Європа: пан або пропав?


Європа: пан або пропав?

Кажуть, що криза євро закінчилася. Чи так це? На фінансові ринки повернувся спокій, завдяки непорушній обіцянці влади Євросоюзу – зокрема, Європейського центрального банку – зберегти валютний союз будь-якою ціною. Однак економіки країн Південної Європи як і раніше перебувають у стані депресії, а Єврозона як єдине ціле страждає хворобою млявого зростання з ускладненнями у вигляді дефляції і високого безробіття в кризових країнах. Не дивно, оскільки європейська влада, судячи з усього, не здатна позбавити регіон від недуги, а багато країн-учасниць валютного союзу просто втрачають терпіння, не бажаючи більше проводити політику фіскальної консолідації. Так, в деяких країнах навіть загострилася політична ситуація. Коли почнуться заворушення, швидше за все, перше – як і у випадку з єврокризою – впаде Греція, де мають відбутися президентські вибори, але переможця, швидше за все, не буде. Якщо грецький парламент не обере нового президента – для цього необхідно набрати дві третини голосів – на третьому і останньому раунді, який відбудеться наступного тижня, парламент доведеться розпустити і оголосити про дострокові вибори. Не виключається ймовірність того, що до влади прийде Syriza, партія ультра-лівих соціалістів.

Для перемоги Syriza необхідно ввести своїх виборців в оману щодо заходів і дій, які можуть бути зроблені партією, або наполягати на перегляді умов виплати боргу, поставлених перед Грецією так званої Трійкою (Єврокомісією, Європейським центральним банком і Міжнародним валютним фондом), з можливою відмовою від їх виконання в односторонньому порядку у випадку, якщо переговори зайдуть у глухий кут. Будь-які спроби провести повторні переговори в разі приходу до влади Syriza, без сумніву, спровокують політичну бурю непокори в Південній Європі, де багато країн відмовляться від фіскальної консолідації, відродивши тим самим повномасштабну єврокризу. Звичайно, Греція занадто мала, і її проблеми не представляють серйозної загрози для Єврозони. Але результати виборів в Афінах можуть спровокувати паніку на фінансових ринках, що приведе до кризи, яка може перекинутися на Італію, третю за величиною економіку монетарного союзу, а також, з деякою затримкою, і на Францію – другу за величиною економіку.

Може статися диво: на наступному тижні Афіни виберуть собі нового президента, або Syriza не виграє наступні парламентські вибори. На жаль, і в тому, і в іншому випадку політична криза в ЄС залишиться неминучою, її початок просто буде відстрочено на деякий час. У кінцевому рахунку, в Італії теж зріє неабияка буря – пов’язана не тільки з фіскальною консолідацією, але і з самим євро. А за Італією підтягнеться і Франція. Конфлікт навколо фіскальної консолідації особливо вибухонебезпечний з політичної точки зору, тому що в нього втягнуті Німеччина та Італія, а також, що ще гірше, Німеччина і Франція – цей тандем тягнув на собі весь процес європейської інтеграції протягом шести десятиліть. І все це відбувається в період, коли анти-європейські націоналістичні сили зміцнюють свої позиції в національному та регіональних парламентах Німеччини – а також опановують розумами і серцями німців – позбавляючи тим самим Меркель місця для маневру і компромісу. Битва між прихильниками консолідації та її противниками загрожує розірвати на частини не тільки Єврозону, а й весь Євросоюз.

Криза в Єврозоні і відмова від справді європейського підходу до пожвавлення економіки посилила націоналістичні настрої в Євросоюзі – хоча, звичайно, це не єдина причина. Те, наскільки сильна ця політична тенденція стало очевидно в травні 2014 року, коли анти-європейські популісти показали непоганий результат на виборах до Європейського парламенту. З тих пір вона не згасає, а тільки набирає прихильників. Це здається чимось з області фантастики. Зрештою, ні одну проблему з тих, з якими довелося зіткнутися Європі, не простіше вирішити поодинці, на національному рівні, а не всередині ЄС, через концепцію наднаціонального політичної єдності. Націоналістична ксенофобія особливо абсурдна в контексті демографічних реалій: старіючій Європі терміново потрібно більше (а не менше!) іммігрантів. Також дивно, наскільки мало надається розголосу той факт, що нові і старі європейські націоналісти отримують підтримку з Росії. Зокрема, за деякими даними уряд Путіна підтримав Французький національний фронт через багатомільйонну єврову позику в одному з російських банків. Очевидно, авторитарні цінності і націоналістичний світогляд (у поєднанні з неабиякою дозою анти-американізму) створюють міцні узи.

Не буде перебільшенням сказати, що над Євросоюзом нависла зовнішня і внутрішня загроза реакційного націоналізму, тому наступна єврокриза прийме форму політичної. Так чому ж політики в Берліні, Брюсселі та інших європейських столицях досі не прагнуть змінити свої політики, які лише ускладнюють стан справ? Спостерігати за подіями в Європі з боку – все одно, що дивитися за аварією потягу в сповільненій зйомці – більше того, за катастрофою, про який було оголошено ще на станції. Не забувайте про Велику Британію, яка повільно, але вірно рухається до виходу зі складу Євросоюзу . Ця загроза виходить за часові рамки 2015 року. І все ж вона залишається важливим елементом загальної картини, що відбиває прийдешній криза в ЄС. Не залежно від того, чи вирішить Велика Британія, в кінцевому рахунку, відокремитися від континенту, майбутній рік стане розворотним для всієї Європи.

За матеріалами The Financial Times

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Рейтинг популярності матеріалу «Європа: пан або пропав?» на Finance.UA - 2.2
В Контексті Finance.UA