9945
Дефолти США вже були: навмисно забуті сторінки історії Америки
— Валюта
У розпал бюджетної кризи і невблаганного наближення ліміту за держборгом в Мінфіні США заявили, що дефолт буде безпрецедентним явищем в історії Америки. Чиновники стверджують, що США ніколи не оголошували дефолт за своїми зобов’язаннями. Чи так це?
Міністерство фінансів США прагне переконати республіканців і демократів сісти за стіл переговорів і підвищити ліміт по державному боргу США, який буде досягнутий 17 жовтня. Інакше, за заявами чиновників, відбудеться “немислиме”.
“Безпрецедентність” дефолту з боку США підкреслюється в доповіді американського Мінфіну. Доповідь “The potential macroeconomic effect of debt ceiling brinksmanship”, в якій описуються наслідки дефолту, починається з фрази:
“The United States has never defaulted on its obligations/США ніколи не оголошували дефолт за своїми зобов’язаннями…”
Світові ЗМІ також висвітлюють поточну ситуацію з позиції “безпрецедентність” дефолту США.
Тим часом, ще в 2008 р. Кармен Рейнхарт, професор економіки з Мерілендського університету, і Кеннет Рогофф, професор економіки з Гарвардського університету, торкнулися теми дефолтів у США у своїй роботі “The Forgotten History of Domestic Debt”.
У зазначеній роботі, зокрема, згадуються дефолти, які оголосили влади дев’яти штатів США в 1841-1842 рр.. Влади трьох американських штатів в той період взагалі відмовилися платити по боргах і не стали проводити їх реструктуризацію із кредиторами.
У період 1873-1874 рр.. в США про свій дефолт оголосили 10 штатів. Зокрема, штат Західна Віргінія опинився в настільки плачевній фінансовій ситуації, що зміг розрахуватися зі своїми кредиторами майже через півстоліття – в 1919 р.
Не менш пізнавальний матеріал було опубліковано на сайті американського Інституту Людвіга фон Мізеса. Стаття з’явилася в 2011 р. на тлі суперечок навколо підвищення ліміту за держборгом США, які призвели до перегляду суверенного рейтингу США.
Матеріал “A Short History of US Credit Defaults” (“Коротка історія дефолтів США”) описує вже не масові дефолти окремих штатів, як робота “The Forgotten History of Domestic Debt”, а випадки повноцінних дефолтів на федеральному рівні.
Варто відзначити, що США оголосили дефолт по найпершому випуску своїх зобов’язань. Тому, всупереч заявам чиновників, прецедент був покладений на самому початку історії США.
Дефолт континентальної валюти 1779 р.
Перший дефолт США стався за найпершою емісією боргу: була девальвована валюта, в якій випускалися дані зобов’язання.
У червні 1775 Континентальний конгрес США другого скликання, що розташовувався в штаті Філадельфія і представляв 13 штатів, випустив кредитні векселі на суму 2 млн песо, належні до виплати за 4 роки в 4 щорічних поетапних платежі.
В наступному місяці були випущені зобов’язання ще на 1 млн песо (так звані Spanish milled dollars). Потім пішов випуск на 3 млн песо.
У 1776 р. була проведена емісія векселів на $ 13 млн. Це була перша емісія в “континентальних доларах”, кошти від якої використовувалися для фінансування революції і збройної боротьби проти Великобританії. Емісія зобов’язань у “континентальних доларах” була продовжена протягом наступних кількох років. Її загальний обсяг склав $ 241 млн, не рахуючи британських підробок.
У конгресу не було повноважень з оподаткування. Відповідальність за погашення зобов’язань була покладена на кожен з 13 штатів – у пропорції, що відповідає їх населенню. Управління випущеними цінними паперами було доручено Раді казначейства в 1776 р.
Векселі стали стрімко знецінюватися: люди зрозуміли, що ні окремі штати, ні конгрес не мають ні можливості, ні бажання обслуговувати випущені зобов’язання. На цьому тлі стала знецінюватися і валюта, в якій були емітовані зобов’язання.
У 1777 р. континентальний долар впав до 1/3 від своєї первісної вартості. До грудня 1778 – до 1/7.
У листопаді 1779 конгрес оголосив про девальвацію курсу континентального долара в 38,5 до 1. При цьому конгрес погодився погасити випущені векселі в пропорції 1000 до 1 від їх первісної вартості.
Дефолт за континентальними внутрішніми позиками
Крім випуску позик в континентальних доларах Континентальний конгрес США також позичав гроші як усередині країни, так і за кордоном в інших валютах. Внутрішній борг становив приблизно 11 млн песо. Відсотки за цим боргом виплачувалися переважно з коштів, отриманих від Франції та Голландії в рамках окремих позик.
Коли дане джерело фінансування вичерпалося, конгрес оголосив дефолт за внутрішніми боргами 1 березня 1782 р. Часткове погашення боргів пізніше було проведено за допомогою прийняття цих векселів в якості податкових платежів та інших непрямих фінансових зобов’язань.
У січні 1790 голова казначейства Олександр Гамільтон оголосив про рішення реструктурувати ці борги. Було запропоновано конвертувати їх у нові папери з менш вигідними умовами. При цьому виплати за відсотками за внутрішніми боргами були відкладені на 10 років.
Дефолт “грінбакса” 1862
Після Війни за незалежність Конгрес США займався лише обмеженим випуском боргових зобов’язань і валюти, переклавши проблему фінансів в основному на окремі штати і приватні банки. Однак ця ситуація незабаром змінилася.
Незважаючи на конституційну заборону на незабезпечені паперові гроші, яка існувала у той час, в 1861 р. президент Авраам Лінкольн заявив про необхідність емісії нової валюти, щоб фінансувати військову компанію Півночі у громадянській війні США проти південних штатів.
У серпні 1861 почалася емісія “грінбаксів” – валюти, що отримала своє ім’я через чорнила зеленого кольору, які використовувалися при їх друку. Були випущені купюри номіналом $ 5, $ 10 і $ 20. Спочатку влада заявила, що ці гроші можна обміняти на золото за курсом в 1 грінбакс за 0,048375 тройських унцій золота.
Однак через всього 5 місяців, у січні 1862 р., Казначейство США було змушене визнати, що не може забезпечити їх золотом: стався дефолт.
Після цього було заявлено, що на відміну від уже існуючої на той момент американської валюти “грінбакс” тепер не підлягав обміну на золото: він представляв собою лише обіцянку того, що в майбутньому його можна буде обміняти на забезпечену золотом валюту. Люди не залишили цей факт без уваги. Коли солдати Півночі відсилали свої грінбакси додому, вони вважалися неповноцінними у порівнянні з більш стабільними грошима, забезпеченими золотом.
У ході громадянської війни курс цієї валюти помітно змінювався залежно від ходу військових дій. Проте варто відзначити, що “грінбакс” в підсумку все-таки виручив Північ. За допомогою забезпечення цієї валюти частково новими позиками облігацій, частково – виплатами золотом (тільки відсотків по цих облігаціях), отриманими в результаті митних платежів, Лінкольну вдалося забезпечити фінансування військових дій Півночі без наступних дефолтів.
Дефолт за облігаціями волі від 1934
Урядові витрати на Першу світову війну були в кілька разів більше, ніж всі попередні державні програми в США.
Для фінансування військових витрат, які почалися після вступу США у Першу світову війну, конгрес випустив боргові зобов’язання, відомі як “облігації свободи” (Liberty bonds). Їх випуск почався в 1917 р.
Зобов’язання перших серій володіли можливістю конвертації в зобов’язання пізніших серій випусків з більш привабливою прибутковістю.
Обсяг емісії “Першої облігації свободи” склав $ 5 млрд із прибутковістю 3,5%. “Друга облігація свободи” була випущена обсягом $ 3 млрд із прибутковістю 4%. “Третю облігацію свободи” емітували в обсязі $ 3 млрд, їх прибутковість становила 4,5%.
Остання емісія – “Четверта облігація свободи” – почалася 28 вересня 1918. Обсяг емісії склав $ 6 млрд із прибутковістю 4,25%.
При цьому відсотки також могли виплачуватися у золоті: у співвідношенні $ 20,67 за тройську унцію.
Коли в 1933 р. Франклін Рузвельт вступив на посаду президента США, одні тільки платежі за відсотками (без урахування загального погашення боргів) спустошували золотий запас країни. Золотий запас казначейства становив тільки $ 4,2 млрд. Було очевидно, що в 1938 р., коли підійде термін викупу зобов’язань, вони не будуть погашені.
Крім того, у США на той момент були й інші борги, які вимагали обслуговування, і вони були дуже суттєвими.
Починаючи з 1890-х рр.. американському казначейству постійно не вистачало золота. Цей дефіцит фінансувався за рахунок випуску нових боргів для залучення золота, щоб оплачувати відсотки за вже випущеними зобов’язаннями. У результаті до 1933 загальний обсяг держборгу становив $ 22 млрд. У США не було стільки золота, щоб оплатити хоча б відсотки по цьому боргу.
У цих умовах Рузвельт вирішив оголосити дефолт за всіма борговими облігаціями всередині країни, відмовивши американцям у їх обміні на золото. Відбулася девальвація долара приблизно на 40% по відношенню до іноземних валют.
Технічний дефолт 1979
У 1979 р. відбувся “випадковий дефолт США”, який пояснили технічними проблемами. Тоді також виникла проблема досягнення ліміту за держборгом. Причому в 1979 р , як і сьогодні, в 2013 р., республіканці відмовлялися погодитися з доводами демократа-президента (Джиммі Картера) про необхідність підвищити планку по держборгу.
У підсумку ліміт таки був підвищений, але американський Мінфін не зміг вчасно погасити зобов’язання на суму $ 120 млн. Терміни оплати за тими зобов’язаннями минули відповідно 26 квітня, 3 травня і 10 травня 1979.
Чиновники виправдовувалися тим, що обладнання для обробки платежів вийшло з ладу.
Крім того, проблему пояснили тим, що виплати призначалися для великої кількості інвесторів. Казначейство в підсумку погасило ці папери.
Однак від імені низки інвесторів американка Клер Бартон подала колективний позов проти уряду США до федерального суду в Каліфорнії – “Claire G. Barton v. United States”.
Інвестори зажадали від влади компенсацію за прострочення з погашення боргових зобов’язань. Щоб уникнути зайвого негативного розголосу, уряд США був змушений задовольнити вимоги позивачів.
Сергій Вафин
За матеріалами: Вєсті Економіка
Поділитися новиною
