6233
Андрій Зінченко: ризики безготівкових розрахунків понад 50 тис. грн. Логіка питання
— Особисті фінанси
Ось уже другий місяць країна живе за новими правилами роботи з гривневою готівкою. Сьогодні 50 тис. грн – межа здійснення операцій в готівковій формі. Про те, що цей день настане, було зрозуміло ще коли принципово вирішувалося саме питання про введення ліміту внесенням доповнень до статті 1087 Цивільного кодексу, про те, що НБУ отримує законне право встановлювати такі ліміти.
Примітно, що це право НБУ отримав у контексті змін до антикорупційного законодавства. Однак до реалізації цього права на практиці минуло цілих три роки і межа готівкових розрахунків постановою НБУ №210 було встановлено в 2013 році у розмірі 150 тис. грн, що в той час було еквівалентом понад 18 тис. дол. США і очевидним чином співпало з граничною сумою проведення фінансового моніторингу.
У мотивувальній частині листів, якими НБУ з 2011 року роз’яснював порядок проведення фінансового моніторингу (лист від 04.04.2011; лист від 12.05.2011; лист від 31.05.2013) можна прочитати, що в банківській системі існувала певна методична невизначеність у питаннях його проведення і банки направляли в НБУ відповідні «численні» запити з 2011 по 2013 рік.
Однак сучасні 50 тис. грн вже з обмеженням еквівалентом в доларах США майже в 10 разів меншим, ніж раніше (трохи більше 1,8 тис. дол. США — ред.), що суттєво звужує коло потенційних покупок за готівку. Раніше це могли бути і автомобілі, і недорога нерухомість, а сьогодні часто портативний персональний комп’ютер вже виходить за межі цієї суми.
Антикорупційна прозора логіка – якщо в країні середній заробіток фізичної особи становить у гривні еквівалент 200 дол. США на місяць і поточні доходи офіційно повинні бути пов’язаними з ІПН, а заощадження (у випадках, передбачених законом) задекларовані і майно зареєстровано, то обмеживши великі покупки безготівковою формою, можна спробувати знайти невідповідності фінансових потоків математично. Тобто автоматизованим вивченням комп’ютерних баз даних.
Але поки невідомо, наскільки це все допоможе в антикорупційному плані в довгостроковій перспективі…
Дорогі гаджети і побутові ризики
Для початку подивимося, на що може бути витрачено більше 50 тис. грн сьогодні, не враховуючи предмети розкоші. Одразу на думку спадає складна побутова техніка тривалого користування (топові телевізори, як і 10 років тому коштують близько еквівалента 10 тис. дол. США в роздробі, хоча приклад звичайно не найпоказовіший), портативні комп’ютери хорошої продуктивності вже переступили межу в 50 тис. грн і для декого є робочим інструментом, як є робочим інструментом деякі сучасні фото- і відеокамери, так і інша електроніка, яка коштує дорожче встановленого ліміту готівкових розрахунків.
Традиційна тяга населення до обходу правил розрахунків тут буде ускладнена неспроможністю, наприклад, отримати офіційний захист прав споживача, купуючи товар за сірою схемою з розрахунком готівкою – фіскальний чек ніхто не видасть. А саме його, найімовірніше, зажадає сервісний центр у відповідності з порядком надання гарантійного ремонту.
Питання ж повернення некондиційного товару продавцю взагалі не матиме перспектив хоча б тому, що буде незрозуміло документально, скільки грошей треба за такий товар повернути.
Не думаю, що фіскальна служба таким чином швидко перерахує, приміром, усіх любителів ноутбуків з логотипом, схожим на яблуко, але така перспектива потроху набуває форми.
Авто-мото
Далі розглянемо питання придбання автомобілів, як нових, так і на вторинному ринку. Вторинний ринок можливий без нотаріуса (хоча можливий і з ним, але це дорожче) – працюють сервісні центри МВС.
Що ж до нових авто, хоча формально під нотаріальне засвідчення такі операції не підпадають, але придбання авто в салоні – це правочин юридичної особи з фізичною, а тому тільки безготівка – нових машин дешевше 150 тис. грн на ринку не представлено масово.
Питання не нове і раніше при великих салонах існували нібито каси банків, куди вносилася готівка. Тепер же і банків стало менше, і обороти салонів для особистих відділень схудли. А НБУ зі свого боку посилив вимоги до захищеності місць зберігання грошових коштів.
Квадратні метри
Основний об’єкт масових угод населення, який підпадає під обов’язкове нотаріальне завірення – нерухомість. І ось тут, очевидно, питання оплати можуть створити певні труднощі законослухняному громадянину.
Звісно, спроба обходу безготівкової оплати прийомами, наприклад, підміни договору купівлі-продажу договором дарування може створити проблем набагато більше (якщо конкретніше, то при несприятливих наслідках угоди повернення реально оплачених, але не відображених у документах сум юридично неможливе навіть теоретично), але, як було зазначено вище, населення часто намагається обходити правила, і на це є різні причини. Які ж бар’єри можуть відокремлювати покупця нерухомості від щасливого статусу власника сьогодні?
У теорії при здійсненні операції на суму понад 50 тис. грн покупець повинен будь-яким способом забезпечити надходження безготівкових коштів на рахунок продавця (технології обходу закону ми не розглядаємо). Зробити це без участі банківської системи вочевидь неможливо, а тому у покупця є 2 варіанти: оплата зі свого поточного рахунку (але суми для купівлі нерухомості на поточних рахунках мало хто зберігає), або внесення грошей на рахунок з подальшим перерахуванням одержувачу. Обидва випадки передбачають ризики, які не обов’язково можуть спрацювати, але й бути обізнаним про них, мабуть, варто.
НБУ бачить купівлю нерухомості домогосподарством, яке зберігає в готівковій формі іншої валюти, ніж гривня (для випадку заощаджень у гривні окремо пункти можна виключити) приблизно так:
1. Громадянин іде в банк і змінює іншу валюту на національну, і це очевидний курсовий ризик.
2. Отримана національна валюта зараховується на рахунок покупця і чекає перерахування продавцю. Це в залежності від ставок банку сьогодні може коштувати і 0,5% і 1% і навіть більше 1% квартири. Законних альтернатив без шкоди власним правам та інтересам майже немає.
3. Далі виникає важливе бухгалтерське питання – в який момент перераховувати гроші продавцю? Адже очевидно, що до оплати нотаріус вчиняти правочин не буде, а після передоплати покупець може і передумати продавати і гроші не захотіти добровільно повернути. А повернення авансованих платежів може бути пов’язане з судовими позовами. З одного боку, все давно придумано і існує акредитив, але його практика в сфері нерухомості практично не проглядається, а нотаріуси не поспішають укладати угоди через свої депозити.
У будь-якому випадку така послуга буде безкоштовною, що здорожує операцію. Практика «умовно-паперового» проходження платежів через банк скорочується разом з кількістю банків, готових надавати таку сумнівну, але затребувану послугу.
4. Навіть якщо питання оплати узгоджене і банківська установа прийняла гроші до оплати, то переказ, як ми пам’ятаємо, далеко не завжди безкоштовний. З цього приводу НБУ навіть писав лист банкам з проханням встановлювати комісії адекватно, але не забуваючи додати, що обов’язковим таке прохання не є.
Також може виявитися, що за умовами банку переказ може здійснюватися, наприклад, цілих три банківських дні. Три дні безвідсоткового кредиту від банку покупця. Ну і важливо, щоб за ці дні переказу в банк не ввели тимчасову адміністрацію з усіма неприємними для угоди наслідками.
5. Після оплати продавець, можливо, не стане зберігати національну валюту на рахунках і захоче вийти у готівкову форму, що знову ж не безкоштовно і буде включено в ціну продажу, здорожуючи його.
6. Готівкову національну валюту продавець може захотіти зберігати в інших фінансових інструментах або обміняти на іноземну. Курсові різниці стануть додатковим навантаженням на споживача і ризиком для продавця.
Коло замкнулося, оскільки навіть у разі ланцюжка операцій в сьогоднішніх умовах зістикувати їх хронологічно, мінімізувавши всі зазначені ризики, буде досить нетривіальним завданням.
Цілі регулятора
З бачення НБУ чітко вимальовується крім декларованої антикорупційної складової бажання направити розрахунки і підтримати з зовнішнього джерела постраждалу банківську систему, знизити доларизацію заощаджень домогосподарств, яких за різними оцінками може бути до 100 млрд дол. США (саме тому за текстом весь час застосований такий еквівалент – населення історично схильне до заощадження в цій валюті) і провести аналіз структури великих витрат населення (цілком можливо з метою співвіднесення з митною статистикою).
Але це пов’язано з ризиками, оскільки при монопольному праві банківської системи на розрахунки є ймовірність підвищення комісійних за їх проведення і альтернативного механізму для обмеження комерційних апетитів поки не запропоновано. Разом з цим, в умовах невизначеності з ситуацією в банківському секторі, існують також ризики самого факту проходження платежу – банківська система за короткий термін скоротилася практично вдвічі.
Що в підсумку? Найбільш очевидним і прикладним є ризик безальтернативного подорожчання юридично чистої угоди для покупця з додатковою публічністю і участю третіх сторін.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
