805
Транзитна загроза: експерти пояснили, що заважає Росії відмовитися від ГТС України
— Енергетика
Росія продовжує форсувати питання прокладки газопроводів в обхід України. У жовтні у Стамбулі між Росією і Туреччиною було підписано міжурядову угоду про будівництво газопроводу “Турецький потік”. Проект планується завершити до кінця 2019 року. Приблизно в цей час планується завершити і будівництво третьої та четвертої ниток газопроводу “Північний потік”. Саме 2019 року закінчується термін дії російсько-українського десятирічного договору про транзит блакитного палива, пише Deutsche Welle.
Такий збіг обставин вже дав деяким європейським коментаторам привід обережно зазначити, що поспіх Москви в будівництві нових трубопроводів пов’язаний з бажанням повністю припинити транзит газу через українську територію. А це, в свою чергу, може повністю розв’язати Кремлю руки для подальшої ескалації напруги в Україні, тому що тепер це остаточно не загрожує перебоями з поставками і відповідно – надходженням валютної виручки з країн ЄС. Українські експерти дивляться на такі перспективи скептично.
Шансів швидко вийти на потужності, необхідні для повної відмови від транзиту через Україну, Росія не має, упевнений президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар. Проблеми з “Турецьким потоком” виникали й раніше, ще до збитого турецькими силами ППО російського бомбардувальника, нагадує експерт. Тоді в обмін Туреччина захотіла отримати більшу знижку на газ, ніж були готові запропонувати росіяни.
“Тепер, намагаючись відновити економічні відносини з Росією і знаючи, що трубопровід є особливим інтересом Володимира Путіна, в Анкарі вирішили підписати рамкову угоду, – розповідає Гончар. – Однак “Турецький потік” входить у стратегічне протиріччя з планами Туреччини поставляти газ в ЄС з інших джерел, зокрема Туркменістану та Азербайджану”. Поки, на думку експерта, ці протиріччя роблять реалізацію цього проекту віртуальною. Зрозуміти серйозність планів обох сторін можна буде хіба що через кілька місяців.
З тим, що у будівництві “Турецького потоку” не все так солодко, погоджується і виконавчий директор Центру суспільних відносин Євген Магда, адже Туреччина, на його думку, в останній момент згадала про те, що вона є стратегічним партнером України, і трубопровід точно за своєю потужністю не буде рівноцінний українській газотранспортній системі.
На думку Магди, є сумніви в тому, чи отримає Росія остаточну згоду на будівництво додаткових ниток “Північного потоку”. Країни Східної Європи чудово розуміють, що Росія використовує газ як політичну зброю, і тому виступають консолідовано з Україною проти цього будівництва. Незважаючи на зусилля Москви, намагається всіляко вплинути на думку європейських політиків, головним союзником Києва у цьому, за словами Гончара, є Братислава, яка також побоюється втратити роль транзитера російського газу в Європу.
Втім, навіть якщо політичні перепони Кремль зможе подолати, то залишаться суто технічні труднощі, які зроблять своєчасне виконання всіх цих проектів неможливим. “Навіть коли проекти розвиваються за планом, вони ніколи не вводяться в експлуатацію вчасно, – розповідає Гончар. – Так було з першим “Північним потоком”, який заробив з дворічним запізненням”. Тому навіть за оптимістичним для Росії сценарієм експерт розраховує вихід на необхідні потужності не раніше 2022 року. Тільки тоді, за словами Гончара, Москва зможе вийти на майже повну відмову від транзиту через Україну.
Боротьба за транзит
Якщо це відбудеться, то через українську територію газ буде прокачуватися тільки в холодний період зими. На думку експертів, це дозволить Росії говорити про формальне збереження транзиту через Україну, насправді майже припинивши. Але для Києва важливе не дотримання формальностей, а збереження обсягів транзиту – якщо вони стануть істотно нижчими від нинішніх, це буде невигідним для України.
“Умовні 15 млрд транзиту для системи, яка розрахована на 150 млрд – це нижче рівня економічної доцільності”, – каже Гончар. Україні доведеться консервувати частину своєї газотранспортної системи і утримувати її, а це – чималі витрати. Тому офіційний Київ, на його думку, повинен докласти всіх зусиль, щоб завадити цьому, і діяти на випередження.
Україна повинна не тільки використовувати збіг інтересів з європейськими країнами і наполягати на тому, що “Північний потік” суперечить “третьому енергопакету”, вважає Гончар. Важливим інструментом може стати і угода про асоціацію з ЄС. Згідно з нею, сторони повинні враховувати можливості один одного при реалізації стратегій, програм і проектів. І враховувати їх має не тільки Україна, але й Європа.
Магда не вірить у те, що Київ має можливість відчутно тиснути на Європу в цьому питанні, але порушувати цю тему на всіх відповідних переговорах варто. “Україна не дає жодних підстав говорити, що вона ненадійний транзитер, – говорить Магда. – До того ж ми ратифікували Енергетичну Хартію, а Росія – ні”. Треба користуватися тим, що ми декларуємо готовність грати за європейськими правилами, упевнений експерт.
Газ війні не завада
Жоден з опитаних експертів не погодився з тезою про те, що припинення транзиту через Україну може розв’язати Москві руки для подальшої ескалації напруженості на українській території. Гончар пояснює, що вже наявну нестабільність Росія використовує як аргумент на користь будівництва обхідних газопроводів навколо країни, яку вона називає “охопленою громадянською війною”. З цим погоджується і Магда. Він впевнений, якщо буде прийнято політичне рішення про збільшення рівня агресії, то питання газового транзиту відійде на другий план. Але зараз, на його думку, Москва робить ставку не на зовнішню агресію, а на розхитування ситуації всередині країни.
А заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь вважає, що повномасштабна військова агресія Росії проти України стоїть на порядку денному прямо зараз. За його словами, військова угруповання на російсько-українському кордоні, яке налічує близько 120 тисяч солдатів і сотні літаків і танків, нікуди не поділося. І рівень цієї загрози не зміниться від того, чи залишатиметься Україна транзитером російського газу, адже причина агресії полягає в бажанні знищити українську державу, яка не підпорядковується Росії мінімум в тому форматі, як це було за часів президентства Віктора Януковича. “Тому поки Україна не контролюється Кремлем, військова загроза зберігатиметься”, – підсумовує експерт.
За матеріалами: Сьогодні
Поділитися новиною
