981
Міжвиборність
"Пацюк буде захищений. Щасливий як у справах, так і в любові".
(Східний гороскоп на 2008-й рік)
(Східний гороскоп на 2008-й рік)
Рік Земляного Пацюка зустрічає прем'єр-міністра Юлію Тимошенко як рідну. Вона, народжена в 1960-му, теж Пацюк, щоправда, Залізний.
Це буде її четвертий "рідний" рік. Якими для нового прем'єра були перші два роки, що пройшли під знаком цієї розумної і моторної тварини, знає тільки вона сама та її родичі. А от третій запам'ятався багатьом. Саме в 1996 році країна вперше довідалася, хто така Юлія Володимирівна і саме тоді багато підприємців повною мірою оцінили справедливість східних гороскопів. З особливим акцентом на "металеву" особливість Пацюка.
Юлія Володимирівна вступає у свій рік під оплески шанувальників, у товаристві друзів, соратників, тимчасових попутників, сумлінних виконавців, друзів президента і просто випадкових персонажів. Як ви зрозуміли, мова йде про новий склад Кабінету міністрів.
Новий уряд плямистий і рельєфний. До таких складів Кабінетів епохи Віктора Андрійовича вже настав час звикнути. Так, власне, і попередній Кабмін не відрізнявся єдністю, і командою його можна було назвати тільки з неуважності, а до кінця це і зовсім виплило назовні, коли різні члени уряду, наприклад, по-різному оцінювали справедливість процесів на "Укртатнафті".
Тимошенко, звернувшись у четвер увечері до народу, слова "команда" теж уникала, воліючи оперувати займенником "ми". Швидко пройшовшись по складу нинішнього Кабміну, можна із упевненістю сказати, що "ми" відноситься не до всіх його членів, у всякому разі поки.
Новий прем'єр-міністр, безумовно, зірка нашої політики. Отож: на тлі проголосованого складу уряду вона здається суперзіркою. Промайнула навіть думка: а може бути, вона це спеціально? Зовсім навмисно створений такий фон, на якому вона зможе безперешкодно сіяти? Але, очевидно, все-таки ні, оскільки до створення цього тла доклав руку і президент, а він точно не зацікавлений у надмірній яскравості лідера уряду.
Найбільш випукло виглядають, безумовно, Олександр Турчинов, Юрій Луценко, Юрій Єхануров і Віктор Пинзеник. Вони просто мають вагу - хто іміджеву, хто організаційну, хто життєву.
От, наприклад, міністр фінансів. Нагадаємо - це вже шостий (!) Кабінет міністрів для Віктора Михайловича Пинзеника, що перебував на різних посадах - від першого віце-прем'єра до міністра економіки в урядах Леоніда Кучми, Євгена Марчука, Павла Лазаренка, Юлії Тимошенко (перше пришестя) і Юрія Єханурова. І зробив він це все протягом 15 років, чим, на нашу думку, заслужив титул "Горця". А якщо згадати про його реальний внесок, починаючи з декретного періоду 1992-1993 років, то з'ясується, що наша економіка сьогодні - це в значній мірі плід діяльності нинішнього міністра. А він сам - її символ. Вітати чи співчувати у зв'язку із цим - залежить від політичних поглядів.
З Луценком, щоправда, можуть виникнути питання, оскільки і він сам, і його команда неодноразово заявляли, що перебування на посаді міністра має сенс тільки у випадку контактної Генпрокуратури. Здається, ніхто крім самого Юрія Віталійовича в цьому контакті не зацікавлений. До того ж, як говорять обізнані джерела, труднощі можуть з'явитися вже на етапі звільнення з посади діючого генпрокурора. Нагадаємо - "досить однієї таблетки", розчиненої в склянці води, випитій згодом двома депутатами, що не відвідають засідання Верховної Ради через тимчасове погіршення самопочуття, - і Олександр Медведько знову генпрокурор.
Новий міністр оборони з'явився на цій посаді, очевидно, через власні економічні погляди, які, на думку президента, відмінні від поглядів прем'єр-міністра. У попереднього міністра, щоправда, було власне розуміння того, як будувати армію, і воно теж не збігалося з думкою прем'єра. Але, мабуть, були побоювання, що може збігтися в майбутньому. А крім того, тепер бригади з корпусами і роди військ з їхніми видами буде плутати не тільки Верховний головнокомандуючий... І ще одне. Після рішення Конституційного суду всім стало ясно, що прем'єр може бути знятий із посади простою більшістю ВР, в.о. буде призначати президент. І на випадок чого, ним зовсім не обов'язково може стати найближчий соратник Тимошенко перший віце Олександр Турчинов, а просто член уряду. Наприклад, міністр оборони.
До помітних фігур, до речі, треба віднести й Івана Васюника. З одного боку, хтось на Банковій зрадів цьому призначенню, оскільки Іван Васильович переселився, нарешті, в іншу будівлю. З іншого боку - він одержав такий фронт робіт, а людина настільки діяльна і цілеспрямована, що як би радість не була передчасною.
Юрій Павленко і Юрій Продан, незважаючи на різницю в політичному походженні та освіті, абсолютно природно виглядають на зайнятих місцях. У президента на місце міністра "молоді" просто не було, немає і не може бути іншого кандидата, у Тимошенко на ПЕК кандидати могли бути, але фахівець в електроенергетиці тут доречний. Ну скажіть, хто б що розповідав ЮВТ про нафту і газ?..
Ніхто не здивувався появі в кріслі міністра регіонів Василя Куйбіди. Вкрай мало в країні людей, для яких регіональний розвиток став просто професією.
Окремим сегментом здаються призначені за квотою президента (про "НУ-НС" тут, як і в інших місцях, або добре, або нічого) міністри охорони здоров'я і культури. Тепер усі одержать можливість переконатися, чи може хороша і близька до президента людина стати міністром.
Втім, даремно я звів тотальний наклеп на "НУ-НС". Фракція таки відстояла міністра освіти Івана Вакарчука, про якого ніхто, здається, не здатний сказати поганого слова. Як йому буде там, у велико-менеджерському кріслі, - життя покаже.
Якщо Кременя залишили за бортом, то у випадку з Миколою Оніщуком фракція програла. Але це вже не цікаво. Теоретичні знання, досвід конституційних розробок дозволяють сподіватися на краще, але в цьому міністерстві стільки каменів типу Головного управління виконання покарань, БТІ і виконавчої служби...
Новий міністр праці та соціального захисту має в біографії той же етап, що і прем'єр-міністр, а саме перебування в КПЗ з політичних, як вона стверджує, мотивів. Справа була в 2000 році, коли Людмила Денисова, будучи міністром фінансів Криму, за її словами, сильно перейшла дорогу організаторам Кримської муніципальної позики. Справа з позикою дійсно темна, і, що характерно, сама Л.Денисова в декількох інтерв'ю прямо вказувала на його головного фігуранта - банк "Слов'янський", що очолював тоді не далекий від Юлії Тимошенко Борис Фельдман.
Міністр сільського господарства Юрій Мельник, мабуть, починає свій шлях дорогою В.Пинзеника - тобто в безсмертні. Його перебування на посаді в другому підряд уряді - ще один доказ того, як все-таки зближує різні політичні сили земля. А також рослинництво, тваринництво і, звичайно ж, - птахівництво.
По дорозі "Горця" рухається і Володимир Новицький, уперше призначений заступником міністра промисловості в 1992 році, з тих пір з міністерства практично не відлучався, а іноді його очолював.
Із серії "Надзвичайне - поруч". Питання навіть не в тому, чим буде займатися віце-прем'єр з євроінтеграції Григорій Немиря. Нехай навіть знайомою справою, організацією західних контактів Юлії Тимошенко, що в нього останнім часом виходило успішно - пристрасне поздоровлення Ніколя Саркозі тому підтвердження. Питання в ефективності співробітництва з Володимиром Огризком на посаді міністра закордонних справ. У віце-прем'єра - посада, у міністра - апарат, а все це повинне, по ідеї, співробітничати.
Віктор Полтавець - колишній міністр вугільної промисловості УРСР. Тоді, нагадаємо, били стахановські рекорди. Зараз вибухають шахти. А міністр, як усі говорять, легенда. Куди там випускникам "Гарварда" та "Оксфорда".
Йосип Вінський, Георгій Филипчук і Володимир Шандра. Фахівець із партійного будівництва, колишній губернатор Чернівецької області і колишній міністр промисловості (він же - екс-директор рубероїдного заводу). Тепер зіставте їх з постами в Кабміні. Або переставте їх на інші пости. Ну хіба що руберойд має відношення до надзвичайних ситуацій - дахи в країні зриває регулярно.
І, нарешті, міністр економіки, що раніше, з чуток, дав кілька цінних порад Віталію Гайдуку, що принесли, треба думати, тому додатковий прибуток. Економічна громадськість, скажемо м'яко, була здивована. І чекає нині результатів чергового експерименту з прикладання базових теоретичних принципів до реальності. Наукових праць у Богдана Данилишина опубліковано дійсно багато. Причому новий міністр вважається одним з лідерів в еколого-економічній теорії. І відзначився якось привселюдно в дискусії щодо каналу Дунай-Чорне море. Так може, йому б екологією зайнятися?
Однак не варто робити висновків на далеку перспективу, а варто зробити висновок, що йде недалеко. Характерною рисою Кабміну є відсутність у ньому фігур великого бізнесу. Це правда, що буде використана як доказ відділення бізнесу від влади. І це, загалом, новація.
При цьому солідні і заможні люди, що залишилися в парламенті, не тільки залишають за собою недоторканність, але і претендують на вплив. Хтось на міністра, відправленого при їхньому безпосередньому сприянні, хтось - на ще не призначених замів, хтось - на держкомпанії. Тому справжній тіньовий Кабмін, як вони розраховують, залишиться у Верховній Раді.
У постійному узгодженні (або конфлікті) цих розрахунків зі стратегічними планами прем'єр-міністра і буде виникати життя нового уряду.
Україна - країна урядів, що примелькалися. Хоча в кожного з них були свої причини приходу та відходу. І з кожною наступною зміною їх усе менше запам'ятовують і, що характерно, від них усе менше чекають. Тому кожен наступний уряд щасливіший від попереднього.
Уряд Тимошенко прийнято називати урядом надій. Мабуть, тому що прийнято вважати: вона стала прем'єром завдяки обіцянкам, що стосуються внесків в Ощадбанку і скасування призову в армію. У це, очевидно, вірить і сама Юлія Володимирівна, раз у перший прем'єрський ранок зайнялася внесками.
Також прийнято очікувати від нього кінець світу - "Криворіжсталі"-2, тюремних катівень для олігархів, називати урядом страху для тих, хто плутає державний бюджет із власним, а ще - урядом самогубців, причому багато хто вимовляє це з насолодою.
І нарешті, прийнято вважати його міжвиборним. У тому розумінні, що він з'явився в результаті виборів і його діяльність безпосередньо пов'язана з виборами президентськими.
Тепер розберемося, що із цих уявлень відповідає дійсності, а що ні.
Спочатку про надії. Це навряд чи. Теза про повернення знецінених внесків здавалася сильною передвиборною технологією. У списку пріоритетів для населення ця проблема дійсно займала одне з головних місць. До 2002 року. З кожним наступним роком надії на вирішення цієї проблеми вмирали і до поточного періоду померли остаточно.
Народ просто не вірить у вирішення цієї проблеми та вважає, що про це краще забути. Тобто гроші, звичайно, потрібні, і, безумовно, бюджетники очікують підвищення зарплат випереджальними в порівнянні із цінами темпами. Пенсії - це критично важливо для літнього електорату, що тимчасово знову став населенням, оскільки з таким збільшенням цін справлятися усе сутужніше.
Але внески... У принципі, можна ще пообіцяти компенсувати втрати, завдані в результаті "павловської" реформи з обміну 50- і 100-рублівок. Хто пам'ятає, той знає, як це було несправедливо. Але от тільки навіщо - незрозуміло.
Відродити надію важко, але можна. Але тоді треба буде цю надію реалізовувати. Немає нічого гіршого, ніж відроджена, а потім похована надія. І попит тут буде по повній програмі - без усяких там варіантів "відкладених внесків", поступового розморожування компенсацій, розтягування процесу на 20 років.
З армією і зовсім вийшла невелика неприємність. Звичайно, все виглядає так, що Юлія Володимирівна ніби хоче, а президент ніби ні. Але розміри військової проблеми, як представлено, трохи перебільшені. І у зв'язку зі скороченням призову, і у зв'язку зі скороченням терміну служби, і поліпшенням умов служби в армії, і, до речі, у зв'язку з підлітковою злочинністю. Багато родичів раді б, щоб чадо, що загуляло, забрали в армію і зробили з нього там людину. Це теж ілюзія, не зроблять, але хоча б надія гріє, а так буде пити, гуляти і матюкатися...
Ну і, нарешті, досвід підказує, що чекати чогось кращого від влади не варто. Не було б гірше. І навіть ті, хто Юлію Володимирівну обожнює (а таких предосить), у глибині душі вважають, що не дадуть їй нічого зробити. Криза довіри до влади легко пояснюється - помаранчева революція надії породила, а реалізація її досягнень їх поховала.
"Кінець світу"
Фондовий ринок, що останнім часом почав реагувати на політичні події, на обрання Тимошенко прем'єром не відреагував. Зовсім.
Очевидно, інвестори не очікують жаху реприватизації. Обґрунтовано чи ні - подивимося. Але факт, що команда Тимошенко, що помітно змінилася з 2005 року, значно більше уваги приділяє роботі зі світовим бізнес-співтовариством, що не сприймає подібні методи відновлення справедливості. Просто будь-який інвестор, уявивши, що "на його місці міг бути я", остерігатиметься мати справу з урядом карателів.
В окремих випадках, як уже доводилося чути, процес, звичайно, піде. Відносно "Луганськтепловоза", наприклад, справедливість буде відновлена, причому, що особливо важливо, поверне народу украдене не вітчизняний, а закордонний олігарх.
Останнім часом, щоправда, з'явилася інформація про можливе "відновлення справедливості" відносно приватизованого раніше "Укррудпрому".
b>"Самогубці"
Точка зору, що схвалюється не стільки в середовищі регіоналів, скільки самих бютівців. Коктейль із інфляції, цін на газ і підвищених виплат населенню багатьох протвережує і знижує тонус.
Втім, так прийнято називати кожен новий уряд. Мабуть, в еліті все-таки дуже сильні очікування того, що все тут коли-небудь таки завалиться.
"Міжвиборність"
Прем'єр-міністр знайшла чудову відповідь на питання: "І як вам Балога?". "Без нього позачергових виборів не було б, за що йому величезне спасибі".
З її точки зору, очевидно, Віктор Іванович перший етап своєї історичної місії виконав і саме час йому приступити до другого етапу - організації плавної, безболісної, організаційно вибудуваної і юридично бездоганної передачі влади. Самі розумієте, у Віктора Івановича своє розуміння його історичної місії.
Що для Тимошенко нинішнє прем'єрство? Багато людей шукає відповідь на це питання. Ще більше його вже знайшло - сходинка. І сумніватися в цьому підстав усе менше.
Ще менше їх стало в четвер увечері, коли прем'єр-міністр звернулася до народу, як вона сказала, "без посередників", і пообіцяла зробити ці зустрічі традиційними.
Звернення це не було ритуальним, хоча б тому, що вийшло на "Інтері", а не на традиційному Першому національному. І це не був "привіт президентові", оскільки він був згаданий мимохіть, наприкінці, за принципом "і він теж з нами". При цьому вона не допустила жодного натяку на якийсь саботаж її діяльності з боку президентської команди. Боже упаси. Вона просто зробила вигляд, що її немає.
Іноді здається, що Юлія Володимирівна їде до своєї давньої мрії не просто по дорозі, а по рейках, причому вниз, без усякого додакладання зусиль, до того ж підштовхують її до цього не тільки все її навколишнє середовище, а й опоненти, у яких оселилася віра в її непогрішність. "Вона однаково виграє. Стане прем'єром - виграє, не стане - знову виграє. Підуть справи - для неї добре, не підуть - вона розповість усім, що винні вороги, всі їй повірять, і піде вона в найбільш сприятливий для неї момент". Цей текст із варіаціями доводилося чути як від депутатів-регіоналів, так і від нунсовців.
І така приреченість звучить в цих словах, що доводиться пропонувати два варіанти подальших дій: кріпитися або здаватися. Підняти моральний дух не вдається - нагадування про те, що вона жива людина, робить помилки, далеко не безгрішна - не переконують. Мабуть, десь у глибині душі вони все-таки допускають, що вона і є Бог.
Чомусь здається, що в секретаріату президента тепер дійсно з'явилося серйозне завдання. Діючи переважно законними методами, використовуючи інформаційний простір і деякі ще не до кінця розставлені кадри, не тільки втримати прем'єр-міністра в рамках, але і вмонтувати її в якусь майбутню конструкцію влади.
Причому не просто запропонувати та утворити конструкцію, наприклад, прийняти на референдумі нову Конституцію і ввести її в дію, не просто запропонувати Юлії Володимирівні там якесь місце, а саме вмонтувати її в нову систему влади. Одержавши від неї, як любить говорити президент, на це акцепт.
І це вам не парламенти розпускати. Це вже практично теорема Ферма. І як у випадку з теоремою, переважна більшість скаже: це неможливо. І, мабуть, із цією думкою можна погодитися.
Хоча теорему Ферма в підсумку все-таки довели...
Олександр Макаров
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
