3132
Олігархи теж плачуть
— Фондовий ринок
Власники багатомільярдних статків, як і всі люди, час від часу роблять помилки. Але ціна їхніх прорахунків виявляється незмірно вищою, ніж у інших. Втім, все відносно...
Сльози ІСД
Без печалі провели рік Білого тигра співвласники корпорації "Індустріальний союз Донбасу" Сергій Тарута й Олег Мкртчан. Неприємності у них почалися ще в січні, коли їх основний бізнес-партнер, тодішній керівник групи радників прем'єр-міністра Віталій Гайдук знайшов покупців на свої 50% + 2 акції в ІСД. Замість нього в холдинг зайшли таємничі росіяни, стосунки з якими в українських співвласників явно не склалися.
Про це можна судити з динаміки роботи основних активів групи, Алчевського металургійного комбінату і Дніпровського меткомбінату ім.Ф.Дзержинського. Ці підприємства виявилися єдиними представниками вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, які знизили в 2010 році виробничі показники у порівнянні з 2009 р., який вважається "дном" кризи. Так, за січень-листопад виплавка сталі на АлМК скоротилася на 21,8%, до 2,4 млн т; чавуну - на 22,5%, до 2,338 млн т; випуск готового прокату - на 21%, до 2,44 млн т. На ДМКД зменшення з виробництва сталі склало 19,7%, до 2,514 млн т; чавуну - на 18%, до 2,381 млн т; прокату - на 21,7%, до 2,352 млн т.
При цьому виробничі плани виконувалися не більше ніж на 48-52% у зв'язку з елементарною відсутністю обігових коштів на закупівлю залізорудної сировини і коксу. Крім того, вже під завісу року у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, викликаним наявністю великої кредиторської заборгованості, ІСД була змушена позбутися свого активу в Польщі - трубного заводу, що входить до складу меткомбінату "ISD Huta Czestochowa". Причому є підстави вважати, що це далеко не останній продаж. Оскільки експерти не очікують істотного поліпшення ситуації для ІСД і в наступному році.
"Якщо вони не змогли вирішити свої проблеми протягом усього нинішнього року, то навряд чи зуміють це зробити і найближчим часом", - сказав "ОстроВ" аналітик інвесткомпанії Dragon Capital Сергій Гайда. Залишається додати, що на бізнесі С.Тарути і О.Мкртчана болісно відбилася зміна влади в Україні в лютому нинішнього року.
Це виразилося, перш за все, в усуненні будівельної корпорації "Азовінтекс", яка зареєстрована в Маріуполі і належить братам Сергію та Олександру Тарутам, від участі у проектах з підготовки України до проведення фінальної частини Євро-2012 в Україні. Що й говорити, втрату генпідряду на будівництво стадіону у Львові вартістю в 2,1 млрд грн., на реконструкцію львівського аеропорту в 2,3 млрд грн., а також участі в реконструкції НСК "Олімпійський", ціна якої вже зросла до 3,6 млрд грн. - при всьому бажанні досягненням не назвеш.
Крім цього, в новому уряді Миколи Азарова, сформованому коаліцією на чолі з Партією регіонів, втратив посаду не лише сам Гайдук, але і заступник міністра вугільної промисловості Юрій Грядущий, який прийшов на держслужбу з корпорації ІСД, де він працював технічним директором. Таким чином, Тарута і Мкртчан практично повністю позбулися можливостей для лобіювання у владі своїх бізнес-інтересів.
Дуже негативно позначилося на стані справ ІСД звільнення ще одного цінного кадра, колишнього генерального директора ДМКД Олега Дубини, з посади голови правління НАК "Нафтогаз України". З приходом туди нового керівництва АЛМК і ДМКД втратили колишні привілеї в газопостачанні, які полягали у відпуску газу для них без передоплати.
Більше того, в липні Нафтогаз вимагає терміново погасити накопичену заборгованість у розмірі 527 млн грн. за раніше отриманий газ. А коли АлМК і ДМКД не змогли це зробити, просто перекрив вентиль на газовій трубі, що веде на комбінати ІСД - що призвело до зупинки виробничих процесів. А для підприємств з безперервним технологічним циклом це могло мати незворотні наслідки.
Зрозуміло, в попередній період, коли в кріслі голови Нафтогазу сидів Дубина, керівництво ІСД могло не турбуватися про борги перед газовим монополістом. На них у Нафтогазі тоді дивилися крізь пальці, "забуваючи" про пряму заборону Кабміну відпускати газ промпідприємствам, тим більше приватним, без передоплати.
Втім, тепер про колишні преференції Таруті і Мкртчану залишається лише зітхати. І "стабільність", що запанувала в країні, дозволяє прогнозувати, що зітхати їм доведеться ще досить довго. Як мінімум, до 2015 р.
Чорний рік для Привату
Минулий рік видався не особливо вдалим і для акціонерів дніпропетровського Приватбанку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова - знову ж через зміни головних дійових осіб на політичному Олімпі. Безумовно, відносини власників фінансово-промислової групи "Приват" з колишнім прем'єром Юлією Тимошенко складалися дуже непросто.
Але при ній групі вдалося міцно закріпитися на найбільшому в Україні Кременчуцькому нафтопереробному заводі і створити нехитру схему, яка дозволяла завдяки оперативному контролю над ВАТ "Укрнафта" закуповувати для цього підприємства сировину вдвічі дешевше від ринкової ціни. У свою чергу, це давало можливість отримувати надприбуток, утримуючи вартість нафтопродуктів на тому ж рівні, що і у конкурентів.
Але ось прийшла нова влада, і одразу з'ясувалося, що Коломойський з Боголюбовим недоплатили 66 млн грн. за 200 га землі, на якій вони побудували гірськолижний курорт "Буковель" на Прикарпатті. Тому в середині вересня за зверненням івано-франківської облпрокутури суд наклав арешт на низку земельних ділянок, на яких зараз розташований туркомплекс.
Звісно, будь-який адвокат підтвердить, що українська Феміда влаштована так, що найсерйозніші питання з нею можна врегулювати потрібним для клієнта чином. Але це буде коштувати грошей. І очевидно, що в даному випадку для Привату мова йде про додаткові й непередбачені витрати.
Заодно, в серпні Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку заборонила обіг акцій підконтрольного Привату ВАТ "НПК "Галичина", створеного на базі Дрогобицького НПЗ. Крім того, вже в середині грудня Господарський суд Полтавської обл. зобов'язав ЗАТ "Укртатнафта", створене на базі Кременчуцького НПЗ, надати звіт про обставини купівлі структурами Привату пакету в 28,79% акцій у цьому ЗАТ.
Раніше ця частка належала татарським акціонерам Укртатнафти. Однак спочатку власники ПриватБанку в судовому порядку відібрали у них цей пакет і добилися його повернення Нафтогазу. А в жовтні минулого року 28,79% акцій з подачі колишнього керівництва Нафтогазу і уряду були таємничим чином реалізовані фірмам, пов'язаним з дніпропетровською групою.
Тепер же Укртатнафта зобов'язана надати Нафтогазу інформацію про переможця торгів, ціну, за якою були продані акції, а також надати офіційне підтвердження про торги, що відбулися. Це судове визначення пов'язане з тим, що трохи раніше, в серпні 2010 р., Кабінет міністрів звернувся до Господарського суду Києва з позовами, в яких просить переглянути у зв'язку з новими обставинами судові рішення від 28 травня і 2 червня 2008 р., прийняті в період роботи уряду Тимошенко.
Нагадаємо, що тоді своїми постановами суд визнав незаконною купівлю 8,34% акцій Укртатнафти зареєстрованою у Швейцарії компанією "AmRuz Traiding AG" і 9,96% акцій - зареєстрованою у США "SeaGroup International". Обидві структури, AmRuz і SeaGroup, пов'язані з російською "Татнафтою". Тому є велика ймовірність, що вже в наступному році Коломойському і Боголюбову доведеться розпрощатися з пануванням на Кременчуцькому НПЗ.
Минулого року власникам Привату також не вдалося проштовхнути через новий уряд рішення про введення загороджувальних мит на імпорт феросплавів в Україні. Відповідне антидемпінгове розслідування було розпочато ще в лютому за ініціативою Нікопольського, Запорізького і Стахановського феросплавних заводів, що належать Привату.
Однак воно не принесло практичних результатів. У жовтні було прийнято рішення продовжити розслідування, але шанси Коломойського з Боголюбовим на позитивне для них рішення мінімальні. Оскільки категорично проти загороджувальних мит єдиним фронтом виступають українські металурги.
У принципі, їхню позицію можна зрозуміти - якщо закрити доступ на внутрішній ринок для імпортних феросплавів, сталеві виробники опиняться один на один з ціновим диктатом Привату, який контролює всю феросплавну галузь України. Зараз же Коломойський з Боголюбовим не можуть піднімати ціну на свою продукцію на внутрішньому ринку до захмарних висот - оскільки в такому випадку металурги можуть перейти на контракти із закордонними постачальниками. І для власників Привату це означає втрату надприбутків.
Невдалою виявилася і зроблена ними спроба закріпитися в гірничорудному бізнесі власника групи "Фінанси і кредит" Костянтина Жеваго. Нагадаємо, що ще з кінця 2009 р. пов'язаний з І.Коломойським кіпрський офшор "Ralcon Commercial Ltd." взявся скуповувати акції британської "Ferrexpo Plc.", які перебували у вільному обігу на Лондонській фондовій біржі. А через Ferrexpo, як відомо, К.Жеваго контролює 51% акцій Полтавського ГЗК, найбільшого в Європі експортера залізорудної сировини.
Ralcon Commercial разом з низкою інших структур, що діяли в інтересах Коломойського з Боголюбовим, зуміла послідовно консолідувати у себе понад 10% акцій Ferrexpo. Але в підсумку так і не отримала впливу на корпоративне управління британською компанією. Оскільки розпочата у червні спроба ввести двох представників Привату до ради директорів Ferrexpo з тріском провалилася. Понад 87% акціонерів відхилили цю пропозицію.
На довершення до вищезгаданих неприємностей І.Коломойський в 2010 році ще й вилетів з ради директорів російського гірничо-металургійного холдингу "Evraz Group". Відповідне рішення було прийнято в травні після затяжного внутрішньокорпоративного конфлікту, який призвів до блокування залізничного сполучення на ГЗК "Суха балка", придбаний Evraz у Привату в грудні 2007 р.
Звичайно, через неможливість відвантаження готової аглоруди в січні-квітні російські підприємці Роман Абрамович і Олександр Абрамов понесли певні втрати, питань немає. Самі вони оцінили збитки від блокади "Сухої балки" в 8 млн дол.
Але в підсумку вони просто протягли на свій ГЗК обхідну залізничну колію і, таким чином, викрутились. А ось Приват, що володіє міноритарним пакетом 9,72% голосуючих акцій Evraz, безповоротно і остаточно втратив можливість впливати на політику одного з найбільших світових гравців у металургійному бізнесі.
Дефолт і квота Пінчука
Дніпропетровський підприємець Віктор Пінчук 2010 рік в основному присвятив розрулюванню складних відносин зі своїми кредиторами, яким власник корпорації Interpipe мав у серпні виплатити 200 млн дол. за облігаціями зовнішньої позики, випущеними у липні 2007 р. Виплата в намічений термін не відбулася, компанія допустила дефолт, але в результаті все ж зуміла домовитися про відстрочення погашення основного боргу на 7 років. Щоправда, тепер його обслуговування буде обходитися Пінчуку відчутно дорожче: відсоткова ставка по облігаціях збільшена з 8,75% до 10,25%.
Ще одним болючим питанням для Пінчука в 2010 р. була поставка труб великого діаметра в Російську Федерацію, яка є одним з основних ринків збуту для Новомосковського та Нікопольського трубних заводів, а також Нижньодніпровського трубопрокатного заводу, що входять до Interpipe.
На цю продукцію в РФ, як відомо, з 2005 р. діє загороджувальне мито у розмірі 8,9-18,1% від їхньої митної вартості. Але в межах обсягу, який щорічно визначається, діє пільгова нульова ставка. І в 2010 році російська сторона спочатку просто блокувала імпорт труб великого діаметра з Україною, не погоджуючи обсяг квоти для безмитного ввезення на II квартал.
Потім на найвищому урядовому рівні все ж таки вдалося домовитися. В обмін на припинення антидемпінгового розслідування щодо імпорту до України мінеральних добрив з РФ Москва дозволила безмитно поставити на російський ринок 260 тис. т. сталевих труб. Це подавалося як велика поступка Києву, оскільки спочатку російські партнери пропонували обмежитися обсягом в 223 тис. т.
Тим не менше, якщо врахувати, що в 2009 р. в рамках квоти в РФ з Україною було безмитно ввезено 427,6 тис. т. трубного прокату, можна зробити висновок, що В.Пінчука з РФ досить успішно витісняють. До того ж з 1 липня з ініціативи російських виробників Мінпромторг РФ почав нове антидемпінгове розслідування проти імпорту труб з України. І його результатом практично з 100% вірогідністю стане подовження терміну дій загороджувальних мит на наступні 5 років.
Втім, не лише закордонні конкуренти і кредитори були джерелом неприємностей дніпропетровського підприємця в 2010 р. Так, він упустив відмінну можливість розширити свою присутність в найбільшому національному авіаперевізнику, ВАТ "АероСвіт", де зараз йому належить 24,99% акцій через ТОВ "Генавіаінвест".
Співвласники Привату випередили Пінчука, купивши близько 38% акцій у тепер вже колишнього голови наглядової ради "АероСвіту" Арона Майберга. Тим часом представники керуючої компанії EastOne заявили, що Пінчук як акціонер повідомлення про угоду, що не отримував і згоди на неї не давав - як це передбачено для таких випадків законодавством.
Усе на продаж
Відомо, що заводи і пароплави в період кризи олігархи продають не від хорошого життя, тому що отримати в цей період за свої активи реальну ринкову вартість вони не можуть. Але, як то кажуть, іноді життя змушує розлучатися з добром, нажитим непосильною працею. Наприклад, власник групи "Енергетичний стандарт" Костянтин Григоришин минулого року продав 59,96% акцій ВАТ "Севастопольський морський завод" структурам, пов'язаним з групою "Укрпромінвест" Петра Порошенка.
У принципі для запорізького підприємця з російським громадянством Севморзавод був непрофільним активом, оскільки його основні інтереси, як відомо, зосереджені в сфері енергетики. Просто раніше підгрібати під себе все, що погано лежить - тими, зрозуміло, хто мав таку щасливу можливість. Ну а тепер настав час гарненько подумати, що з усього цього дійсно може стати в нагоді в майбутньому.
Втім, для екс-міністра закордонних справ суднобудування також не є профільним бізнесом, незважаючи на контроль над київським суднобудівним заводом "Ленінська кузня".
Варто відзначити, що Севморзавод за підсумками 2008-2009 рр. звітував про збитки у 34 млн грн., тож власнику кондитерського концерну з торговою маркою Roshen, швидше за все, він дістався за низькою ціною.
Що ще не вдалося зробити Григоришину в 2010 році - отримати контроль над харківським ВАТ "Турбоатом", війну за яке підприємець безуспішно веде ось уже кілька років. Причому в грудні голова Фонду держмайна Олександр Рябченко заявив, що взагалі не бачить сенсу в приватизації держпакету 75,22% акцій підприємства, оскільки воно є прибутковим і не потребує приходу інвестора.
Наскільки ця точка зору є остаточною, стане ясно в новому році. Нагадаємо, що до теперішнього часу власнику Енергетичного стандарту вдалося акумулювати 15-24% акцій Турбоатому, який є єдиним у СНД виробником турбінного обладнання для атомних електростанцій.
Залишається додати, що минулого року Григоришин остаточно позбувся власного банку "БІГ-Енергія". У принципі, проблеми в цій фінустанові почалися набагато раніше, тому тимчасова адміністрація від Нацбанку там була введена ще 16 березня 2009 р. Але принаймні теоретично надія врятувати банк зберігалася цілий рік, поки 24 лютого 2010 року НБУ не ухвалив рішення про ліквідацію БІГ-Енергії. При цьому непокриті збитки банку за 2009 р. склали 227 млн грн.
Продавав свої активи і власник харківської групи DCH і президент футбольного клубу "Металіст" Олександр Ярославський. У 2010 році він позбавився від 18,57% акцій у ПАТ "УкрСибБанк", який, нагадаємо, раніше належав йому цілком. У свою чергу, міжнародній фінансовій групі "BNP Paribas" дана угода дозволила отримати повний контроль над одним з найбільших банків України.
Що ж стосується Ярославського, то він також повідомив про намір продати ще й черкаське ВАТ "Азот" - одного з провідних українських виробників азотних мінеральних добрив. У випадку, якщо це станеться, у харківського підприємця залишаться лише активи в будівельному бізнесі.
Безумовно, зараз вони приносять прибуток - в період активної підготовки до проведення фіналу чемпіонату Європи з футболу в Україні, в тому числі в Харкові. Але що буде після Євро-2012 - неясно, а відновлення будівництва в житловому секторі найближчим часом не видно.
Віталій Кримов
За матеріалами: FundMarket
Поділитися новиною
