8536
Що залишилося від бізнес-імперії Павла Лазаренка
Через місяць після публікації цієї статті перший з українських прем’єрів, який поплатився за свої злочини, покине виправну установу Terminal Island. 1 листопада 2012 р. закінчиться американська тюремна епопея Павла Лазаренка, що тривала з перервою на домашній арешт понад 13 років.
У жовтні 1999-го президент Леонід Кучма підбив підсумок підприємницької кар’єри колишнього прем’єра в газеті «Факти». «Лазаренко фактично сформував монополію на газ, був близький до цього на ринку хліба та спирту, активно захоплював нерухомість, заводи, контроль над банками. Думаю, через рік-другий він «приватизував» би всю країну», – писав Кучма.
Скільки можна було «наприватизувати» в Україні середини 1990-х? Влада США заморозила на рахунках екс-прем’єра і його структур близько $280 млн. З таким капіталом в списку найбагатших українців Лазаренко в 2012 році зайняв би лише 29-е місце. Народний депутат Григорій Омельченко, який очолював у 1990-ті парламентський комітет по боротьбі з корупцією, стверджує, що рахунки – лише вершина айсберга. За його даними, статки Лазаренка перевищували $2 млрд. Судячи з того, що нам відомо сьогодні, це не перебільшення.
Влітку 1996 року Лазаренко, який незадовго до цього очолив Кабінет Міністрів України, запросив президентську пару на свою дачу в Пущі-Водиці. «Я йому говорив, що, перед тим як звати Кучму з дружиною в гості, треба поцікавитися, а чи є на їхній дачі ставок з альтанками?! – згадує колишній заступник губернатора Дніпропетровської області Віталій Кіряш. – А Лазаренко до всього ще й розставив по будинку музейні свічники».
Почуття міри ніколи не було сильною стороною Лазаренка, піднесеного на вершини української політики завдяки щасливому збігу обставин.
До розвалу СРСР уродженець села Карпівка на Дніпропетровщині робив звичайну номенклатурну кар’єру: був головою колгоспу імені Калініна, начальником райсільгоспуправління, завідував відділом сільського господарства і харчової промисловості Дніпропетровського обкому КПУ.
Дніпропетровська область, буквально нашпигована оборонними і металургійними заводами, була вотчиною «червоних директорів». Як аграрному функціонеру вдалося стати її керівником? Вся справа в політичній кон’юнктурі, говорить політтехнолог Андрій Золотарьов, який в 1996 році допомагав Юлії Тимошенко обиратися до Верховної Ради.
Перший президент України Леонід Кравчук погано ладнав з дніпропетровським кланом. «Керівники оборонних, хімічних і металургійних підприємств Дніпропетровської області на дух не переносили Кравчука, якого вважали зрадником СРСР і націоналістом», – розповідає Золотарьов. У березні 1992 року Кравчук під натиском «червоних директорів» погодився призначити своїм представником в області (аналог нинішньої посади губернатора) голову Дніпропетровського міськвиконкому Валерія Пустовойтенка. Той вже приймав вітання.
Яке ж було здивування Пустовойтенка, коли в опублікованому указі замість свого він побачив прізвище Лазаренка. «Президент одним махом вирішив проблему з дніпропетровським кланом, протиставивши промисловцям чужого їм аграрія», – підсумовує Золотарьов.
Навіть вороги Лазаренка, які звинувачують його в корупції, казнокрадстві і вбивствах, визнають: він був сильним керівником. «Завдяки йому в місті були побудовані міст через Дніпро, автовокзал, пущений метрополітен», – зазначає дніпропетровський бізнесмен Геннадій Корбан. З середини 2000-х він судиться зі структурами Лазаренка за дніпропетровську нерухомість.
«Лазаренко у багатьох викликав неприязнь, тому що термосив і змушував працювати», – пояснює колишній заступник голови Служби безпеки України Юрій Самойленко. «Хамуватий, жорсткий, а інколи жорстокий керівник, який міг моментально вирішити будь-яке робоче питання», – додає колишній мер Донецька Володимир Рибак. В оточенні Лазаренка за ним закріпилося прізвисько Хазяїн.
На посту президентського представника Хазяїн не втрачав часу марно. У 1994 році Верховна Рада створила комісію для перевірки діяльності Чорноморського морського пароплавства. «Займаючись цією справою, я випадково знайшов відкриті в 1993-1994 роках рахунки Лазаренка в польських, швейцарських і американських банках, на які надходили гроші дніпропетровських бізнесменів», – розповідає Омельченко, який входив до комісії.
Як була влаштована взаємодія влади та бізнесу при Лазаренку? На початку нульових один з його ключових партнерів Петро Кириченко повідомив американському суду, що за «співпрацю» Хазяїн вимагав 50% в прибутку і 50% в капіталі опікуваного бізнесу. За такою схемою, наприклад, з Лазаренком працювали директор агрофірми «Наукова» (Дніпропетровська область) Микола Агафонов і директор дніпропетровського ресторану «Стара вежа» Олексій Дитятковський.
Дитятковський не просто пішов під дах Лазаренка, але й став одним з керівників тіньової бізнес-імперії чиновника. Її ключовими ланками були фірма «Дніпронафта», інвесткомпанія «Енергія» і банк «Земельний Капітал», співзасновником яких виступав Дитятковський. Під час ваучерної приватизації ці структури та пов’язані з ними компанії скуповували найпривабливіші підприємства Дніпропетровська – заправки, магазини, кафе і ресторани.
Одним із співвласників «Дніпронафти» значився Леонід Гадяцький – особистий шофер Лазаренка. Це ім’я не один раз спливає в списку засновників різних компаній, за якими стояв Лазаренко. На Гадяцького, зокрема, було записано 16,6% акцій ключових компаній – акціонерів ПриватБанку: «Сентоза», «Солм» і «Віст».
Як з’ясувала прокуратура в кінці 1990-х, з часом у «Дніпронафти» з’явилася ще одна важлива функція. Компанія стала посередником у розрахунках між аграрними та металургійними підприємствами Дніпропетровської області та «Дніпрообленерго». Споживачі розплачувалися за електрику своєю продукцією за заниженими цінами, а посередник поставляв її на експорт вже за справедливою вартістю. З прибутку від таких операцій фінансувався імпорт нафтопродуктів і продуктів харчування.
Іншим конфідентом губернатора була Наталія Донець. Її чоловік Анатолій був кумом Лазаренка. Донець керувала «Ріелторською компанією «Дім», на балансі якої була вся нерухомість, яка дісталася Лазаренку в ході приватизації.
Лазаренко витягував прибуток з різних галузей і підприємств. Так, якусь частину доходу приносила аптечна мережа, що включала в себе, за оцінкою Корбана, не менше сотні точок. «На початку 1990-х фірма «Накоста» експортувала в Казахстан соняшникову олію, – згадує Золотарьов. – За нею теж стояв Лазаренко».
Коли компаніям, які входили в зону впливу Лазаренка, були потрібні гроші, в кабінеті голови правління ПриватБанку Сергія Тігіпка лунав телефонний дзвінок, розповідає Корбан. Хіба відмовиш такому «прохачеві»? Хороші відносини з господарем області не раз допомагали приватівцям. У середині 1990-х Лазаренко дозволив їм приватизувати «Дніпронафтопродукт», на балансі якого було дві нафтобази і мережа АЗС. Так група стала найбільшим гравцем на паливному ринку Дніпропетровської області.
Слава міцного, нехай і нечистого на руку господарника гриміла далеко за межами Дніпропетровщини. Економіка йшла на дно, і у вересні 1995 року Кучма перевів енергійного губернатора до Києва, призначивши його першим віце-прем’єром, який заодно курирував ПЕК. У президента не було браку інформації про витівки Лазаренка. За словами Омельченка, в липні 1995-го він особисто доповідав Кучмі про закордонні рахунки чиновника, але той звів розмову до жарту.
На новій роботі Лазаренко залишився вірний принципу «енергійно господарювати і себе не забувати». Почав він з переділу найприбутковішої галузі української економіки – внутрішньої торгівлі газом. Крім іншого це було викликано вимогами з боку «Газпрому» навести порядок у розрахунках. В кінці 1995 року всі регіони були поділені між трьома посередниками, які постачали газ промисловим споживачам. Дві найбагатші області – Дніпропетровська і Донецька – були закріплені за компанією «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). На чолі ЄЕСУ стояла Юлія Тимошенко, яка до цього працювала «під Лазаренком» на нафтовому ринку Дніпропетровщини.
На піку розвитку ЄЕСУ обслуговувала 2000 підприємств, вибудовуючи довгі бартерні ланцюжки. З «Газпромом» теж розплачувалися бартером. «Мої люди переглядали кілометрові специфікації у пошуках товарів, – згадує колишній віце-президент ЄЕСУ Олег Беспалов, який відповідав за збут газу. – А Тимошенко штовхала їх у Росію, іноді за фантастичними цінами».
Яку роль в бізнесі ЄЕСУ грав Лазаренко? Ось показовий приклад. Коли в кінці 1996 року «Газпром» відмовився поставляти паливо без передоплати або держгарантій, уряд Лазаренка без зволікань оформив гарантію на $200 млн.
За оцінкою Беспалова, оборот ЄЕСУ в 1996-му перевищував $10 млрд. Щоправда, ця сума включала в себе розрахунки всередині бартерних ланцюжків. Непряме уявлення про масштаби бізнесу ЄЕСУ дає інша цифра: у 1996-1998 роках корпорація і дві афілійовані з нею компанії перерахували на рахунки Лазаренка понад $160 млн. У документах американського суду ці відрахування будуть названі «платою Лазаренка за протекцію газотрейдеру на українському ринку». Швейцарському слідству Лазаренко повідомляв, що брав з опікуваних бізнесів 8-11% їх виручки.
Підім’яти під себе Донецьку область виявилося набагато важче. По-перше, це був єдиний регіон, де ЄЕСУ довелося працювати через місцевого посередника – «Індустріальний союз Донбасу». По-друге, місцева еліта дала відсіч ставленику Лазаренка Сергію Полякову. У серпні 1996-го «донецькі» добилися, щоб замом Полякова був призначений їхній висуванець Віктор Янукович.
Другим по значущості після газу джерелом доходу став для Лазаренка-прем’єра бізнес з росіянином Костянтином Григоришиним, стверджує Корбан. Від Лазаренка цей напрямок курирував Кириченко, призначений офіційним радником прем’єра. «Вони контролювали майже всі обленерго в країні», – стверджує колишній заступник голови правління «Львівобленерго» Олександр Гудима. Контроль Лазаренка поширювався і на кілька гірничо-збагачувальних комбінатів, зокрема на Марганецький ГЗК, свідчив в лондонському суді Ігор Коломойський, у якого в 2007 році розглядалася там тяжба з Григоришиним.
Падіння Лазаренка було таким же стрімким, як і зліт. Він нажив собі ворогів не тільки в Донецьку, але і в Києві. За словами Самойленка з СБУ, оточення стало нашіптувати Кучмі, ніби Лазаренко мітить на його місце. Бондаренко уточнює, що йдеться про секретаря Ради національної безпеки і оборони Володимира Горбуліна та Дмитра Табачника, якийдо грудня 1996-го керував Адміністрацією президента.
Кучму і самого дратували амбіції прем’єра. «Однією з причин того, що президент зняв c посади глави Фонду держмайна Юрія Єханурова, було те, що він став виконувати доручення Лазаренка», – говорить колишній заступник Єханурова Олександр Бондар. За законом ФДМ підпорядковується безпосередньо президенту. Сам Єхануров сказав Forbes, що в той час не знав про корупційну діяльність прем’єра.
Влітку 1997 року Лазаренко був знятий з посади, у вересні 1998-го Генпрокуратура порушила проти нього кримінальну справу, в грудні колишнього прем’єра заарештували в Швейцарії. Вийшовши з в’язниці під заставу, він після нетривалого перебування на батьківщині втік до Америки, де і знайшов притулок на довгі 13 років.
Конгломерат різношерстих бізнесів, об’єднаних лише невсипущим контролем Лазаренко, почав розвалюватися відразу після його відставки. Передусім Кучма розпорядився викинути ЄЕСУ з газового бізнесу.
Трохи довше протримався спільний бізнес з Григоришиним. Керівництво Марганецького ГЗК вийшло з-під контролю Лазаренка після його втечі за кордон, йдеться в свідченнях Коломойського лондонському суду. Григоришин не знайшов часу дати коментарі для цього матеріалу.
«Я Паші так нічого прощати не збирався», – сказав Forbes в лютому 2011 року дніпропетровець Віктор Пінчук, який ворогував з Лазаренком з середини 1990-х. Вже перебуваючи під домашнім арештом в Америці, екс-прем’єр дав інтерв’ю російській «Независимой газете», в якому звинуватив Пінчука, що той «незаконно привласнив» майже все, чим володіє. Що він мав на увазі? У 2003-му Пінчук придбав на аукціоні контрольний пакет Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ). У матеріалах американського суду за 2008 рік сказано, що Лазаренко «був активно залучений в операції на НЗФ». За його вказівкою підприємство перерахувало $2,4 млн за кордон. У підсумку гроші дісталися одній із структур Лазаренка.
Не дрімали й недавні союзники. Колишній підлеглий і молодший партнер Лазаренка Кіряш перераховує майно Хахяїна в Дніпропетровську, що перейшло під контроль власників та союзників групи «Приват»: макаронна і тютюнова фабрики, центральний універмаг, будівля міністерства чорної металургії УРСР, готель «Асторія» і готель «Аксельхоф». Кіряш стверджує, що останній був побудований на гроші Лазаренка і Дитятковського. Власником готелю вважався Геннадій Аксельрод, який в 1990-і роки був правою рукою Дитятковського в «Дніпронафті», де відповідав за нерухомість. У квітні 2012-го Аксельрод був убитий. Відразу після вбивства товариш Аксельрода Корбан натякав, що замовник злочину – Лазаренко.
«Сегодня»/УНІАН, Укрінформ, rada.gov.ua, DR
Відступили від патрона і найближчі партнери: Кириченко і Дитятковський виступали як свідки звинувачення в американському суді.
Лазаренко важко «розлучався» і з Донець, яка контролювала безліч цінних об’єктів нерухомості через «Ріелторську компанію «Дім». За словами Кіряша, Лазаренко був її партнером з часткою понад 50%. Проте в 2006 році адвокати екс-прем’єра спробували витіснити Донець з бізнесу. Та попросила підключитися до суперечки Корбана. За його словами, відтоді між ним, Донець і Лазаренком йдуть судові розгляди. Предмет суперечки – близько 200 000 кв. м нерухомості: готелі, магазини, адмінбудівлі.
Останнім з «обойми» випав Кіряш, сім’я якого володіла невеликою часткою в «РК «Дім». Тепер йому доводиться вести тяжби за це майно і з Лазаренком, і з Корбаном.
Схоже, на свободі Лазаренко може розраховувати тільки на свої заощадження, ще не заарештовані американцями, якщо такі є. Додому дороги немає. В Україні його чекають, щоб пред’явити звинувачення у замовних вбивствах.
«Каса» Павла Івановича
На чому заробляв і на що впливав Лазаренко
Енергетика
Обласні розподільчі компанії
Лазаренко створив схему бартерних розрахунків, завдяки якій підконтрольна йому фірма «Дніпронафта» отримала право вимагати оплату з боржників «Дніпрообленерго» – підприємств харчової, сільськогосподарської, хімічної та інших галузей. Ті розраховувалися товарами. У матеріалах американських судів зазначено, що в 1993-1996 роках «Дніпронафта» перерахувала на рахунки Лазаренка щонайменше $5 млн. «Лазаренко контролював практично всі українські обленерго», – стверджує Олександр Гудима, в середині 1990-х – заступник голови правління «Львівобленерго».
Металургія
Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК, НЗФ
В ході сертифікатної приватизації молодші партнери Лазаренка Петро Кириченко і Костянтин Григоришин скупили 40% акцій Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Колишній водій Лазаренка Леонід Гадяцький став акціонером Орджонікідзевського ГЗК. Дніпропетровський бізнесмен Геннадій Корбан стверджує, що Лазаренко контролював не тільки марганцеві ГЗК, але і Нікопольський завод феросплавів.
Фінанси
ПриватБанк, банк «Земельний Капітал», СК «Страховий дім» і «Оранта-Дніпро»
У середині 1990-х 16,6% акцій Приватбанку опосередковано володів Гадяцький. Такі ж пакети були у п’яти інших акціонерів – Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова, Олександра Мартинова, Леоніда Милославського і Сергія Тігіпка. Гадяцький не брав участі в управлінні банком, але, за словами Корбана, банк безповоротно видавав кредити структурам, підконтрольним Лазаренку, на першу вимогу. Зокрема, агрофірма «Наукова» в кінці 1990-х отримала від ПриватБанку позику на 100 млн гривень (понад $50 млн за курсом 1997 року). Вплив Лазаренка поширювалося також на банк «Земельний Капітал», страхові компанії «Страховий дім» і «Оранта-Дніпро».
Нерухомість
«Ріелторська компанія «Дім»
В результаті “малої” приватизації «Ріелторська компанія «Доім» стала до 1998 року власником десятків магазинів, аптек, ресторанів, АЗС, адміністративних будівель Дніпропетровська. Колишній заступник губернатора Дніпропетровської області Віталій Кіряш стверджує, що її основним власником був Лазаренко. «Близько двохсот тисяч квадратних метрів площі», – оцінює Корбан масштаб ріелторського бізнесу Лазаренка.
Сільське господарство і харчопром
Губиниський цукрозавод, Верхньодніпровський крохмале-патоковий завод, Дніпропетровський комбінат хлібопродуктів, агрофірма «Наукова»
Зареєстрована на островах Антигуа і Барбуда компанія Nemuro Industrial Group, що фігурувала в судовій справі Лазаренка, в 1990-і роки через афілійовані компанії в Україні стала власником десятків агропромислових підприємств, стверджують автори книги «Феномен Лазаренка: злодій чи геній?», підготовленої за замовленням опонентів Лазаренка.
Телекомунікації
«Київстар»
Представники «Київстару» відхрещуються від зв’язків з Лазаренком. Є привід засумніватися. З середини 1990-х до початку 2000-х в числі власників оператора значилася компанія «Омега», серед засновників якої – молодший партнер Лазаренка Наталія Донець, яка управляла його бізнесом в Дніпропетровську. Офіси «Омеги» і Донець розташовані за однією адресою, а колишній директор «Омеги» Костянтин Авдєєв був охоронцем Лазаренка. Пізніше серед співвласників «Омеги» фігурувала і Nemuro Industrial Group, афілійована з Лазаренком.
Медіа
«Ютар», «Правда України», «Дніпропетровська правда», «Зоря», «11 телеканал», «Киевские ведомости»
Після приходу в Кабмін в 1995 році Лазаренко повною мірою усвідомив силу «четвертої влади». До літа 1996-го під його контролем опинилися газети «Киевские ведомости» та «Фінансова Україна», стверджує політолог Кость Бондаренко. На парламентських виборах 1998 року Лазаренка і його «Громаду» підтримували телекомпанія «Ютар», «11 телеканал» (Дніпропетровськ), газети «Правда України», «Дніпропетровська правда», «Зоря» (Дніпропетровськ). Автори книги «Феномен Лазаренка» стверджують, що могутній прем’єр намагався взяти під контроль впливовий політичний тижневик «Зеркало недели».
Кеш
На рахунках Лазаренка, арештованих американською владою, заморожено $280 млн. Майже дві третини цієї суми були перераховані українськими газотрейдерами, яким допомагав екс-прем’єр. Більше інших на рахунки Лазаренка переказали корпорація ЄЕСУ і пов’язані з нею структури. Сьогодні це основний капітал Лазаренка, на який також претендують американський і український уряди.
Джерело: Forbes, ЗМІ
Федір Орищук
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
