8046
Андрій Зінченко: що відбувається з Приватбанком?
— Фондовий ринок
Наприкінці минулого року було прийнято безпрецедентне рішення про націоналізацію системного банку. Не сказати, що воно було несподіваним – вся законодавча і нормативна база для цієї події була сформована акурат під нього. Відкритим залишалося швидше питання «коли?». Минуло 6 місяців і настав час якщо не підбити проміжні підсумки цієї події, то хоча б спробувати зібрати воєдино індикатори, які її супроводжуютьі які можуть навести на певні роздуми про гіпотетичні перспективи.
Націоналізація супроводжувалася значними «вербальними інтервенціями стабільності». Мета зрозуміла – паніка під ялинку була мало кому потрібна та й гроші за відомим штампом люблять тишу. Найпотужнішою з «інтервенцій» був президентський законопроект №5553 про гарантування вкладів в державних банках, до яких PR відносив і Приват.
Однак юридично питання виглядало трохи інакше. Разом з цим ЗМІ та й співробітники банку сформували у населення хибне на поточну дату уявлення про стан речей. Закон був внесений, прийнятий і відправлений на підпис президенту майже миттєво, але в Раду з підписом поки не повернувся. Фактично Приват на сьогодні рядовий член ФГВФО.
Президент же пояснює ситуацію «необхідністю прорахунків ризиків в разі підписання». Це перший важливий індикатор ситуації.
Націоналізація супроводжувалася широкою інформаційною роботою, яка формувала уявлення у широких мас населення про багатомільярдний кредитний портфель банку як про повністю інсайдерський. Називалися структури, суми, адреси. Нічого особливо хорошого в повністю інсайдерському портфелі звичайно ж немає, але і поняття кептивного банку для української банківської системи новим не є.
В інформаційному полі з даного питання важливо інше – у відкритих джерелах не зустрічається інформація про обслуговування або навпаки – необслуговування цих кредитів. Причому важливою була б інформація про стан справ станом на 2015-2016 роки з очевидних причин. І ось днями стало відомо, що борги по кредитах пов’язаних компаній перед Приватом становлять тільки 9,98 млн грн. Цей другий індикатор.
Практично відразу після націоналізації починається низка судових процесів щодо оскарження рішень НБУ, Мінфіну і т.д. Процеси не афішуються при цьому їхні рішення потрапляють до реєстру спочатку у відкритому вигляді, але потім закриваються (незважаючи на те, що процес був відкритим – Авт. ) навіть в резолютивній частині, що не відповідає вимогам ч.9 ст.12 КАСУ. Це третій найважливіший індикатор.
На перших же прес-конференціях за фактом націоналізації і надалі формувалася «гривнева» спрямованість роботи банку. Обумовювався «відпуск» дорогих валютних пасивів. Одночасно з цим із рішень судів громадськість дізнається про те, що Приватбанк має «значні» зобов’язання по валютних депозитах нерезидентів під 10-13% річних, по яким судом прямо встановлено зобов’язання їх реального виконання.
А з урахуванням преднаціоналізаціойної гонки відсотків і появи субординованих депозитів на аналогічні відсотки можна припустити, що термін таких зобов’язань банку, гарантованих судом і рефінансуванням, може досягати 5 років. Якщо в договорах не виявилися більш тривалі терміни або спеціальні умови продовження. Відбувається згадане на тлі миттєвого рефінансування при націоналізації і рефінансування сьогодні.
Сьогоднішні 38,5 млрд це приблизно трохи менше 1000 грн на 1 жителя країни. Є цілком обґрунтовані думки, що спрямування цих коштів, наприклад, на розвиток річкового судноплавства, могли б принести більше позитивний і головне тривалий системний ефект. Це четвертий індикатор.
Вкрай неоднозначно на тлі таких подій виглядає спаринг НБУ з членом 4-ки аудиторів. Фактично PWC майже публічно висловили деяку недовіру в зв’язку з нібито не зовсім адекватними висновками щодо Привату. Залишивши осторонь організаційно-правову форму ведення діяльності представника PWC в Україні, час замислитися над питанням про репрезентативність такого аудиту з урахуванням світового досвіду 2008 роки взагалі.
Надалі інший представник 4-ки підтвердив низьку якість кредитного портфеля Приватбанку, але чим даний звіт більш правдоподібний, ніж попередній? Публічної інформації не було.
При цьому зроблено натяк, і про це звучало на прес-конференціях НБУ раніше, що проблемам не перший рік. В таких умовах планувати анонсовану не менше ніж через 3 роки приватизацію націоналізованого Приватбанку буде непросто. Це п’ятий індикатор.
Серед інформаційного шуму дещо загубилися повідомлення про скасування судом в травні рішень про націоналізацію Приватбанку. З урахуванням попереднього досвіду є вірогідність не побачити рішення в публічному доступі.
Так само ймовірно, що буде оскарження в апеляції. Дані підтверджує заступник глави НБУ.
Крім того з новин стало відомо, що глава Приватбанку планує покинути посаду. Раніше своє крісло залишив перший заступник голови правління О. Дубровін.
Інформація коментується по-різному, однак не варто випускати з уваги Порядок реєстрації та ліцензування банків де в Главі 2 пункті 15 буквально зазначено, що ознакою відсутності бездоганної ділової репутації фізичної особи серед іншого є заняття не менше 6 місяців посади в органах управління банком і можливість впливати на діяльність банку протягом року, який передує прийняттю рішення НБУ про відкликання ліцензії, віднесення до категорії неплатоспроможних тощо.
Тому з боку подія виглядає як порятунок ділової репутації кризових менеджерів перед якоюсь значущою подією. Індикатор без коментарів.
***
Вважалося, що визнання неплатоспроможним системного банку може мати наслідки – системна фінансова криза в країні, занепокоєння населення.
Однак приклад Дельтабанку свідчить про те, що побоювання можуть бути дещо перебільшені. У світлі чого не можна відкидати варіанту створення на базі Приватбанку «саркофага токсичних активів» з подальшим визнанням неплатоспроможним.
Це важке рішення дозволить зняти установу з голки рефінансування (модель заробітку банком мільярдів для повернення в бюджет не ясна – Авт.) і привести банківський сектор до більш ринкового становища без домінування держави, а також разом вирішить безліч проблем як бюджету, так і системи державного управління, що виникли в зв’язку з націоналізацією.
Подібний сценарій відносно малоймовірний, але сукупність зазначених індикаторів не дозволяє його відкидати повністю.
З іншого боку, не можна відкидати можливість програшу державою суду про скасування націоналізації в апеляції і подальшого визнання банку неплатоспроможним вже виходячи з такої диспозиції.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування, магістр державного управління (МРА)
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
