1065
Долар втрачає вагу як світова валюта. Чи варто з ним прощатися?
— Валюта
Зниження курсу долара, що прогресує ще з серпня цього року, - одна з найгостріших проблем світової економіки. Останнім часом тут, як і на нафторинку (а це взаємозалежні процеси), ставляться свої "рекорди": наприкінці листопада ц.р. ціна євро досягла свого максимуму - майже 1,5 дол. (1,4967).
У порівнянні із груднем 2006 року вона зросла більш ніж на 16%. Історичного максимуму досягла і вартість російського рубля. Відповідні тенденції характеризують відношення долара до японської ієни, канадського долара, фунту стерлінгів, швейцарського франку та інших ключових валют світу. Однак справа не тільки в цих рекордах. Важливо зрозуміти їхню загальну тенденцію.
На експертному рівні вважається, що нинішнє падіння американського долара, який майже ціле сторіччя символізував глобальну гегемонію США, здобуває ознаки не тільки перманентного, але і незворотного характеру. Мова йде про надзвичайно небезпечні процеси: розхитуються фундаментальні основи світової економіки.
У чому це виражається? Найбільш симптоматична, по-перше, девальвація функції долара як світової резервної валюти. За даними МВФ, на початок 2007 року загальна сума валютних резервів оцінювалася в 3,3 трлн. SDR (Special Drawing Rights - спеціальні права запозичення). За експертними оцінками, понад 70% цих резервів номінуються в доларах США. Особливо уразлива при цьому позиція Китаю, резерви якого на сьогоднішній день перевищують 1,5 трлн. дол. і який уже заявив про свої наміри віддати перевагу "більш сильним валютам". Таку ж позицію займають і багато інших країн. Показово, що про наміри диверсифікувати свої валютні резерви заявив навіть центральний банк Іраку. Ці фактори можуть ще більше послабити американську валюту.
По-друге, мова йде про позиції долара як міжнародної розрахункової одиниці. Відомо, що три світових лідери експорту нафти - Іран, Венесуела і Росія вже зараз (у низці випадків) вимагають від своїх торговельних партнерів оплачувати відповідні експортні операції в євро або інших твердих валютах, а не в доларах. По-третє, мається на увазі і функція долара як еталона вартості. Показником є те, що кілька країн Перської затоки, зокрема ОАЕ, Кувейт і Катар, розглядають можливість не тільки скорочення частки долара у своїх резервах, але і відмови від прив'язки курсу своїх національних валют до американської грошової одиниці. По-четверте, американський долар девальвується і у функції капіталу. Все більше поширення одержує практика, відповідно до якої трейдери фондових ринків переводять свої капітали в більш стійкі, ніж долар, валюти.
Загалом, у світовій економіці складається ситуація, що багатьма своїми аспектами нагадує початок 1970-х років, коли криза американського долара привела до кризи всієї світової валютної системи, до її радикальної інституційної перебудови - заміни Бреттон-Вудської валютної системи Ямайською. Нині про таку перебудову поки мова йде лише на рівні науково-експертних узагальнень.
Разом з тим усе очевидніше вимальовується інша тенденція: прискорення процесів регіоналізації валютних відносин, формування чогось на зразок євросистеми міждержавних валютно-регіональних угруповань. Недавнє прийняття країнами АСЕАН Хартії про створення до 2015 року економічного союзу, що за своїми принципами буде нагадувати систему ЄС, є одним з таких доказів. Мова йде, таким чином, про цілком очевидні процеси - завершується ера одноособової світової економічної гегемонії США і відповідно - світової гегемонії долара.
Разом з тим ця тенденція не повинна сприйматися односторонньо. Важливо розуміти, що американська економіка була і ще довго буде залишатися за своїм насамперед інноваційно-технологічним потенціалом наймогутнішою економікою світу (в 2006 році на США припадало 20,1% світового ВВП). Кризові процеси, які сьогодні мають місце в економіці Сполучених Штатів, при всій своїй гостроті не є системними. Мова йде про загрозу поглиблення фінансової (іпотечної) кризи, відчутного зниження економічної динаміки та ін. Економічна система США має достатній потенціал, щоб перебороти ці негативні явища. Що стосується нинішнього зниження курсу долара, то важливо вбачати в цьому не тільки фактор деградації, але і спосіб стимулювання експортного потенціалу, прискорення динаміки американської економіки в цілому.
Особливо значимий наступний аспект: не можна припускатися принципової помилки, віддаючи (у нинішній ситуації) беззастережну перевагу євро. Американська економіка на порядок могутніша від економік країн єврозони. В останні два десятиліття вона росла в півтора-два рази швидше, ніж європейська. Так, в 1997-2006 роках середньорічні темпи ВВП у США становили 3,1%, а в країнах єврозони - 2,1, зокрема в Німеччині - усього 1,3%. Це ж стосується й інноваційного процесу. За цей час інвестиції в США в модернізацію основного капіталу щороку збільшувалися в середньому на 4,1%, а в країнах єврозони - на 2,9. З 1990-го по 2003 рік погодинна продуктивність праці в США підвищилася на 192,1%, тоді як у Німеччині - на 143,8, а в Італії - усього на 113,7%.
Стара Європа, що і далі старіє, фактично сіла на мілину у своєму економічному розвитку. У Європі відсутня будь-яка сила, що змогла б реально зіштовхнути її із цієї невтішної позиції. Мова йде, насамперед, про подолання системних диспропорцій у соціальній сфері, глибокої демографічної кризи і т.п. Провал у свій час широко розрекламованої лісабонської стратегії, що повинна була забезпечити Євросоюзу передові позиції насамперед в інноваційному відновленні економіки, - переконливий доказ цих міркувань. Якщо додати до цього безперспективність політичної облаштованості ЄС, то суть загальної картини, що характеризує співвідношення США і ЄС і, відповідно, долара і євро, стає досить очевидною.
Є й інший аспект цієї проблеми. Коли мова йде про співвідношення долара і євро, то ми повинні обов'язково враховувати принципове розходження між факторами, здатними забезпечити стабільність колективної валюти і валюти окремої країни. При однакових передумовах національна валюта окремої держави має принципові функціональні переваги. Мова йде, насамперед, про інституціональні основи забезпечення стабільності однієї та іншої валюти. У національної валюти вони на порядок вагоміші. Це аксіоматична істина. Колективна валюта є розрахунковою одиницею тільки в межах свого регіону (саме ця функція і є її основним призначенням) і функціонально недостатньою на рівні міжрегіональних (світових) трансакцій. Так що і в цьому аспекті переваги долара перед євро цілком очевидні. Це відчуває і великий бізнес. Не випадково сьогодні, коли похитнулася стабільність долара, багато серйозних світових практиків віддають перевагу не євро, а фунту стерлінгів, ієні, іншим національним валютам.
Навряд чи можна розглядати навіть у середньостроковій перспективі як конкурентів долара і такі грошові одиниці, як китайський юань, індійська рупія, російський рубль або бразильське крузадо. Ми перебільшуємо значимість високих темпів зростання, властивих сьогодні відповідним країнам, особливо Китаю. Їхнє відставання від Заходу в суспільно-економічному розвитку вимірюється не роками, а десятиліттями. Ці країни вирішують зараз завдання реіндустріалізації, і високі темпи їхнього зростання кореспондуються насамперед із цими процесами. У цілому ж мова йде про системно різні виміри, які в принципі не піддаються динамічним зіставленням.
Важливо, щоб при визначенні перспектив долара як світової валюти всі ми це усвідомлювали, реально оцінювали їхню значимість. Мова йде не тільки про проблему заощаджень фізичних осіб, що природно хвилює кожного з нас, але і про системні економічні процеси - структуру валютних резервів, інші визначення, про які йшла мова вище. Недавно одна з авторитетних російських газет на першій шпальті розмістила статтю із символічною назвою "Світ прощається з доларом". Уточнюючи цю позицію, коректніше було б сказати: не слід поспішати позбуватися від долара.
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
