2660
Україну оточують нові НПЗ
— Енергетика
Протягом 2009 року російський уряд успішно завершив будівництво двох НПЗ. Ці підприємства стали першими в сучасній історії РФ новими заводами повного циклу переробки нафти, які до того ж розташовані біля дуже перспективного і великого ринку - України. Нафтопереробка України хронічно незавантажена, у той час як імпорт майже всіх нафтопродуктів обкладається нульовим митом
Перше підприємство, Ільський НПЗ Кубанської нафтогазової компанії, було запущено 25 червня. Його збут багато в чому орієнтований на збільшення експорту світлих нафтопродуктів стандарту Euro 4 і Euro 5 до Криму. Виробнича потужність першої черги цього заводу склала 1 млн. т нафти на рік, а повна проектна потужність до 2015 року досягне 2 млн. т. Раніше потреби Криму задовольнялися переважно за рахунок Херсонського і Кременчуцького НПЗ, які після відходу російських інвесторів скоротили виробництво до рекордно низьких показників. Друге нове підприємство - Новошахтинський завод нафтопродуктів (НЗНП) компанії "Юг Энерго" - був введений в експлуатацію 16 жовтня. Його повна проектна потужність до 2015 року становитиме 7,5 млн. т (нафтопродукти стандарту Euro 3 і Euro 4). Потужності першої черги НЗНП, яка склала 2,5 млн. т, вистачить, щоб задовольнити потреби Луганської та Донецької областей. Цей регіон раніше входив до ареалу збуту українського лисичанського НПЗ "ЛИНИК", який належить російській компанії ТНК ВР (за 2009 рік цей завод планує переробити 4,5 млн. т).
Більшу частину поставок для двох нових прикордонних з Україною НПЗ забезпечила російська державна компанія "Роснафта". Головний внесок до будівництва прикордонного НЗНП зробила російська держкомпанія "Транснафта". Ще в 2001 році вона, обігравши владу України на політичному полі, побудувала нафтогін Суходольна - Родіонівка, що огинає Україну, завдяки чому стало можливим будівництво НЗНП.
Ще більш очевидним свідченням приєднання російської влади до проекту став розподіл інвестицій. Неформально більше $ 1 млрд. видатків на будівництво НПЗ вніс депутат Ради Федерацій РФ від Ростовської області і одночасно власник агрохолдингу "Юг Росії" Сергій Кислов. Формально проект "Юг Енерго" критично залежний від бюджету регіону і підтримки з боку обласної влади. Її з 1996 року очолює губернатор Володимир Чуб. Якщо вірити куцим коментарям російського друку, транспортник Чуб нібито зацікавлений у будівництві НЗНП тому, що цей запуск заводу зробив можливим будівництво в Азові Ростовської області експортного нафтотерміналу. Цей крок, у свою чергу, націлений на позбавлення монополії сусіднього Краснодарського краю у вельми прибутковій галузі морської перевалки нафтопродуктів (у краї працюють термінали Туапсе, Темрюк, Порт Кавказ і Єйськ, а в Ростовській області жодного).
При такому розкладі позитив для розвитку українського ринку цілком очевидний, в той час як негативним фактором є те, що вирішальну роль у стартах проектах нових НПЗ зіграли не місцеві, а московські держкомпанії "Транснафта" і "Роснафта". Їх дії відображають лінію уряду РФ відносно України та її непевності . Заводи, які почали роботу на українсько-російському кордоні, перебували в стадіях проектування та будівництва в 2004-2009 роках, а за дивним збігом обставин саме в цей період з України вирішили піти кілька російських нафтових компаній. Під різними приводами відмовилися від раніше взятих на себе зобов'язань з переведення на стандарти Euro 4 і Euro 5 колишні власники Херсонського НПЗ - компанія "Група" Альянс і казахстанська "КазМунайГаз". Вони продали частину заводської збутової мережі корпорації Shell. Акції самого заводу придбав власник мережі АЗС WOG Ігор Єремєєв ( "КазМунайГаз" в цей же час купив НПЗ у Румунії). Потім, в 2008-2009 роках, російська "Татнафта" відмовилася від дорогої модернізації Кременчуцького НПЗ. Російський монополіст поступився контролем над заводом компаніям засновників українського ПриватБанку.
Всі ці процеси призвели до того, що в Україні створилася, здавалося б, майже ідеальна стартова ситуація для початку роботи нових прикордонних російських НПЗ. Адже п'ять із шести українських заводів виявилися недозавантаженими. Заводи в Херсоні та Кременчуці не модернізуються і продовжують працювати на мінімумі потужностей; що належать групі "Приват" Дрогобицький і Надвірнянський НПЗ простоюють через переорієнтацію на Кременчук поставок української нафти, що належить "Привату" , "Лукойл - Одеський НПЗ" зупинився через заповнення трубопроводу Одеса - Кременчук нафтою з Азербайджану. Крім імпортерів з Литви, Білорусі та Румунії, які вже зайняли майже третину українського ринку, фаворитом до останнього часу вважався Лисичанський НПЗ. Однак після запуску нових російських прикордонних заводів у непростій ситуації виявилося і це підприємство: невідомо, чи зможуть конкурувати лисичанські нафтопродукти за ціною з продукцією нових заводів Кубані і Ростовської області.
Оптимістично налаштовані українські експерти вважають, що домовленості про імпорт нафти з Азербайджану допоможуть ПриватБанку знайти спільну мову з "Лукойлом" і поставки відновляться не тільки до Одеси, але і в Надвірну, Дрогобич і навіть Кременчук. Це сприятиме відновленню інвестиційної привабливості української нафтопереробки і підтримає споживчі настрої, в основі яких - надлишок бензину і стабільність цін. Песимісти стверджують, що ситуація з рентабельністю російських інвестицій, що залишилися в переробці України, офіційною Москвою вже давно прорахована - вибір зроблений на користь російських НПЗ, розташованих поблизу від українських кордонів. У найближчі місяці до них може додатися ще один новий завод - Кабардино-Балкарський НПЗ тієї ж "Роснафти" потужністю 2 млн. т.
У зв'язку з цим не виключено, що Лисичанський НПЗ і "Лукойл", який окрім Одеського НПЗ обтяжений зобов'язаннями з розвитку західноукраїнського "Карпатнафтохіму", можуть піти з України слідом за колишніми власниками Кременчуцького та Херсонського НПЗ.
Тоді на ринку переробки залишаться лише українські інвестори, яким не складе особливих труднощів домогтися від влади "загороджувальних" імпортних мит (як на початку 2009 року вони домоглися запровадження мита на нафтовий бітум для будівництва). Куди в такому випадку зможуть рентабельно продавати свою продукцію нові російські НПЗ, нікому не відомо. Але також незрозуміло, що в такому випадку змусить власників українських НПЗ завершити обіцяну ще десять років тому модернізацію і заповнити ринок вітчизняними, а не імпортними нафтопродуктами європейської якості.
Андрій Старостін
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
