1688
"Приват" продовжив пакувати те, що не продається
— Енергетика
Загроза продажу російському "Газпрому" нафтових активів групи засновників ПриватБанку в 2009 році практично зійшла нанівець. При цьому інвестори продовжили експансію. Це дає підстави передбачити, що переговори про продаж не припинені, а просто відкладені.
Відмовившись від нарощування централізованої структури управління активами через головні холдинги, група Ігоря Коломойського спочатку формувалася за принципом конгломерату. Ідеологія строкатої команди нафтоторгових компаній, дуже різношерстих і за профілем, і за оборотами, ґрунтувалася на перевіреному принципі ситуативних союзів з партнерами або менеджерами конфліктних об'єктів. Такий підхід навряд чи підвищував капіталізацію всієї групи, проте давав можливість у будь-який момент здійснити блискавичний розпродаж і безперешкодну "евакуацію" капіталу в будь-яких обсягах.
Основний вектор розвитку. Інвестиції в збільшення залежності влади
Ігор Коломойський в 2008 році вперше назвав пресі ім'я вірогідного покупця. "...Я справді готовий продати свою частку в "Укрнафті", якщо все так і йтиме далі. Сьогодні її капіталізація впала, вона не коштує і $4 млрд., якщо продаватимемо разом зі всім - з бензином, заправками, інфраструктурою, бензовозами, нафтобазами. "Укрнафту" дуже цінують компанії РФ. Я, до речі, вважаю, якщо "Газпром" купить "Укрнафту", він дуже легко впорається зі всіма тими проблемами в Україні, з якими ми зараз стикаємося. "Газпром" просто включить це в пакет якихось політичних домовленостей і скаже, що "тут нас ущемляють", - заявляв тоді Коломойський.
Він відкрито звинувачував уряд Тимошенко в порушенні прав приватних акціонерів "Укрнафти". Основних конфліктних точок з державою в нафтовому секторі тоді в "Привату" було порівняно небагато. Фактично йдеться про дві дзеркальні проблеми: розподіл всього видобутого "Укрнафтою" природного газу і невиплата дивідендів до $1 млрд. на держчастку. Продаж "Газпрому" приватного пакету акцій "Укрнафти" і пов'язаних з нею нафтових активів міг стати в 2008 році катастрофою для українського уряду. Адже лише до 2009 року вдалося добитися більш-менш стабільних відносин з російською монополією. Якби на український ринок зайшла "Газпромнафта", події розвивалися б за жорсткішим сценарієм. До того ж частка правлячої коаліції в критичні моменти відчутно залежала від позиції невеликої групи депутатів фракції НУ - НС, близьких до інтересів групи "Приват".
Сума цих факторів стала причиною деякого негласного компромісу влади з Коломойським, який обговорюється в пресі з початку 2009 року.
Вранці - крісла, увечері - дивіденди "Укрнафти". Як не вийшло і до чого дійшло
Основним вектором цієї угоди була обіцянка інвестора вирішити проблему дивідендів і природного газу "Укрнафти" на користь держави, а натомість отримати від влади дві можливості розширити свої позиції в переробці і транспорті нафти. Перше - група витребувала адміністративний доступ до управління державними трубопровідними монополіями "Укртранснафта" і "Укртранснафтопродукт". Друге - отримала від уряду гарантію неспротиву "Нафтогазу України" в процесі видворення "Приватом" російських акціонерів з "Укртатнафти" (Кременчуцький НПЗ). До осені 2009 року з'явилися всі підстави стверджувати, що засновники ПриватБанку всі свої "бонуси" від влади отримали. В той же час держава не змогла знайти обіцяне вирішення проблеми дивідендів і керованості "Укрнафти". В результаті до початку 2010 року сторони вийшли на колишню конфліктну диспозицію.
Відповіддю влади на недотримання умов компромісу став обережний удар з натяком на майбутню трагедію. На початку літа уряд відібрав в НАК "Надра України" частину родовищ і передав їх НАК "Нафтогаз України". Вірогідно, наступним ходом такої реформи сповна може стати передача "Нафтогазу" ліцензій на родовища "Укрнафти". Така перспектива виглядає прямою загрозою для приватних акціонерів цієї компанії з числа засновників "Привату". Ще одним кроком уряду стало введення з осені 2009 року за ініціативою Мінтрансзв’язку нового механізму паспортизації охорони портових об'єктів з перевалки нафти і нафтопродуктів. У перспективі реалізація контролю за новою схемою може ускладнити роботу компаній "Синтез Ойл" і Іллічівський паливний термінал, що входять до групи "Приват". І найголовніше, влада дала зрозуміти, що має намір повернути "Нафтогазу" Кременчуцький НПЗ, раніше внесений державою в капітал "Укртатнафти".
Інвестори ПриватБанку у свою чергу також підійшли до нового діалогу з владою з новими аргументами. Формально їхнім козирем виглядає придбання 18% ЗАТ "Укртатнафта" компанією "Корсан". Проте якщо держава денонсує внесення Кременчуцького НПЗ до капіталу "Укртатнафти", ця операція виявиться марною. Тому найбільш важливими новими позиціями групи "Приват" стало політично далекоглядне рішення про відмову нового менеджменту "Укртранснафти" від аверсу нафтопроводу Одеса-Броди у напрямі ЄС. В середині осені було вирішено з 2010 року віддати цей маршрут російській нафтокомпанії "Лукойл" для реверсного використання (вона змінить на цьому маршруті ТНК-ВР). Взамін росіяни звільнять від своїх замовлень частину нафтопроводу Мічурінськ-Кременчук-Одеса. Теоретично звільнені потужності мають заповнюватися імпортними постачаннями нафти з Азербайджану на Кременчуцький НПЗ.
Загроза розвалу ситуативних союзів
Переважна більшість українських експертів до листопада 2009 року могли підтвердити комерційну ефективність постачань нафти Кременчуцькому НПЗ, хоча і не вірили в їх довгостроковість. Вважалося, що явні збитки в постачанні заводу "Приват" буде змушений перевести або на "Укрнафту", яка почне продавати заводу і без того дешеву вітчизняну нафту ще дешевше, або ж компенсує це за рахунок "оптимізації" майна самого заводу і його збутової інфраструктури. Ці прогнози побічно підтвердилися. Восени 2009 року продовжилося скуповування компаніями "Привату" акцій "Торгового Дому "Укртатнафта" Кременчук". І в цій справі без "оптимізації" колишнього майна заводу дійсно не обійшлося. Не обійшлося і без падіння цін на аукціонах з продажу ресурсів "Укрнафти". Більше того, до кінця осені компанії-оператори Кременчуцького НПЗ почали економити навіть на акцизах, почавши продавати на АЗС сумішеві бензини і компоненти бензину (КБ-92), що підлягають пільговому оподаткуванню.
Такі кроки дозволили "антиприватівським" аналітикам прогнозувати чергове загострення конфлікту з українською владою в 2010 році за сценарієм 2008 років. Тобто знов з'явиться загроза продажу нафтових активів групи найбільш "незручному" українській владі російському інвесторові. Такими можуть бути, наприклад, все та ж "Газпромнафта" або ж "Лукойл". Його стосунки з офіційним Києвом через труднощі з проектом відродження калуського "Карпатнафтохіму" виглядають далеко не ідеальними.
Та при оцінці такої перспективи не можна не зважати на специфіку конгломератної архітектури групи підприємств Ігоря Коломойського. Вона несе помітні внутрішні ризики. Адже на сьогодні дійсно абсолютно всі повноваження в групі делегуються або через "Сентозу Лтд" Ігоря Коломойського, або через ТОВ "Солм" його основного партнера Геннадія Боголюбова.
Що стосується повноважень основних власників на нафтовому ринку і гарантій ефективності довгострокових торговельних операцій, то їх забезпечують не ключові офшори, а "Авіас плюс" Бориса Шкінделя і "Оптіма Трейд", якими управляють Михайло Кіпперман, Мордехай Корф і Уріель Цві Лейбер. Раніше, до 2008 року, вузьке коло уповноважених менеджерів було дещо іншим. До нього входили громадяни РФ і колишні співвласники групи компаній "Альфа Нафта" Віталій Григорянц і Валерій Габріелян, партнерство з якими з управління Надвірнянським НПЗ в певний момент втратило для Коломойського актуальність. На початку поточного десятиліття таку актуальність "втратив" колишній акціонер ПриватБанку Сергій Тігіпко. Ще раніше, в 1999-2000 роках, Коломойський вважав за краще розірвати делегування повноважень британському трейдеру Майклу Уотфорду з Watford Petroleum (концентрувала до 40% акцій "Укрнафти"). Пізніше, як виявилось, це був "псевдонім" колишнього громадянина РФ і Греції Михайла Товстошеї.
Не можна сказати, що у всіх вказаних випадках розриви партнерства проходили гладко. У цьому процесі були всі ознаки корекції політики групи, що проводилася на той час, стосовно влади або найбільш неспокійних конкурентів. Цілком можливо, що в нинішній досить критичний період розвитку взаємин між групою і державою настане черговий подібний перегляд раніше делегованих повноважень. В такому разі принцип конгломерату, звичайно, збереже за Коломойським і Боголюбовим можливість продати всі свої нафтові активи або їх частину. Але тут же виникає питання, хто це зможе купити. Точніше, кому потрібна вже дуже специфічно збудована нафтова імперія засновників ПриватБанку.
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
