1664
Зворотній бік моди
Майже задарма. Працьовиті китайці готові шити будь-який одяг по 12 годин на добу. І українські торговці охоче цим користуються.
Українські торговці одягом одержують до 300% прибутку, не напрягаючись підбором якісного і різноманітного товару. Кардинально ситуація зміниться лише через 5-7 років.
При підготовці цього матеріалу ми зв'язувалися з багатьма торговельними мережами. Але як тільки співрозмовники дізнавалися, на яку тему стаття, їхній інтерес відразу вгасав, тому більшу частину відомостей довелося збирати на умовах анонімності.
Привіт з Азії
Небажання торговців розповідати про своїй внутрішню "кухні" не дивне. Адже середній українець витрачає на одяг 15% річного доходу, тоді як європеєць обмежується лише 7%. І це при тому, що жителі Німеччини або Іспанії багатші, та й одяг, що купують європейці, більш якісний.
Сьогодні 80% доступного для українських покупців одягу шиється в Китаї і Південно-Східній Азії. Хоча ще 4-5 років тому багато вітчизняних фабрик працювали за давальницькими схемами: сировина в обмін на готову продукцію з доплатою за пошиття. Зокрема, в Україні шили одяг під марками Steilmann, Hugo Boss і Marks&Spenser.
Тепер же більшість великих замовлень виводять із України в Азію: у нашій країні виросли зарплати, подорожчали комунальні послуги та енергоносії. Причому українські швейні фабрики залишають не тільки іноземці, але й вітчизняні бізнесмени.
"У Китаї є своя сировина, а в нас нічого не випускається: тканини і фурнітуру збираємо по усім світі. До того ж китаєць, що працює по 12 годин на день, задоволений умовами, а в Україні люди, працюючи п'ять днів на тиждень по вісім годин, уже незадоволені зарплатою $300-400", - пояснює модельєр, президент концерну "Воронін" Михайло Воронін.
Тому навіть із урахуванням транспортних витрат Азія залишається привабливою для багатьох відомих торговельних марок, які розміщають там своє виробництво. "І якість у них нормальна, якщо є представник, що контролює виробництво", - додає Михайло Воронін.
Головний парадокс у тому, що, вивівши виробництво з України в Азію і тим самим здешевивши пошиття одягу, торговці якось "забули" знизити на нього ціну. При цьому багато операторів не заперечують, що китайський одяг більш низької якості, ніж зшитий в українських цехах, але повертатися назад не мають наміру.
Правда, незабаром експерти очікують подорожчання і китайського одягу: вільних майданчиків для його виробництва в країні залишається усе менше. Тому найбільш далекоглядні виробники знову емігрують, цього разу в Таїланд, В'єтнам, Індію і навіть на острів Маврикій.
Протягти дешево
Однак вітчизняним бізнесменам економії на вартості робочої сили мало, тому вони намагаються не заплатити зайвого і на митниці. "Сьогодні ринок одягу - один із найбільш тіньових. 80% одягу і взуття ввозиться в Україну нелегально або напівлегально", - сказав учасник ринку, що побажав залишитися неназваним.
Кількості і розмаїтості способів ввезти одяг, минаючи сплату податків і мит, позаздрив би навіть Остап Бендер. Найпоширеніший спосіб заощадити на розмитненні - увозити його під видом секонд-хенду, що за українським законодавством не обкладається митом і, як не дивно, не підлягає санітарно-епідеміологічному контролю.
"Можна лукавити й із країною-виробником, указуючи в декларації, що одяг виготовлений не в Італії, а в Білорусії або Казахстані, з якими в України укладені міжурядові угоди, що дають можливість безмитного ввезення товару", - сказало джерело, близьке до митних органів.
Частенько імпортери "плутають" матеріал, з якого зшито одяг або взуття. Оскільки натуральні тканини або шкіру обкладають великим податком, при перетинанні кордону багато речей чарівним чином стають синтетичними, а не натуральними. Досить поширені і махінації з кількістю товару або заниженням його вартості.
Але всі ці виверти, що дозволяють знижувати собівартість одягу, ніяк не позначаються на його ціні для покупця. Зате дозволяють установлювати роздрібну націнку 200-300%. Про високий рівень націнки свідчить хоча б той факт, що обсяг ринку взуття торік у роздрібних цінах, за оцінками аналітичної компанії Pro-Consulting Group, склав $0,7-1 млрд. Тоді як офіційно в оптових цінах (імпорт і виробництво) оборот ринку не перевищує $300 млн.
Загальний же ринок одягу і взуття в 2008 році може досягти $4-5 млрд. - і це тільки легальні продажі. Більш точних даних немає: найбільші мережі не беруться називати які-небудь цифри, найчастіше не розкриваючи своїх оборотів. Крім того, навіть у великих містах близько 50% всіх продажів дотепер здійснюється через ринки і вуличну торгівлю. А більшість мереж, так само як і 25% обороту всіх "одежних" грошей, припадає на Київ.
Другої свіжості
Але навіть такі надприбутки не можуть змусити торговців одягом поважати покупців. Чимало вітчизняних баєрів (закупників колекцій одягу) не напрягають себе нелегким вибором. Як правило, приїхавши в країну, де шиється одяг, фахівець із вибору колекцій орієнтується не на модні тренди, якість чи оригінальність, а на дешевизну виробу.
У результаті добра половина магазинів має той самий асортименти, що відрізняється хіба що назвою на лейблах. Але є ще один спосіб кардинального здешевлення товару, що часто застосовують відомі світові торговельні марки.
Баєри просто їдуть на сезонні розпродажі в Європу і скуповують там оптом дешеві залишки попередньої колекції, додаючи до неї кілька речей з нової колекції, теж куплені недорого. Цим пояснюється, чому речі зі свіжих колекцій, що потрапляють в українські магазини, нерідко мають невеликі дефекти. Ціни при цьому знов-таки вищі, ніж вартість якісних речей з колекцій у Парижі або Мілані.
Це підтверджує і Михайло Воронін: "Якщо ми запускаємо у виробництво колекцію, то вона сьогоднішня. Якщо ж людям пропонується одяг минулого року - я його уцінюю. На жаль, деякі українські підприємці умудряються і його скуповувати за низькими цінами, перешивати ярлики і продавати втридорога, одержуючи при цьому надприбутки".
За його словами, сьогодні Україна фактично являє собою великий універмаг, у який дозволено звозити всі обноски, нікому не потрібні на Заході, так ще й обманювати людей за допомогою реклами. Так відбувається із західноєвропейськими колекціями дворічної давнини, які українські підприємці скуповують за низькими цінами, привозять у свої магазини і рекламують як нові. "Але ж люди далеко не завжди можуть правильно оцінити те, у чому їх переконують", - підкреслює Воронін.
Більшість експертів сходяться на думці, що така сумна ситуація склалася тому, що більшість європейських торговельних марок працюють на нашому ринку не прямо, а через систему франчайзингу. Приміром, кількість магазинів у мережі Sela уже перевищила 60. Мережа Argo (United Colors of Benetton, Castro, Mango, Puma та ін.) через кілька місяців планує розширитися до 50 магазинів. Компанія Maratex Ltd, що просуває такі ТМ, як Esprit, Peacoсks, Aldo і Milano, в 2008 р. додасть ще 25 магазинів до нинішніх 20, інвестувавши в їхнє відкриття близько 8 млн. євро.
Але незважаючи на таку запопадливість у відкритті нових магазинів, якість кращою не стає, констатує інспектор Київського міського товариства захисту прав споживачів Андрій Мельник. "Нам часто приносять дороге фірмове взуття, що через 2-3 тижні після покупки просто розпадається на нозі", - розповідає він.
Одяг, за його словами, обдурені покупці несуть набагато рідше. Не те щоб він був більш якісним - просто довести низьку якість спідниці або піджака складніше, ніж розмоклих чобіт. При цьому Мельник підкреслює: на будь-який товар повинен бути сертифікат, що у магазині зобов'язані пред'являти на першу вимогу покупця.
Промінь світла
Збільшення кількості франчайзингових мереж навряд чи вплине на якість і розмаїтість одягу, упевнені експерти. Єдина надія - на вихід великих міжнародних мереж із продажу одягу без посередників.
У такий спосіб уже давно збирається зайти на український ринок іспанська Inditex Group (ТМ Zara), але офіційне відкриття магазину щоразу відкладається. Тим часом, за словами аналітиків, у випадку успіху іспанців в Україні сюди прийдуть й інші великі гравці, що значно прискорить процеси структуризації ринку, зробить його більш прозорим.
І хоча вітчизняний ринок одягу і так себе досить непогано почуває, щорічно приростаючи на 20-30%, експерти стверджують: переломний момент уже наступив. І подальший підйом буде відбуватися в основному за рахунок збільшення частки якісної продукції.
Але очікувати різкого переходу ринку на якісний одяг не варто. Можливість носити гідні речі, не виїжджаючи в їхніх пошуках за кордон, українці одержать через 5-7 років.
Шоп-тур. Де знижка вийде
В Італії в заміських фірмових магазинах продається одяг: за нашими мірками, шикарний і дешевий. Деякі співвітчизники вже відкрили для себе цю можливість стати модниками
Шосе А1 тягнеться з Риму у Флоренцію. Виїзди з нього ведуть до величезних ангарів, де з великими знижками торгують одягом всіх відомих італійських марок. Своєю дешевиною, наприклад, вражають речі від Gucci, Prada, D&G та інших модних домів. Усе пояснюється просто: адже на оренду простих приміщень десь за містом іде набагато менше грошей, ніж на винаймання розкішного торговельного залу в центрі Риму або Мілану. Так що компанії керуються міркуваннями власної вигоди. Покупці знаходяться завжди.
Ганна Симоненко
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
