242
Дешева приватизація обходиться дорого
— Казна та Політика
У ситуації із приватизаційною політикою проблема криється не тільки в правильному виборі пріоритетної мети роздержавленнятієї чи іншої компанії. Продаючи підприємство стратегічному інвесторові, держава ще й зобов'язана зробити це максимально прозоро і законно.
Головною дилемою національної політики в сфері приватизації завжди було питання цілей роздержавлення: ми шукаємо підприємству ефективного власника і стратегічного інвестора, або шукаємо охочого заплатити максимально високу ціну і поповнити бюджет. У ситуації із продажем "Луганськтепловозу" Кабінет Віктора Януковича надав перевагу першому варіанту, під час розробки умов повторного продажу "Криворіжсталі" уряд Юлії Тимошенко вибрав другий.
Ставити в основу завдання наповнення бюджету для виконання чергових популістських обіцянок підвищити соціальні виплати, звичайно, неправильно, якщо мати на увазі, що мова йде не про продаж державних резиденцій, землі, творів мистецтва або прав на розробку надр. Саме в цих питаннях ні державна влада, ні органи місцевого самоврядування мети максимізації ціни перед собою не ставлять, розпродаючи різні невиробничі об'єкти за копійки і задовольняючись корупційними відкотами.
Зовсім інша справа - великі промислові підприємства або мережеві інфраструктурні компанії. Саме на них влада воліє робити собі політичний PR і за їхній рахунок латати бюджетні діри. Хоча те, як підприємство і компанія будуть працювати після продажу і чи будуть працювати взагалі, державу повинно хвилювати набагато більше, ніж швидка вигода від високої ціни.
Продавши "Криворіжсталь" компанії-нерезиденту, український уряд позбавив країну шансу на створення наймогутнішого металургійного холдингу, підконтрольного національному капіталу. Всі місцеві гравці, що залишилися, тепер змушені шукати партнерів для злиття за кордоном. Але в принципі, це ще не найгірше. Набагато сумніша доля Чорноморського суднобудівного заводу (ЧСЗ) у Миколаєві, який готові були придбати наші металурги і створити в країні повний виробничий ланцюжок: від видобутку руди до застосування сталевого листа для будівництва крупнотонажних судів.
Але Фонд держмайна замість того щоб подивитися на суму, що інвестор збирався вкласти в модернізацію підприємства, зволів вимагати більш високої плати за пакет акцій. У результаті ЧСЗ дістався росіянам, які довели завод до ручки, а українська металургійна компанія інвестувала в польське суднобудування.
У ситуації із приватизаційною політикою проблема криється не тільки в правильному виборі пріоритетної мети роздержавлення тієї або іншої компанії. Продаючи підприємство стратегічному інвесторові, держава ще й зобов'язана зробити це максимально прозоро і законно. У протилежному випадку результат буде ще гірший, ніж при погоні за максимальними надходженнями в бюджет.
Ціль, що влада поставила при повторному продажі "Криворіжсталі", виявилася стратегічно невірною, але сам конкурс був проведений так, що комар носа не підточить. Інвестиційний клімат, ділова культура, повага до права власності в Україні від цього тільки виграли. Перший віце-прем'єр Микола Азаров може скільки завгодно розповідати, що тисячі луганчан щасливі приходу стратегічного російського інвестора на "Луганськтепловоз" і "піднімуть на вила" усякого, хто домагається повернення заводу в держвласність, але уряд Януковича не зумів організувати приватизацію належним чином. Конкурс не був прозорим, уряд не провів необхідну інформаційну кампанію і не підготував всю необхідну правову базу. У результаті інвестор не збирається нічого вкладати в підприємство, оскільки команда Тимошенко погрожує відібрати завод.
Головним випробуванням для інвестиційного клімату країни в наступному році, швидше за все, стане продаж контрольного пакета акцій компанії "Укртелеком". Підприємству потрібний стратегічний інвестор, готовий вкладати в його модернізацію. Уже відомі найбільш імовірні претенденти. Завдання влади - не допустити повторення історії з "Луганськтепловозом". Цього повинні вимагати й інвестори - заради свого ж блага - навіть незважаючи на те, що прийдеться заплатити більше.
В Україні не та політична ситуація, при якій придбання великих об'єктів по тіньових схемах може зійти з рук. Попереду президентські вибори, і питання "як купити" стає навіть важливішим за питання "за скільки купити".
За матеріалами: expert.ua
Поділитися новиною
