407
Втрачаючи можливості. Чому чиновники не палають бажанням залучати в Україну закордонні гроші
— Казна та Політика
Украина щорічно недоотримує сотні мільйонів доларів міжнародної допомоги. Але і те, що виділяється, часом витрачається непрозоро і неефективно.
“Україні необхідно більше енергоефективності. Але відсутнє важливе законодавство, що ускладнює отримання Україною 100 млн євро від ЄС”. Таке повідомлення на своїй сторінці в Twitter днями поширив Петер Вагнер, голова Групи Єврокомісії з підтримки України. Гроші повинні були піти на запуск у нас європейської моделі споживання та обліку енергоресурсів, щоб українці платили тільки за спожиті житлово-комунальні послуги, а не за нараховані зі стелі. Однак прийняти відповідні закони, які відкривають дорогу до багатомільйонних вливань з-за кордону, Верховна Рада не може з осені 2016-го. Причому такий відвертий саботаж, через який ми втрачаємо іноземні гроші, відбувається постійно. За оцінками міжнародних експертів, рахунок йде на сотні мільйонів доларів, хоча точну суму ніхто не знає — прозорої системи обліку міжнародної допомоги в Україні немає.
Тримай кишеню ширше
Найбільший іноземний донор і кредитор України — Європейський союз. За три роки після перемоги Революції гідності на потреби нашої країни ЄС зобов’язався виділити 12,8 млрд євро. Левову їх частку становлять кредити, але майже 800 млн євро віддано безоплатно у вигляді грантів.
За оцінками експертів, сума грантів могла бути набагато більшою: тільки в минулому році Україна з ЄС недоотримала близько 100 млн євро. Але і те, що отримує, освоїти не може. Справа в тому, що донор дає гроші під конкретну програму, і її поетапне виконання — ключ до повноцінного фінансування. Це в теорії. На практиці ж до 40% від виділеної суми Україна втрачає. За словами Олени Трегуб, директора Департаменту координації міжнародних програм Мінекономрозвитку і торгівлі, з діючих грантових проектів від ЄС Україна отримала понад півмільярда євро, недоотримала 240 млн євро, втратила 60 млн євро.
Втім, і ця цифра досить умовна. Багато одержувачів допомоги ведуть подвійну гру, відмовляючись не лише розкривати інформацію про реалізовані на гроші спонсорів проекти, але і про суми, витрачені на них. “Повних даних про те, скільки в Україну зайшло допомоги, в нашому департаменті немає, — каже Трегуб. — Зате є сили, які працюють на те, щоб надання цієї допомоги було максимально закритим і непрозорим”. За словами чиновниці, у тіні перебуває близько 40% проектів на суму більше 1 млрд євро.
Нещодавно Євросоюз хотів підтримати кілька українських проектів у сфері енергетики і транспорту. Під дві прийняті програми іноземці навіть виділили близько 100 млн євро, але в останній момент виявилося, що обіцяну транспортну стратегію українська сторона не прийняла, та ще й із затвердженням декількох постанов Кабміну запізнилася. У результаті Україна не отримала ні копійки.
Часом з донорськими грошима відбуваються і набагато більш дивні метаморфози. Причому не з вини українців. Нерідко Україні виставляють нездійсненні умови, вимагаючи наперед те, чого бути в принципі не може. Так сталося з програмою державного будівництва. У травні 2014 року під умови реформ ЄС погодився надати Україні 355 млн євро. З них 250 млн євро виділив без зобов’язань, а за решту 105 млн євро вимагав, щоб вже у вересні 2015 року Національне антикорупційне бюро довело перші справи до суду. Але ця умова була абсолютно неможливою, оскільки восени 2015-го детективи тільки приступили до роботи. Те, що вимога щодо НАБУ була дійсно жорсткою, тепер визнають і в Євросоюзі. “Ми були дуже амбітні при розробці програми, — говорить Беренд де Гротт, керівник програми співробітництва при посольстві ЄС в Україні. — Ми просто хотіли якнайшвидшого введення НАБУ в дію. Але план був виконаний приблизно наполовину, тому і виділили тільки ту частину коштів, яку змогли, хоча хотілося б більше”.
Є проблеми і з правовою базою для отримання допомоги. Діючий документ, що регламентує цю сферу, прийнятий 15 років тому, і за ці роки морально застарів. У ньому немає чітких термінів і методики розгляду проектних заявок, і папери в енному міністерстві можуть лежати нескінченно довго. До того ж для реєстрації усіх грантових проектів міжнародної допомоги в Україні потрібно знайти державного партнера. Причому цього вимагають і самі донори, страхуючись на випадок провалу проекту, щоб тоді гроші повертала держава. І це серйозна проблема для всіх. “Є сектори, де держава не представлена: свобода слова, розвиток громадянського суспільства, – пояснює Олена Трегуб. – Їм теж треба шукати держпартнера! Але даруйте, який орган в державі відповідає за громадянське суспільство? Ми вважаємо, що проекти недержавного сектора повинні працювати без цієї норми”.
Вирішити цю ситуацію має нове законодавство про міжнародну допомогу, яка знаходиться в розробці. Якщо його приймуть, виконавців зобов’яжуть реєструвати всі проекти, і в країні таки наведуть порядок з донорськими грошима. Крім іншого, це допоможе уникнути ситуацій, коли у разі відмови в одному міністерстві виконавець йде в інше відомство, де проект схвалюють, але вже за певні бонуси — наприклад, в бюджет закладаються непотрібні витрати на всілякі відрядження. В особливих випадках можливі і банальні відкати.
Без мотивації
Загальна проблема, з якою стикаються всі проекти міжнародної допомоги Україні, — брак спеціалістів, які вміють не тільки шукати гроші, але і працювати з донорами. “Щоб донор зайшов і найняв виконавця, треба не лише показати спроможність виконати проект, але і підготувати якісну проектну заявку англійською мовою. А звідки їм узятися в сільській раді, наприклад? Вони надсилають що попало!” — розповідає один із співробітників Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб
Розпіарена восени 2014 року спроба підвищити зарплати українським чиновникам за європейські гроші теж закінчилася провалом. В спеціальний фонд, звідки протягом декількох років зарплати сплачувалися б міністрам, їх заступникам і головам ключових департаментів, ЄС готовий був вкласти 90 млн євро. Для того щоб отримати ці гроші, Кабміну потрібно було лише написати стратегію реформування держслужби та затвердити план розподілу коштів. Документ готували довго, але в підсумку він виявився настільки неякісним, що європейці, щоб укластися у звітний період, в терміновому порядку перекинули гроші на програму децентралізації.
У самому представництві ЄС в Україні історію з зарплатами чиновників вважають хорошим уроком і визнають, що потрібно бути активнішими. Тоді, мовляв, і експатів-реформаторів можна утримати. “На той момент була велика кількість фахівців з реформаторським способом мислення, — шкодує Беренд де Гротт. — Після року більша частина з них пішла. Можна сказати, вони були волонтерами на держслужбі. Треба було сконцентрувати більше зусиль, щоб їх утримати”. Саме тому на реформу держслужби ЄС все ж виділив близько 100 млн євро, сподіваючись, що друга спроба масштабного фінансування в цій сфері виявиться вдалою.
Мотивація людей, які займаються залученням десятків мільйонів доларів в Україну, — наріжний камінь їхньої ефективної роботи. У Румунії, наприклад, пошук іноземної допомоги вважається стратегічним напрямком, оскільки угоди з донором підписуються на роки вперед. При цьому фахівці, які приводять закордонні гроші в країну, отримують доплати від ЄС. В Україні все тримається на голому ентузіазмі. “Мої співробітники демотивовані! — обурюється Трегуб. — Один уклав угод на 40 млн євро, інший — на 50. Ці гроші зайшли в країну, але їм за це навіть подяку не написали, тільки зарплату видали — 4 тис. грн”.
“Легкі” гроші
На початку березня цього року ЗМІ розтиражували новину про те, що Палата представників Конгресу США проголосувала за виділення $150 млн на військові потреби України. Але насправді з цієї суми лише частина потрапить в Україну. Причому не “живими” грошима, а у вигляді обладнання, консультацій і т. д. Причина в тому, що розпорядником коштів, що виділяються США для закордону, є держструктури в самих Штатах. В даному конкретному випадку — Пентагон.
Важливо і те, що Конгрес виділяє завжди більше грошей, ніж під них можна знайти проектів, а виконавці, які бажають освоїти кошти, нерідко пропонують Україні програми, яких та абсолютно не потребує. Відбувається це тому, що американські компанії, що займаються реалізацією проектів в Україні, часом заробляють на цьому. В деяких випадках вони забирають до 30% від загальної вартості проекту у вигляді прибутку. Тому в США це ще і вигідний бізнес, на якому виріс цілий сектор економіки, де організації, які заробляють на наданні зовнішньої допомоги, називають Beltway bandits.
Як і американці, Європейський союз часто виділяє гроші не безпосередньо, а через виконавчих партнерів із зарубіжних організацій. Хоча і прагне виростити українських фахівців, здатних працювати з великими грошима. “Ми виділили десятки мільйонів євро на проект зі створення центрів адміністративних послуг разом зі шведською організацією SKL, — розповідає де Гротт. — Ми не могли дати їх безпосередньо [українським підрядникам], це занадто велика сума. Але ми будемо брати людей з успішних невеликих проектів і переводити на більш масштабні, щоб з часом відмовитися від іноземних підрядників”.
Втім, іноземці не в змозі на 100% проконтролювати виділені гроші. Не так давно на кордоні з Угорщиною один український умілець виграв проект з облаштування громадського винограднику на суму 1 млн євро за програмою прикордонних грантів. Крім висадки самого виноградника, чоловік зобов’язався навчити населення робити вино, обладнати для цього класи і майстерні. Надійшов перший транш у розмірі 500 тис. євро, проект запустився. Яке ж було здивування європейців, коли через деякий час виявилося, що громадський виноградник, а разом з ним і все набуте за гроші гранту обладнання чоловік оформив у приватну власність. На резонне запитання, чому цей ризик не врахували, донори відповідають, що були занадто довірливі, сподіваючись, що найкращою гарантією виконання проекту стане припинення його фінансування в разі якихось махінацій. У такому випадку чоловікові просто не виділили другі півмільйона євро.
Тим не менше, відмовляти Україні в допомозі європейці не збираються. “Часто звучать голоси, що тут немає прогресу, давайте зупинимо виплати і будемо чекати рухів, — розповідає Давид Стулик, прес-аташе посольства ЄС в Україні. — Але це не спрацює, ми не можемо піти, грюкнувши дверима. У 2014 році Україна зробила вибір, і ми бачимо прогрес, тому допомагаємо”. Те, що іноземні гроші в нашій країні віднедавна витрачаються набагато ефективніше, відзначають і аудитори — в грудневому звіті Європейської рахункової палати сказано, що після 2014 року співробітництво в цій сфері між Україною і ЄС покращилося в рази. І все ж через нерозторопність чиновників наша країна щорічно втрачає сотні мільйонів доларів донорської допомоги, а разом з ними — можливість ефективніше просувати реформи. Якщо найближчим часом Україна не змінить своє ставлення до “легких” грошей, то це вікно можливостей може закритися.
Ян Авсеюшкін
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
