334
Всплиття покаже
— Валюта
Нинішня передвиборна гонка в силу своєї короткостроковості обійшлася спонсорам в $1-1,5 млрд.
Ціна питання
Нинішня передвиборна гонка в силу своєї короткостроковості обійшлася спонсорам в $1-1,5 млрд. Це приблизно вдвічі менше, ніж під час попередньої виборчої кампанії, але в будь-якому разі сума чимала. З огляду на те, що за рахунок членських внесків партії можуть покрити не більше 7-15% витрат із забезпечення своєї життєдіяльності, інші кошти політичні сили змушені поповнювати за рахунок добровільних і аж ніяк не безкорисливих спонсорських пожертвувань.
Ще на виборах 2006 року спостерігалася масова міграція мільярдерів і мільйонерів у владу. Існує кілька основних причин, що змушують великий капітал іти в політику. По-перше, політична влада завжди використовувалася представниками бізнесу як інструмент економічного впливу. Особиста ж присутність у владі збільшує шанси прийняття потрібних рішень.
А завдяки такому явищу, як "договірна демократія", коли конфронтуючі політичні табори "кулуарно" домовляються про загальні дії в бізнес-середовищі, відступаючи при цьому від своїх попередніх обіцянок і виборчих програм (Закон "Про Кабмін" від 12.01.2007 р., Закон "Про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 2008 року" від 9.01.2007 р., прийняті коаліцією за підтримкою БЮТ), політичне середовище перетворюється у своєрідний закритий клуб. При цьому зберігаються всі зовнішні ознаки формальної демократичності виборчого процесу і, здавалося б, прозора процедура призначення на держпосади.
Друга причина - відсутність в Україні самої культури лобіювання. У результаті недовіри до професіоналів-політиків, які і повинні займатися лобістською діяльністю, представники бізнесу самі приходять у політику. У свою чергу це заважає розвиватися системному лобіюванню, що припускає певний ступінь публічності в прийнятті рішень.
Нарешті, по-третє, закриті партійні списки, що не дозволяють виборцеві контролювати персональне представництво його інтересів у владі, на тлі зростаючих витрат на виборчі кампанії приводять до того, що партійні донори самі входять у ці закриті списки.
Іменні спонсори
Всі провідні політичні сили мають у своєму активі як мінімум по одному спонсорі-олігарху. Крім того, у рядах кожної великої партії або блоку зберегли свою прописку два-три десятка меценатів-мільйонерів. Найбільш потужною політструктурою з концентрації капіталу на одне місце в списку, безумовно, є Партія регіонів. Серед її активістів великих мільйонерів налічується більше сорока.
Незважаючи на мімікрію меценатів від політики і їхнє небажання оприлюднювати свої справжні політичні інтереси і партійні витрати, простежити, хто і чим дихає, досить легко. Досить знову ж проаналізувати партійні списки. І хоча процедури фінансування, як ми вже говорили, досить непрозорі, логічно все-таки припустити, що якщо, приміром, топ-менеджери підприємств якогось олігарха вирішили масово перемінити професію і стати депутатами, то олігарх за це заплатив. Виходячи з подібних робочих гіпотез, ми і робимо висновки.
Так, покинувший ряди БЮТ бізнесмен Василь Хмельницький є донором не тільки ставшої для нього "рідної" Партії регіонів, але і Блоку Литвина. Не виключено, що в перспективі мільярдер буде робити свій політичний проект. До речі, Литвин одержав також допомогу з боку дружнього ІСД, що фінансував його ще в 2006 році. Ходять чутки, що Індустріальний союз має намір запустити власний ліберальний проект і, схоже, не проти створити його на основі Блоку Литвина. Треба думати, допомогу блоку надає і 12-й номер у списку - Ігор Шаров.
Другим проектом, фінансованим ІСД в особі виконавчого директора Сергія Тарути, залишається НУ-НС. Генеральним же спонсором президентського мегаблоку є Ігор Коломойський. Про це свідчить його менеджерська квота в списку і, зокрема, присутність голови правління Укрнафти Ігоря Палиці. Інші донори Нашої України залишилися колишніми: Олександр Третьяков (АТЕК), Микола Мартиненко (Торговий дім "ВАТ "Фірма"), Давид Жванія (Брінкфорд), Олександр Слободян (Оболонь), Володимир Поляченко (Київміськбуд), Віктор Тополов (Київ-Донбас), Павло Жебрівський (фармацевтичний, аграрний бізнес), Петро Порошенко (Укрпромінвест), Євген Червоненко (Орлан). Останні двоє - незважаючи на відсутність у списку. Можливо якась участь у фінансуванні блоку і з боку Віктора Пінчука, що робить ставку на міністра закордонних справ Арсенія Яценюка і, за чутками, у найближчому майбутньому наміряється створити під перспективного молодого політика окремий проект.
Не виключено, що дніпропетровський бізнесмен Коломойський також повністю не відмовився від фінансування Блоку Юлії Тимошенко, а лише трохи скоротив свою допомогу. Принаймні, розкладати яйця в різні кошики - цілком у дусі співвласника групи "Приват". Також у фінансуванні кампанії БЮТ беруть участь всі прописані там бізнесмени. А їх у списках вистачає - Олександр Фельдман (АВЕК), Богдан Губський, брати-банкіри Сергій та Олександр Буряк (Брокбізнесбанк), Таріел Васадзе (Автозаз), Костянтин Жеваго (банк "Фінанси та Кредит", Полтавський ГЗК), Олександр Абдуллін (Гермес інвест холдинг), Євген Сігал ("Гаврилівські курчата"), Андрій Веревський (ЗАТ "Соняшник", ТОВ "Агроекспорт", ТОВ "Холд-інвест", ТОВ "Украгроекспорт"), Наталія Королівська (Луганськхолод).
Партія регіонів стоїть особняком від інших політичних мегаутворень і не перетинається з ними в спонсорах. Особливістю її фінансування на даних виборах є те, що регіони відмовилися від платних місць у прохідній частині списку і віддали його повністю на відкуп спонсорам. Крім головного регіонала Ріната Ахметова, цю кампанію більш-менш рівномірно фінансували й інші багаті члени партії. Серед них як старожили - члени уряду, так і перебіжчики-неофіти: Андрій Клюєв (Укрпідшипник, Актив-банк, Єврокомплекс), Василь Горбаль (Укргазбанк), Борис Колесников (АВК), В’ячеслав Богуслаєв (Мотор Січ), Валентин Ландик (Норд), Микола Янковський (Стірол), Юхим Звягільський (шахта ім. Засядько), Антон Пригодський (Міжрегіональний промисловий союз), Василь Хмельницький (Київська інвестиційна группа), Нвер Мхитарян (Познякижилбуд), Олександр Єдін (Інтер-контакт), Ігор Гуменюк (ЗАО "АРС"), Андрій Деркач (Укратомпром), Юрій Бойко та екс-нашоукраїнець міністр економіки Анатолій Кінах.
У комуністів істотних змін у списках спонсорів немає. З деяких пір російський бізнесмен Костянтин Григоришин є основним меценатом КПУ. Його представниками в списку є Євген Мармазов (пов'язують із групою "Енергетичний стандарт України") і Олексій Бабурін (пов'язують із Автозазом). Не виключено, що партійні надії покладають також і на Аллу Александровську, що має старі зв'язки з оборонним заводом "Хартрон". Ще одне джерело фінансування кампанії в КПУ - членські внески. Комуністи - єдина партія, що завдяки своїй масовості, а також щомісячним відрахуванням кожного нардепа в розмірі 5 тис. грн зі свого депутатського забезпечення може сама себе утримувати.
Соціалістам удалося зберегти свого практично єдиного спонсора - Володимира Бойка (меткомбінат ім. Ілліча). В іншому кампанія СПУ локально підтримувалася більш дрібними спонсорами-депутатами в окремих регіонах. Одещина була "закріплена" за Ігорем Урбанським (Каалбай Шиппінг Холдинг Україна), Луганщина - за Василем Поляковим (АІС). Не залишився осторонь і Ярослав Мендусь (Енергетична група). Особливі надії, треба думати, покладали на міністра транспорту Миколу Рудьковського і главу Фонду держмайна Валентину Семенюк, але невідомо, чи були вони виправдані.
Хто скільки
Дмитро ВИДРІН, народний депутат, БЮТ
- Реальна вартість виборчої кампанії 2007 року - більше $1 млрд. Уже зараз можу назвати приблизні витрати лідерів передвиборної гонки: БЮТ - біля $350 млн, ПР - $300-320 млн, НУ-НС - $200-250 млн. Головні витрати виборчої кампанії - купівля часу телеефіру і біллборди. Гроші на проведення виборчого марафону в основному надходять від продажу місць у списку партії (ціна умовно прохідного місця - $3-15 млн). Є люди, які за 70-80 місце в списку платять $5 млн, інші за це ж місце можуть віддати $20 млн. Я не знаю жодного олігарха, що вкладав би гроші в одну політичну силу. Він здатний витратити на передвиборну кампанію партії порядку 1/10 річного доходу (до $20-30 млн олігарх може витратити безболісно для своєї кишені). Окупність такого капіталовкладення - 100%. Влада - найбільш тверда валюта.
Леонід ГРАЧ, народний депутат, КПУ
-Реальна вартість виборчої кампанії 2007 року - порядку 5 млрд грн, з яких близько 4 млрд грн витратили ПР, НУ-НС і БЮТ. Місце у виборчому списку провідних політичних сил коштує не менше $1,5 млн.
Кость БОНДАРЕНКО, політолог
- Партії акумулювали у своїй скарбниці порядку $1,5-2 млрд (середня вартість місця у виборчому списку - $4,5-5 млн), але при цьому на виборчу гонку витрачено всього $200 млн. Це пов'язане з тим, що кампанія короткострокова і ніхто не робить ставку на оплату роботи технологів, що відіграють винятково декоративну роль. Кампанія досить в’ялотекуча: ні продуктових пайків, ні масових акцій. Решта грошей, швидше за все, буде витрачена на фальсифікацію виборів. У кожної великої політичної сили є свої технологічні проекти, так звані малі партії, які фінансуються певними бізнес-групами.
Володимир МАЙСТРИШИН, народний депутат IV скликання
- Крім бюджетних коштів, політичні партії витратили на виборчу кампанію порядку $1,2-1,3 млрд, більша частина з яких припадає на лідерів передвиборної гонки - Партію регіонів, БЮТ, НУ- НС, КПУ і Блок Литвина. На мою думку, у нашій країні існує так зване перехресне фінансування політичних партій олігархами і бізнес-групами. Прохідні партії досить часто фінансуються тими самими людьми з метою наступних домовленостей про формати більшості в парламенті.
Епілог
Від виборів до виборів ростуть витрати на виборчі кампанії. Це відбувається на тлі збереження високого рівня неофіційного партійного фінансування. У таких умовах успішно існують партії вкрай лівої ідеології, орієнтовані на широкі верстви протестного електорату, але в той же час вони представляють інтереси великого капіталу.
Власне, членські внески не є пріоритетним джерелом існування партійних структур не тільки в Україні, але й у країнах Європи та США. У демократичних державах поширена практика фінансування партій за рахунок приватних пожертвувань. Але там це відбувається відкрито - внески і донори офіційно реєструються, а суспільство пильно стежить за даним процесом.
Ми ж маємо кардинально іншу картинку. Пропозиція начальника виборчого штабу Партії регіонів Бориса Колесникова про відмову народних депутатів від зарплат і всіх пільг свідчить про одне: олігархи готові перевести політиків на своє повне забезпечення. Хоча і без цього українські партії являють собою закриті акціонерні товариства. Власники "контрольного пакета" установлюють особистий контроль над партією і роблять її непідзвітною як суспільству в цілому, так і її рядовим членам.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
