2592
Андрій Зінченко: пропажа з банківського сейфа – чи є гарантії?
— Особисті фінанси
В останні роки спостерігається відносно підвищений попит на банківські (депозитні) комірки або сейфи, які в своїх маркетингових матеріалах банки представляють як одне з найнадійніших місць фізичного зберігання матеріальних цінностей клієнтів. Однак поряд з цим ЗМІ повідомляють про випадки нібито зниклих цінностей з таких комірок, які, як правило, розміщені в банківському сховищі, яке перебуває під охороною і має відповідати європейському стандарту ДСТУ EN 1143-1.
Чи зникає щось із комірок, і якщо зникає, то яким чином – питання до правоохоронних органів і служб безпеки банків (часто основні керівні позиції в цих службах з різних причин займають відставні силовики високого рангу). Ми ж зосередимося на реальній перспективі відшкодування шкоди у разі пропажі вмісту депозитної комірки (незалежно від механізму).
В першу чергу необхідно звернути увагу, що питання правових засад зберігання чого-небудь врегульовані Цивільним кодексом, главою 66, яка так і називається – «Зберігання».
Серед інших статей глави, які корисні для ознайомлення в порядку розширення господарсько-правового світогляду, необхідно звернути увагу на параграф 3 «Спеціальні види зберігання», ст. 970 «Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком». У ній ідеться:
1. Банк може передати поклажодавцю індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.
2. Банк видає поклажодавцю ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, який посвідчує право його пред’явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.
3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та отримання їх із сейфа.
І ст. 971 «Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком».
1. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).
У першому випадку мова йде про можливість приймання, зберігання і видачі клієнту банком цінностей і цей випадок поширення практично не має. У другому випадку законодавець прямо вказує, що мова йде про оренду і про індивідуалізований рух вмісту згадок немає. Цей випадок є найбільш вживаним.
Який з варіантів зберігання пропонується конкретним банком у конкретному випадку, відповідно, необхідно з’ясовувати у кожному випадку окремо, але не опитуванням менеджера, а вивченням проекту договору про надання послуг, оскільки саме документ буде джерелом прав і обов’язків сторін, а не рекламна продукція та пояснення працівника, які можуть розходитися з текстом договору.
Принциповими теоретичним відмінностями двох варіантів є те, що у першому випадку банк контролює поміщення цінностей у сейф (однак закон не регламентує документальне оформлення), а в другому – ні.
Тобто якщо в першому випадку можна вести мову про те, що в сейфі перебували конкретні предмети, то в другому довести знаходження в сейфі чогось конкретного буде неможливо і у випадку пропажі поліція зробить записи в процесуальних документах зі слів власника, наприклад: «було три портсигари вітчизняні». А чи були вони там насправді, скільки коштували та інше юридично довести буде неможливо.
Іншими словами, за цінності всередині комірки, яка орендувалася в порядку ст. 971, банк ніякої відповідальності не понесе як мінімум тому, що клієнт не зможе юридично обґрунтовано довести розмір понесених збитків (адже на словах там могли зберігатися і невідомі яйця Фаберже, але підтвердити це не зможуть навіть свідки, оскільки колективне використання сейфів особливо не практикується). А як максимум, оскільки нерідко відмова банку від відповідальності у випадку, що розглядається, прямо передбачена у договорі, який уважно читають не всі (наприклад у “Приватбанку” прямо зазначено, що «банк не приймає на себе обов’язки зберігати майно клієнта»!).
Це ж стосується випадків шкоди вмісту орендованих за 971 статті сейфів у разі пожежі, прориву каналізації та іншого. Повторимося – цей випадок є найбільш вживаним на практиці.
Але ст. 970 залишає не менше ризиків. Незважаючи на законодавчо передбачений контроль за поміщенням цінностей в сховище, яке перебуває під охороною, індивідуалізовано (навіть якщо вдасться знайти установу, що працює за цією статтею закону), відкритим залишається питання, як в конкретному випадку буде прийматися на зберігання той чи інший їх перелік.
Так, якщо абстрактний клієнт вирішить у порядку 970 статті здати на зберігання в банк умовні злиток золота в 1 кг і 1 000 000 доларів США, то на стадії оформлення документів про приймання і, відповідно, відповідальності, постане питання про те, що ж саме передається банку в юридичній площині.
Адже без експерта, який повинен як мінімум підтвердити справжність того, що передається, з документальними висновками (як це робили експерти в регіональних відділеннях НБУ при роботі з коштовними металами) і внесенням до переліку, який в свою чергу після підписання може стати підставою для пред’явлення претензій зберігача у разі втрати, зазначені цінності можуть бути описані тільки тим чином, який застосовують при роботі з цінностями поліція і слідчі.
Останні в процесі, наприклад, обшуку експертами не є і описують і малюють те, що бачать.
В нашому випадку це буде брусок жовтого металу такого-то розміру з написами 999,9 1kg. І це цілком обґрунтовано, адже умовний недобросовісний клієнт може запропонувати прийняти на зберігання фарбований свинець або вольфрам з виглядом золота, який зовні буде виглядати як брусок жовтого металу з написами, а в разі зникнення вимагатиме компенсацію золота цілком реального.
Без експертного висновку питання приймання на індивідуалізоване зберігання такої цінності може ускладнитися. З готівкою в популярних валютах у банку проблем має бути менше, але тільки після їх перевірки касиром, але чи кожен захоче пред’явити такі суми? Очевидно, що при такому підході вартість зберігання буде дещо вищою, але у випадку пропажі у клієнта принаймні може залишитися документальне свідчення передачі конкретних цінностей. Правда, це не значить, що оцінити збиток по них у випадку пропажі буде значно простіше. Якщо це не робилося в момент передачі на зберігання – заочний висновок про вартість матеріальних цінностей, відмінних від валюти, буде зробити непросто. А у випадку з ювелірним антикваріатом аж до повної неможливості.
Що у підсумку?
У найпоширенішому випадку при роботі за ст. 971 ЦК банк за майно клієнта відповідальності не несе.
Але і у випадку ст. 970 ЦК якщо при передачі цінностей на зберігання до банківської установи такі не були індивідуально описані, не мали висновків про достовірність, не пройшли експертизи і не були оцінені в момент передачі на зберігання (а також питання відповідальності зберігача прямо не було обумовлене у договорі відповідно до закону) і сталося гіпотетичне зникнення таких цінностей, то перспективи, в т. ч. судові, відшкодування збитків власника цінностей мало що обіцяють.
З урахуванням же того, що серед пропозицій популярних банків (наприклад Ощадбанку , Приватбанку) індивідуалізованого зберігання з описом особливо не зустрічається, то робота з банківськими депозитними комірками в сьогоднішніх реаліях пов’язана з ризиками.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
