272
Село і люди
— Казна та Політика
Якщо нова коаліція більшості виявиться досить стійкою, то незабаром ми побачимо і новий український уряд. Навіть якщо нинішній виявиться здатним працювати в режимі в. о., однаково його чекають неминучі кадрові зміни. Правда, можна посперечатися, що в обох випадках нас майже напевно очікує зустріч із уже знайомими персонажами. Тому само собою виникає тема політичної еліти, її якості та адекватності тому, що відбувається.
Як правило, у коментарях на тему еліти простежується одна головна теза, мовляв, у ній "тасується та сама колода", що вважається поганою якістю. Варіацією цієї тези є тема про "нове покоління" еліти, що очікується з нетерпінням, що повинне перемінити обридлі всім фізіономії.
Виникає питання: чи не так вже погано, що ця колода тасується, і чому дотепер не з'явилося нове покоління, адже ця тема настільки очевидна, що її вже кілька разів намагалися використати на виборах? Тут необхідно відзначити, що якість еліти прямо залежить від внутрішніх правил, які регулюють її життєдіяльність. По суті, суспільне очікування "нового покоління" є очікування нових правил. І якщо, як ми бачимо, нові люди все-таки з'являються, але настрої очікування нової еліти не зникають, виходить, правила не змінюються. Отже, виникають питання: що це за правила та у чому їхня сила?
Для початку пригадаємо, звідки взагалі узялася сучасна українська еліта. Як правило, нею стали колишні радянські і партійні працівники, які опинилися в 1991 році на службі в Україні. Тут потрібно відзначити дуже важливу деталь, що найсильнішим чином вплинула на характер еліти, способи її ротації, рекрутування і так далі.
Справа в тому, що в часи СРСР у республіках проводилася свідома політика "селянізації" місцевої еліти. Вихідці із села мали пільги при вступі на певні спеціальності у вузи і при влаштуванні на певну роботу. Відповідно, уже в той час для потреб цієї місцевої еліти була створена своєрідна консервативна ідеологія, у якій село і сільська праця мали сакральний сенс, а хліб із продукту харчування перетворився у священний символ.
У той же час більшість "міських" професій була зав'язана не на республіканські центри, а на союзні. У результаті після 1991 року влада дісталася саме сільській частині української еліти. Городяни виявилися усуненими від справ. Головний парадокс такої ситуації полягає в тому, що держава - суто міське заняття. Воно вимагає певних навичок і культури, якої "республіканська" еліта, звичайно ж, не мала. Рамки лояльності нової влади були настільки неприємні для городян, що вони зовсім не прагнули до участі в справах нової держави.
До речі, відзначимо, що галицький ентузіазм того часу був викликаний саме тим, що для Західної України ці рамки ніяк не асоціювалися з убогою і глибоко провінційною радянською елітою "республіканського значення". Саме тому західноукраїнські городяни були в перших рядах прихильників нової влади. Відзначимо також, що така ситуація широко розкривала двері перед авантюристами різного сорту, якими в той час Україна була буквально переповнена.
Селянський характер української еліти визначає досить специфічні уявлення про світ і країну, у якій їй доводиться елітувати. Селянин за своєю природою - консерватор, він не схильний до інновацій, тому що те, що він споживає, "росте саме" і кількість продукту частіше більшою мірою залежить від погоди, ніж від витрачених зусиль. Найгірше те, що сільськогосподарське виробництво і відповідний менталітет породжують уявлення про світ, як про певний кінцевий набір ресурсів, певний завжди однаковий "пиріг", якого за визначенням всім не вистачить.
Якщо десь прибуло, значить десь убуло - от чому вчить повсякденний досвід селянина. Такі люди сприймають економіку як "гру з нульовою сумою", вони просто не можуть уявити, що "пиріг" національного багатства може збільшуватися. Звідси наївний і вкрай шкідливий меркантилізм у державній економічній політиці і та саранова жадібність, з якою чиновники набивають свої кишені (з'їв на рубль, зіпсував - на сто).
Відносини усередині еліти теж засновані на сільських традиціях, насамперед на персональній лояльності. Одним з основних критеріїв лояльності вважаються родинні і "земляцькі" зв'язки. Сила ж правил нашої еліти полягає в тому, що вони, по суті, надають кожному, здавалося б, доступний спосіб інтеграції через добре відомі всім сімейно-дружні інститути. Поки ця ілюзія буде існувати, нинішня еліта залишиться сильною.
Можна сказати, що саме від політичної та управлінської еліти наше суспільство страждає найбільшою мірою от уже 15 років. Правда, є дві обставини, які впливають на еволюцію цієї еліти і вселяють певний оптимізм. Перше полягає в тому, що країна з населенням майже в 50 млн - все-таки не село і вимагає кваліфікованого управління.
Тому так чи інакше попит на фахівців існує, але поки вони відіграють, скоріше, роль найманих робітників. Чи стане кваліфікація і здатність ефективно виконувати управлінську діяльність політичним фактором - питання відкрите. Але в будь-якому разі революція "менеджерів середньої ланки" - давно назріла та очікувана подія.
Друга обставина пов'язана з наявністю в житті еліти деяких процедур, глибоко чужих її характеру, але сприйнятих нею як необхідний елемент існування. Мова йде про демократичні процедури. Вони з'явилися в Україні разом з нашою елітою, її народження і "демократизація" були частиною одного процесу.
Тому "скасувати" їх їй досить важко і взагалі навіть не спадає на думку. І такі обставини, як вибори або відставки уряду, серйозно впливають на еволюцію еліти. Приміром, сама ситуація, коли в силу незалежних від прийнятих елітою внутрішніх правил відбувається її ротація (нехай навіть одні знайомі обличчя постійно змінюють інші), уже змушує її представників діяти більш обережно. По суті, процедура - річ, прямо протилежна лояльності, - руйнує нинішню еліту. Адже при зміні уряду можливі зловживання стануть надбанням партії-переможця (тобто "ворожої").
Якщо такі дійсно мали місце, про них обов'язково широко сповістять і це підірве статус винного у власній партії. Тобто багатопартійність і відповідні процедури змушують громадян займатися на посаді міністра тією роботою, для якої ця посада і була створена. Це вже добре, тому що усередині політичної еліти з'являється клас бюрократів, що влаштований трохи інакше, ніж інша еліта. Правда, невідомі межі, до яких існування демократичних процедур саме по собі може поліпшувати становище. Де ця межа і чи існує вона - питання поки залишається відкритим.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
