789
Навіщо вам банки, панове?
Тільки ледачий сьогодні не говорить про необхідність пошуку інструментів для інноваційного-інвестиційного розвитку економіки, зростання капітальних вкладень, створення передумов для товарного насичення внутрішнього ринку. Та всі ці розмови погано приховують неприємну істину, котру помітили вже навіть міжнародні рейтингові агенції: нинішня влада в Україні, як мінімум, поки що не в змозі досить ефективно боротися з інфляцією. Як, утім, і реалізовувати грамотну макроекономічну політику.
Тим часом інструменти для збільшення інвестиційного, а не лише споживчого попиту українська влада має. Причому готові. Це - два державні банки, чиїх можливостей чиновники воліють не помічати із завзяттям, гідним кращого застосування.
Як відомо, в Україні на сьогодні функціонують два держбанки - Укрексімбанк і Ощадбанк, які за розміром активів (відповідно 30,7 млрд. грн. і 19,7 млрд. грн.) посідали станом на 1 квітня ц.р. п’яте і дев’яте місця серед 176 українських банків.
Ні для кого не секрет, що, використовуючи можливості цих фінустанов, держава може на пільгових умовах кредитувати програми енергозбереження, реформування житлово-комунального господарства, підтримки підприємництва і місцевих бюджетів, фінансувати інноваційні розробки, а також будівництво шкіл, лікарень, доріг, житла - словом, усієї тієї інфраструктури, якої так бракує в країні.
Ще один спосіб реалізації економічних інтересів держави із допомогою, наприклад, Ощадбанку ще 2005 року запропонував глава Нацбанку Володимир Стельмах. Тоді він заявив, що уряду слід нарешті побачити потенціал Ощадбанку як інструменту для протидії інфляції. "Потенціал цього банку величезний. Якщо він розгорне свої можливості з мобілізації коштів населення, то от потенціал мобілізації грошей. Мобілізації не лише для себе, а навіть якщо він не зможе сам вкласти - для підкріплення інших банків. Ми теж готові залучати в нього ресурси за розумну ціну... Щоб він у нас був уповноваженим банком із залучення коштів від населення, щоб вони необгрунтовано не тиснули на ринок, на ціни", - така ідея тоді прозвучала з вуст керівника НБУ.
Під час свого останнього спілкування з представниками ЗМІ (30 травня 2008 року) глава НБУ був уже більш стриманим, заявивши ось що: "Роль держбанків на даному етапі важлива, і тому її збільшувати треба. Ми узгодили рішення про збільшення їхніх капіталів на 200 млн. грн. кожному. І попри все те, як (складно) йде бюджетний процес, там (в уряді) усе ж таки розуміють, що ці банки певні держпрограми, прагнення держави все ж таки забезпечують. Тому на даному етапі вони необхідні. Але рано чи пізно ми прийдемо до того, що вони будуть приватизовані. Тому якщо держава буде більше зміцнювати банки зараз, то коли настане черга їх приватизації - це буде крутіше, аніж Криворіжсталь.
Коли дійде справа до приватизації держбанків - окреме питання, оскільки зроблена 24 квітня ц.р. президентом Ющенком заява, що він проти приватизації держбанків, зробила такий варіант розвитку подій неактуальним як мінімум до найближчих президентських виборів.
Смішно сказати, але держава Україна поки що не в змозі забезпечити свої функції з контролю над станом справ у держбанках. Після докладно описуваного ДТ скандального перерозподілу представницьких квот у наглядових радах держбанків (№11 за 24 березня 2007 року), у результаті якого, крім президента і ВР, цим правом був наділений і Кабмін (кожному тепер належить квота в п’ять осіб), нова система виявилася практично непрацездатною. Принаймні НР держбанків практично не збираються (за дуже рідкісним винятком) майже півтора року і вже точно повноцінно не працюють.
Однак не можна сказати, що у політиків в Україні зовсім уже не доходять до держбанків руки. Приміром, вони обидва удостоєні честі стати окремими пунктами домовленостей про розподіл сфер впливу при укладанні останньої коаліційної угоди.
Блоку Юлії Тимошенко тоді було відведено контроль над Ощадбанком. Чому прем’єра цікавив саме цей банк, стало зрозуміло дуже скоро. У перші місяці цього року працівникам Ощаду довелося стати безпосередніми виконавцями наймасштабнішої урядової операції останніх років, запущеної в хід постановою нинішнього Кабміну №1 (Про виплату 2008 року громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень... від 09.01.2008 р.).
Можна сперечатися до хрипоти з головою правління Ощадбанку Гулеєм, як участь у компенсаційній кампанії вплинула на ринкові позиції банку, але факт залишається фактом: можливістю їх зміцнити за рахунок зроблених виплат Ощадбанк у першому кварталі не скористався. І хоча залишені на банківських депозитах компенсаційні кошти і становили левову частку приросту вкладів населення (908 млн. грн. за січень-березень 2008-го), відповідна ринкова частка Ощадбанку хоч незначно, але все ж таки зменшилася (із 6,61 до 6,60%).
Більш відчутно зменшилася ринкова частка Ощадбанку за активами - із 3,22 до 3,05%. Якщо Укрексімбанку вдається утримувати п’ятий рядок у банківському рейтингу поки досить впевнено, то Ощадний, зумівши за перший квартал 2008-го наростити активи усього на 2,15% (у середньому по банківській системі приріст становив 7,71%), опустився з восьмого на дев’яте місце. А ще торік він був сьомим.
Сьогодні Ощадбанк наздоганяють динамічно зростаючі "дочки" російських Альфа-банку і ВТБ Банку (14,7 і 17,3% приросту активів за перший квартал відповідно). Досить упевнено почувається і недавно придбаний німецьким Сommerzbank Форум, також не слід скидати з рахунків ПУМБ і Фінанси та кредит. Тож шанси Ощаду залишитися в Топ-10 дуже примарні.
Чи робиться щось власником держбанків на противагу? Поки - одні слова.
Лейтмотивом скандальної прес-конференції, котра проводилася 23 травня ц.р. главою ради НБУ Петром Порошенком, було накладене цим органом вето на здійснене напередодні правлінням Нацбанку підвищення офіційного курсу гривні на 20 коп. На тлі ревальваційних пристрастей попутно озвучена заява, що ринкова частка державних банків в Україні мала бути збільшена до 25-30% і для цього владі доцільно відповідним чином нарощувати їх капітал, а також що відповідна бюджетна пропозиція буде доведена радою НБУ до уряду, залишилася практично непоміченою.
Зауважимо, що станом на 1 квітня ц.р. загальна ринкова частка держбанків дорівнювала близько 7,8% (сумарні активи банківської системи на цю дату становили 645,6 млрд. грн.), і йдеться про необхідність збільшити її як мінімум у три-чотири рази. Чи не прожектерство?
30 травня на засіданні Ради національної безпеки та оборони "Про стан внутрішнього ринку" тема держбанків отримала продовження.
Один із пунктів спеціально випущеного прес-релізу стверджував: "Принципово важливим РНБОУ вважає забезпечення розвитку інвестиційної-інноваційної економіки. Тому уряду поставлено жорстке завдання розробити в тримісячний строк і затвердити стратегію розвитку державних банків, державних кредитно-фінансових установ та інших державних інституцій, а також план заходів щодо її реалізації".
Тож доля держбанків ніяк не визначиться раніше кінця літа, тоді як зміни до бюджету, із якого вони могли б отримати вливання у свій капітал, готуються вже сьогодні.
А поки бюджетні внески в статутні капітали держбанків на 2008 рік обмежено просто-таки мізерними сумами: 200 млн. грн. для Ощадбанку і 100 млн. - для Укрексімбанку. Такі вливання, становлячи всього по кілька відсотків їхніх сьогоднішніх капіталів, не в змозі заповнити не те що завтрашні, а й навіть сьогоднішні їхні потреби в капіталі.
Яке вже тут ефективне використання? Та й програм і концепцій стосовно держбанків уже писано-переписано. А сенс?
Коментар експертів:
Валерій Геєць, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України:
- Вважаю, що такій великій державі, як Україна, абсолютно недоцільно віддавати під повний контроль свій банківський сектор іноземному капіталу. Саме тому я запропонував розглянути питання про збільшення ринкової частки держбанків на засіданні ради НБУ.
Не треба плекати ілюзій: іноземні банки віддаватимуть перевагу в основному найбільш високодохідним операціям, зокрема, як зараз, - видачі споживчих позик. Нарощування саме цього виду банківського кредитування останнім часом було одним із ключових чинників, які посилюють кінцевий споживчий попит, а отже, створюють додатковий інфляційний тиск. Не секрет, що внесок у ці процеси дочірніх структур міжнародних фінансових установ є досить значним. Які за нинішніх умов, коли Нацбанк бореться з інфляцією, отримали незаперечну ринкову перевагу перед вітчизняними банками, оскільки продовжують отримувати фінансування від материнських структур.
Таким чином, виникли (і ще неодноразово виникатимуть за іншими напрямами) передумови для іще швидшої експансії і поглинання, а отже, монополізації внутрішнього ринку іноземним капіталом. Чи доцільно з цим боротися, запроваджуючи якісь адміністративні обмеження? Вважаю, що ні, особливо з урахуванням уже здійсненого вступу України до СОТ.
Держава, навпаки, зобов’язана піклуватися про формування конкурентного середовища з метою домогтися подовження строків і зниження вартості кредитування для кінцевих позичальників. За нинішніх умов в Україні зробити це можна якраз збільшенням частки державного сектора.
Всупереч багатьом хибним думкам, це не перешкоджатиме підвищенню конкуренції. Її, як відомо, обмежує існування монополій. Але за нинішньої ринкової частки держбанків менш як 8% годі й казати про будь-які претензії держави на монопольне становище на ринку. Більше того, збільшення частки державного капіталу до 25-30% ринку створить додаткову, третю підпірку для стійкішого зростання економіки. Особливо коли врахувати, що держбанки можуть зосередитися на кредитуванні інвестиційних процесів.
Двома іншими складовими ринку будуть приватний національний та іноземний банківський капітали. От за таких умов експансію іноземного капіталу можна лише вітати.
Окрім того, якщо держава все ж намагається сформувати політику інвестиційного розвитку, прийняти бюджет розвитку, тобто дати серйозний стимул зростанню капіталовкладень, то вона зобов’язана подбати про посилення інституцій, орієнтованих на довгострокові інвестиційні вкладення в економіку.
Сьогодні за рахунок підвищеної інфляції бюджет отримує десятки мільярдів додаткових доходів, витрачати які на чергові збільшення соціальних виплат безглуздо і шкідливо, оскільки цим провокується лише нова інфляція. Ці кошти - гроші платників податків - правильніше витрачати на інвестиції в інфраструктуру, енергетику, інноваційні проекти, освіту, охорону здоров’я тощо.
І якщо вже в нинішньому Кабміні є непопулярною ідея прямих капіталовкладень, тобто безпосереднього фінансування інвестиційних проектів, то робити це можна опосередковано, збільшуючи банківський капітал, який працюватиме і зароблятиме гроші як суб’єкт ринку. Гадаю, сьогодні держбанкам цілком під силу організувати якісну експертизу таких проектів.
Віктор Капустін, голова правління Укрексімбанку:
- Поки що в бюджеті-2008 на збільшення статутного капіталу Укрексімбанку закладено 100 млн. грн., які, до того ж, нам досі не виділено. Однак за сьогоднішніх обсягів наших активних операцій, які перевищують 30 млрд., ці сто мільйонів для нас - дуже незначна сума.
Для порівняння, чистий прибуток за 2007 рік, котрий ми цього року спрямували на збільшення капіталу банку, був уп’ятеро більшим, навіть трохи перевищивши півмільярда гривень. Цього року ми плануємо наростити цей показник ще в 1,3-1,5 разу.
Наші податкові платежі до бюджету перевищили торік 350 млн. грн., а поточного, за нашими розрахунками, становитимуть більш як 550 млн.
Внесок у 100 млн. грн. означатиме збільшення власного капіталу банку тільки на 3,7%, тож для нас це радше символічний акт, який означає, що держава нас підтримує. Однак у нинішній ситуації і ця сума важлива. Що стосується 2009 року, то питання ще навіть не обговорювали: нині готуються зміни до цьогорічного бюджету.
Та якщо наші основні конкуренти отримують від своїх акціонерів вливання капіталу в розмірі до півтора мільярда гривень, це означає, що дефіцит капіталу не дасть змоги Укрексімбанку не тільки динамічно розвиватися, а й утримувати його нинішні ринкові позиції.
Знехтувати наявні можливості удвічі прикро. Банк має всі передумови для упевненого зростання - йому бракує лише капіталу.
Наші сьогоднішні показники, а також рівень підготовки персоналу, якість бізнес-процесів, репутація банку і рейтинги, котрі дають найнижчу ціну залучення ресурсів на зовнішніх ринках, дали б змогу значно просунутися в банківській ієрархії. І тут, напевно, важливими є навіть не стільки ринкові позиції банку самі по собі, скільки його можливості з підтримання експорту, обслуговування міжнародних кредитних ліній і участі у фінансуванні різних державних програм, а також залученні для цих цілей зовнішнього фінансування. Що ж, у такому разі всі ці можливості держава використовує далеко не повною мірою.
Звісно, державі було б доцільно спочатку чітко визначитися, як саме використовувати банк, затвердивши державну концепцію його розвитку, - чи то у вигляді Банку розвитку й експортно-імпортного агентства, чи якимось іншим чином. Зараз цю концепцію пропонують розглядати в контексті загальної стратегії розвитку фінансового сектора України. Можливо, у цьому є своє раціональне зерно.
У кожному разі, розглядати будь-які проекти - створення як Банку розвитку, чимало функцій якого Укрексімбанк, до речі, виконує вже й сьогодні, так і будь-якої іншої установи - без чітко встановлюваних зобов’язань щодо капіталізації не має сенсу. Без цієї передумови, навіть якщо ми будемо чітко знати і уявляти, для чого і як цю установу використовувати, будь-яка, навіть найправильніша й найідеальніша концепція буде заздалегідь мертвонародженою.
Що ж стосується обсягів коштів на збільшення капіталу Укрексімбанку в його нинішньому вигляді... З урахуванням щорічних суперечок: виділяти чи не виділяти гроші, навіщо та в яких обсягах це робити - може, є сенс відпрацювати певну формулу збільшення капіталу банку, яка визначала б взаємні зобов’язання банку та держави. Тобто встановлювала, що ми даємо державі, і що і за яких умов держава, як власник, дає нам.
Скажімо, внески бюджету в капітал Укрексімбанку можна було б поставити в залежність від виплачуваних ним податкових платежів. Наприклад, визначити їх у розмірі хоча б половини чи двох третин сплачуваних банком податків. Це стимулювало б і нас до максимального нарощування прибутку, податкових платежів, і дало б можливість державі певним чином формалізувати свої зобов’язання перед банком.
Андрій Пишний, заступник секретаря РНБОУ, член наглядових рад Ощадбанку й Укрексімбанку:
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
