2458
Коли ми припинимо стежити за курсом долара?
— Валюта
Курс – одна з найбільш відвідуваних (якщо не найбільше) сторінка сайту НБУ. Курс долара, здається, турбує українців більше, ніж наявність вакцин на складах, ніж ім’я районного голови, ніж предмети на вибір в середніх школах. Політика Нацбанку з переходу до інфляційного таргетування на кожному публічному заході зустрічає реакцію «Це все зрозуміло, але яким саме буде курс долара?» Питання курсу, точніше, його абсолютного значення, дійсно вважає для себе важливим практично кожен. Чому?
Для пересічного українця (не бізнесмена, не валютного трейдера), питання долара впирається в питання функцій грошей, яких, як відомо, є три основних:
- Міра вартості (порівняти піцу і квартиру можна, порівнявши їхні ціни)
- Засіб платежу (пряма функція грошей – оплата товару або послуги)
- Засіб заощадження (людина, отримуючи доходи, потім розподіляє їх на поточне споживання і заощадження, і саме заощадження зазвичай вважаються джерелом для інвестицій в економіку)
- Засіб платежу (пряма функція грошей – оплата товару або послуги)
- Засіб заощадження (людина, отримуючи доходи, потім розподіляє їх на поточне споживання і заощадження, і саме заощадження зазвичай вважаються джерелом для інвестицій в економіку)
Розглянемо, як гривня виконує функції грошей, і де саме її підміняє валюта.
З мірою вартості у гривні поки що все в порядку, як мінімум для малоцінних товарів – ніхто не буде оцінювати батон в доларах. А ось квартира, автомобіль або зарплата зазвичай оцінюється в валюті, а не в гривні. Навіть держчиновники час від часу, говорячи про бажані рівні зарплат для вчителів або лікарів (гривневі витрати бюджету), роблять такі обмовки, називаючи доларовий еквівалент. Сам по собі вимір «в папугах» не спричиняє шкоди – поки не стає «якорем» для очікувань. Як тільки вартість починають повально вимірювати в валюті – саме валютний курс набуває в очах людей більшу вагу, ніж інші чинники, які найчастіше можуть сильніше вплинути на реальну вартість предметів (квоти, акцизи, податки, технології, ін.).
Валюта як засіб платежу в Україні під забороною – але дослідження показують, що тіньовий сектор (41% офіційного ВВП за оцінками МЕРТ) знаходить шляхи обходу цього обмеження. У доларах можуть оплачуватися, наприклад, роботи, послуги, деякі товари (металобрухт, бурштин, деякі контрабандні поставки), обіг яких слабо контролюється фіскальними органами.
Долари як засіб заощадження – для України не новина. Після гіперінфляції, яку країна пережила в 90-ті, долар весь час займав істотну частку в депозитному кошику, а дві наступні хвилі девальвації тільки посилили цю роль. Не останнім фактором стало те, що депозити – по суті єдиний (крім нерухомості і золота) варіант вкладення коштів в Україні для широкого кола людей. Фінансові послуги – управління активами, ринок акцій, ринок облігацій – в Україні довгий час перебували в зародковому стані, а вихід на іноземні ринки або, навпаки, вхід в Україну іноземних компаній і фондів, досі суворо обмежений регулюванням, яке дісталося країні в спадок від раннього періоду пост-СРСР. Поки банки брали валюту на депозити і виплачували відсотки, здавалося, нічого страшного в такій ситуації немає – але падіння економіки призвело до того, що надійність банківського сектору виявилася під великим питанням, і населення резонно почало перекладати заощадження з гривневих депозитів в готівковий долар.
Ліміт на купівлю готівки, введений НБУ, і збір 2% до Пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти обмежити валютні операції не зміг – зате в Україні знову виник чорний ринок, здавалося б, поняття, яке за роки економічного зростання в країні встигли забути досить міцно.
Чорний ринок – характерна особливість багатьох країн, де держава намагається ввести або підтримувати жорстке регулювання. При введенні або підтримці державою штучних обмежень ціни або обсягів ринку будь-якого товару – продуктів, алкоголю або валюти, розвиток чорного ринку – тільки питання часу, і ніяка інституційна спроможність держави не в змозі перешкодити його виникненню, якщо офіційні операції «затиснуті в лещата». Навіть в СРСР, де махина репресій була налагоджена як годинник, а за валютні операції могли розстріляти, на чорному ринку примудрялися продавати і купувати долари. При цьому офіційний курс (за яким долари не продавали), і той, за яким можна було реально купити долар на чорному ринку, відрізнялися в рази. Венесуела, де валютний обмін також строго обмежений, зіткнулася з багаторазовою різницею реального і «чорного» обмінного курсів вже в новітній історії.
Поки в Україні різниця між «чорним» і офіційним курсом досягала 15-20% тільки в період найвищої волатильності, але чорний ринок уже продемонстрував, що ліквідність на ньому запросто може бути вищою, ніж на офіційному: якщо в 2013 році населення купувало валюту в банках на суму близько 1,6 млрд. дол. на місяць, то в 2015 році після введення обмежень і збору в ПФ, ця сума скоротилася до 57 млн. дол. на офіційному ринку. Чи відповідає це реальним оборотам ринку, коли як гриби ростуть обмінні пункти, а на сайтах з’являються заявки на купівлю і продаж? Дуже сумнівно.
Математична модель поведінки ринку показує, що в період кризи 2014-2015 рр. долар як засіб платежу в обігу збільшився на 4-7 млрд. доларів (більше, ніж транші МВФ). Змодельований за декількома економічними індикаторами обіг валюти становить на місяць близько 1,2 млрд. доларів (трохи менше, ніж до кризи, але в десятки разів більше, ніж показує офіційна статистика).
Таким чином, обмеження і збір в ПФ, замість того, щоб покращувати передбачуваність і керованість валютного ринку, навпаки, просто або ведуть операції «в тінь», або зберігають статус-кво для тих операцій, які вже були тіньовими. Для людей стає вигідним купити валюту на «чорному» ринку – там не вимагають сплати 2% внеску в пенсійний фонд, не просять показати паспорт, не обмежують покупку сумою в 12 тис грн. Це просто і доступно. І люди йдуть на ризик бути ошуканими, пограбованими, отримати фальшиві гроші, просто щоб не зв’язуватися з офіційним обміном, де, крім іншого, виникає своєрідний ефект рекурсії – може просто не виявитися достатньої кількості готівкової валюти в відділеннях банків саме через перетікання операцій і ліквідності з банківської системи на «чорний ринок». Обмеження не тимчасові, але які зберігаються роками, таким чином, підривають довіру до валюти і замість поліпшення ситуації, можуть тільки погіршити доларізацію.
Яким може бути рецепт зниження доларізаціі? Відповідь на це питання потребує повернення до функцій грошей, але в будь-якому випадку кардинально поліпшити ситуацію прямо зараз, на жаль, не вийде. Вибудовування політики підтримки національної валюти (не в сенсі фіксованого курсу, а в сенсі заміщення іноземної валюти в свідомості і в обігу), як і будь-яка національна розбудова, – справа довгострокова, яка грунтується в першу чергу на довірі, а не на обмеженнях. Щоб гривня виконувала роль засобу заощаджень, необхідна, по-перше, економічна стабілізація і зростання, по-друге – доступні альтернативи банківським депозитам (акції, папери фондів, корпоративні облігації). Ці альтернативи можуть виникнути тільки якщо буде адекватний рівень захисту права власності та захисту дрібного інвестора від ринкових маніпуляцій і махінацій. Щоб гривня більш активно виконувала роль засобу платежу, а бізнес не закуповував запас іноземної валюти, він повинен мати можливість хеджувати валютні ризики зі зрозумілими ставками і на зрозумілі терміни. Крім того, якщо гривня стане популярним засобом заощадження – приймати долари в оплату стануть менш охоче, та й не буде потреби.
Що ж стосується міри вартості, і в принципі доларового «якоря» для очікувань людей – тут повинна зіграти свою роль політика НБУ з інфляційного таргетування. Люди дивляться на прогнози валютного курсу, в умі вже прораховуючи, скільки буде коштувати бензин, їжа, оренда квартири. Але справа в тому, що в цьому випадку вони підміняють валютою свій справжній «таргет» – інфляцію. У США, наприклад, через брак курсу долара населення дивиться на ціну на бензин. Дійсно, в Україні ціни залежать від валютного курсу. Але, по-перше, ця залежність справедлива не для всіх товарів, по-друге, є істотний лаг по часу, під час якого може змінитися баланс попиту і пропозиції, а відповідно, і ціна, по-третє, вплив інших факторів в результаті люди схильні недооцінювати. Наприклад, підвищення тарифів на електрику може через перенесення цих тарифів в ціни на воду, товари і послуги сильніше вдарити по кишенях населення, ніж зниження курсу гривні на 50 копійок. Падіння нафти може сильно знизити вартість палива, яке використовують аграрії, і в результаті подешевшають продукти харчування. Таких прикладів можна знайти безліч. Якщо НБУ досягне успіху в політиці гнучкого курсу і таргетування певного (низького) рівня інфляції – цінова стабільність рано чи пізно посуне курсовий «якір» в свідомості людей, і це також буде сприяти зниженню ролі долара.
А готівкові обмеження і внесок до Пенсійного фонду час скасовувати, бо приносять вони тільки прибутки господарям тіньових обмінників. Це, на жаль, навряд чи знищить моментально чорний ринок, операції на якому проводить не тільки населення, але й бізнес, але як мінімум звузить широкий канал збуту «чорних» доларів і знизить його ліквідність.
Марія Репко
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
