1194
Сергій Яременко: Винен попит, а страждати буде пропозиція
— Казна та Політика
Потенційні кандидати на посади міністрів економіки і фінансів Сергій Терьохін та Віктор Пинзеник заявляють про необхідність боротьби з інфляцією монетарними методами, які безуспішно застосовувалися ними ще в 2005 р. Чим це загрожує економіці країни?
Як ви прокоментуєте висловлювання Сергія Терьохіна і Віктора Пинзеника?
Насамперед я хотів би відзначити, що потрібно серйозно ставитися до цих заяв. Адже у випадку їхньої реалізації, а цих політиків радять у міністри економічного блоку уряду, повторення стагфляції зразка 2005 р. гарантовано. Небезпека полягає в протиріччі цілей і завдань уряду та методів їхнього досягнення. Суть узагальнених висловлень потенційних міністрів економічного блоку: всі передвиборні соцпрограми залишаються в силі, новий проект бюджету буде соціально орієнтований, інвестиційна частина виключається. Знову розглядається тільки видаткова частина бюджету, і ні слова про точки росту.
Але головна небезпека полягає в методі вирівнювання попиту та пропозиції. Направляючи по всіх каналах гроші населенню, що неминуче стимулює попит і підвищення цін, застосовуються репресії до всієї грошової маси шляхом найжорстокішої монетарної політики - аж до відмови викуповувати надлишок пропозиції на валютному ринку. Винуватий попит, а страждати буде пропозиція. До того ж, ревальвацією курсу і зняттям мит робиться спроба забезпечити нейтралізацію попиту за рахунок імпорту. Результат відомий.
Який ваш рецепт боротьби з інфляцією?
Насамперед будь-який економіст не дозволить собі говорити про інфляцію у відриві від показників, що характеризують динаміку економіки, тобто хоча б - ВВП. Адже сьогоднішній показник зростання цін майже дорівнює показнику 2005 р., і зовсім інакше сприймається поруч із показниками ВВП. Він не викликає розгубленості або паніки в бізнесу, як в умовах стагфляції 2005 р. Крім того, варто нарешті визначитися, що для перехідної економіки, що пройшла через руйнівний спад, пріоритетною метою безумовно є економічне зростання і зайнятість.
Головне не фетишизувати значення окремого показника. І не шарахатися від одного показника до іншого. 15 років ми перебуваємо в нав'язаній нам монетарній пастці, що не дозволяє вийти на стійко високі темпи зростання. Адже що виходить. Черговий раз виконавши соціальні обіцянки (протягом останніх трьох років це перманентний процес), тобто видавши гроші населенню, ми відразу намагаємося їх заблокувати. Але тверда монетарна політика блокує в першу чергу виробника, що неминуче приводить до економічного спаду.
Наскільки неминучі такі наслідки?
Неминучі. По-перше, чого можна чекати, коли в ринковій економіці адміністративно піднімати зарплати, пенсії і соцвиплати, без огляду на непорівнянні темпи зростання ВВП і продуктивність праці? Інфляція в цьому випадку закономірна. Але з'являються «шамани» від монетаризму, що обіцяють не допустити цього, і застосовуються методи економічного примітивізму - стиснення монетарних агрегатів. По-друге, що більш важливо, не враховується очевидне: частина грошової маси, що викликає зростаючий попит,- зарплата і соцвиплати гарантовано виплачуються в повній сумі і стисненню не піддаються. Тому вся сила пресу жорсткостей НБУ спрямована на частину, яка залишилася, грошової маси, що обслуговує реальний сектор економіки.
Це виливається в утруднення доступу до грошей, підвищення їхньої ціни і - в остаточному підсумку - приводить до спаду в економіці. Крім того, активізується імпорт, що перебуває в більш вигідних фінансових умовах, ніж національний виробник.
Особливо небезпечно ці процеси розвивалися після курсових і митних змін 2005 р., про що говорить торговельний баланс. Тобто у момент, коли необхідно максимально збільшити пропозицію товарів, відбувається охолодження економіки. Застосування інструментарію для перегрітої економіки викликає в наших умовах зворотний ефект - зростання цін. Висновок. Дії монетарної влади повинні сприяти збільшенню товарів народного споживання. Вирішувати такі проблеми збільшенням імпорту дуже ризиковано при неконкурентній економіці. А рефінансування банків не слід ототожнювати з безкоштовною роздачею грошей.
Так, все не так просто...
Все складно і взаємозалежно. Тому я проти простих рецептів. Ми зафіксували очевидний і головний фактор, що викликає підвищення цін,- необґрунтований соціальний популізм. Але є й інші, вплив яких вселяє ще менше оптимізму, але не свідчить про якісні зміни в співвідношенні факторів, що впливають на економіку. Ефективно впливати на економічні процеси, у т.ч. інфляцію, уряд будь-якої країни може тільки в закритій економіці.
Тому некоректно одночасно ставити взаємовиключні цілі: відкритість та ефективний контроль за економічними процесами усередині країни. Але не прораховуючи наслідки, ми відкриваємося повністю як в економічній, так і в фінансовій сфері, не підготувавши конкурентне середовище. Після скасування мит в 2005 р. Україна фактично перебуває в умовах СОТ, з однобічними поступками. У цих умовах уже не можна розглядати внутрішні проблеми України (як її власні) поза проблемами світової економіки. Це ціна відкритості. Але, проте, для адекватної реакції на процеси, що відбуваються, необхідно поставити діагноз із урахуванням співвідношень внутрішніх і зовнішніх причин, у цьому випадку інфляції.
Давайте розділимо причини, що сприяють згортанню внутрішнього виробництва і збільшенню інфляції, на внутрішні і зовнішні.
Давайте. Те, що можна віднести до внутрішніх причин, мабуть, грає на підвищення інфляції і є особливостями, характерними для періоду з 2005 р.:
- економічно необґрунтоване зростання доходів населення - з 16,5% в 2003 р. до 27,2%, 39,1%, 25,7% і 26,2% - у наступні роки;
- неадекватне зазначеним темпам зростання ВВП - 9,6% в 2003 р. до 12,1%, 2,7%, 7,1% і 7,5% - у наступні роки;
- про продуктивність праці і зайнятість і говорити нема чого;
- кредитування населення (за джерелом проблеми вона є зовнішньою) збільшилося з десятка відсотків до 2,2, 2,3 і 1,6 рази як результат одержання зовнішніх ресурсів банками. Але при цьому відбулася якісна зміна: якщо в 2004 р. кредити були в 15 разів менші, ніж доходи населення, то в 2007 р. вони вже порівнянні,- майже половина доходів населення. Зростання від 18 до 130 млрд. грн. за 2,5 р. допоміг порушити тендітний баланс економіки;
- ринок землі перетерпів за цей період неймовірний бум підвищення цін та обсягів угод - реально він становить кілька мільярдів доларів. І ці гроші вже попадають населенню і бюрократичному апарату, істотно впливаючи на платоспроможний попит. Джерела ресурсів: нерезиденти, оффшори, кубушки. Погано те, що гроші відволікаються з реального сектора через незрівнянно більшу прибутковість.
- економічно необґрунтоване зростання доходів населення - з 16,5% в 2003 р. до 27,2%, 39,1%, 25,7% і 26,2% - у наступні роки;
- неадекватне зазначеним темпам зростання ВВП - 9,6% в 2003 р. до 12,1%, 2,7%, 7,1% і 7,5% - у наступні роки;
- про продуктивність праці і зайнятість і говорити нема чого;
- кредитування населення (за джерелом проблеми вона є зовнішньою) збільшилося з десятка відсотків до 2,2, 2,3 і 1,6 рази як результат одержання зовнішніх ресурсів банками. Але при цьому відбулася якісна зміна: якщо в 2004 р. кредити були в 15 разів менші, ніж доходи населення, то в 2007 р. вони вже порівнянні,- майже половина доходів населення. Зростання від 18 до 130 млрд. грн. за 2,5 р. допоміг порушити тендітний баланс економіки;
- ринок землі перетерпів за цей період неймовірний бум підвищення цін та обсягів угод - реально він становить кілька мільярдів доларів. І ці гроші вже попадають населенню і бюрократичному апарату, істотно впливаючи на платоспроможний попит. Джерела ресурсів: нерезиденти, оффшори, кубушки. Погано те, що гроші відволікаються з реального сектора через незрівнянно більшу прибутковість.
Цей фактор необхідно враховувати при прийнятті остаточного законодавства по землі в частині наслідків не тільки для сільського господарства;
- перекази з-за кордону (за місцем витрати), за даними структури ООН, склали в 2006 р. $8,4 млрд., що теж істотно збільшує купівельну спроможність населення;
- неврожай поточного року, як би його не прикрашала статистика. Це один з найважливіших факторів впливу на ціну споживчого кошика. Він стоїть на варті аксіоми - ціни вниз не ходять;
- нестійкість у політичній ситуації в цілому і виборчі кампанії, які не тільки впливають на популістські рішення та обсяг інвестицій, але і самі є позаплановим необґрунтованим джерелом доходів населення. Про обсяги судити не мені.
- перекази з-за кордону (за місцем витрати), за даними структури ООН, склали в 2006 р. $8,4 млрд., що теж істотно збільшує купівельну спроможність населення;
- неврожай поточного року, як би його не прикрашала статистика. Це один з найважливіших факторів впливу на ціну споживчого кошика. Він стоїть на варті аксіоми - ціни вниз не ходять;
- нестійкість у політичній ситуації в цілому і виборчі кампанії, які не тільки впливають на популістські рішення та обсяг інвестицій, але і самі є позаплановим необґрунтованим джерелом доходів населення. Про обсяги судити не мені.
Які зовнішні фактори?
Україна, як менш конкурентна економіка, буде програвати в змаганні з імпортними товарами на ринку. Поглинання все більшої номенклатури імпортних товарів - що вже спостерігається - неминуче приведе до збільшення інфляції. Адже ціни їх, а зарплата - наша.
Відкритість - це сигнал до згортання іноземних інвестицій і до заміни їх ввозом товару із працюючих у суміжних країнах підприємств. Проблема в сучасному світі не у виробництві, а в ринках збуту. Споживання іноземних товарів викликає необхідність підвищення зарплат, але одночасно приводить до втрати нашого головного козиря для інвесторів - дешевини робочої сили.
Відкритість у фінансовій сфері привела до стрімкого вторгнення іноземного капіталу в банківський сектор і, що важливіше, до істотної зміни політики активних операцій (цілком передбачуваної) з виробництва на населення. Був створений споживчий бум без адекватного збільшення товарної пропозиції. Можна було передбачати, що гроші у вигляді позик від іноземних банків повернуться в закордонні економіки через їх же підприємства, що виготовляють автомобілі, електроніку, побутову техніку і т.д. А в нас залишиться $6 млрд. дефіциту торговельного балансу і недокредитований бізнес.
До зовнішніх факторів можна також віднести значне підвищення цін на світових ринках на основні види енергоносіїв і різке підвищення цін на продовольство, пов'язане з погодними умовами.
Виникає риторичне питання: чи можна при ринкових цінах на всі товари адміністративно втримати ціну на один або кілька товарів? Можна, але в закритій економіці. При цьому, тільки з товарами власного виробництва. Але якщо ми хочемо вже зараз мати товари, як у них, тоді і ціни будуть такі ж. Тому відкриття - це хворобливий процес, етапи якого повинні були бути добре обдумані, на шкоду прагненню до споживчої європеїзації (збільшення споживання імпортних товарів.- ред.). Світова фінансова криза, що народилася з американської іпотеки і її ж валюти, призупинила можливість залучення зовнішніх кредитів, необхідних перехідній безресурсній економіці. Особливо - довгих і дешевих. Заклики переключитися на внутрішній ринок не дієві. Усередині немає вільних коштів, а НБУ не має інструментарію для рефінансування в обсягах, еквівалентних зовнішнім. Мало того, економічна еліта наполягає на твердій монетарній політиці.
Ще один самостійно притягнутий ззовні фактор, що придушує внутрішнє виробництво,- Базельські принципи нагляду за банківською діяльністю.
Суть їх для кредитної роботи банків полягає в тому, що видача кредитів можлива тільки під забезпечення заставою, що застосовно лише в країнах, які століттями формували ринок власності. При відсутності протягом 15 років з однієї сторони довгого ресурсу і - як альтернативи - проектного фінансування, а з іншого боку - застави, про який розвиток малого і середнього бізнесу може йти мова?
Які ж висновки?
Загострення кризових явищ у світовій економіці прискорило одержання Україною наочного уроку впливу факторів і шоків через ринкові механізми. Злякавшись поганої погоди надворі, можна закрити двері і сидіти в будинку, або не нити, а одягатися і йти в непогоду. Перерахованих факторів досить, щоб визначити дії уряду вже сьогодні. У даний час в економіці присутнє небезпечне сполучення - інфляція попиту та інфляція витрат, тому, навіть придушивши попит (заморозивши доходи), ми не зупинимо зростання цін, тому що залишиться істотний вплив зовнішніх факторів. Вплив можливо нівелювати тільки підвищенням продуктивності праці.
Необхідно призупинити практичне втілення популістських рішень у частині необґрунтованого збільшення доходів населення.
Неприпустимо погіршувати умови для виробників ТНП, тобто утрудняти доступ до кредиту через жорсткість монетарної політики.
Не створювати додаткових змінних, як, наприклад, зміна курсу гривні, підвищення дисконтної ставки, умови рефінансування убік обмежень.
З огляду на невідповідність темпів зростання доходів населення одержанню кредитів, виникає ризик їхнього непогашення. Необхідно сповільнити темпи кредитування рітейла і переключитися на реальний сектор. У середньостроковому плані це поліпшить якість активів і зайнятість, що потрібна для погашення.
Кредитувати необхідно малий і середній бізнес як імпортозамінюючий фактор по виробництву ТМП, а великих експортерів - для відновлення тих $6 млрд., які ми спожили, не заробивши їх (торговельний баланс).
НБУ необхідно впровадити механізм рефінансування банків на 5-10 років як альтернативу зовнішньому ринку.
Невідкладно потрібно прийняти всі необхідні міри для ефективної роботи фондового ринку як головного елемента ринкової економіки.
В умовах об'єктивного зниження впливу уряду на економічні процеси надто важливо створення інститутів та інструментів для стимулювання позабюджетного інвестиційного механізму (які ігноруються) таких як Банк розвитку, Експортно-імпортний банк і т.д.
Повернення до перегляду ступеня відкритості економіки бути не може - відповідно до неоліберального курсу країни. Через неприйняття елітою зв'язку між рухом у цьому напрямку і кардинальними змінами ролі зовнішніх факторів у внутрішніх процесах - надія на адекватні зміни підходів уряду до керування економікою на нові залишається примарної.
Сергій Олександрович Яременко з кінця 1996 р. до червня 2004 р. обіймав посаду директора департаменту валютного регулювання Нацбанку. У грудні 2004 р., після повернення в НБУ Володимира Стельмаха, повернувся і пан Яременко. 25 лютого 2005 р. його підвищено до заступника голови НБУ і став курирувати не тільки валютну, але і кредитно-грошову політику. Після квітневої 2005 р. ревальвації гривні Сергій Яременко, прихильник фіксованого обмінного курсу, почав конфліктувати зі своїм шефом і у середині серпня подав у відставку. Зараз - радник міністра економіки.
Розмовляв Олександр Дубінський
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
