351
Газова лінь
— Енергетика
Політичні та економічні нюанси підвищення ціни на газ. Україна стала жертвою не прем’єрського натиску, а звичайнісінької ліні.
Чому в Москві спокійно поставилися до спільної заяви керівників газових корпорацій країн Центральної Азії про можливе підвищення ціни на сировину, що надходить із Туркменістану, Узбекистану та Казахстану? Росія роками використовувала своє становище єдиного реального транзитера центральноазійського газу для того, щоб збивати на нього ціну. Це допомагало при розрахунках з Україною і водночас дозволяло Газпрому зберігати пільгову ціну для транзиту власного газу європейською територією. Російська монополія виступала благодійником: і українці одержували газ за низькою ціною, і центральноазіати могли радіти, що взагалі продають кудись свою сировину. Адже Росія могла торгувати з Україною і власним газом. І що тоді робили б країни Центральної Азії із сировиною, що переправляється єдино можливою трубою, перетворюючи скромних перших секретарів ЦК колишніх республіканських компартій на справжніх падишахів.
Чому Росія більше не хоче бути благодійником, а країни Центральної Азії не прагнуть бути облагодіяними? Вся справа в Україні.
Жорстка позиція прем’єра Юлії Тимошенко, що нещадно руйнує корпоративні схеми, у яких вона не бере участі, дає шанс усім: і Газпрому, що більше не повинен церемонитися з Києвом, і країнам Центральної Азії, які не очікують від Москви тиску через надмірно високі ціни для України, і самій Україні, що може тепер почати купувати газ "по-чесному" і дізнатися, яка ж у неї насправді економіка. Але ситуацію не треба спрощувати і зводити до банальної політичної інтриги й прагнення перешкодити чи то кар’єрі Юлії Володимирівни, чи то вступу України до НАТО. Адже є ще й банальний економічний інтерес Газпрому, не пов’язаний з українською політикою як такою.
За підсумками 2007-го російська газова монополія отримала рекордний прибуток, цього року планує продавати європейцям газ уже по $400 за тисячу кубометрів і ще більше підвищити доходи. Газ купуватимуть, і не тільки тому, що Європі нікуди подітися, а ще й тому, що на тлі зростання ціни на нафту газова ціна аж ніяк не виглядає спекулятивною - її прив’язка до нафтового ринку ні для кого не є секретом.
Не секрет і те, що прибуток Газпрому пов’язаний саме з підвищенням ціни на сировину. Особливих можливостей збільшити видобуток газу в російського монополіста немає. Звісно, все треба робити: розробляти нові родовища, закуповувати сучасну техніку, замислюватися про майбутнє. Але все це не в умовах сучасної Росії. Тут звикли черпати з енергетичної бочки великою ложкою і потім розмазувати доларовий медок по всій фізіономії - так, щоб було солодко. І про якісь додаткові зусилля замислюватися ніколи не поспішають. Але ж нові газові маршрути вимагатимуть нової кількості сировини. Звідки все це візьметься?
На цьому тлі центральноазійський газ більше не виглядає зайвим для Росії. Це раніше в Москві могли вважати, що продавати його нікуди, хіба що загнати задешево українцям. А свій газ можна й дорожче продати кудись подалі. Але зараз подалі знайдеться місце і для газу із Центральної Азії, якщо Україна відмовиться купувати його за пропонованими цінами. Жодної потреби підтримувати українську економіку після того, як Тимошенко холоднокровно розірвала корпоративні нитки, що зв’язували Москву і Київ, у Росії немає. Тож тепер газ на рівних купувати доведеться всім. Він ще не став дефіцитом, але якщо в Росії не почнуть освоювати нові родовища, то з часом може статися і це. І тоді - чергове подорожчання, новий прибуток Газпрому, нові бадьорі рапорти в президентському кабінеті. Переможців не судять, коли вони так багато заробляють. І не випадково президент Володимир Путін просто порадів цифрам, озвученим головою правління Газпрому Олексієм Міллером, а не став шукати відповіді на запитання, чому стільки заробили, а кількість газу, яку постачають до Європи, істотно збільшити не змогли.
Тож Україна стала жертвою не прем’єрського натиску, а звичайнісінької ліні. Хтось лінується розробляти родовища, хтось - створювати нові маршрути транспортування власної сировини, а хтось - думати про енергозбереження. Зрештою, звісно ж, програють ледарі-покупці, які отримують газ від ледарів-продавців, що вчасно не вирішують проблеми свого бізнесу. Ще б пак! Куди поспішати в умовах енергетичного буму! Утім, ті, хто цікавиться стратегічним розвитком економіки, скажуть, що проблеми обов’язково нагрянуть, що Росія, яка розучилася маневрувати, незабаром буде змушена цікавитися досвідом України, що пережила енергетичний шок. Але, щоб стати для сусіда хорошим прикладом і тим більше викладачем, Україні важливо самій вижити після неминучого підвищення газової ціни.
Віталій Портников
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
