Куди експортувати в кризу


Куди експортувати в кризу

«А ви вже експортуєте в ЄС?», «Пройшли сертифікацію?», «Чи готові до жорсткої конкуренції на європейському ринку?». З 1 січня 2016 року повноцінно запрацювала угода про асоціацію, тому подібні питання українським виробникам ставлять усе частіше. Але чи варто розраховувати на ринок ЄС як єдино можливий для розвитку експортного потенціалу? На це та інші питання відповідає Дмитро Рибалка, голова ради директорів S.Group.

Криза 2014-2015 років у першу чергу негативно позначилася на внутрішньому споживанні. Незалежно від товарної категорії, весь споживчий кошик середнього українця стиснувся приблизно на третину через девальвацію, зростання безробіття, збільшення комунальних тарифів. Тому компаніям, які працюють усередині країни, саме час шукати нові ринки збуту.

Курс на Схід

У групі компаній S.Group експорт приносить близько третини доходів, в окремих категоріях товарів продажі за кордоном уже перевищують обсяги реалізації всередині країни. Це стало нашою подушкою безпеки в умовах курсових коливань і політичної невизначеності. При цьому ключовим фактором був правильний вибір ринків для роботи.

Найбільш перспективним напрямком для експорту українських харчових товарів сьогодні є Середня Азія, Південно-Східна Азія і Близький Схід. По-перше, споживання якісних продуктів харчування тут постійно збільшується, зважаючи на зростання добробуту, в тому числі й через нафтогазові доходи.

Зростаючий середній клас відкритий до нових товарних категорій, нових маркетингових підходів, які на Заході і в Україні вже давно можуть вважати пройденим етапом. До багатьох ринків ще не дісталися світові гіганти, і конкурувати або взагалі немає з ким, або мова йде про слабких локальних виробників, яких досить легко обійти за рахунок асортименту, рекламної активності, якості продукції. Крім того, це дозволяє наростити маржинальність продукту.

По-друге, смакова палітра в цьому регіоні дуже схожа на українську. Наш досвід роботи на ринку Казахстану, Киргизстану, в арабських країнах показав, що смаки відрізняються мінімально: мусульмани не їдять лише бекон і продукти зі смаком бекону.

Більше того, під відміну від України та країн ЄС, тут практично відсутній культ здорового способу життя, а значить, і законодавчі, і ментальні обмеження в цій частині досить розмиті. Деякі категорії споживання взагалі можна створювати з нуля, як ми це робили з соняшниковим насінням у Киргизстані. Такий стан справ істотно розширює можливості для просування.

Крім того, місцеві споживачі ще не розпещені ні засиллям західних брендів, ні наявністю власного private label і торгових мереж. Власне, і монополії мереж, як в Україні, тут теж поки що немає. Українські товари йдуть «на ура» під українськими ж брендами, в більшості випадків не вимагаючи істотної адаптації до місцевого ринку. Це знову-таки знижує витрати на просування, а значить − збільшує маржу.

По-третє, вимоги до стандартів виробництва − істотно лояльніші, ніж у Європейському Союзі. Це пов’язано, насамперед, із відсутністю власних сильних виробників, які, відповідно, поки що не сформували лоббі для захисту внутрішнього ринку. Відповідно, українським компаніям саме час цим скористатися. Звичайно, більшість вітчизняних виробників продуктів харчування вишколені нашими більш жорсткими, ніж у ЄС, ГОСТами, а також роками торгових воєн із Росією. Тому їм неважко буде вразити азіатів високим рівнем якості, а витрати на сертифікації, перевірки та узгодження будуть на порядок нижчими.

По-четверте, якщо компанія не має наміру зупинятися на роботі в Україні і «пасивному» експорті, цей регіон набагато перспективніший, ніж ЄС, для майбутньої експансії − тут можна розмістити виробничі потужності, є зручний логістичний хаб для постачання в Китай, Індію, в країни Південно-Східної Азії, Монголію. Також ці регіони зручні для імпорту сировини з Ірану, Індії, Китаю. Для України, наприклад, той же Казахстан цікавий тим, що він входить у Митний союз, має можливості спрощеної торгівлі з Білоруссю, Киргизстаном.

Крім того, політична і бюрократична обстановка в Казахстані цілком зрозуміла українському підприємцеві. Для тих компаній, які вирішили поки що принципово відмовитися від роботи на російському ринку, але при цьому не хочуть втрачати вихід на інші країни пострадянського простору, Казахстан може стати «мостом» для такого експорту.

Євросоюз − для іміджу

Чи означає перераховане вище, що про ринки Євросоюзу потрібно забути, як про нездійсненну мрію? Аж ніяк. Європейські мережі із задоволенням візьмуть українські товари для випуску під власними private label торговими марками, проте будуть дуже насторожено ставитися до бажання вийти на ринок зі своїми брендами без істотних маркетингових бюджетів.

Далі, у більшості знайомих європейському споживачеві категорій місцевий виробник буде звичнішим і зрозумілішим, тому головним фактором конкуренції стане ціна. І те, й інше не передбачає великих заробітків на європейському ринку. Принаймні, в осяжному майбутньому. Тож робота в Європі більше підходить для іміджевих цілей, ніж для реального виведення бізнесу з кризи в умовах падіння споживання на внутрішньому ринку.

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Рейтинг популярності матеріалу «Куди експортувати в кризу» на Finance.UA - 2.1
В Контексті Finance.UA