892
Теракт у Стамбулі: Туреччину примушують до війни проти ІД
— Світ
Убивство 42 чоловік у стамбульському аеропорту штовхає Ердогана до початку війни з непередбачуваними наслідками.
«О, Стамбуле! Ти дозволив безбожництву розповзтися своїми вулицями, гріх наповнив твої проспекти й вулиці. [За це] ти, безсумнівно, будеш підкорений». Саме в таких виразах апологети Ісламської держави відгукувалися про найбільше місто Туреччини з початку минулого року, коли «режим стабільності й порядку» в Анкарі почав активно співпрацювати із США в боротьбі проти ІД. Ісламісти, до речі, вважають за краще називати цю спільну роботу «протиприродним союзом із хрестоносцями».
Відтоді офіційна позиція ІД полягає в тому, що Туреччина – це ісламська держава, котра перебуває під владою «західних безбожників» та їхніх місцевих маріонеток в особі чинного президента і уряду. Однак це ставлення склалося не відразу.
Період загравання і неявної підтримки Ісламської держави в її боротьбі проти сирійських курдів з боку Анкари тривав до 20 липня 2015 року, коли в Суручу на півдні Туреччини стався перший теракт, організований бойовиками ІД. На зміну таємній кооперації прийшло щось на кшталт холодної війни: турки розірвали всі зв’язки з ІД, але активно не втручалися в бойові дії на півночі Сирії. Втім, це тривало недовго. Після кількох обстрілів турецьких міст з контрольованої ІД території Анкара санкціонувала завдання транскордонних артилерійських ударів по об’єктах ісламістів. Війна з холодної перетворилася на обмежену.
Теракт у Стамбулі, що забрав життя 42 людей і здоров’я – ще двохсот, завершив і цей період в історії відносин між ІД і Туреччиною. Тепер війна буде відкритою і повномасштабною. Президент Реджеп Таїп Ердоган – людина авторитарна, жорстка і не схильна пробачати тих, хто відкрито кидає йому виклик. Особливо настільки зухвалий виклик: теракт стався в аеропорту Ататюрка – одному з найжвавіших у Європі, що символізує всі досягнення Ердогана за час його правління: економічне зростання, туристичну популярність, глобальні зв’язки і сучасну модель розвитку ісламської країни. Таке просто не може лишитися безкарним.
Більш того, зараз на президента чинитимуть потужний тиск місцеві еліти і громадська думка. Всі вимагають не просто провести арешти, зміцнити кордони і посилити заходи безпеки в аеропортах, але й покарати терористів там, звідки їм віддавалися накази – в Рацці.
Неофіційна столиця Ісламської держави, що стоїть на березі Євфрату в північній Сирії, розташована лише за 80 кілометрів від кордону з Туреччиною. За належного бажання і підготовки турецька армія (друга за чисельністю в НАТО) змогла би подолати цю відстань за дуже малий термін – пару місяців, а то й тижнів. Спокуса розпочати таку операцію буде дуже великою, тим більше що до її проведення все готово: турецькі війська (включно із танками і артилерією) кілька років маринуються в безпосередній близькості від сирійського кордону, чекаючи наказу наступати.
Друга обставина, що сприяє початку такої операції, – це щойно оформлене примирення Ердогана з Росією та Ізраїлем – двома країнами, що мають чималу вагу і вплив у регіоні взагалі та в Сирії – зокрема.
В умовах тривалого конфлікту з Москвою Анкара не могла б вільно застосовувати свою авіацію в небі над північною Сирією, оскільки після знищення російського Су-24 турецькими винищувачами Кремль пообіцяв збивати будь-який турецький літак над територією Сирії. Тому застосування Анкарою авіації загрожувало прямим військовим зіткненням з РФ. Оскільки цього ніхто не хотів, турецька влада повністю відмовилися від польотів бойової авіації над Сирією, обмежившись лише розвідувальними польотами вздовж кордону, але над своєю територією. Примирення з Москвою дозволить зняти це обмеження, істотно спростивши життя своїм наземним військам.
Ізраїль безпосередньо в сирійській війні не бере участі, але без урахування його позиції нікому не рекомендується літати над цією країною, оскільки ізраїльтяни обґрунтовано і надзвичайно серйозно переймаються власною безпекою. В умовах тривалої напруженості Єрусалим міг би хибно витлумачити присутність озброєних турецьких літаків поблизу власних кордонів. Тепер, після нормалізації відносин, всі можливі непорозуміння знято, можна літати.
Отже, вторгнення в Сирію з метою ліквідації Ісламської держави здатне принести Ердогану цілу купу плюсів. По-перше, суспільство з глибоким задоволенням сприйме помсту за своїх співгромадян, по-звірячому вбитих в аеропорту. По-друге, просування військ на південь дозволить не дати курдським формуванням з’єднатися і надасть Анкарі можливість взяти участь в обговоренні адміністративно-політичної конфігурації післявоєнної Сирії. По-третє, розгром ІД – це великий плюс в карму особисто Ердогана, що переживає період досить нерівних відносин із США і Євросоюзом. Барак Обама і Ангела Меркель, ймовірно, не носитимуть його на руках, але таке бажання у них, безумовно, з’явиться.
Ну і головне: перемога над хтонічним злом, що загрожує всьому світу, відновлення відносин із сусідами і партнерами, ліквідація загрози створення «курдської стіни» на південному кордоні виведе Ердогана в розряд найбільш авторитетних світових лідерів і призведе до зльоту популярності на батьківщині. Це, у свою чергу, відкриє шлях до реалізації його давньої мрії про відтворення блискучої Оттоманської імперії із самим собою на чолі – новим султаном, хранителем ісламу, вершителем доль світу і т. д., і т. ін. За таку перспективу можна і повоювати.
Все це зараз виглядає дуже привабливо, та є одне «але» – ірраціональне і суперечливе, однак вельми істотне. Можливий турецький наступ неминуче (просто з географічних причин) буде проходити через місто Дабік, розташоване в північній Сирії. А саме це місто згадується в хадисах (життєписі пророка Мухаммеда) як місце останньої битви людей, в якій зійдуться «сили халіфату» і (цитата) «війська Риму». Згідно з пророцтвами, ця битва запустить цілий ланцюг подій, фіналом яких буде День Суду і кінець світу. Власне, весь сенс існування Ісламської держави – це реалізація даного пророцтва з подальшим потраплянням всіх правовірних, які воювали на його боці, в рай, а відступників і невірних, відповідно, до менш приємних місць.
За всієї поваги до Ватикану і швейцарських гвардійців, вираз «війська Риму» в сучасному світі мало що значить. Пропагандисти ІД, зіткнувшись із цією проблемою, вивели дві рівнозначні інтерпретації. По-перше, цей вислів у них означає просто «війська західних країн», тобто сили європейських і північноамериканських армій. По-друге, йдеться саме про Туреччину. Річ у тім, що за часів, коли писалися хадиси, для арабів «Римом» була Візантійська імперія із центром у Константинополі. Зараз саме в цих місцях розташована Туреччина, яку ісламісти вважають спадкоємицею Візантії. (До речі, дуже суперечливе твердження, але для пропаганди годиться.)
Таким чином, поява турецької армії біля міста Дабік означатиме майже дослівне виконання стародавнього пророцтва, що, в свою чергу, спричинить низку неприємних для всього світу наслідків. Перше і, мабуть, головне. Людей, готових повірити у швидке настання кінця часів, по всьому світу значно більше, ніж багатьом здається. Коли вони побачать явний знак того, що до Дня Суду лишилося геть недовго, сумніви в автентичності халіфату відпадуть. Одні, кинувши все, вирушать на війну, допомагати своїм (згідно з пророцтвом у битві біля Дабіка правовірні мають перемогти). Інші, присягнувши на вірність халіфу, підуть з автоматом на дискотеку або з бомбою в аеропорт (концертний зал, театр etc). На жаль, 80-86% людей в будь-якій країні світу і за будь-якого режиму схильні до впливу пропаганди, тому терор може захлеснути всю планету. Крім того, сам Дабік ісламісти вже давно перетворили на неприступну фортецю, за яку вони битимуться буквально до останньої людини. Взяти його відразу буде вкрай непросто.
Фактор Дабіка може перетворити пересічну антитерористичну операцію на глобальну кризу з абсолютно непередбачуваними наслідками. Тому Реджепу Таїпу Ердогану треба тричі подумати, перш ніж починати (або не починати) військову операцію проти Ісламської держави.
Іван Яковіна
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
