372
Три роки потому
— Казна та Політика
От і минуло три роки з того моменту, як українська опозиція закликала народ вийти на вулицю і відстояти своє право голосу.
Тоді українці відгукнулися, та так, що це дало підстави всій планеті назвати осінні події на Майдані Помаранчевою революцією. Але чи вдалою вона виявилася?
Обіцяного три роки чекають
Багато аналітиків побачили в тому, що народ тоді вийшов на протест, революцію середнього класу, малого і не дуже бізнесу проти великого олігархічного капіталу, обізвавши Помаранчеву революцію бунтом мільйонерів проти мільярдерів. Однак, як би то не було, ті десятки тисяч людей, які своєю громадянською позицією не дали розвитися кучмізму з усіма його принадностями, видали тодішнім опозиціонерам найбільший кредит довіри можливо за всю письмову історію цієї землі.
Однак як же ним розпорядилися? Прямо скажемо, погано. Прориваючись на хвилі народної підтримки до влади, помаранчеві обіцяли народу люстрацію органів влади, реприватизацію, адаптацію законодавства для середнього і малого бізнесу, вступ до ЄС і СОТ, підйом української культури, гармонізацію відносин з Росією і боротьбу з корупцією. На кожному із цих фронтів, як бачимо, полум'яні революціонери програли.
Люстрація. Днями Сергій Ківалов одержав у ЦВК диплом і медаль, хоча хтось обіцяв йому нари. Пан другий президент країни спокійно собі живе на пенсії і змагається в написанні мемуарів з високими чиновниками його когорти. Ще півдюжини бонз одержали російське громадянство на пільгових умовах. Так, і пан Янукович поки ще не склав із себе прем'єрські повноваження.
Реприватизація. Тут виграв на сто відсотків лише Лакшмі Міттал, що одержав найбільший металургійний комбінат Європи. Куди ділися ті 23 мільярда гривень від продажу "Криворіжсталі", можна вже і не запитувати.
Полегшення податкового і бюрократичного тягаря для бізнесу. Тут за три роки також мало що змінилося. Хіба що, трохи частіше стали "шмонать" вітчизняних піратів, а також спробували ввести систему "одного вікна".
ЄС і СОТ. Тут можна нічого і не писати. Із Світовою організацією торгівлі спізнюємося на два з половиною року, а вступ у Євросоюз без участі в Північноатлантичному альянсі поки не світить у найближчі роки. Хіба що, "Євробачення" провели (і то - не надто вдало), та українська збірна з футболу приємно здивувала на Чемпіонаті світу.
Відносини з Москвою. Тут вразливий і прагматичний Кремль почав нарешті-то розуміти, що означає теза, винесена на титул першої книги Леоніда Кучми. А зрозумівши, засмутився. І хоча провини помаранчевих тут особливої нема, привести до гармонії російсько-українські відносини вони не змогли. Як, втім, і їхні опоненти.
Антикорупція. Серія корупційних скандалів у помаранчевому середовищі досить переконливо показала, що навіть "головний антикорупціонер" Юрій Луценко сміливо користувався своїм службовим становищем.
Без страху в очах
Увага, питання! Що спільного між Олегом Калашниковим, Юрієм Луценком, Віктором Ющенком, Леонідом Черновецьким і Олександром Морозом? Відповіддю може слугувати теза, що говорить про те, що жоден з них не боїться народу і ЗМІ. І хоча перший і останній уже встигли поплатитися за невміння звертати увагу на невдоволення електорату своєю поведінкою, можна вже зараз констатувати, що наші політичні небожителі обросли товстою слонячою шкірою і навчилися не звертати увагу на часто справедливі зауваження.
Якщо раніше журналістів били, відрізали голови, відправляли в лазарет або СІЗО, то тепер їх просто не помічають, як не помічають власних часто негативних рейтингів у народних масах, якщо мова, звичайно, не йде про передвиборну кампанію.
Наш президент, який давно і важко страждає комплексом вождизму, збирається 23 листопада винести на голосування кандидатуру не молодого і перспективного В’ячеслава Кириленка, що персоніфікує собою в очах виборця Майдан, а досвідченого, слухняного і дружнього з донецькими Івана Плюща. От і відповідь, чим таким особливим Віктор Андрійович збирається відзначити третю річницю тих подій, під час яких народ зробив його президентом.
Як при цьому не згадати Олександра Мороза, що явно не очікував, що крісло спікера буде коштувати його партії так дорого, та "регіонала" Олега Калашникова, що забув, що Донецьк - не Київ, і піднімати руку на журналіста не треба. Це може мати наслідки.
У цьому контексті можна згадати прогноз одного досвідченого журналіста, що начебто б ні на чому не обґрунтований, крім інтуїції. Незадовго до підписання весняного указу про розпуск ВР, ця людина сказала: "Євро - 2012 будуть зустрічати не ці три лідери, що при владі, а вже зовсім інші люди". Дивлячись на те, як наші політолімпійці захоплено займаються самодеструкцією, подібний висновок зробити нескладно.
Про пав(д)ших богів
Звичайно, муза Кліо не знає умовного способу, якщо нею займаються консерватори. Однак відносно такий новий метод науки як історичне моделювання допоможе нам зрозуміти, чого уникли українці, вийшовши на Майдан Незалежності.
Відповідно до одного з варіантів, прем'єр-міністр Віктор Янукович не погоджується на проведення третього туру виборів. Як наслідок, у країні вводиться надзвичайний стан, пряме президентське правління. Народ розходиться по домах, або розганяється східноукраїнськими міліціонерами. У суспільстві депресія. Витік мозку за кордон посилюється багаторазово. Влада темників стає безроздільною, країна скочується до рівня свого північного сусіда, керованого поки єдиним своїм президентом Лукашенком за 13 років незалежності.
Іншим варіантом можна назвати створення ПіСУАР-а. При цьому Лівобережна Україна стає гігантським і невизнаним аналогом Придністров’я, а Правий берег - Косово. І це притому, що подібний поділ був би абсолютно штучним.
Що стосується позитивних змін за минулі три роки, то вони сильно помітні в першу чергу в економіці, де нарешті перестали звертати увагу на політичну кризу, що стає вже перманентною, і в культурі. Так, нарешті, кращий статус одержала українська мова в кіно, розвивається книговидання, неозброєним оком видний зростання патріотизму населення. А це значить, що культура хоч трохи справляється зі своєю дидактичною функцією. До того ж, поступово одержують визнання на державному рівні такі українські історичні події, як геноцид 1932-33 років і діяльність УПА в 1940-1950-х роках.
Що стосується народного розчарування, то, смію запевнити, воно було неминучим. Хоча б тому, що когорта політиків, що прийшли до влади наприкінці 2004-го, пообіцяла занадто багато. А от видатних менеджерів і господарників серед них не було. Так, і звідки б вони узялися, з радянської системи?
В ідеалі події на Майдані повинні були дати людям усвідомлення того, що кожен повинен сподіватися в першу чергу на себе, а не на державу. Крім того, люди могли б зрозуміти, що вони мають певне право не просити милості, а вимагати своє, адже вони чесно платять податки зі свого заробітку. І в цьому контексті Помаранчева революція надзвичайно сильно підстьобнула розвиток громадянського суспільства в країні.
Що ж до політиків, то за відрив від народу вони поплатяться незабаром популярністю. А це чревате для них переходом у статус падших богів. Деякі, до речі, уже впали. Подивіться, приміром, на електоральні результати тих же Волкова, Бродського, Мороза, Вітренко або Супрун. Якщо нинішня "еліта" не отямиться, то в VIP-трибунах Євро-2012 таки будуть сидіти зовсім інші персонажі.
За матеріалами: Корреспондент.net
Поділитися новиною
