626
Батьком ти можеш і не бути...
Ні, мова йтиме не про пропащих алкоголіків. Скоріше, про так і непитущих, що "так і не піднялися". Іншими словами - про батьків, що відбулися в якості таких, якщо розібратися, чисто номінально.
Останнім часом спостерігаю в себе вдома, у Росії, активізацію деякої частини патріотично налаштованої громадськості, що усе наполегливіше нашіптує мені то в ліве, то в праве вухо: країна вироджується! Давай приріст населення! Повернути податок на "бездітність"! "Дітна" сім'я -це модно! І за всім цим уже чується щось начебто: "комсомолець, на літак!"
Здогадуюся, що й на моїй батьківщині, в Україні, де народжуваність сьогодні офіційно найнижча в Європі, проблема ця стоїть не менш гостро.
Тільки от закрадається в голову блюзнірська, на перший погляд, думка: "Дався всім нам цей приріст". Як у тім анекдоті: "Доктор, я буду жити?" - "А сенс?"
Взагалі не знаю субстанції в питаннях сім'ї та виховання дітей більш сумнівної, я б навіть сказав псевдогуманної, ніж т.зв. стурбована громадськість. Яка із часів Павліка Морозова в нас собі на умі та вже точно не на варті інтересів і цивільних прав окремої людини. Так чи інакше я досить скептично ставлюся до гласу цієї громадськості, коли вона береться порівнювати ситуацію з народжуваністю в колишніх радянських республіках і в Китаї або підраховує, на скільки наших братів убуде до 2050 року. Тобто мені, звичайно, хочеться, щоб нас ставало більше, але не за всяку ціну - скажемо, не за рахунок бомжів, один із яких саме в ці хвилини спить у мене під дверми.
"Бомжі-то тут причому?" - запитаєте ви. Але ж, якщо задуматися, бомжі не завжди були бомжами, а були колись, як і ми з вами, "дорогими спiввiтчизниками", 3800 грамів ваги і 52 см росту...
І ще я уявляю собі маленьку змучену людину з опущеними плечима, що усе робила, як учили: і дерево посадила, та, швидше за все, не одне, і сина виростила... і все мріяла коли-небудь пожити для себе, але тепер розуміє, що не встигла. А тут ще виявляється, що й син-то виріс зовсім не опорою в житті, а, значить, сад, посаджений от цими руками, нікому не потрібний...
І коли я бачу, як ця сивоволоса людина запекло вступає в єдиноборство з "Беркутом" - або в Росії з Омоном - на якому-небудь мітингу опозиції, то щоразу думаю про те, що всі ми живемо в суспільстві не тільки низьких зарплат і пенсій, але й у суспільстві батьків-невдах, дітей-невдах, у суспільстві невдалих, нещасливих сімей.
Я щиро жалію цю людину. Мені дуже хочеться відмотати плівку її життя назад, і там, у її минулому, зробити щось для того, щоб відгородити від сьогоднішніх розчарувань, від майбутніх невидимих світу сліз. Мені зовсім не хочеться, щоб вона відчувала себе невдахою - вона, що виростила для держави, по-перше, перспективного платника податків, по-друге, молодого, повного сил працівника, по-третє, потенційного захисника Батьківщини і, нарешті, такого ж потенційного батька-відтворювача, як і вона сама, - хоча б і для продовження малозрозумілого мені демографічного змагання з Китаєм...
Тим часом держава, по суті, обдурила її. Переконавши в необхідності народити та виростити сина, вона не попередила, що збирається потім фактично відібрати його в батька з матір'ю, використавши для вирішення власних, суто утилітарних завдань. І завдання ці, як ми вже знаємо, наша держава вирішила цілком успішно. А от щодо того, щоб виховати доброго, турботливого сина, опікуна для батьківської старості, гідного батька для майбутніх онуків - на це державі за великим рахунком було начхати. Про це батьки повинні були подбати самі. А не зуміли - що ж, страховка тут не передбачена.
І от я думаю: а чи не правильніше було б нам, батькам, ставитися до розвитку та виховання дітей як до приватного інвестиційного проекту? Адже не секрет, що ми чекаємо від цього процесу і конкретних результатів, у тому числі особисто для себе - як літніх (коли-небудь) людей і як потенційних дідусів і бабусь. Так чому б заздалегідь, ще на стадії планування потомства, не прорахувати вкладення, які для цього будуть потрібні, тверезо оцінити і наявні ресурси, і можливі ризики?
Десь у благополучних країнах майбутні батьки носять бандаж у вигляді величезного живота - щоб на власній шкірі зрозуміти: як воно, бути вагітною. У нашім же випадку, поки гамлетівський вибір ще не зроблений - ризикну запропонувати "юнаку, що обмірковує життя" прилаштуватися бебісітером до родичів або гувернантом до сусідів або знайомих.
Чи згодні ви з тим, що свою дитину треба не тільки любити, але й поважати - причому із самого раннього дитинства? Чи готові ви до цього? Чи розумієте ви виховання дітей як серйозну духовну роботу, насамперед над самим собою? Якщо ви ще не задавали собі цих і подібних питань, виходить, до ролі гідного продовжувача роду людського ви попросту поки не готові.
Далі скажу і зовсім крамольну річ: ну й не треба вам мучитися. Не поспішайте поповнювати ряди батьків-невдах - і бог з нею, з народжуваністю. Не всі-таки любителі тварин, прошу пробачення за таку паралель, заводять їх вдома. Деякі беруть шефство над своїми улюбленцями на відстані - припустимо, спонсорують їх у зоопарку, про що свідчать таблички на вольєрах. За тією ж логікою можна взяти шефство над рідним племінником або, скажемо, дитиною своїх друзів. Може, навіть вкласти в них відповідні кошти - так інші бізнесмени інвестують, наприклад, у перспективних дітей-тенісистів. І, повірте, усі будуть страшно задоволені. А можна ще завести і власного вухасто-хвостатого улюбленця - щоб потренуватися в батьківській місії спершу "на кішечках".
До речі, згадайте себе маленького. Знаєте, скільки дорослих із задоволенням ганяють із дітьми у футбол або простоюють перед клітками в тім же зоопарку? От і ви дайте можливість цій маленькій людині у вас побалувати себе, награтися в усе те, у що вона не змогла награтися в дитинстві. Адже саме в незадоволеному ще дитячому егоїзмі, на думку психологів, часто криється секрет психологічної неготовності чоловіка самому стати батьком.
Говорять, народження дітей зміцнює сімейні узи. Можливо. Але якщо чоловік все-таки залишає сім'ю, то, думаю, ще й тому, що тверезо оцінює свою батьківську невдачу, з гіркотою бачить її конкретні і, на жаль, необоротні плоди. І хоче мати шанс почати все з нуля. Або... більше не починати зовсім.
А що стосується народжуваності... По-моєму, не дуже-то розумно це - стимулювати відтворення народонаселення чисто механічно, мало піклуючись про якість людського матеріалу. Подібний шлях можна визнати виправданим лише для відновлення генофонду після масштабних соціальних катаклізмів на кшталт пандемій або воєн...
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
