837
Велика гра. Що стоїть за нинішньою спробою націоналізації майна олігархів
— Казна та Політика
За прагненням влади відібрати в олігархів частину активів, що їм належать, простежуються політичні мотиви. Бажання створити прозорі та зрозумілі всім правила гри чиновники поки що не демонструють.
Про необхідність боротьби з олігархією влада заговорила відразу після перемоги Революції гідності. І навіть підтвердила слова конкретними кроками — наприклад, розірвали договори оренди структур Дмитра Фірташа з Іршанським та ВільногірськимГЗК, завдяки яким олігарх отримував титанову руду за заниженими цінами. А трохи пізніше змінили Закон “Про акціонерні товариства”, повернувши державі можливість керувати “Укрнафтою”, де “Нафтогазу” належить контрольний пакет акцій. У 2015 році президент багато говорив і про необхідність обмежити енергетичну монополію Ріната Ахметова, в тому числі пропонував розділити ДТЕК, що належить йому, на видобувні та енергетичні активи, що зробило б більш прозорими процеси ціноутворення всередині компанії.
Здавалось, нова влада нарешті вирішила піти цивілізованим шляхом: жодних переділів власності, які неминуче закінчуються сутичками олігархату, а непримиренна боротьба з преференціями та створення прозорих правил гри. Одним словом, все як у Європі.
Втім, вже у 2016-му деолігархізації практично згорнулася. Для Фірташа так і не ввели плату за використання облгазами державних розподільних мереж, про необхідність якої говорили з 2015 року. ДПЕК Ахметова отримав більш ніж привабливі тарифи на продаж електроенергії за рахунок введення Нацкомісією з регулювання енергетики і комунальних послуг формули “Роттердам+” (встановлює на видобуте в ОРДЛО вугілля паритет ціни з імпортним паливом). У близьких до Віктора Януковича Миколи Злочевського, Едуарда Ставицького і Юрія Бойко так і не забрали отримані з порушенням правил ліцензії на видобуток газу і нафти. Одним словом, про боротьбу з олігархами держава повністю забула.
У грудні минулого року слово “деолігархізація” набуло зовсім іншого сенсу — влада націоналізувала ПриватБанк, що належав Ігорю Коломойському і його партнерам по групі “Приват”. Втім, з ПриватБанком ситуація була досить неоднозначною: НБУ знайшов у фінустанові “дірку” в 150 млрд грн, і акціонери нібито добровільно погодилися віддати державі фінустанову разом з боргами.
Але вже квітневий раунд націоналізації — спроби переглянути результати приватизаційних конкурсів по компаніям “Дніпроавіа” Ігоря Коломойського і “Укртелеком” Ріната Ахметова важко трактувати інакше, ніж силовий переділ власності.
Було ваше, стало наше
Нещодавно госпсуд Дніпропетровської області повернув 95% акцій авіакомпанії “Дніпроавіа”, яку пов’язують з Ігорем Коломойським, державі. Разом з нею в держвласність повинні повернутися злітно-посадкова смуга і аеропорт Дніпра.
Практично в той же час Фонд держмайна заявив про намір домогтися повернення у держвласність 93% акцій “Укртелекому”, що належить Рінату Ахметову. В обох випадках формальною причиною перегляду приватизаційних конкурсів стало нібито недотримання власниками компаній інвестиційної програми.
У випадку з “Дніпроавіа” компанія “Галтера”, якій належать акції перевізника та аеропорту, повинна була модернізувати інфраструктуру аеропорту. А “Укртелеком” був зобов’язаний за свій рахунок побудувати і передати на баланс державі систему урядового зв’язку. Крім того, СКМ досі остаточно не розрахувався з держбанками за кредитами, взятими на приватизацію “Укртелекому”.
Втім, це радше формальні зачіпки. В обох випадках приватизація компаній пройшла непрозоро. Так, у разі “Дніпроавіа” вищезгадана “Галтера” була єдиним учасником приватизаційного конкурсу, та 59 млн грн, за які вона придбала акції “Дніпроавіа”, лише на 600 тис. грн перевищували стартову ціну торгів.
У випадку з “Укртелекомом” Ахметов купив компанію не безпосередньо у держави, а в якоїсь кіпрської EPIC telecom invest, яка і виграла приватизаційний конкурс в 2010 році. Цю компанію пов’язують з оточенням Віктора Януковича, а також з Дмитром Фірташем і Льовочкіним.
Каламутна вода
Історія приватизації цих активів справді дуже неоднозначна, і з формальної точки зору знайти причини для їх повернення в держвласність можна. Інше питання, що згадані конкурси — далеко не найбільш кричущі випадки фінансових зловживань.
Простий приклад. У 2013 році уряд Миколи Азарова взяв у кредит в РФ $3 млрд, які здебільшого “донецькі” вивели з країни перед втечею. Нова влада оскаржила в Лондонському арбітражі борг перед РФ як “одіозний борг”, який по суті є приватним боргом корумпованого уряду, а не обов’язком держави. Прецеденти оскарження одіозного боргу у світовій практиці є, і в момент подачі позов мав досить непогані перспективи. Але за три роки, що пройшли з часів Майдану, ані Віктор Янукович, ані Микола Азаров так і не були засуджені. У країні продовжує працювати бізнес, що належить їхнім поплічникам. Тому Лондонський суд відмовився розглядати процес про борг перед РФ в політичному контексті, що означає фактичний програш справи.
Навіть якщо повернутися до націоналізації вищезгаданих “Укртелекому” і “Дніпроавіа”, залишається багато незрозумілих деталей. Наприклад, як уже говорилося, Ахметов досі не розрахувався за взятими для купівлі “Укртелекому” боргами перед держбанками. У 2015 році було досягнуто угоди про реструктуризацію боргу, частиною якого стала передача акцій “Укртелекому” у заставу в забезпечення кредиту. Тобто держава може повернути собі “Укртелеком” і без публічної метушні з націоналізацією.
Багато неясностей і з “Дніпроавіа”. Сам по собі авіаперевізник — це кілька старих літаків у лізинг і сім призначень на міжнародні траси. Навряд чи авіакомпанія становить для держави якийсь комерційний інтерес. Якщо ж говорити про аеропорт, то в регіоні знаходяться два державні аеропорти: Запоріжжя та Кривий Ріг. Вони мають приблизно такий самий потенціал пасажиропотоку і приблизно таку саму потребу в інвестиціях, що і аеропорт Дніпра. Якщо держава не в змозі знайти гроші для реконструкції двох своїх аеропортів, навіщо потрібен в держвласності третій такий самий об’єкт?
Батіг і пряник
Можна припустити, що за нинішньою націоналізацією стоїть все ж таки політика, а не бажання провести кардинальне перезавантаження відносин влади з великим бізнесом.
Коаліція, що розпадається на шматки в парламенті, потребує голосів депутатів, так чи інакше орієнтованих на найбільших олігархів. Не можна виключати, що влада проводить традиційну політику “батога і пряника”: з одного боку, надають преференції олігархам, з іншого — дають зрозуміти, що в разі чого вони можуть залишитися і без бізнесу.
Втім, для влади подібна політика може мати непередбачувані наслідки. Наприклад, як тільки почала підніматися тема націоналізації “Дніпроавіа”, наглядова рада компанії дозволила менеджменту купити у підконтрольного Коломойському “Дніпроазоту” продукцію на 75 млн грн. Цілком ймовірно, що якщо влада вирішить йти до кінця, то на додачу до аеропорту, що вимагає значних інвестицій, отримає ще і дуже “гарний” борг. Який стягнути з колишніх акціонерів виявиться неможливо. На юристах Коломойський ніколи не економить.
У будь-якому випадку процеси, що відбуваються в країні, з реальною деолігархізацією нічого спільного не мають. У держави є кілька перевірених світовою практикою рецептів боротьби з олігархією. Таким рецептом може стати “нульова декларація” — визнання прав на активи, якими володів той чи інший олігарх на момент її складання, незалежно від того, як актив отримано у власність. Рішенням може стати і всебічне розслідування результатів приватизації попередніх років, але проведене без політичної заангажованості. Однак у цьому випадку саме політична неупередженість — ключовий момент. А як показує практика, з цим в Україні складно.
Проте вже сьогодні можна припустити, хто виграє від процесу деолігархізації в його нинішньому вигляді. Насамперед це державні чиновники і керівники націоналізованих заново компаній. Адже на “оздоровлення” повернутих активів практично неминуче будуть спрямовуватися державні кошти, причому чималі. До кого будуть близькі майбутні “держкерівники” — сьогодні сказати не можна. Але можна припустити. З урахуванням сформованої практики.
Євген Гордейчик
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
