398
Кришки для героїв і принцип Вінні-Пуха. Чому горять звалища?
— Казна та Політика
Наскільки ми віддалилися від дикунів у ставленні до “феномена суспільних відносин” – сміття?
…Якщо від верхньої межі Музею архітектури в Пирогові пройти метрів сто, увіпрешся в край глибокого котлована. Років 20 тому там видобували знамениту блакитну глину. Сьогодні це одне з офіційних київських звалищ. Потік сміттєвозів і ревіння бульдозерів не вщухають ні на хвилину. 10-метровий схил сміттєвої гори іноді димить. І тоді запах гару витає над Китаєвом. Років через десять звалище добереться до огорожі музею-скансену, і туристи зможуть споглядати шедеври дерев’яної архітектури в клубах їдкого диму.
З галявини над котлованом добре видно мальовничі пагорби над Чапаївкою. Правда, гарні вони лише здалеку. Насправді, це злегка присипані землею і порослі бур’яном звалища минулих років. Зелений покрив поцяткований віспинами розкопів, залишених «шукачами скарбів».
Звалищами захоплено 2% території України, говорить віце-спікер ВР Оксана Сироїд. Нардеп Іван Рибак називає іншу цифру – 6%. Це можна порівняти з територією окупованого Донбасу.
Немає людей, які не розуміють цієї небезпеки. Але у нас є дві теми, про які в пристойному суспільстві не йдеться – про смерть і про сміття. Жертви в Грибовичах нагадали про заборонений бік життя, і роздратування вихлюпнулося на Садового.
Жодне ближнє місто не погодилося прийняти до себе львівське сміття. Його возять за тридев’ять земель – до Києва. І вже з’явилася петиція від киян – незадоволених «гуманізмом» Віталія Кличка. Так склалося, що кожне місто веде власну битву зі сміттям. Часто порізно, як під Калкою. І поразки сором’язливо ховають, засипаючи глиною незліченні смітники та звалища.
Кожна влада обіцяє почати роздільний збір сміття. Але програє війну бомжам і підпільним фірмочкам, що обсіли полігони. Відходи в Грибовичах вже давним-давно мали пустити в переробку. Але іноземний інвестор верне носа: мовляв, після бомжів «на смітнику не залишилося нічого цінного».
Замислимося над цими словами. І про те, чому, якщо воно «цінне», його місце на звалищі? Чи не тому, що смітимо перлами?
У природі, як відомо, сміття не існує. Відходи відразу переробляються. Сміття – це феномен суспільних відносин. Він свідчить про марнотратство, а марнотратство – про багатство.
Чим більше людина виробляє сміття, тим вище її статус. За кількістю мішків, що виставляються до приїзду сміттєвозів, ми визначаємо успішність сусіда.
З кожним витком прогресу людина винаходить сміття, яке дедалі важче піддається природному розкладанню. Але природа цивілізації така, що, вигадавши технологію виготовлення корисних речей, людина водночас отримує в руки й інструмент утилізації відходів. Європеєць пляшку з-під пива кладе в контейнер – для подальшої переробки. Дикун – кидає під ноги, як звик робити зі шкіркою банана. І за це його не можна звинувачувати: шкірка переробляється бактеріями й удобрює ґрунт. Просто він не замислюється, що сміття вже не те.
Наскільки ми віддалилися від дикунів?
Наше бажання звільнитися від сміття набрало химерних форм. Найбільш просунуті траву зі скошеного на ділянці газону пакують у пластикові пакети й відправляють на смітник. А ще краще – викинути їх у лісі, «щоб не переплачувати». Трава лісу не зашкодить. Але навіщо ж у пластикових мішках?
Наш середній клас відчуває себе досить культурним, щоб після шашликів у лісі не залишати сміття розкиданим біля вогнища: він акуратно збирає його в пакети. Але не забере із собою в джипах, а виставляє біля стежки. В очікуванні покоївки?
Потенційних інвесторів Грібовецького звалища здивувала незрівнянно висока частка харчових відходів у складі нашого сміття. І це в країні, яка стогне від того, що «пенсіонери голодують»?
Мова не про заклик годуватися недоїдками. Але їх можна запросто закласти в компостний контейнер і отримати добриво. Яке коштує грошей. Не так складно сконструювати і бак для виробництва метану і обігрівати ним будинок, заощадивши на тарифах. Ще в кінці минулого тисячоліття близько 80% теплової енергії в Австрії вироблялося з біогазу, отриманого від бродіння силосу – тієї самої, скошеної на газонах трави.
У Швеції знають щось таке, чого не знаємо ми, бо ж імпортують щорічно до 700 тисяч тонн сміття. І якби ми просто трохи порозумнішали, то до Садового стояли б черги самоскидів, перехоплюючи сировину в місцевих комунальників.
Проблема не в інвестиціях. Вона – в небажанні бачити у смітті «вартість». Роздільний збір відходів у дворах ніколи у нас не приживеться з однієї причини. Якщо ти за вивезення непотребу платиш із власної кишені, то з якого дива повинен його сам ще й сортувати? Нехай цим займається той, кому йдуть наші гроші!
А можна ж і по-іншому…
У Страсбурзі якось заходилися боротися з шумом трамваїв. Було багато ідей, досить витратних. Поки один розумник не запропонував покласти під рейки подушку з пластикових пляшок. Гукнули – і городяни притьмом зібрали сотні (а може й тисячі) тонн пляшок.
З них не вимагали грошей за утилізацію сміття. Їм подякували!
Перші ластівки спробували злетіти і в нас.
Група волонтерів придумала проект «Україна без сміття»: вони почали розносити по офісах саморобні картонні контейнери для макулатури. Офісний планктон радий був позбутися гір паперу. А як бонус – допомогти в добрій справі: 33% виручки організатори обіцяли віддати на благодійність.
У відомій торговельній мережі приймають використані батарейки. І виручені гроші теж кудись там йдуть. А якщо звернутися в недалеке минуле, можна згадати, як аптеки брали скляні флакончики з-під мікстури. І кожен, хто здав, відчував себе причетним до допомоги стражденним.
«Немає непотрібних речей!» – відомий принцип Вінні-Пуха. Порожню тару з-під меду і «зіпсуту» кульку П’ятачка завжди можна пустити на добру справу. Іншим зробити приємно і себе відчути героєм.
Ось тільки, коли мотлох набуває цінність, навіть чисто моральну, це насторожує «громадськість».
…Рік тому дивовижну метаморфозу з людьми виконала звичайна пластикова кришечка від пляшки. Заклик одного волонтерського фонду – збирати кришечки для протезів героям АТО – спричинив такий фурор, що шматочки пластику понесли на пункти збору чи не тоннами. Кампанія охопила понад 70 міст, почалося справжнє змагання: хто збере більше.
Свято зіпсували колеги-журналісти. Їх стурбувало, чому організатори не ведуть звітності й не повідомляють власникам кришок, в чиї кишені йдуть їхні внески.
«Кришечки, – писало одне видання, – валюта. І час, витрачений на їх збирання, теж чогось вартий. А значить, звіт за її використання має лягти перед кожним благодійником, що її віддає!»
Журналісти запевняли, що збирання кришечок «на протези» – це прикриття для звичайної заготівлі вторсировини, а як максимум – шахрайство. Що «практично кожному українцеві, який бажає допомогти армії, простіше віддати сотню однією купюрою, ніж цілодобово лазити по вулицях у пошуках брудних кришок». І ще було «багато вагомих причин вважати», що частина отриманих грошей йде на зарплати самих активістів фонду… А значить, всі ці «кришечки для героїв» – типовий «развод»!
І нікому не спало на думку, що зібрані на 120 тисяч гривень кришки як мінімум будуть утилізовані й перестануть «прикрашати» собою пустирі та газони. Що, навіть коли це дійсно маркетинговий хід для збору вторсировини, люди ж не гроші здавали, а збирали брухт. І, як виявилося, готові пожертвувати власним часом – якщо впевнені, що це йде на добру справу.
Але журналістські викриття свою роль зіграли. Кампанія зійшла нанівець. Нехай краще сміття чесно горить на звалищах, аби ніхто не збагачувався «за наш рахунок». Справедливість іноді гірша за крадіжку.
У нас в країні війна. А на фронті буває, що сміттям легко стає все, навіть найцінніше. У нас немає грошей на переробку пляшок від пива – хоча на пиво в пляшках гроші завжди знаходяться. І, звичайно ж, ми не зобов’язані нікому і нічим! І нас не обдуриш!
Що сказати? Природа врешті-решт візьме своє і без нас.
Через 100 млн років прикопані на Пирогівському, Грибовецькому і багатьох інших звалищах пивні пляшки перетворяться в нафту і газ. І нащадки, знайшовши їх поклади, подякують нам, як ми вдячні трилобітам палеозою.
Але чи задовольнить нас слава трилобітів?
Євген Якунов, Валентина Сямро
За матеріалами: Укрінформ
Поділитися новиною
