1251
Гавань прагматиків
Чому перебування країни в Євросоюзі не рятує бідних і хворих від кризи. До Євросоюзу йдуть не для того, щоб почивати на лаврах і користуватися чужими грошима, а для того, щоб важко працювати.
Чи могла б Україна краще захиститися від наслідків економічної кризи, якби вже сьогодні входила до Європейського Союзу? До останніх днів на це запитання можна було впевнено відповідати ствердно - і навіть доля уряду Латвії, змушеного піти у відставку у зв’язку з катастрофічною економічною ситуацією в країні, не дозволяла зробити зворотний висновок. Більш того, Євросоюз і далі виглядав такою собі тихою гаванню, у якій краще перечекати бурю. І навіть в Ісландії, мешканців якої традиційно вважали євроскептиками, після фінансового краху країни посилилися позиції тих, хто виступає не лише за приєднання до ЄС, а й за входження в зону євро.
Однак саміт у Брюсселі 1 березня 2009 року підтвердив стару істину: порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих. Країни "старої Європи" не відгукнулися на угорський заклик про допомогу, підтриманий здебільшого країнами Центральної Європи та Балтії, - надати їм фінансову поміч у розмірі EUR190 млрд (на підтримку банківських систем і курсів національних валют) та полегшити умови входження до зони євро. Причому в грошах "новим європейцям" відмовили привселюдно: прем’єр Чехії Мірек Тополанек, головуючий зараз у ЄС, заявив, що немає необхідності приймати єдиний план допомоги країнам Східної Європи та Балтії, а канцлер Німеччини Ангела Меркель зауважила, що розміри допомоги повинні визначатися окремо для кожної з країн. І це при тому, що прем’єр Угорщини Ференц Дюрчань попереджав колег: якщо необхідна допомога не буде надана, це може призвести до колапсу центральноєвропейських економік, краху їхніх національних валют і нерегульованої міграції з одних країн Євросоюзу до інших.
Загалом його попередження повторює прогноз, зроблений новим прем’єром Латвії Валдісом Домбровскісом: термінового скорочення державних витрат не уникнути, інакше на економіку балтійської держави очікує дефолт.
Чи можна сказати, що країни "старої Європи" виявилися черствими до прохань своїх партнерів по Євросоюзу? Ні. Просто раніше вони були надто добросердими. Коли грошей було вдосталь і ніхто не думав про жодну економічну кризу, розширення Європейського Союзу розглядалося як збільшення європейського ринку. Політичні шорсткості, що виникли при цьому розширенні, вважалися лише прикрою неминучістю. Фактично ігнорувався той факт, що в багатьох нових країнах ЄС виборці звично голосують за популістів, які дають нездійсненні обіцянки й роблять помилку за помилкою при реформуванні та розвитку економіки. Що реформаторські еліти 1990-х практично виметені з великої політики виборцем, який збагачується, натомість сцена розчищена для демагогів всіх ґатунків - правих, лівих і в цяточку.
Природно, у кожної з таких країн були різні хвороби, але авантюризму, хабарництва, безвідповідальності вистачало всюди - і в цьому наші щасливіші сусіди не надто відрізняються від нас самих. Але, повторю, поки в Європи було досить грошей, поки в нових країнах ЄС будувалися нові підприємства, поки громадяни цих країн займали найбільш трудомісткі й непрестижні сектори ринку праці в старих країнах ЄС, на це не те щоб заплющували очі - навіть згадувати про таке було кощунством. Або, припустімо, виявом проросійських настроїв. А коли вже російські керівники вирушали до столиць нових країн - членів ЄС (наприклад до Софії) й укладали з їхніми лідерами досить сумнівні енергетичні домовленості, то це пояснювалося звичайним прагматизмом - чому Німеччині або Італії можна, а нам зась?
Тепер гроші та ресурси зникли й усі все побачили. У Європейського Союзу просто немає можливостей врятувати тих, хто зробив каскад економічних помилок, хто вірив, що сумнівний фінансовий транзит кращий за розвиток промисловості, хто займався соціальним популізмом замість зменшення витрат і підтримки дрібного та середнього бізнесу, хто заохочував надмірне кредитування, не думаючи про платоспроможність населення... Можливо, хтось зараз вирішить, що всі ці претензії застосовні й до української влади, але у країнах Центральної Європи та Балтії - за всього очевидного прогресу в економіці - теж припускалися таких помилок.
Звісно, якби глобальна криза сталася років на 10–20 пізніше, ці країни могли б умонтуватися в загальну систему ЄС, знову змінилися б політичні еліти... Та гарантій немає - адже приклад Ісландії свідчить, що криза сталася саме в найблагополучнішій із європейських країн, яка ніколи не стикалася із соціалізмом...
Все це дозволяє зробити ще один, найважливіший для України висновок: до Євросоюзу йдуть не для того, щоб почивати на лаврах і користуватися чужими грошима, а для того, щоб важко працювати. І перебування держави в складі ЄС - це питання не компетенції чиновників у Брюсселі, а проблема відповідальності самих мешканців кожної європейської країни.
Якщо вони обирають керівництво популістського характеру, якщо готові проїдати, а не творити - ніякий Євросоюз не допоможе. Ані нам, ані нашим центральноєвропейським сусідам. Звісно, Євросоюз - це гавань. Але в цій гавані стоять кораблі досвідчених прагматиків. І просто так там ніхто нікому грошей не дає.
Віталій Портников
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
