Ельдорадо для обраних — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Ельдорадо для обраних

Казна та Політика
567
П'ять мільйонів доларів потрібно для того, щоб потрапити в найбільш елітний клуб світу, куди входять 1,2 млн. найбагатших сімей планети. Хто контролює найбільш значну частину глобального багатства?
За оцінками Forbes, у список найбагатших людей планети потрапила і сімка українців: Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Сергій Тарута, Віталій Гайдук, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Костянтин Жеваго, що замикає список з 91 світового мультимільйонера. Але навіть як би "скинувшись", вони всі разом набирають ледве більше $14 млрд. - просто мізер у порівнянні з іншими фігурантами рейтингу, чия загальна капіталізація оцінюється в $3,6 трлн. У кількості мільйонерів на душу населення Україна також відстає. Торік у ДПАУ більше "шести нулів" задекларували близько 5 тис. чоловік. Інакше кажучи, у той час як в усім світі сім мільйонерів припадає в середньому на тисячу жителів, вітчизняні пропорції - 12 мільйонерів на 100 тис. жителів. Таке невелике число багатіїв в Україні, по суті, відображає загальну картину добробуту населення. Адже багатство може рости лише зі зростанням доходів. А тут наша країна явно не вписується у світовий формат.
Світова скарбниця
Густонаселене Ельдорадо - так сьогодні виглядає світ, де концентрація капіталу - не побічне явище економічного зростання, а практично must-have розвиненого суспільства. Жодна держава, що претендує на статус країни з ринковою економікою, не обходиться без невеликої групи людей (принаймні, у порівнянні із частиною населення, що залишилася), що зосередила у власних "гаманцях" більше половини персонального багатства населення. Ще пару років тому практично половина світових активів, розподілених між родинами "порціями" від $100 тис. і вище, концентрувалася в Європі, США і Канаді. Сьогодні глобальний фінансовий ресурс, що циркулює у вигляді інвестицій і заощаджень приватних осіб, не тільки виріс на третину в порівнянні з 2001 роком, але і прискореними темпами міняє власників, переїжджаючи із Заходу на Схід.
За даними дослідження Boston Consulting Group (BCG) Global Wealth Report 2007, протягом останньої п'ятирічки світовий обсяг особистих активів під управлінням інвестиційних компаній і банків (так звані послуги wealth management - довірче управління - і private banking) щорічно збільшувався на 2-2,9%, у результаті здійнявшись від $64,9 трлн. до $97,9 трлн. (у місцевій валюті). При цьому лідери по достатку активів - США, Канада і Японія, номінально зберігши свої місця в рейтингу, істотно поступилися ринковою часткою, що відрізали європейські держави (в основному вихідці із країн ЦСЄ, що вступили в Євросоюз) і нафтові магнати Середнього Сходу. Зокрема, на "підвищення" пішли жителі країн регіону BRIC (Бразилія, Росія, Індія і Китай), чиї фінансові статки укріплюються в міру збільшення впливу цих країн на міжнародній арені. Торік Китай, Бразилія і Росія стали рекордсменами по "штампуванню" капіталістів з $100 млн. і більше. Китай збільшив свій внесок на 74%, Бразилія - на 27%, Росія - на 26%. Саме завдяки країнам, що розвиваються, міняється звичне співвідношення активів заможних осіб (за визначенням BCG, до них належать власники $0,1-1 млн.), власників багатства, що зароджується ($1-5 млн.) і найбагатших щасливчиків з укріпленим статком (понад $5 млн.).
Дріб'язковий мільйон. Сьогодні наявність мільйона вже не гарантує автоматичне влучення в число "надбагатіїв". У цьому ще один свіжий тренд: подорожчання "членського внеску" у клуб найбагатших. Як підкреслюють у Всесвітньому інституті розвитку економічних досліджень Університету Об'єднаних націй (UNU-WIDER), в 2000 році у своєму розпорядженні досить було мати $500 тис., щоб потрапити до складу 1% найбагатших людей. При цьому як багатство експерти UNU-WIDER приймають і реальні активи (землю, нерухомість і т.д.), а не тільки фінансові капіталовкладення, як аналітики BCG. Сьогодні ж півмільйона явно недостатньо, щоб називатися "найбагатшим". Тепер цей титул носять ті, статки яких оцінюються в мільйони і мільярди. І хоча власників більш ніж шести нулів в 22 рази менше, ніж просто заможних громадян, вони володіють третиною світу. У той же час ряди мільйонерів і мільярдерів поповнюються швидше, ніж ряди багатіїв "середнього штибу". Тільки в Китаї мільйонний рубіж торік перебороли майже 87 тис. родин, поставивши КНР на п'яте місце за кількістю мільйонерів після США, Японії, Великобританії і Німеччині. Практично настільки ж швидко росте кількість мільйонерів у ЦСЄ. За рік у Чехії, Угорщині, Польщі і Словаччині число багатіїв, "вартих" більше $1 млн., виросло на третину.
Особливе місце серед світових магнатів займають російські олігархи. За останніми оцінками Forbes, обновленими у серпні 2007 року, у Росії в мільярдерів грошей більше, ніж у багатіїв Китаю (без Гонконгу), Індії, Бразилії і країн СНД разом узятих. Цим 53 мультимільйонерам належать $282,4 млрд., тобто 8% від світових мільярдних статків і 37% від ВВП своєї батьківщини.
Рекс-пекс-фекс!
Звідки ж беруться подібні багатства? Гроші роблять гроші. Експерти BCG виділяють два джерела: роботу фондового і грошового ринків і заощадження. Наприклад, ринок цінних паперів виріс за п'ять років на 20% у середньому по світові, забезпечивши 5,7% зростання активів. А це чималий внесок, якщо врахувати, що в цілому особисті активи громадян збільшилися на 7,5%. Правда, на руку це зростання виявилося лише американським багатіям, які вкладають левину частку своїх активів в акції. Більше того, вони віддають перевагу аж ніяк не самим ліквідним цінним паперам. Просунутих американців від консервативних європейців і недовірливих жителів країн колишнього СРСР відрізняє схильність до високоризикованих фінансових інвестицій. Завдяки своїй захопленості фондовим ринком і готовності ризикнути, вони змогли збільшити свої статки на 8%, навіть незважаючи на падіння курсу долара і кількаразові фінансові кризи.
При цьому чим далі від фінансових криз, тим крупніше капіталовкладення в акції у світовому розрізі. Протягом останніх років світ по суті приходив до тями після оглушливого фінансового спаду кінця
90-х, викликаного роздутою капіталізацією інтернет-компаній. Відновивши довіру до ринку акцій, багаті вкладники залишили на ньому торік 39% своїх активів. Одночасно вони відмовлялися від зберігання коштів на депозитах і у вигляді боргових цінних паперів. Правда, тенденція переходу до інвестицій в акції може дати збій через іпотечну кризу і повноцінну фінансову кризу, що розгорнулася після неї, які зачепили нинішньої осені в тій або іншій мірі увесь світ.
Втім багатії в країнах, що розвиваються, накопичують статки швидше, ніж у розвинених ринкових економіках. Так, у Китаї заможні жителі зберігають 65% своєї коштів у вигляді готівки, і, проте, сукупний приріст їхніх активів за минулі п'ять років побив всі рекорди. Інші четверо із шести світових лідерів по швидкості нагромадження капіталу - Угорщина, Польща, Словаччина і Чехія - у ще більшому ступені "по старинці" зберігають гроші "під подушкою". І теж нарощують капіталізацію небувалими темпами. Виходить, є й інший шлях до багатства.
На пострадянському просторі невід'ємною частиною цього шляху виступає політична підтримка. І в Україні, і в Росії, і в інших країнах регіону уряди неодноразово допомагали майбутнім олігархам придбати в процесі приватизації найбільш перспективні активи (найчастіше зі стратегічних сфер - енергетики, озброєнь і т.п.). Природно, з обопільною вигодою.
Приміром, в 1996 році проходила приватизація російської вугільної промисловості у формі "акції в обмін на борги". Тоді, напередодні президентських виборів, Єльцину було конче потрібно заручатися підтримкою банкірів. Але в країні діяла заборона на приватизацію вугільної промисловості. У підсумку активи вугільних підприємств були використані урядом як застава при одержанні кредиту в приватних банках. Погашати кредит ніхто, звичайно, не збирався, і банкам залишалося лише провести аукціон і скупити акції компаній "по дешевці". При цьому зберегти свої придбання вони могли лише у випадку переобрання Єльцина в президенти. Так з'явилася трійка найбагатших людей Росії - Роман Абрамович ($18,7 млрд., 16-е місце в рейтингу Forbes), Володимир Потанін ($13,5 млрд., 38-е місце в рейтингу Forbes) і Михайло Ходорковський, який у свій час володів $15 млрд.
Нарешті, третій варіант збагачення демонструють країни Середнього Сходу, що представляють собою досить велике "поле чудес" із заритою нафтою. Цей варіант популярний серед держав, багатих на рідкісні природні ресурси. "Збільшення цін на нафту є основним двигуном економічного зростання в регіоні Перської затоки, - вважають експерти BCG, але влада також диверсифікувала економіки країн, щоб розвити інші стабільні джерела доходу, крім нафтової промисловості". Альтернатива енергетиці знайшлася у фінансовій сфері. Адже місцеві мільйонери (а статки середньої арабської родини, наприклад, в Об'єднаних Арабських Еміратах - $400 тис.) - ласий шматочок для інвестиційних компаній та інших фінансових інститутів. У результаті вони, можна сказати, взаємно збагачуються. Причому при сприянні арабської влади, зайнятої лібералізацією фінансових ринків. Так, Дубайський міжнародний фінансовий центр активно залучає західних інституціональних інвесторів за допомогою регулювання ринку на світовому рівні і відсутності оподатковування. А фінансовий центр у Катарі вже зацікавив своєю інфраструктурою багато закордонних банків.
Загублена для мільярдів Україна в дослідження світового багатства не потрапила та, очевидно, не випадково. Навряд чи її у найближче десятиліття чекає доля "поля чудес", що укомплектовує світ новими мільйонерами. У цьому винувата специфіка більшості країн з перехідною ринковою економікою, де збагачення відбувалося за рахунок первинного нагромадження капіталу - насамперед, через непрозору приватизацію і монополізацію окремих сегментів ринку. "На відміну від доперехідних років, більша частина багатства сьогодні належить окремим людям, - відзначають фахівці UNU-WIDER. - Приватизація забезпечила багатьох громадян перехідних країн правами власності на активи, які вони де-факто контролювали і використовували під час комуністичного періоду".
Подальший перерозподіл ресурсів лише загострив споконвічну ситуацію. Трапилося, як і припускали економісти: за відсутності ефективної судової системи і налагоджених фінансових ринків збагачуються лише ті деякі, котрим пощастило вирватися вперед ще в 90-і, а також політики і чиновники, що наживаються за рахунок "монопольної ренти" та "інституціональної економії на масштабах". Це те, що прийнято називати хабарами, але що звучить недоречно, якщо врахувати грандіозність сум. Не дивно, що міжнародні експерти із МВФ і Світового банку рік у рік акцентують увагу влади на корупції. Вона не тільки сповільнює економічне зростання та ускладнює проведення реформ, але й ставить "ціпка в колеса" найбільш заможним верствам українського суспільства.
За матеріалами:
Інвестгазета
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас