702
"Іронія долі" або "З легким газом"...
— Енергетика
Політики та олігархи, або, принаймні, один конкретний прем'єр-міністр та один конкретний олігарх, ідучи назустріч побажанням трудящих і розраховуючи на гарні касові збори, затвердили сценарій і вже приступили до зйомок продовження настільки популярної на пострадянському просторі "газової" драми...
Сюжет явно більше закручений, ніж у продовження рязановського фільму зі схожою назвою - тут замість дітей головних героїв у головних ролях виступлять їхні батьки. Так, у ролі глави "Нафтогазу України" (так, "ДТ" знову пише про нього) дебютує Олег Дубина, також відомий як людина, при віце-прем'єрстві якого у великий газовий бізнес були випущені Юрій Бойко та Ігор Воронін. (Якби знати, де впадеш, так соломки б...)
Але, схоже, із прокатниками "кіно" як в Україні, так і на просторі СНД (де, до речі, очікуються найбільші касові збори) поки ще не домовилися. Ну, нічого, головне, щоб режисери і продюсери вірили у власний успіх.
Та і взагалі, хіба про прокатників думати треба? Ні, звичайно, про народ треба думати.
Поки, до слова, про народ начебто б думають.
"Дзеркало тижня" щиро пораділо, що в перший робочий день після виходу попереднього номера зі статтею про "Нафтогаз" новий міністр палива та енергетики Юрій Продан практично процитував її останній абзац, давши вказівку "Нафтогазу" підготувати пропозиції щодо вирішенням фінансових проблем, не удаючись до підвищення цін для населення, теплокомунальної енергетики (ТКЕ) і збільшення субсидій з державного бюджету.
Правда, це було ще до призначення Олега Дубини головою правління НАК "Нафтогаз України". Як, втім, правда і те, що подібні пропозиції не з його вуст, а з вуст його шефині народ почув трохи пізніше.
Більше того, Тимошенко трохи заплутала ситуацію, заявивши на засіданні Кабміну 26 грудня, що ціни для населення і ТКЕ підвищувати дійсно не будуть, а от весь фінансовий дефіцит "Нафтогазу" перекриють за рахунок держбюджету.
Песимісти подумали: ну от, знову поміняють "чужих" на "своїх" і замість підвищення пенсій продовжать олігархів субсидіювати. Добре обізнані песимісти (їх прийнято називати оптимістами) вважають, що з більш ніж 15-мільярдного дефіциту "Нафтогазу" бюджет покриває тільки чотири. Виходить, інших 11 мільярдів будуть закриті за рахунок...
Якщо версії "обізнаних песимістів" дійсно є задумом режисерів, то "ДТ" не стане руйнувати інтригу сценарію, що полюбився багатьом. Тим більше, що не хочеться наврочити. Як говориться, "дай Боже нашому теляті вовка з'їсти". Обережніше тільки, добродії продюсери, режисери та актори, - це не тільки ваше "кіно", тут країна, можна сказати, на коні.
До слова, закупівля газу "українською стороною" в Узбекистані, плани із приводу якої поспішили "засвітити" близькі до "РосУкрЕнерго" засоби масової інформації, - це зовсім не ключовий елемент сценарію. Скоріше це "власний городчик" для сентиментального продюсера.
У будь-якому разі, чекати залишилося недовго - зйомки будуть вимушені проходити в екстремальному темпі. Інакше просто не залишиться шансів не тільки переконати "прокатників" зняти з показу "шедевр" з колишніми головними героями - Дмитром Фірташем та Ігорем Вороніним, а навіть відсунути їх на другий план.
Залишається сподіватися, що техніка не підведе. Щоб, наприклад, не було такого, що Юлія Тимошенко говорить про необхідність надати державні гарантії іноземним кредиторам "Нафтогазу" (щоб зйомки не зірвали), а міністр фінансів Віктор Пинзеник придумує, як їх дати так, щоб насправді не дати... (І звідки це в нього?) А як інакше розуміти його пропозицію записати в законі про держбюджет, що державні гарантії надаються кредиторам "Нафтогазу" тільки за умови надання самим "Нафтогазом" державі звіту аудиторів - адже сама необхідність державних гарантій викликана тим, що "Нафтогаз" не може одержати звіт аудиторів і тому не виконує умови кредитних договорів.
Повертаємося до джерел
На відміну від згаданого радянського кінофільму, всі нібито українські "газові" постановки - продукт досить низькоякісний. І існування його на українському ринку пояснюється багато в чому недосвідченістю глядачів.
Прагнучи в міру своїх сил цю ситуацію виправляти, "ДТ" змушене відволіктися від опису розвитку подій на газовому ринку, що перехоплює дух, і запропонувати своїм читачам заглибитися в економічні основи газової індустрії. Тим більше що нас змушує це зробити широкий суспільний резонанс у зв'язку з попередньою статтею "про "Нафтогаз", особливо тієї її частини, що була присвячена опису розрахунку економічно обґрунтованої ставки транзиту і проекту порядку встановлення ціни на природний газ.
Забігаючи наперед, не можемо не сказати, що, як і очікувалося, твердження про те, що економічно обґрунтована ставка транзиту по території України в 2008 році становить 9,32 дол. за 1000 кубометрів газу на 100 км здивувала, м'яко кажучи, практично всіх. Не 1,7 - як підписав "Нафтогаз", і не 2,2 - "як у Європі" (за твердженням пропагандистів "РосУкрЕнерго" або "фахівців", які полінувались попрацювати з першоджерелами), а саме 9,32 дол.
І навіть не дивує відсутність реакції Міністерства палива таенергетики, секретаріату президента. Можна, звичайно, припустити, що негоже їм "таке" коментувати, але ж мова йде про дуже серйозні речі - 9,5 млрд. дол., які недоодержить Національна компанія "Нафтогаз" уже в майбутньому, 2008 року.
При всьому цьому створюється враження, що сказати власне кажучи уряду просто нема чого...
Хоч би сказали, що 1,7 - це більше, ніж 1,6, мовляв, і так радуватися треба. Або що Мінпаливенерго пожартувало, коли пропонувало переходити на міжнародні стандарти і перестати ігнорувати вартість капіталу при розрахунку ціни на газ для населення. Або що Україна - не Росія, тому для населення України треба ціну рахувати "по повній", а в "Газпромі" - люди тонкої душевної організації, вони ображатися будуть.
Ми, звичайно, надію не втрачаємо. І, як відомо, шило в мішку не приховаєш. Либонь і українські експерти почнуть обговорювати деталі розрахунків - у форматі, більш широкому і прийнятному для цього, ніж статті в "ДТ".
Тим часом в "ДТ" звернулися співробітники "Нафтогазу", яких ми згадували в минулій статті, - Юрій Вітренко, що на той момент був головним радником голови правління, і Андрій Коболєв, начальник департаменту, відповідальний за ціноутворення. На їхню думку, деяка інформація була надана поза необхідним контекстом, тому вони запропонували деякі моменти уточнити.
Але це буде вже в наступному році.
Під ялинку...
А уряд Юлії Тимошенко часу не втрачав з моменту призначення. Уже 19 грудня Кабмін прийняв постанову №1401, відповідно до якої граничний рівень ціни на газ для промислових споживачів з 1 січня 2008 року складе 934,7 грн. за 1000 кубометрів. Без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування і поставку газу безпосередньо споживачам, а також витрат на зберігання газу в підземних сховищах (ПСГ).
Нагадаємо, що поки тариф на зберігання природного газу в ПСГ України для резидентів становить 33 грн. за 1000 кубометрів (без ПДВ). Таким чином, збільшення граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів з 1 січня 2008 року в сумірних величинах складе 25,2%.
Промисловим і прирівняним до них споживачам поставляється природний газ імпортного походження. Монопольним імпортером природного газу в Україну є ЗАТ "УкрГаз-Енерго", спільне підприємство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і "РосУкрЕнерго". Частину імпортованого газу воно поставляє кінцевим споживачам, в основному промисловим підприємствам, а частину реалізує "Нафтогазу України" для подальшого забезпечення газом теплових підприємств і бюджетних установ.
"УкрГаз-Енерго", "Нафтогаз України" і її дочірня компанія "Газ України" купують імпортований природний газ на українському кордоні. Тому кінцева ціна на газ для споживачів також включає тарифи транспортування газу магістральними і розподільними трубопроводами, а також тарифи на постачання газу.
Монопольний постачальник газу в Україну - "РосУкрЕнерго" з 1 січня 2008 року підвищує ціну на паливо, що постачається "УкрГаз-Енерго", на 38,1% - з нинішніх 130 до 179,5 дол. за 1000 кубометрів.
"УкрГаз-Енерго" в 2007 році поставляє природний газ промисловим і прирівняним до них споживачам по 708 грн. за 1000 кубометрів (без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування і поставку, а також витрат на зберігання газу в підземних сховищах). Граничний рівень ціни на природний газ для установ та організацій, фінансованих з державного і місцевого бюджетів, з 1 січня 2007 року становить 720 грн. за 1000 кубометрів (без урахування ПДВ і т.д.).
Крім того, уряд визначив, що розмір витрат "Нафтогазу України" на реалізацію природного газу бюджетним установам і організаціям буде затверджувати Міністерство палива та енергетики України за узгодженням з Міністерством економіки.
Граничний рівень ціни на газ для "тепловиків" з 1 січня не зміниться. Принаймні, у січні гранична ціна буде як і раніше становити 686 грн. за 1000 кубометрів (з урахуванням ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування і поставку, а також витрат на зберігання газу в підземних сховищах) за умови компенсації НАК "Нафтогаз України" з держбюджету різниці між цінами, за якими "Нафтогаз" буде купувати імпортний газ і потім реалізовувати його тепловим підприємствам (а це тепло в наших будинках, гаряча вода).
Граничний рівень ціни для теплових підприємств був установлений у середині 2006 року, коли ціна на імпортований в Україну газ становила 95 дол. за 1000 кубометрів на українському кордоні.
27 грудня Тимошенко в телеефірі заявила щодо політики свого уряду в газовій галузі (або своєї політики?), що "ми будемо прогнозованими", зокрема для РФ і ЄС. Про екстремальні заходи - розірвання контрактів з "РосУкрЕнерго" - вона не згадала.
Втім, як справедливо відмітив Сергій Єрмілов, директор Інституту енергозберігаючих технологій, "скасувавши постанову, газ не повернеш". Тобто скасуванням чинних контрактів на постачання газу в Україну стратегічне завдання не вирішується.
Хіба що якась конкретна компанія в судовому порядку доб’ється... дотримання міжурядових російсько-українських угод, яких ніхто не скасовував...
І знову ж, уряд Тимошенко на практиці візьметься (хоча б почне) вирішувати системну фінансову проблему "Нафтогазу".
Досить чітко в цьому сенсі описав ситуацію Михайло Гончар, керівник енергопроектів центру "Номос": "Головний виклик для уряду - що робити з "Нафтогазом". Концепція структури, що була задумана як концентратор фінансових потоків галузі з метою їхнього непрозорого перерозподілу в інтересах правлячого кланово-політичного угруповання, вичерпала себе. Змінювалися президенти, прем'єри, міністри, але паразитичні схеми залишалися незмінними, вони лише модифікувалися. Безпрецедентна ситуація, коли закінчується фінансовий рік, а немає затвердженого і підтвердженого міжнародним аудитом звіту за рік 2006-й, говорить сама за себе.
Уряд стоїть перед спокусами. Перше - поміняти все так, щоб нічого не змінити і зберегти існуючу непрозору схему газового бізнесу, виключивши з неї "чужих" і мистецьки вмонтувавши "своїх". Це можливо, навіть якщо здійсниться жадана мрія про так звані прямі відносини - легко розв'язуване питання на рівні сучасних юридичних технологій. Інша спокуса - остаточно додавити "Нафтогаз" податками в ім'я виконання соціально-популістських завдань.
Якщо все-таки уряду вдасться уникнути спокус, то галузь необхідно реорганізувати. І в цій схемі не повинно залишитися місце для паразитичних структур. Уряд повинен позбавити підприємства в складі НАК від їх нинішнього холдингового даху. Вони в стані ефективно працювати, генерувати прибуток і без "Нафтогазу". Треба зробити більш прозорими відносини на лінії Компанії - Уряд - Громадянське суспільство.
Аварії на газопроводах повинні стати стимулом для уряду діяти саме в цьому напрямку. Хронічне недоінвестування модернізації газотранспортної інфраструктури є наслідком непрозорого перерозподілу фінансових потоків. І якщо це продовжиться, то обходити Україну стороною буде не тільки східний сусід, але і західний - ЄС".
Чому не треба рубати із плеча
Ми не прихильники шокової терапії, тому що навіть найбільш "правильні ліки" можуть вбити непідготовленого пацієнта. Ринкова економіка - складний механізм, заснований на очікуваннях суб'єктів, і різке підвищення цін (у цьому випадку - на газ) може їх дезорієнтувати, що приведе до серйозних наслідків. Хоча вже котрий рік "ДТ" морально готує і переконує співгромадян, що за все (і за газ у тому числі) потрібно платити.
Однак у масштабах країни, на наш погляд, для переходу на дійсно ринкові умови повинні бути підготовлені механізми та інфраструктура для проведення радикальних змін - регуляторне середовище (нормативні акти, громадяни, системи), реорганізований ринок як такий. Крім того, повинні бути підготовлені фінансові інститути, впроваджені відповідні технології і процеси... Словом, все це, ой як непросто.
Формула ціни на імпортний газ
Погодившись уточнити позицію співробітників "Нафтогазу", у тому числі щоб уникнути звинувачень в упередженому ставленні до цієї важливої для країни компанії, "ДТ" вважає за необхідне уточнити і свою власну позицію стосовно принципів визначення "ринкової" ціни на імпортований в Україну природний газ. Адже від правильності визначення цієї ціни буде залежати аналіз ефективності діяльності держави в сфері імпорту газу і надання послуг із транзиту.
Інакше кажучи, хочемо уточнити, що коли у своїх розрахунках ми використали ціну на кордоні України і європейських країн у розмірі 300-350 дол. за 1000 кубометрів, то не стверджували, що ця ціна є "справедливою" або "ринковою". Ми просто поставили максимальну ціну, щоб показати, що навіть при максимальній ціні на імпортний газ Україна однаково виграє 5,5 млрд. дол. від переходу на "нормальну" ставку транзиту. І що не такий страшний чорт, як його малюють...
Не бажаючи вдаватися в неконструктивні дебати із приводу існування "ринкових" цін на природний газ, відразу обмовимося, що під "ринковими" ми запропонували б розуміти ціни, визначені відповідно до принципів, що одержали найбільше поширення в Європі, частиною якої Україна так прагне стати.
Отож, насмілимося стверджувати, що нав'язане "Газпромом" і його українськими "партнерами" розуміння "ринкових" або "світових" цін на природний газ для України є некоректним.
Пояснимо. Переважна більшість контрактів на імпорт газу в Європу, у т.ч. з Росії, є довгостроковими і засновані на так званій гронінгенській концепції. Спрощено ця концепція припускає, що газ реалізується на конкретному ринку за вартістю заміщення, що визначається на основі цін альтернативних енергоносіїв на цьому ринку.
Таким чином, відповідно до принципів, що одержали найбільше поширення в Європі, ціна імпортного газу, реалізованого "Газпромом" або його "партнерами" в Україні, повинна визначатися на підставі зіставлення ціни газу з вартістю альтернативних енергоносіїв в Україні - тобто з вартістю українського вугілля, атомної енергії і т.п., а не з вартістю газу, нафти або мазуту в Європі, США або Папуа-Новій Гвінеї.
Відразу ж передбачаємо реакцію критиків: "Ви що, вірите, що Європа це зрозуміє? Якщо в Україні штучно занижені ціни на альтернативні енергоносії, то тоді навіщо "Газпрому" взагалі газ в Україну продавати за "такою" ціною, якщо можна продати його в Європу? І взагалі, а де ж горезвісна формула зміни ціни, про яку так любить говорити російський, а тепер уже й український президент?"
Відповімо по порядку. Ми не випадково згадали, що більшість контрактів на імпорт газу в Європі є довгостроковими. Це відображає економічну специфіку енергетичного сектора, а особливо сфери споживання газу. Адже перед тим, як поставити свою економіку в залежність від газу ("сісти на газову голку"), розумні країни вимагають від експортера гарантій того, що в довгостроковій перспективі газ не стане для них більш дорогим, ніж альтернативні енергоносії.
З іншого боку, експортери (виробники) газу, погоджуючись надати ці гарантії, натомість вимагають "справедливості" - якщо ціни на альтернативні енергоносії на ринку цього імпортера підвищуються або змінюється співвідношення їхнього використання (енергобаланс), то ціна на газ теж підвищується. Це й описується формулою, на яку так любить посилатися Володимир Путін.
Застосовуючи ці принципи до України, дискусійним питанням є, на нашу думку, у першу чергу питання визначення "точки відліку" для розрахунку вартості заміщення природного газу, виходячи із цін альтернативних енергоносіїв.
Якщо додержуватися логіки, що точкою відліку повинна бути орієнтація економіки України на споживання російського газу, то тоді, виходить, за цю точку потрібно брати початок постачання газу із РСФСР в УРСР або дату проголошення незалежності України.
Якщо додержуватися юридичної логіки та вважати, що в України був абсолютно легітимний довгостроковий контракт із Росією і максимум, що в ньому можна було змінювати, - це вводити формулу зміни ціни, то тоді треба дивитися на дати підписання міжурядової угоди і протоколів до нього.
Якщо починати все із чистого аркуша та укладати новий довгостроковий контракт із Росією, то тоді простим рішенням буде взяти поточні ціни на альтернативні енергоносії на ринку і поточний енергобаланс. А правильною відповіддю - занадто довгий опис того, ніж ми володіємо, до чого нам готуватися і на що розраховувати.
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
