1058
Кредити без кордонів: як американські p2p-майданчики допомагають розвиватися африканському бізнесу
— Фінтех і Картки
На ринку p2p-кредитування формується новий сегмент – краудваучинг, який допомагає встати на ноги проектам в бідних країнах.
«Сто баксів – вони і в Африці сто баксів» – розхожа фраза, яка при ближчому розгляді виявляється дуже далекою від істини. Сотня доларів, яку американець середнього класу може легко заощадити на сімейній вечері в ресторані, може стати відмінною основою для старту нового бізнесу десь у Кенії.
Звісно, мільярдних імперій на ці гроші не побудуєш, проте створити прибуткове ремесло або розширити існуючий бізнес цілком можливо. Це доводять тисячі африканських підприємців, які скористалися p2p кредитуванням сервісу Zidisha, штаб-квартира якої розташована в Сан-Франциско, США. В середньому, обслуговування кредиту обходиться африканським підприємцям в 10,5% річних, що набагато нижче середньосвітового показника 35%. Втім, знайти можливість для кредитування навіть зі ставкою в 50% річних в Африці не так-то просто і основним вирішальним моментом все частіше стає наявність доступу в мережу Інтернет.
Зовсім інакше йдуть справи у американців, яких доля нагородила не тільки низькою вартістю кредитування, але і мізерними (а іноді й від’ємними) ставками по депозитах, що робить абсолютно невигідним зберігання заощаджень в банках.
Стрімкий розвиток мобільного зв’язку (а разом з ним мобільного інтернету і мобільних платежів) дозволив втілити давню ідею транскордонного кредитування, що дозволяє позичальникам з бідних країн світу отримувати гроші під нижчий відсоток, а кредиторам з розвинених країн – отримувати вищі доходи.
Втім, різні юридичні обмеження поки не дозволяють створити масовий інвестиційний продукт з якоюсь підтвердженою прибутковістю. Великі лобістські можливості найбільших банків призводять до того, що під приводом захисту некваліфікованих інвесторів, державними органами посилюється контроль за рівноправним кредитуванням, що обмежує коло потенційних кредиторів в десятки, а то і сотні разів. Сама ідея рівноправного кредитування опиняється під загрозою. Як результат – компаніям, які розвивають p2p-кредитування, доводиться шукати нові форми взаємодії сторін, а також абстрагуватися від отримання прибутку. Так, згадана вище Zidisha (як і її найближчий конкурент Kiva) не обіцяє своїм користувачам абсолютно ніяких доходів. Більше того, в користувацькій угоді юристи компанії чітко дають зрозуміти, що всі переказані позичальнику кошти є свого роду пожертвуванням, повернення якого цілком і повністю залежить від бажання позичальника. Однак дані пункти угоди не заважають деяким кредиторам заробляти до 10-15% річних, а самій компанії стягувати сервісний збір в розмірі до 5% від суми позики. Завдяки таким юридичним обмовкам, кредити Zidisha не потрапляють під регулювання Комісії США з цінних паперів і бірж (SEC), а значить не вимагають додаткової реєстрації, на відміну від кредитів лідерів американського ринку peer-to-peer кредитування Lending club і Prosper. Останні, до речі, були змушені на деякий час припиняти свою діяльність, потрапивши у 2008 році під регулювання SEC (і вони ще легко відбулися – британська Zopa тоді взагалі покинула ринок США).
Незважаючи на, здавалося б, очевидні можливості для успішного інвестування, розвитку ринку транскордонного p2p-кредитування заважають і кілька об’єктивних перешкод.
По-перше, це звичайно ж неможливість будь-якого впливу на боржника – вплинути на несумлінного африканського позичальника ніякий американець не зможе, навіть якщо він спеціально приїде в Африку. Хвалене американське правосуддя тут не спрацює – тут скоріше подіє закон джунглів, який навряд чи припаде до душі новоспеченому колектору.
По-друге, тим, хто дає позики, практично недоступні стандартні інструменти розрахунку ризику – в африканських країнах немає бюро кредитних історій, а значить судити про кредитоспроможність того чи іншого позичальника можна лише з фотографії і текстового опису його бізнесу. Втім, сервіс Kiva на головній сторінці свого сайту хвалиться показниками обсягу повернення в 97%, що звучить фантастично навіть для економічно розвинених країн. Можливо, свою роль відіграє система взаємного поручительства – позичальники, які своєчасно розрахувалися за своїм кредитом, отримують можливість залишати позитивні рекомендації на користь своїх друзів або сусідів.
Стримуючим фактором для зростання міжнародного кредитування є і валютні ризики. Однак, компанія Zidisha, наприклад, звично перекладає їх на кредиторів, м’яко натякаючи, що на валютних стрибках можна і заробити.
З набагато меншою кількістю ризиків стикаються користувачі майданчиків взаємного кредитування з економічно розвинених країн. Так, наприклад, естонський сервіс Bondora дозволяє заробляти на видачі кредитів громадянам Євросоюзу. Успішним кредитором може стати практично будь-який бажаючий – за власними даними сервісу 89 відсотків інвесторів з 30 країн світу отримали доходи не менше 10% річних в Євро, що звучить як мінімум привабливо. Додатковим плюсом сервісу є наявність «вторинного» ринку, на якому можна купувати або продавати вже наявні зобов’язання за позиками, в тому числі простроченими. Перспективи стягнення такої позики не ясні – кредитор і позичальник часто перебувають в різних юрисдикціях, що з урахуванням великої диверсифікації робить нерентабельними будь-які юридичні дії, пов’язані зі стягненням заборгованості.
Окремої уваги в зв’язку з цим заслуговує технологія краудваучингу (crowdvouching – народне поручительство), при якій кредитор і позичальник перебувають в одній юрисдикцій, а сторона, що приймає ризики і основну частину доходу, може перебувати в іншій (стартап, який представляє автор поста, розвиває платформу краудваучингу – Forbes). Дана схема дозволяє згладити основні недоліки класичного p2p-кредитування, але через низьку ліквідність може бути застосована лише в сфері короткострокового кредитування (т.зв. позик до зарплати). Завдяки низьким розмірам подібних кредитів і їх примусовій диверсифікації, дана технологія може стати доступною для масової аудиторії зі скромними інвестиційними можливостями.
Основна ідея краудваучингу будується на колективній відповідальності, причому, найчастіше мова йде про колективну відповідальність не знайомих між собою людей. Механізм роботи передбачає можливість отримання невеликого короткострокового кредиту абсолютно будь-якими дієздатними позичальниками, в тому числі позичальниками із зіпсованою кредитною історією або зовсім відсутністю такої. Рішення про видачу позики приймає «колективний розум» – кожна кредитна заявка проходить процедуру розрахунку ймовірності повернення, після чого потрапляє на спеціальну біржу поручителів, які за допомогою «свайпів» вирішують, поручаться вони за позичальника чи ні. Свайп вправо означає згоду поручителя на видачу позики, свайп вліво – відмову. Якщо за позичальника поручиться достатня кількість поручителів, він отримає запитану позику. За повернення позики у разі дефолту відповідатимуть всі поручителі, які проголосували «за». Таким чином, ризики неповернення диверсифікуються, а ліміт відповідальності кожного поручителя знижується до невеликої суми, від $2 до $10.
Кінцева вартість послуг поручителів буде залежати від кредитного рейтингу позичальника. Хороша кредитна історія дозволить істотно заощадити – обслуговування позики під народну поруку обходиться в середньому дешевше від звичайних мікропозик до 50%. Позичальникам з «заплямованою репутацією» доведеться розщедритися – поручителі, якщо такі знайдуться, можуть запросити до 30% від суми позики. Втім, при наявності відданих друзів, можна і зекономити: технологія передбачає можливість безоплатної поруки, при якій на позичальника лягають тільки відсотки безпосереднього кредитора (як правило, в три-чотири рази менші, ніж при звичайному мікрокредитуванні).
Втім, брати гроші за факт поручительства дозволено далеко не всім – наприклад, ісламські правознавці заборонили мусульманам отримувати плату за поручительство через «очевидну несправедливість» і принципову заборону на отримання прибутку без трудовитрат. Це позначилося і на розвитку халяльного p2p: в світі вже існує кілька сервісів (наприклад, Beehive), в яких інвестор отримує не відсотки за позику, а відсоток від прибутку профінансованого ним бізнесу, що, втім, також дозволяє сервісу заявляти про прибутковість в 10% річних. З урахуванням низького порога входу (від $300), цей тип рівноправного кредитування також має всі шанси на залучення масової аудиторії, що укупі з іншими типами p2p-кредитування рано чи пізно може призвести до поступового відтоку заощаджень середнього класу з класичних банків. За прогнозами, загальний ринок p2p-кредитування може досягти трильйона доларів вже до 2025 року.
Євген Лобачов
За матеріалами: Forbes
Поділитися новиною
