вони заробляють найбільше. Офіційна виручка (із замовлень від диспетчера) рідко перевищує $800. Але завдяки відмінному знанню міста саме таким таксистам дістаються найгрошовитіші клієнти, підібрані "з руки", на вулиці. Професіонал рідко погоджується везти пасажира в район, з якого доведеться повертатися на порожньо. Працюють профі практично без вихідних. Виручка за зміну - $100, або $2200 на місяць. Прибуток - близько $1,5 тис.
Столичні таксисти-підприємці (таксі - основне місце роботи, є ліцензія)
Найкращий варіант легальної роботи для таксиста - реєстрація приватним підприємцем і робота з єдиного податку ($40 на місяць). Для відповідності ліцензійним вимогам можна ввійти до складу товариства таксистів-підприємців або самостійно "знайти вихід" на АТП. Офіційний виторг "на рації" становить $1-1,3 тис. на місяць (5-6 робочих днів на тиждень по 6-10 годин), ще $700-1000 приносять "голосуючі". Прибуток - $700-1300 на місяць.
Такі різні таксі
Лондонське таксі - одне з найдорожчих у світі. Поїздка на відстань 10 км по місту обійдеться майже у $30 (понад $2 за посадку й $2,5 за км). Кожен із 25 тис. лондонських таксистів склав надважкий іспит на доскональне знання міста та його історії. Наприклад, майбутні водії таксі повинні вивчити 320 стандартних маршрутів. Іспит настільки складний, що підготовка до нього триває до трьох років. Крім того, лондонські "чорні кеби" - автомобілі, спеціально створені для роботи таксі. Термін безперервної експлуатації, передбачений виробником, - 10-12 років, пробіг - 800 тис. км.
У Нью-Йорку працює близько 13,5 тис. таксі. Базова вартість проїзду - $2,5 за посадку й $1,25 за км. У години пік і нічний час вартість кілометра може обійтись удвічі й навіть утричі дорожче; простій у пробках обійдеться пасажирові $0,4 за хвилину (простоєм уважається рух зі швидкістю менш ніж 9,6 км/год). У підсумку ціна поїздки на відстань 10 км у нью-йоркському жовтому кебі коштує від $15 до $45. У місті працюють лише 13,5 тис. таксі і 25 тис. кар-сервісів, блек-карів і лімузинів, які клієнти замовляють через диспетчера телефоном. Гальмувати на прохання голосуючих їхнім водіям заборонено так само, як і власникам жовтих таксі - працювати за викликом.
У Парижі таксі трохи дешевше: 10 км обійдуться в $12-20. У столиці Франції таксисти є членами єдиної профспілки, що встановлює тарифи та регулює правила для таксистів. Усі 15 тис. таксомоторів обладнані лічильниками. Таксисти зазвичай їздять на приватних автомобілях. Єдиний знак, що вказує на те, що перед вами таксі, - біла пластмасова коробочка з надписом TAXI на даху авто. Машину можна зупинити, піднявши руку. За посадку беруть близько $4, кілометр коштує ледь більш ніж $1,25.
В Афінах таксі - одне з найдешевших у світі. Проїхати 10 км можна лише за $2,1-2,6. Посадка обійдеться в $1, кожен кілометр - у $0,2-0,25. Невисокі ціни й великий парк дозволяють назвати цей вид громадського транспорту найзручнішим. Таксі можна брати на весь день, проте, якщо його не замовляли по телефону, а спіймали на вулиці, водій має право по дорозі підсаджувати інших пасажирів. Таксі легко впізнати за жовтим кольором та шашечками, у всіх авто обов’язково є лічильник і прейскурант.
Андрій Бережанський
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
