1966
Диктатура хаосу. Як "нафтове прокляття" поховало Венесуелу Ніколаса Мадуро
— Світ
Президент Венесуели Ніколас Мадуро зробив було крок у бік диктатури, але швидко передумав. Все одно ніхто не знає, як позбавити всієї повноти влади соціалістів, які загнали найбагатшу країну Латинської Америки у злидні.
Увечері в середу, 29 березня, Верховний суд Венесуели виступив із сенсаційною заявою про те, що у відповідь на неповагу з боку Національної асамблеї до судової гілки влади бере на себе конституційні функції парламенту. Оскільки Верховний суд завжди стояв на варті інтересів президента у боротьбі з Національною асамблеєю, де засіла опозиція, світові інформаційні агенції облетіла новина: у Венесуелі президент здійснив конституційний переворот і усунув від влади парламент. З гнівними заявами виступила опозиція, занепокоєння і засудження висловили багато країн і міжнародні організації, а президент Мадуро два дні відмовчувався. Після чого повідомив, що ні про яку диктатуру мови бути не може, а всі випадки непорозуміння між органами влади потрібно вирішувати переговорами. От особисто він готовий. Що ж сталося, і чого далі чекати від Венесуели, яка сама не знає, чого від себе чекати?
Сироти Чавеса
Початок цієї історії було покладено в грудні 2015 року, коли на парламентських виборах з солідним відривом виграв блок “Круглий стіл демократичної єдності”. Його 56,2% красномовно виглядали на тлі 40,9% Єдиної соціалістичної партії. А соціалісти — це, між іншим, партія самого Уго Чавеса, видатного вождя венесуельського народу, який перевершив за популярністю навіть Фіделя Кастро, адже у Чавеса було хоч залийся нафти на соціалістичні експерименти.
Власне, виняткова популярність Чавеса дозволила в’їхати на президентську посаду його наступнику — Ніколасу Мадуро. Влждь, який вмирав від раку, вказав на віце-президента, і цього виявилося достатньо, щоб в квітні 2013 року, через 30 днів після смерті улюбленого лідера, країну очолив пересічний Мадуро. Хоча саме його далеко невидатні публічні якості після харизматичного Чавеса мало не зіграли злий жарт: відрив від конкурента склав лише 1,5%.
Ось на цьому зазорі між владою та опозицією — в ті півтора відсотка і в 15% через півтора року — і виріс нинішній скандал. Конфлікт між президентом, який очолює уряд, і опозицією, яка контролює парламент, був гарантований. До цього часу нафта, що різко впала в ціні, спричинила ланцюгову реакцію краху всієї чавистської економіки, побудованої на перерозподіл нафтових надприбутків, і це сильно загострило політичне протистояння.
Здавалося б, жалюгідний стан країни, що раптом відчула дефіцит буквально всього і вишикувалася в черзі в надії, що в порожні магазини що-небудь завезуть, не залишав шансів Мадуро. Але приречений спадкоємець Уго Чавеса виявився надзвичайно стійкий у сідлі.
Надзвичайний президент
Не чекаючи, поки опозиція освоїться в парламенті, Ніколас Мадуро вже в січні 2016 року оголосив про введення в країні надзвичайного економічного стану. Він і справді був жахливим, але така міра давала можливість уряду соціалістів ухвалювати рішення, не озираючись на Національну асамблею. Конституція дозволяє вводити такий режим на 60 днів, але президент потім просто продовжував надзвичайний стан на наступні пару місяців, тим більше, що від його указів ситуація не покращилась і необхідність у надзвичайних заходах тільки зростала.
Одночасно Верховний суд взявся приборкувати Нацасамблею, відмовившись визнавати правомочність обрання трьох опозиційних депутатів, а їх якраз не вистачало, щоб у парламенті утворилася кваліфікована більшість з правом усувати від влади віце-президента і членів уряду. Парламент, у свою чергу, відмовився визнавати вердикт Верховного суду і привів депутатів до присяги. Верховний суд ці дії оголосив “юридично нікчемними”, а практично всі рішення Національної асамблеї став негайно скасовувати. Загалом, ситуація взаємної неповаги гілок влади стала розвиватися по спіралі.
Опозиція тоді вирішила піти іншим шляхом — домагатися проведення референдуму про відсторонення Ніколаса Мадуро від влади. Процедура вкрай непроста: на першому етапі потрібно було зібрати підписи не менше ніж 1% виборців, а потім протягом трьох днів — не менше ніж 20% виборців, причому у всіх 24 штатах. А на самому референдумі кількість тих, хто проголосував за відставку Мадуро, повинна була бути більшою, ніж кількість тих, хто проголосував за нього на виборах. Вони все зробили, все змогли, і до голосування було рукою подати, коли Центральна виборча комісія заявила, що підписи якісь неправильні, референдуму не буде.
А справа в тому, що є ще одне важливе конституційне положення: якщо президента усувають раніше, ніж за два роки до закінчення його повноважень, то призначаються дострокові вибори, а якщо пізніше — його місце до чергових виборів посідає віце-президент. Оскільки ж віце-президентом був такий самий чавист-соціаліст Аристобуло Істуріс, то вже на початку 2017 року затія з референдумом втрачає сенс, і залишатися Мадуро в президентах до 2019-го. Але він йде ще далі, і в січні 2017-го призначає віце-президентом Тарека Ель-Айссамі. Його, колишнього міністра внутрішніх справ і юстиції за Чавеса, опозиція ненавидить чи не більше, ніж президента, тому зміщення Мадуро і його заміна на Ель-Айссамі тепер взагалі не варіант.
Мадуро продовжує обіцяти
Всі ці політичні маніпуляції проходять в ситуації повного колапсу економіки. За минулий рік інфляція склала близько 700%, в цьому очікується від 1660% до 2100%. Точні оцінки ускладнені, оскільки держоргани ще рік тому перестали публікувати відповідну інформацію. Мадуро нещодавно звернувся до ООН за допомогою: за даними Медичної федерації Венесуели, в лікарнях залишилося менше ніж 5% ліків. Опитування показують відсутність в країні до 70% необхідного обсягу продовольства. В ситі роки це все імпортувалося в обмін на нафтодолари, зараз невесело жартують про “дієту Мадуро”.
Здавалося б, обурене населення має просто змести цю владу, але заклики опозиції вийти на вулиці у відповідь на спроби Мадуро узурпувати владу не знайшли серйозного відгуку, пройшли лише окремі нечисленні протести. Здається, виснажене боротьбою за виживання населення просто втратило надію на якісь зміни. Якщо щось і росте, так це кількість венесуельців, які емігрують.
В такій ситуації вся надія на умовний Захід. У випадку Венесуели це в першу чергу Організація американських держав, куди входять і США з Канадою. І саме ОАД зіграла вирішальну роль в тому, що Мадуро відмовився приймати в подарунок від Верховного суду всю повноту влади. Йому пригрозили виключенням Венесуели з ОАД, що спричинило б проблеми у відносинах з кредиторами. Країні в найближчі місяці потрібно виплатити $3,7 млрд зовнішнього боргу, з них $2,8 млрд у квітні, і якщо не перекредитуватися, то при загальній заборгованості у $20 млрд країні загрожує дефолт. Продовжуючи виконувати зовнішні зобов’язання, соціалісти сподіваються, що ціни на нафту все-таки підуть вгору і врятують їх. Загалом, більше їм сподіватися нема на що. Мадуро обіцяє, що 2017 рік стане першим роком нової історії венесуельської економіки”.
До речі, є версія, що вся затія з відстороненням Нацасамблеї від справ була пов’язана з намаганням обійти необхідність парламентської згоди на створення урядом спільних нафтових підприємств, і головним претендентом була Роснєфть. Тепер ця угода підвисає.
Підвисає і подальша доля Венесуели. Якщо Барак Обама м’яко лікував наслідки традиційної латиноамериканської нелюбові до Вашингтону, то Дональд Трамп навмисно безкомпромісний і налаштований ставити Ніколаса Мадуро на місце. Він вже висловив невдоволення тим, як у Венесуелі поводяться з опозицією, а віце-президент Ель-Айссамі відразу після призначення потрапив під американські санкції за організацію міжнародного наркотрафіку, і це не жарти. Якщо будуть санкції проти самої Венесуели, це може остаточно поховати потопаючу країну.
За відсутності виразних дій опозиції зростає опір Мадуро в лавах його союзників. Не всім поміркованим чавістам сподобалося призначення Ель-Айссамі, а проти позбавлення Нацасамблеї її конституційних повноважень несподівано відкрито виступила генпрокурор Луїза Ортега Діаз, одна з провідних фігур режиму. І це теж зіграло важливу роль у отверезінні президента.
Спостерігати за Венесуелою корисно. І за жорстокими наслідками “нафтового прокляття”, і за результатами божевільних соціальних експериментів, і за боротьбою безсилої влади з безсилою опозицією. Ніяка перемога прогресу, виявляється, прямо не випливає з очевидної поразки популістів. На зміну невдалій диктатурі переможених приходить диктатура хаосу і настає лихоліття.
Леонід Швець
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
