548
Світом править попит на нафту
— Енергетика
Провідні світові держави, як старі, так і нові, активно прагнуть забезпечити собі нафтові поставки, без яких сьогодні неможливе економічне зростання. Між ними постійно підсилюється конкурентна боротьба за покупку нафти в експортерів і розробку проектів у нафтовидобувних країнах.
У грудні Китай домовився про збільшення на третину в 2008 році імпорту нафти із Саудівської Аравії. Приблизно в цей же час Пекін підтвердив, що збільшує на третину й імпорт нафти з Ірану. Тим часом і в 2007 році імпорт нафти в Китай виріс на 12,4% у порівнянні з попереднім роком, до 163,17 млн тонн, за повідомленнями агентства "Синьхуа", що посилається на дані митниці.
У новій доповіді Міжнародного енергетичного агентства (IEA) "Енергетична картина світу", що вийшла у світ наприкінці минулого року, говориться: "Збільшення енергетичного попиту в Китаї в 2002-2005 роках була еквівалентна нинішньому річному споживанню енергії в Японії". На думку аналітиків, новини, що приходять сьогодні з Китаю, містять майже все, що потрібно знати про глобальну енергетичну економіку, і мало хто сперечається з тим, що прийде час, коли Китай обжене США і стане головним глобальним споживачем енергії. Сперечатися можна тільки про терміни, і, наприклад, IEA вважає, що це відбудеться "трохи пізніше 2010 року".
За оцінками IEA, якщо уряди будуть проводити нинішню політику, глобальні потреби в енергії в 2030 році будуть більш ніж на 50% вищі, ніж сьогодні. При цьому на частку економік, що розвиваються, буде припадати 74% збільшення попиту, а на частку Китаю та Індії - 45%.
Величезне збільшення попиту відбудеться, навіть якщо споживання енергії при виробництві глобального ВВП будуть знижуватися на 1,8% за рік. Якщо уряди вживуть радикальних заходів, спрямованих на зменшення споживання енергії, глобальний енергетичний попит буде рости на рівні 1,3% на рік, що всього на 0,5% менше від рівня зростання у випадку, якщо ніякі заходи вживатися не будуть. При цьому, за прогнозом IEA, у збільшенні глобального споживання енергії до 2030 року частка викопного палива буде становити 84%.
На думку багатьох експертів, запасів нафти у світі досить для задоволення попиту при ціні в районі $60 доларів за барель. Однак частка нафти з держав, що входять в Організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК), у найближче десятиліття збільшиться з 42% до 52%. Близький Схід, де знаходиться більшість країн ОПЕК, не можна назвати стабільним регіоном, і експерти не відкидають кризи, що приведе до зривів поставок і безмежного збільшення цін на нафту.
Варто відзначити, що, за оцінками IEA, для задоволення попиту в 2030 році в інфраструктуру поставок прийдеться інвестувати $22 трильйона (трохи менше половини глобального ВВП в 2006 році).
Очевидно, що світ, вірніше, одна шоста його населення, що живе в промислово розвинених та економіках, що розвиваються, не збирається відмовлятися від стилю життя, сполученого з високими витратами енергії. Однак збільшення попиту неминуче спричинить низку економічних і стратегічних наслідків.
Насамперед, мова йде про нафтові ціни. Експерти, зробивши всі можливі поправки на інфляцію і вартість одиниці експорту з багатих країн, говорять, що ціни сьогодні найвищі з початку XX століття. І якщо не відбудеться серйозного технологічного прориву в сфері енергетичних поставок і геологи не знайдуть великих покладів нафти і газу, енергоносії залишаться досить дорогими.
Згадуючи "енергетичну кризу" 1970-х років, коли ОПЕК істотно обмежила поставки, викликавши те, що прийнято називати ціновим шоком, багато фахівців дотепер із подивом пишуть про те, як швидко поставки повернулися до докризового рівня на початку 1980-х і яким невеликимим виявилося збільшення попиту. Якби трапилась така ситуація сьогодні, чи змогла б вона виправитися, і якщо так, то наскільки швидко? Можливо, сьогоднішню картину радикально змінює поява економічних гігантів, що стрімко ростуть і розвиваються, і переважання у світі державних постачальників.
Головні стратегічні питання стосуються енергетичної безпеки і зсуву балансу сил убік малоприємних і не занадто передбачуваних режимів, будь то Іран, Венесуела, Саудівська Аравія та інші постачальники. Цей зсув іде двома шляхами. По-перше, усе більше енергоносіїв іде з декількох, не обов'язково дружніх "цивілізованому світові" країн. По-друге, ці країни стають все багатші. Так, доходи ОПЕК, за оцінками, потроїлися за період між 2002 і 2007 роками.
Побоювання із приводу енергетичної безпеки пов'язані і з потенційною конкуренцією великих споживачів за поставки. Найрозумніше було б надати це ринковим силам. Але збільшення цін заважає такому підходу. Одного чудового дня американські політики можуть задатися питанням, чому США кладуть життя і гроші, намагаючись забезпечити стабільність (або хоча б подобу стабільності) на Близькому Сході, а всіма благами користується Китай.
Багато хто з нас ще пам'ятають часи, коли економісти аналізували економічне зростання на основі капіталу, праці і технічного прогресу. Сьогодні двигуном зростання є енергія, що забезпечує споживачів товарами та послугами. Сьогодні в ряди її споживачів влилися Китай та Індія. Зупинити бурхливе зростання їхніх економік може тільки катастрофа. Песимісти охоче її пророкують, але не всі вірять їхнім прогнозам. Однак можна із упевненістю сказати, що проблеми, які виникнуть навколо нафти в недалекому майбутньому, будуть величезними.
Наталя Хмелик
За матеріалами: K2Kapital
Поділитися новиною
