1498
Світові сировинні ринки ожили: що це означає для України
— Казна та Політика
Минулого року на тлі нафти, що дешевшає, стали підвищуватися ціни на чорні і кольорові метали. Але, як показують підсумки українського експорту, наші металурги поки як і раніше завозять в країну дедалі менше валюти.
Сировину переоцінили
Міжнародній переговорній групі ОПЕК+ 11 до початку нового року вдалося на якийсь час зупинити подальше падіння світових цін на нафту, але не вдалося гарантувати їх подальше зростання. Для більшості енергозалежних країн світу слабка здатність нафтового картелю домовлятися обіцяє економічне зростання і активізацію на ринках споживання.
Слідом за нафтою, протягом минулого року залишався дешевим природний газ, газова сировина для хімії і газове вугілля для теплової енергетики. Це спричинило ажіотаж в споживаючих їх галузях. Віра в те, що нафта не подорожчає, почала впевнено тонізувати світовий ринок хімікатів і чорних металів: до кінця 2016 року намітилося стрімке зростання цін на сталь, залізну руду і коксівне вугілля, чого не спостерігалося вже кілька років поспіль.
Намітилося зростання світових цін і в кольоровій металургії, що постачає сировину машинобудуванню. Користуючись цією тенденцією, гравці світових товарних бірж в секторі кольорової металургії в грудні минулого та січні цього року максимально розігнали котирування.
Зростання світових біржових цін, наприклад, на цинк, до кінця 2016 р. досягло 400%, нікелеві контракти в січні цього року підскочили на 140%, контракти на олово – на 70%, мідь подорожчала на 44% і продовжує зростати. За винятком кількох перенасичених джерелами сировини світових ринків, на зразок кремнію, інші кольорові метали впевнено дорожчають, в порівнянні з 2015 р, коли падіння світових цін на енергоресурси сприймалося як тимчасове явище і хороший привід для спекуляцій і паніки серед постачальників сировини для машинобудування.
Україна втрачає гроші
Україна як нетто-імпортер вугілля і великий експортер сталі в другій половині 2016 р змогла виграти від породженого дешевою нафтою сировинного буму. Наш товарний експорт за 2013- 2015 роки впав, відповідно, з $63 млрд до $38 млрд, потім у другому півріччі минулого року, стрімкі темпи експортного спаду почали трансформуватися в умовно помірні.
Зменшення експортної валютної виручки тривало б і далі, якби не здешевлення нафти, і народжений цим глобальний сировинний бум. Судячи з усього, він може зіграти роль подушки під експортною кризою, яка з відомих зовнішніх причин, три роки тому обрушилася на українську економіку.
Українська валютна і акцизна політика призводить до того, що ціни на бензин можуть рости навіть тоді, коли вартість нафти в світі падає. В результаті цього, глобальні зрушення на гойдалці “нафта/сировина” дуже слабо відображаються на внутрішньому роздробі.
Інша справа, міжнародна торгівля. Порівняно низькі світові ціни газового вугілля, наприклад, призвели до того, що Україна в 2016 році змогла скоротити витрати на його імпорт. Багато в чому через фактор дешевого вугілля і природного газу Україні вперше за багато років вдалося відновити експорт електроенергії, яка пішла в ЄС і Білорусь. У благополучні роки ця стаття приносила щороку до $1 млрд. експортних доходів і більше.
Світові ціни на головну статтю українського експорту, продукцію АПК, по більшості товарних категорій в 2016 р все ще продовжували знижуватися, у той час як глобальний сировинний бум до кінця минулого року встиг відобразиться на експорті української сталі.
Ціни на іншу металопродукцію і напівфабрикати ще не почали зростання. Тому, хоча сталевий експорт збільшився в товарному вираженні, в грошах він продовжив падати (до $7 млрд.)
Однією з проблем для експортерів стали і політичні інтриги. Широко розрекламована в 2015-2016 роки митна реформа закінчилася лише косметичним ремонтом, який завершився опалою колишнього губернатора Одеської області, найбільш розвиненого зовнішньоторговельного регіону країни.
Накладена на митні інновації косметика дала мінус в доходах. Різниця між “тихо декларативними” і стрімко зростаючими світовими цінами експортерів продовжувала осідати не в Україні, а в офшорах. І це спостерігалося не тільки в експорті сталі, але і за деякими іншими статтями, в тому числі, АПК.
Всі ці підсумки минулого року говорять про глибоку кризу української системи державного управління. За рідкісними винятками, політики Києва поки що не в змозі адекватно і ефективно реагувати на початок епохи дешевих енергоносіїв.
Уповільнена реакція
Про якусь реакцію на сировинний бум взагалі говорити не доводиться. Наприклад, напередодні епохи подорожчання міді багато світових виробників електрокабеля могли б переносити свої філії до Польщі, яка є головним виробником цього металу в ЄС. Але поки що ці виробники воліють переносити свої трудомісткі виробничі лінії в Україну, де є профіцит місцевої робочої сили.
Винятком може слугувати відновлення експорту електроенергії. У минулому році спостерігалася ще одна ілюстрація того, що українські ринки реагують на епоху дешевої нафти. Її показав український ринок нафтового імпорту, на якому почало відображатися зростання цінової конкуренції між різними постачальниками. Всього за рік цей ринок розширився з одного постачальника з Казахстану на постачальників з Азербайджану і Швейцарії.
Як прогнозується, в першій половині 2017 року нинішній суто залізничний імпорт танкерної нафти з цих країн розшириться на інші суміжні сфери. Він пошириться на трубопровідний транспорт, який обіцяє заробити на маршруті Одеса-Кременчук. Далі, в перспективі на 2018-2019 роки, в інтересах цих постачальників нафти може заробити транзитний маршрут Південний-Броди-Мозир.
До цього, за стійким прогнозами, слідом за постачальниками з Астани і Баку, на український ринок найближчим часом можуть зайти продавці танкерної нафти з Ірану, які ще рік тому міцно закріпилися на ринку сусідньої Польщі гарантіями поставки понад 2 млн тонн на рік.
Крім іранців, на початку 2017 року ринком нафти чорноморських країн зацікавилися експортери нафти з Туркменістану – на початку січня вони вперше в туркменській історії заявили про підписання контракту з Азербайджаном і Грузією на поставку в Чорне море до 4,5 млн тонн туркменської нафти на рік. Раніше цим шляхом вивозилися тільки туркменські нафтопродукти. Єдиний експортний нафтовий морський шлях з цієї країни на світові ринки пролягав через РФ, Азовське море і Керченську протоку.
Через нинішню і майбутні військово-територіальні суперечки в цьому регіоні, дані маршрути стали вважатися ненадійними. Цілком можливо, що, перекидаючи свій нафтовий транзит з Волго-Донського каналу на Закавказзя, туркменські експортери вирішать спробувати свої сили на таких нових для них ринках сирої нафти, як Румунія чи Україна. Туркменська нафта вважається високосірчистою, і в обох зазначених країнах є великі вільні потужності з переробки нафти такого сорту.
Іван Петров
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
